Про силу сповіді
ГЛАВА 1.
Про необхідність духовного керівника.
За допомогою сповіді людина стає вільною.
– У перші роки християнства всі члени Церкви здійснювали сповідь привселюдно. Чи є користь від такої сповіді?
Перші роки християнства — це одне, а наші з вами роки — справа інша. Сьогодні користі від такої привселюдної сповіді нема.
– Чому? У ті часи у християн було більше ревності? І ревності у них було більше, і того, до чого ми докотилися сьогодні, у них не було. Сьогодні не так, як за давніх часів, — ні з того ні з сього розлучаються чоловік з жінкою, руйнуються сім'ї.
Люди відійшли від Таїнства Сповіді і задихаються в помислах і пристрастях. Знаєте, скільки людей приходять до мене й просять, щоб я допоміг їм у якомусь їхньому скрутному становищі? Але при цьому ці люди ні до сповіді, ні до церкви не хочуть йти! "А до церкви ти хоч ходиш?" — запитую. "Ні", — відповідають вони. "А ти хоч коли-небудь сповідався?" — запитую знову. "Ні. Я прийшов до тебе, щоб ти мене зцілив".
— "Але як же я тебе зцілю? Тобі потрібно покаятися у своїх гріхах, потрібно висповідатися, ходити в храм, причащатися — якщо ти маєш на це благословення свого духівника, — а я буду молитися за твоє здоров'я. Невже ти забуваєш про те, що є й інше життя й до нього нам необхідно готуватися?" — "Послухай-но, отче, — заперечують у відповідь такі люди, — все те, про що ти говориш, — церкви, інше життя тощо, — нас не цікавить. Все це казки. Я був у чаклунів, був у екстрасенсів, і вони не змогли мене зцілити. І от я довідався, що зцілити мене можеш ти". Уявляєш, що діється! Ти говориш їм про сповідь, про майбутнє життя, а вони відповідають, що "все це казки". Але одночасно просять: "Допоможи мені, бо я сиджу на пігулках". Але як я їм допоможу? Хіба зціляться вони чарівним способом [без праці]?
І дивись, багато людей, вимучених проблемами, які вони самі собі створили своїми гріхами, не йдуть до духівника, котрий може їм дійсно допомогти, але закінчують тим, що "сповідаються" у психолога. Вони розповідають психологам історію своєї хвороби, радяться з ними про свої проблеми, і ці психологи [своїми порадами] немов жбурляють пацієнтів у середину ріки, яку їм потрібно перейти. У результаті нещасні або тонуть у цій ріці, або все-таки допливають до іншого берега, однак течія відносить їх дуже далеко від того місця, де вони хотіли опинитися… А от якби прийшли на сповідь до духівника й висповідались, то такі люди без ризику й страху перейшли б ріку через міст. Адже в Таїнстві Сповіді діє Благодать Божа, і людина звільняється від гріха.
– Деякі люди виправдовуються: "Ми не можемо знайти хороших духівників і тому не йдемо сповідатися".
Усе це відмовки. Кожен духівник, якщо він одягнений у єпитрахиль, має божественну владу. Він здійснює Таїнство, має Божественну Благодать, і коли читає над тим, хто покаявся, розгрішувальну молитву, Бог стирає всі гріхи, у яких той висповідався зі щирим покаянням. Те, яку користь ми отримаємо від Таїнства Сповіді, залежить від нас самих. Якось до мене в келію прийшов чоловік, у якого був непорядок з психікою. У нього був помисел, що я наділений даром прозірливості й зможу йому допомогти. "Що ти про мене передбачаєш?" — запитав він мене. "Знайди духівника й сповідайся йому, — відповів я. — Тоді ти будеш спати як дитина і викинеш пігулки, які п'єш". — "У наш час, — відповів він, — хороших духівників нема. Раніше були, а зараз перевелися". Ось так ні люди приходять до мене з добрим помислом отримати користь, однак не слухають того, що я їм кажу. Ну то що ж: тільки даремно витратилися на квитки до Афона.
