Часто в католицьких колах можна почути фразу «хороший парафіянин». Але що ж воно таке? Який парафіянин «хороший», а який «поганий»? І взагалі: хто він такий цей «парафіянин»?
Загалом парафіянин має розділяти обов’язки, які є частиною приналежності до певної парафії. Чому? Тому що модель парафії схожа на модель родини, а не бізнесу. Парафія – це не бізнес, що пропонує святий товар.
Деякі парафіяни, у зв’язку з хворобою чи похилим віком, можуть бути парафіянами у повному сенсі цього слова, хоча їхні фізичні обмеження можуть не дозволяти в повноті жити парафіяльним життям. Дуже важлива молитва цих осіб. Це – не жертва другого сорту, але їх спосіб приєднатись до життя і місії парафії. Саме тому не все, описане нижче, стосується їх.
Ось що означає бути парафіянином:
1. Брати участь в Літургії в неділю і великі свята (зобов’язуючі)
Участь в Літургії для католика є центром життя. Під фразою «участь в Літургії» не мається на увазі просто бути присутнім в приміщенні, де відправляється Літургія, але бути задіяним думками, словами та діями в прославі Бога. Коли католик самовільно відмовляється від участі в Літургії, то відкидає спосіб зростання у вірі.
Церква вважає це настільки важливим, що наказує усім католикам брати участь в Літургії в неділю, а відмова від цього є важким гріхом.
2. Підтримувати парафію і її служіння
Ця підтримка – подвійна. Перш за все, це фінансова підтримка. Підтримка надходить перш за все через подячну пожертву. Саме так правильно називати збірку грошей на літургії. Збірка грошей – це не каса, на якій ми платимо за отримані послуги, але місце, де ми можемо внести частину своєї подячної пожертви Богові.
Саме тому я не є прихильником вести записи зданих коштів. Десятина – це справа між тобою і Богом, і саме перед Богом ти за неї відповідатимеш. Десятина – це твоя подяка Богові за ті благословення, які Він на тебе зіслав. Десятину слід використовувати, як написано в Писанні, на місію Церкви і турботу про бідних. Я вважаю за потрібне говорити про десятину раз на рік, оскільки не хочу використовувати час, виділений на молитву Богові, на розмови про гроші.
Гроші – це лише частина рівняння. Ми також повинні робити свій внесок, присвячуючи свій час і сили, щоб допомагати виконувати обов’язки парафії, пов’язані із волонтерством у різних справах. Я знаю, що усі – зайняті. Це – факт для більшості людей. Але, як каже стара приказка: «Крапля до краплі, і вода камінь сточить».
Незалежно, чи це навчання когось, робота з молоддю, допомога на Літургії, гуртки чи інші різноманітні аспекти парафіяльного життя, – якщо ти приділиш трохи свого часу, це допоможе скріпити парафію і продовжувати її місію.
3. Брати участь в місії Церкви
Місія Церкви спрямована на її розвиток. Батьки сприяють цьому, виховуючи своїх дітей бути вірними послідовниками Христа. Ми робимо це, євангелізуючи тих, хто відійшов від віри і Церкви. Ми робимо це, будучи вірними свідками в середовищі, що оточує нас. Ось чому важливими є молитва, участь в Літургії, вивчення того, чим є наша віра, і навчання молоді правильно виставляти пріоритети в житті. Церква – не музей для 99 овець, які залишаються на місці, але скеровує свою місію на ту одну, яка загубилась.
Метою усякої парафії є «іти і робити учнями усі народи» і «навчати усіх того, що Ісус навчив нас». Про це завдання Ісуса Христа сказано в кінці Євангелія від Матея. Це – основне послання мого проповідування і навчання.
Мій обов’язок, як пастира
Розповівши про те, якими є обов’язки парафіянина, дозвольте тепер сказати яким я бачу свій обов’язок як пастира. Перш за все, я розумію свою роль як пастира душ. Мене називають «отець» не просто так. Я маю дбати про добро тих, хто був поставлений під мою пастирську опіку.
Як парафіяни, ви належите, перш за все, Богові, ви – члени Його стада. Ви – не моя власність, але – частина Божої родини, довірена під мою опіку. Я маю обов’язок дбати про добро кожного парафіянина навіть тоді, коли вони самі не дбають про своє добро. Коли я розглядаю себе як батька парафії, то не бачу себе як шефа, директора, управителя. Моя ціль – об’єднати в тому, як я проваджу парафію, усі добрі риси доброго батька.
Більше того, я хочу навчити того, чого навчає Церква і таким чином, як Вона цього хоче. Я «дотримуюсь інструкції» в багатьох випадках, виконуючи мої обов’язки, передбачені в документах на кшталт Канонічне Право, Загальні вказівки Римського Месалу, Катехизм та Святе Письмо. Я вважаю, що якщо не буду поважати владу, поставлену наді мною, то не маю права очікувати поваги від тих, над ким я поставлений як пастор. Якщо я вноситиму зміни, то це лише для того, щоб привести нас у відповідність з вченням Церкви. Істину слід застосовувати з любов’ю. Моєю ціллю як пастиря буде полагодити те, що можливо полагодити, помножити те, що можливо помножити, і захистити моє стадо від усіх хижаків, які нападатимуть.
Я вважаю, що парафії є не для того, щоб виживати, а для того, щоб процвітати. А для цього необхідно співпрацювати з Христом. Для цього необхідна благодать таїнств.
о. Біл Пекмен, Міссурі, США. Перша проповідь на парафії свв. Петра і Павла
Джерело: «Католицький оглядач»