Однак я бачу, що диявол придумав нову пастку для того, щоб уловлювати людей. Диявол вселяє людям помисли про те, що, коли вони виконують якусь дану ними обітницю, наприклад поїдуть на прощу до святого місця, то вони одразу відчують духовну рівновагу. І от часто бачиш, як багато прочан з великими свічками й зі срібними підвісками, які вони обіцяли підвісити до тієї чи іншої чудотворної ікони, їдуть по монастирях, по святих місцях, вішають там ці срібні підвіски, осіняють себе широким хрестом, утирають сльози, що навернулися на очі, і цим задовольняються. Ці люди не каються, не сповідаються, не виправляються і цим утішають тангалашку (тт. диявола).
– Чи може мати внутрішній спокій людина, яка не сповідається?
Як же вона буде мати внутрішній спокій? Щоб відчути внутрішній спокій, необхідно вичистити себе від сміття. Це потрібно зробити за допомогою сповіді. Відкриваючи своє серце духівникові й сповідаючи йому гріхи, людина смиряється. У такий спосіб їй відкриваються небесні двері, її щедро осіняє Благодать Божа, і вона стає вільною.
До сповіді [духовна] вершина людини затягнута туманом. Людина бачить крізь цей туман дуже нечітко, розпливчасто — і виправдовує свої гріхи. Адже якщо розум затьмарений гріхами, то людина бачить наче крізь туман. А сповідь ніби сильний вітер, від якого розсіюється туман і розчищається обрій. Тому якщо люди, які прийшли до мене попросити поради, не сповідалися, то насамперед я посилаю їх на сповідь і кажу, щоб вони прийшли до мене для бесіди вже після неї. Деякі люди починають відговорюватися: " якщо ти можеш зрозуміти, що мені потрібно зробити для вирішення моєї проблеми, то просто скажи мені про це". — "Навіть якщо я дійсно можу зрозуміти, що тобі потрібно робити,— відповідаю їм, — то ти цього зрозуміти будеш не в змозі. Тому спершу піди висповідайся, а потім приходь, і ми з тобою поговоримо". І правда, як можна встановити з людиною зв'язок і прийти до взаєморозуміння, якщо вона "працює" на іншій [духовній] частоті?
За допомогою сповіді людина вичищає себе зсередини від усього непотрібного — і духовно плодоносить. Одного разу, коли я копав свій город, щоб посадити кілька кущів помідорів, до мене прийшов якийсь відвідувач і запитав: "Що ти робиш?"— "Що я роблю? — сказав я. — Та ось, сповідаю свій город". — "Та як же, — оторопів він. — Невже город теж має потребу в сповіді?" — "Звичайно, потребує. Я переконався, що коли висповідаю город, тобто вичищу землю від каміння, бур'янів, колючок і тому подібного, то овочі, які він вродить, будуть міцними, здоровими як на підбір! А якщо город залишити без сповіді, то й виростуть на його грядках якісь недорозвинені жовтенькі і зморщені помідорчики!".
Бог хоче, щоб людина виправлялася за допомогою людини.
– Коли я зіштовхуюся з якоюсь проблемою і молюся за те, щоб вона розв'язалася, як мені зрозуміти, у чому полягає воля Божа?
Волю Божу подібним чином не відшукаєш. Краще тобі розповісти про свою проблему іншим. Не проси повідомлення від Бога, якщо ти можеш порадитися з людиною. Адже інакше ти можеш ввести себе в заблудження. Якась людина, приходячи в храм, ставала перед іконостасом і починала говорити: "Владичице моя, то я візьму гроші зі скриньки для пожертвувань?" — "Бери", — відповідав їй її помисел. "Добре, тоді я їх візьму", — відповідав він своєму помислу й брав гроші. Коли це трапилося кілька разів, один з членів парафіяльної ради помітив, що зі скриньки для пожертвувань зникають гроші. "Що ж таке діється? — здивувався він. — Невже хтось краде гроші?" Він вирішив довідатися, хто цим займається. І що ж він побачив? Незабаром прийшла ця людина й усе повторилося: "Владичице моя, то я візьму гроші зі скриньки?.. Добре, тоді я їх візьму". Так член парафіяльної ради застав злодія на місці злочину.
Завжди, коли поруч є духовна людина, до неї потрібно звертатися за порадою. А от якщо людини, у якої можна запитати, нема — приміром, ти перебуваєш десь у пустелі, — однак у тобі живе потреба послуху, тоді Благий Бог Сам стає твоїм Старцем. Він просвіщає й сповіщає тебе. Скажімо, ти не можеш знайти людину, яка здатна роз'яснити тобі якесь місце зі Святого Письма. Але в цьому випадку тебе просвіщає Бог, і ти розумієш це місце.
– А як можна зрозуміти, у чому причина якогось явища мого духовного життя – чи спокуса це лукавого, чи винна моя власна неуважність? Треба піти й запитати.
– Виходить, людина не може цього зрозуміти сама? Навіть якщо вона щось і розуміє, упевненою бути не може. Та тут навіть той, хто має досвід, йде й запитує іншого. Якщо питання стосується особисто мене, то я завжди запитаю когось. Коли мова йде про те, що стосується мене особисто, то моє власне рішення — яким би премудрим воно не здавалося — я вважаю найбільшою дурістю. При цьому я йду запитувати не в тієї людини, яка заздалегідь знає, яке рішення мені припаде до душі, а йду до того, хто цього не знає. Дивись, адже й лікар, для того, щоб бути впевненим, що він ставить правильний діагноз у тяжкому випадку, радиться з іншим лікарем. Тим більше варто радитися якомусь студентові! Наскільки б духовною не була людина, наскільки б добре вона не вміла сама розкладати по поличках питання стосовно себе, — вона не може знайти внутрішнього спокою, тому що Бог хоче, щоб людина отримувала допомогу від людини й виправлялася через людину. Благий Бог влаштовує це для того, щоб людина усмирялася. Людина повинна викласти свої помисли і те, що з нею відбувається, своєму духівникові, радитися з ним і не вирішувати складних питань самостійно. Їй також не треба самій намагатися перебороти ті труднощі, які вона зустрічає у своїй духовній боротьбі — адже роблячи це, вона ставить досліди на самій собі, лукавий може заплутати її й створити їй [нові] проблеми. Деякі люди доходять до того, що самі визначають для себе епітимію (тт. покуту). Такі речі дуже небезпечні.
Християнин, який не має духівника, з яким він міг би радитися, просуваючись своїм духовним шляхом, заплутується, знесилюється, плентається у хвості.
Досягти поставленої мети такій людині дуже непросто. Якщо людина сама розв'язує свої проблеми, то, якою б вона не була мудрою, все одно залишається затьмареною, оскільки поводиться із самовпевненістю й гординею. А от той, хто усмиряється з довірою й самовідданістю, йде до свого духівника й запитує його думку, отримує допомогу. Це відбувається тому, що в останньому випадку Бог обов'язково просвіщає духівника й духівник дає людині правильну відповідь. Так ось і у випадку зі мною. Бо хто ж я? Кришка від консервної банки. Однак, якщо до мене приходить людина з помислом, що я — Святий, то я зауважую, що відчуваю в собі якусь зміну й відчуваю, що говорю не від себе. Звідси мені зрозуміло як двічі два чотири, що людина, яка прийшла до мене, прийшла з благоговінням і Бог, для того, щоб не вчинити з цією людиною несправедливо, приводить мене в цей добрий стан. У подібних випадках, якщо тебе запитують про щось серйозне, Бог сповіщає тебе, й ти можеш сказати людині про те, що трапиться, коли трапиться, і як вона повинна до цього ставитися.
У духовному житті необхідний духовний керівник
Сьогодні найнеобхідніше для людей — це знайти духівника, сповідатися йому, довіряти йому й радитися з ним. Якщо, маючи духівника, люди влаштовують своє життя так, щоб у ньому знаходилося місце для молитви й читання духовних книг, якщо вони ходять у храм, причащаються, тоді в цьому житті їм нема чого боятися.
Для того, щоб душа не збилася зі шляху, за нею повинен спостерігати духівник. У духовному житті дуже допомагає, приміром, читання духовних книг, однак, не маючи духовного керівника, людина може витлумачувати прочитане на свій лад і в такий спосіб впасти в заблудження. Дивись, адже людина, що їде кудись машиною й погано знає дорогу, може заглядати в карту, однак, крім цього, вона зупиняється, щоб запитати в людей, як проїхати, як не збитися зі шляху. Приміром, людина виїжджає з Афін і прямує у Флорину. Карта в неї, звичайно, є, і вона у неї заглядає, але все-таки вона зупиняється біля якого-небудь кіоску й запитує, чи правильно їде, чи добра попереду дорога. А якщо не буде запитувати, то піддасться небезпеці або поверне не туди, куди потрібно, і замість Флорини опиниться в Кавале або ж зірветься разом з машиною з кручі і розіб'ється на смерть.
Звичайно, може бути й таке: людина запитує інших про те, як їй проїхати в потрібне місце, однак, почувши відповідь [що потрібно повернути в інший бік], все-таки їде своєю дорогою й у підсумку потрапляє не туди, куди бажала. А ще вона може не звернути уваги на ті дорожні небезпеки, про які її попереджали, і потрапити в аварію або в якусь іншу неприємність. Однак той, хто показував цій людині правильну дорогу й попереджав: "Будь уважним: у такому-то місці крутий поворот, а в такому-то дорога проходить по краю високого обриву…", отримує свою винагороду. Те ж саме повинно відбуватися й у духовному житті. Віруючому необхідно мати духівника, який допомагав би йому за допомогою Таїнства Сповіді, давав поради. Тільки так людина може жити духовним життям і бути впевненою у тому, що перебуває на правильному шляху.
Звичайно, духовного керівника людина вибирає собі [сама]. Довіряти свою душу першому-ліпшому не потрібно. Подібно до того, як, піклуючись про тілесне здоров'я, людина розшукує хорошого лікаря, так само, піклуючись про здоров'я душі, потрібно постаратися знайти доброго духівника й ходити до цього духівника — лікаря душі — регулярно.
Посилайте людей до духівника.
– Часто люди, які приходять до нас у монастир, бачать, що ми одягнені в ряси, і це налаштовує їх говорити про свій біль, про свої проблеми-навіть сповідатися. Як ставитися до таких людей?
Коли люди звертаються до вас із запитаннями про те, що їх мучить, спочатку запитуйте їх: "Чи є у вас духівник?" І я теж кажу тим, хто приходить до мене в келію: "Я не духівник. Ідіть до свого духівника й робіть те, що він вам скаже". Люди повинні покаятися. Крім цього, вони повинні мати духівника й сповідатися йому — щоб диявол був позбавлений тих прав, які вони самі йому над собою дали. Якщо черниця одного разу розділить біль якоїсь вимученої жінки, що прийшла в монастир розповісти про свої проблеми, і, вислухавши, пошле її до духівника, це мені зрозуміло. Однак робити бесіди із цією нещасною жінкою регулярними — це неправильно. Якщо ж якусь жінку не влаштовує її духівник, або вона ніколи не була на сповіді, або перебуває в стані розпачу, то нехай черниця — вислухавши її один раз — знов-таки відішле її до духівника, а жінці скаже, що сама теж буде за неї молитися.
В обов'язки черниці не входить допомагати людям, постійно вислуховуючи їхні проблеми. До того ж від такого вислуховування не мають користі й самі люди. Адже з людиною можуть відбуватися зміни трьох видів: вона змінюється від себе самої, від інших і від диявола. І ось люди приходять сюди, у монастир, знаходять тут людську розраду, однак, як тільки вони йдуть із монастиря, відразу повертаються до колишнього життя, і так повторюється їхня стара пісня. [Тому] і жінки, і чоловіки повинні йти до своїх духівників. Якщо[замість цього] вони розповідають про свої проблеми черниці, це неправильно. Тому що згодом люди виправдовують себе: "Я про себе розповів, тобто зробив те, що потрібно". Тобто такі люди хибно заспокоюють свій помисел і не йдуть до духівника. А це хитрощі диявола, щоб люди не сповідалися.
Ви повинні зрозуміти, яка місія кожної з вас як черниці, і не прагнути займатися помилковим місіонерством. Адже до такого "місіонерства" ми схиляємося тому, що не розуміємо нашої чернечої місії. Як ченці, ми зобов'язані молитися за людські проблеми — однак розплутувати ці проблеми ми не зобов'язані. А от у коло обов'язків духівника людські проблеми входять, [навіть] він несе за це відповідальність. Якщо ж люди розмовляють про свої проблеми з вами, то вони перекладають цю відповідальність на вас, тоді як духівник може стежити за людьми з близької відстані й допомагати їм ці проблеми вирішувати. Тобто з людьми потрібно працювати, але ця робота — не справа черниці. Від нас люди можуть вимагати тільки молитви. Якщо вони надсилають нам листа з іменами й проханням помолиться за них, то нам треба — наскільки це можливо — молитися за цих людей по чотках.
"Лікуючий духівник"
Подібно до того як людина піклується про те, щоб її сімейний лікар перебував якомога ближче від неї, так само їй треба намагатися, щоб поруч із нею перебував її духівник. Звичайний лікар, перебуваючи поруч з хворим, може надати йому допомогу набагато більшу, ніж професори медицини, — навіть якщо його досвід і не настільки багатий. Адже, перебуваючи поруч із хворим, лікар може його регулярно обстежувати, а коли виникне потреба — послати його на консультацію до фахівця. Коли я лежав у туберкульозному диспансері1, то звернув увагу на таку річ: чимало багатіїв, будучи хворими на туберкульоз, не лягали в диспансер, а залишалися в себе вдома. Лікувати їх приходили професори медицини. Однак, як показав досвід, таке лікування виявилося зовсім безрезультатним, оскільки професори не могли стежити за домашніми хворими регулярно. Тому в диспансері були змушені відкрити особливе відділення для багатих — щоб вони лікувалися стаціонарно і могли перебувати під постійним медичним наглядом.
Я хочу сказати таке: лікар, перебуваючи близько від хворого, стежить за ним, призначає йому те чи інше лікування і бачить, чи допомагають йому ліки, які він прописав, або ж вони мають побічну, небажану дію. Згідно зі своїми спостереженнями, лікар збільшує або зменшує призначену дозу, а якщо це знадобиться, може призначити хворому й зовсім інший курс лікування. Так само й духівник: він повинен спостерігати за душею зблизька, оскільки час від часу в людині відбуваються різні зміни, за якими неможливо простежити здалеку, для того щоб допомогти їй результативно. Якось я порадив одній жінці, що перебувала в спокусі: "Зроби те й те і побачиш, що цю спокусу ти зможеш перебороти". І дійсно: вона мене послухала, спокуса пройшла. Однак через деякий час вона впала в зовсім протилежну спокусу й спробувала перебороти її тим самим способом, що й першу. У результаті вона сьорбнула чимало горя! Але ж ця дивачка могла прислати до мене якусь людину або ж написати листа, щоб запитати мене, що їй варто робити, оскільки труднощі, з якими вона зіштовхнулася, були іншого порядку. І я прописав би їй нові "ліки" — тобто дав би іншу пораду.
Але вона не знайшла можливості мене запитати, тому що я був далеко від неї. Тому — якщо я не знаю людину як слід і не перебуваю з нею у тісному зв'язку — здалеку я порад не даю.
Духівник у сім'ї
– Які книги здатні допомогти подружжю?
Подружжю допоможе ось що: жоден з них не повинен себе виправдовувати. Якщо кожен із подружжя виправдовує себе, то — скільки б духовних книг вони не прочитали — користі не матимуть. А якщо чоловік і дружина налаштовані по-доброму, якщо в них є духівник і вони чинять йому послух, то вони зможуть уникнути проблем. Без духовного "третейського судді" [нормальне життя в сім'ї] неможливе.
Найкраще, коли чоловік і жінка мають одного духівника. Не так, щоб у чоловіка був один духівник, а в дружини — інший. Якщо дві дошки будуть обтесувати два різних теслі — кожен по-своєму, то підігнати одну дошку до іншої ніколи не вдасться. А якщо чоловік і жінка мають одного духівника, то духівник "обтесує" їх "опуклості" — недоліки. Він обтесує недоліки одного, обтесує недоліки іншого, і в такий спосіб вирівнюються, згладжуються труднощі [у їхніх стосунках]. Однак нині навіть у тих подружніх пар, які живуть духовно, чоловік і дружина мають різних духівників. Рідкість, якщо обоє мають одного духівника. Тому вони й не отримують допомоги. Я знав подружні пари, у яких чоловік і жінка цілком підходили один одному, однак у них не було одного духівника, що міг би їм допомогти, і тому вони розлучилися. Водночас я знаю такі родини, у яких чоловік і дружина, маючи одного духівника, жили гармонійним, злагодженим подружнім життям, незважаючи на те, що [як люди] один одному не зовсім підходили.
Звичайно, якщо вся сім'я має одного духівника, то це ще краще. Коли в такій сім'ї виникне проблема, духівник вислухає всіх членів родини й розв'яже її, знаючи про неї з усіх боків. В одному випадку духівник строго велить зробити щось батькові чи матері, а в іншому — якщо він не зможе розібратися з проблемою на підставі того, що говорять батьки, — запросить до себе дітей. Якщо в сім'ї є проблеми, в яких винна, приміром, дружина, то духівник може запросити до себе чоловіка, щоб порадити, як потрібно поводитися. Нарешті, він може попросити про розважливу допомогу когось з їхніх родичів або знайомих.
Зміна духівника
– Якщо людина з якоїсь причини змушена змінити духівника, то їй знову потрібно сповідатися перед новим духівником у тих гріхах, в яких вона сповідалася попередньому?
Добре, якщо людина поставить свого нового духівника до відома [про те, якими духовними хворобами вона хворіла], подібно до того, як хворий розповідає новому лікареві історію своєї хвороби, щоб той міг допомогти йому більш результативно.
– А якщо людина хоче перемінити духівника й запитує нас про те, чи правильно це, що потрібно їй відповідати?
[Щоб знайти собі нового духівника] треба взяти благословення від духівника попереднього. У легкій зміні духівників нема нічого доброго. Якщо при спорудженні будинку будуть раз у раз мінятися інженери й майстри, той цей будинок не буде збудовано як слід. За старих часів люди йшли до Старців, щоб порадитися з ними про свої труднощі й отримати допомогу. Сьогодні багато людей йдуть до Старців не для того, щоб з ними порадитися, а для того, щоб виправдати самих себе або щоб потім розповідати іншим, що вони радилися й з таким-то Старцем. "Я був у такого Старця й у такого — говорять ці люди, — і отця Паїсія я щодо цього теж запитував". А насправді може бути й так, що, коли він мене запитував, я його висварив. Або навіть таке буває: він дійшов до моїх дверей, але в останній момент побоявся постукати й пішов. Таким чином, ці люди закінчують тим, що кружляють від одного духівника до іншого, не маючи постійного духівника. У результаті вони заплутуються.
А є ще люди, які, впадаючи в гріх, не йдуть його сповідати до свого духівника, а розповідають про нього духівникові іншому — щоб не втратити свою репутацію. Минає небагато часу, вони впадають у той самий гріх знову й розповідають про нього якомусь третьому духівникові, потім якомусь ще… У підсумку кожному із цих духівників вони представляють справу так, нібито скоїли цей гріх тільки один раз. Від цього такі люди продовжують грішити й не виправляються.
Я помітив, що бувають і такі, які ухиляються від того, щоб розповісти про щось своєму духівникові, навіть знаючи, що він їм допоможе, а також розуміючи, що й мови бути не може про те, що цей духівник розголосить таємницю їхньої сповіді комусь ще. Однак замість сповіді духівникові вони розповідають про себе знайомій людині, яка не може їм допомогти і яка, без сумніву, розповість про все іншим. Пам'ятаю, коли я був початкуючим ченцем в одному спільножитному монастирі2, до нас підійшов чоловік, який хотів стати ченцем. Після того, як він прожив у монастирі якийсь час, помисли змушували його піти з обителі. І ось він "висповідав" свої помисли не ігуменові, не якомусь іншому духівникові обителі, а — кому б ви думали! — одному робітникові з Єріссоса3, який працював у монастирі. Коли цей чернець розповідав про себе робітникові, я виявився поруч, тому що чистив цибулю неподалік від кухні, і чув їхню розмову. Чернець і робітник перебували від мене на відстані двох метрів, і чернець почав голосно "сповідатися" робітникові. "Я, — почав він, — розкаявся в тому, що став ченцем". — "Так що ж, — здивувався робітник, — коли ти прийшов у монастир, хіба ти не жив у ньому до постригу якийсь час, щоб придивитися?" — "Та я цілих два роки придивлявся!" — скаржився чернець. "Ну й ну, — дивувався робітник. — А чому ж ти раніше не пішов?"
"Та що тепер питати, — плакався той, — бачиш же, що не пішов". — "Отаке маєш! — робив круглі очі робітник. — Але в ченці ж тебе хіба силоміць стригли?"
"Ні, — журився той, — я й сам цього хотів". — "От так штука, — кивав головою робітник. — А ігуменові ти про це розповідав?" — "Ні", — відповідав йому чернець. "Ну а мені, — дивувався робітник, — ти все це навіщо розповідаєш? Яка тобі з цього користь?" Так чернець виклав робітникові всю свою таємницю. Бачите як? Він повинен був розповісти про все ігуменові, щоб отримати допомогу, однак замість цього пішов "сповідатися" робітникові. А цей робітник, сидячи в найближчі вихідні в якій-небудь кав'ярні свого містечка, перекаже його "сповідь", щоб повеселити своїх товаришів по чарці, а ті рознесуть це далі, і потім про монаха-невдаху будуть ляпати язиками по всіх кутках. І не можна сказати, що цей чернець був недоумкуватим. Знаєте, скільки в нього було словників? Давньогрецьку мову він знав досконало.
– А якщо в мирської людини духівник на якийсь час відлучився, то чи може вона радитися про свої труднощі або спокуси з кимось зі своїх духовних братів?
А що, вона не може зателефонувати своєму духівникові й порадитися з ним? Духовний брат іноді спроможний нам допомогти, а іноді — зовсім не в змозі. Або навіть, незважаючи на добре налаштування нам допомогти, духовний брат може нашкодити. Якщо буде потреба, можна зателефонувати духівникові й таким чином розставити речі по своїх місцях. Якщо ж людина не може зв'язатися зі своїм духівником, а питання, з яким вона зіштовхнулася, серйозне і не терпить зволікання, то хай запитає якогось іншого духівника. Буде добре, якщо людина заздалегідь довідається у свого духівника про те, до якого духівника вона може звертатися в подібних випадках. Необхідно радитися з людиною, що має той самий дух, що й твій духівник. Адже один інженер робить план так, а інший — інакше. І в того, і в іншого інженера плани можуть бути гарними, однак вони відрізняються один від одного.
Паїсій Святогорець «Духовна боротьба»
