Ісус, вибираючись навчати народ і заснувати своє Боже царство, а саме церкву, хоч сам чистий, ввійшов у Йорданські води, прийнявши з рук Івана хрещення, щоб спровадити Божу ласку й Боже життя з неба на землю. Цим хотів показати, що кожна людина, бажаючи вступити до його товариства, мусить охреститися, а саме подбати, щоб і над нею відчинилося небо з усіма добрами, як воно відчинилося при його хрещенні. Бажаючи привести людей до найтіснішої злуки з Богом, встановлює св. тайну Хрещення, кажучи до апостолів: “Ідіть отже, навчіть усі народи: христячи їх в Ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа, навчаючи їх берегти все, що Я вам заповідав…” (Мт. 28, 19).
Господь Бог Життєдавець піклується усім живим сотворінням, або як описує Господній псалмопівець: «Джерела посилаєш у ріки , які течуть поміж горами . Усю звірину , що в полі, вони напувають , дикі осли там гасять свою спрагу ». (Пс. 103). Подорож вибраного Ізраїльського народу з Єгипетської землі — «дому неволі» — до обіцяної землі — «молоком і медом текучої » — була небезпечною і виснажливою. Перейшли в чудесний спосіб через Червоне море, хоч військо фараона наступало на п’яти, але Господь допоміг: “Як по суші пройшов Ізраїль по безодні стопами, бачивши як гнобитель фараон потопає, взивав: пісню перемоги Богові співаймо” (канон на Утрені, гл. 6). Пізніше Йордан в часи Ісуса Навина, стає на зразок Червоного моря, як описує Пс. 114: “Море побачило, та й кинулося тікати, Йордан назад повернувся … що з тобою море, що ти кинулося тікати, і з тобою Йордане, що ти назад повернувся “. І ось Месія-Христос увійшов у води Йордана, й сталося то, що ще прорік Господній псалмопівець: “Голос Господній над водами! Загримів Бог слави , Господь над великими водами ” (Пс. 28). Цей голос, що загримів над водами — це голос Отця небесного, який звіщає про Ісуса: “Це Син мій улюблений , в якому моє уподобання “. При спомині повноблагодатного моменту в Йордані подумаймо, що ми в хрещенні прийняли те, що ми стали дітьми небесного отця, про що описує улюблений учень Ісуса Христа: “Дивіться, яку велику любов дарував нам Отець, щоб ми звалися дітьми Божими. Ними ми і є” (1 Ів. 3, 1).
Приклад. Великий господар прийняв колись дитя свого померлого боржника в свій дім і старанно виховував його. Раз показав йому два листи: один з жалібними окрайцями і чорною печаткою, інший з червоними окрайцями і червоною печаткою. Найперше подав господар бідному хлопчині чорного листа з домаганням відчинити його і прочитати. Хлопчина зробив так і прочитав у листі виписані всі борги, що залишив його батько. Перестрашився, а господар, побачивши його збентеження, всміхнувся й подер боржного листа. Потім передав йому другого листа, запечатаного червоною печаткою. Це був лист ласки. Написано в ньому, щоб господар прийняв хлопчину як свою дитину і зробив своїм спадкоємцем. Можна собі подумати про його радощі, що не тільки вільний від боргів, але що є також дитиною багатого й знаного батька. Саме так з нами в хрещенні. Тут нищиться наш і наших прабатьків (Адама і Єви) — боржний лист і подається нам лист ласки, що чинить нас дітьми Бога й спадкоємцями неба. Вже в р. Йордан хрестив Іван Хреститель, однак це не була св. тайна хрещення, якою люди звільняються з первородного гріха, але це було хрещення покаяння для підготування приходу Спасителя. Хто хреститься, цей наближається до Бога, стає Його дитиною, а Він стає його Отцем. Він неначе говорить до нього: “Це син мій улюблений, якого я вподобав собі”. Хрещення — це двері, якими входимо до високого божого роду. Відтоді всяке дитя володарський син, або володарська дочка. І то не син або дочка людського земного володаря, тільки найвищого князя й царя неба й землі. Тому помазують людину при хрещенні св. єлеєм, як помазали колись царів.
Св. Людвик, король французький, хрестився в замковій каплиці м. Пуасі. До цієї каплиці мав він більше приязнь, ніж до катедри в Рейсі, де коронували його на короля. На запитання, чому так виділяє каплицю, відповідав: “Тут прийняв я святе хрещення, а через те став дитиною Бога, в катедрі в Рейсі коронували мене, через те я володар Франції. Гідність божого синівства більша, ніж королівська і королівську достойність залишу після смерті, а як боже дитя набуду вічне життя”.
Коли Бог стає в хрещенні нашим отцем, то відноситься до нас по-батьківськи, подбає тепер і дбатиме на віки. Як отець дасть нам колись це, що має сам, а це є: небо й вічне щастя, а діти є завжди спадкоємцями батьківського добра.
Хрещення впроваджує людину до Церкви, щоб могла користуватися тут всім, що потрібно до святості й щастя. Насамперед людина повинна пізнати науку Христа, головні правила й правди, що керують нею на дорозі життя. Тому подають при хрещенні палаючу свічку на знак, що освічуватиме дитя наука Христа-Спасителя, який є для нас “світло світу “. Крім науки має хрещена людина право до всіх святих тайн і може при їх допомозі придбати собі ласки, а через них з’єднується найтісніше з Христом, немов галузка з деревиною, споріднюється з ним, стає цеглиною у величавій будівлі, підвалина якої й завершення є сам Спаситель.
Раз прийшов до Ісуса Христа Никодим і запитав, що мусить робити, щоб стати щасливим. Ісус відповів: “Хто не відродиться водою й Святим Духом , той не може увійти до Царства Божого” (Ів. 3, 5). Святий Дух змінює душу людини на гарну, святу, на таку, в якій Бог має вподобання, він тепер поселяється в душі. “Як вогонь розпалює залізо до жару, а сонячне проміння змінює криштал у блискучий камінь, так й Святий Дух змінює своєю ласкою нашу душу” (Шпіраго).
“Через Святого Духа єднається наша природа так тісно з Богом, як краплина води, влита до повної чаші вина, єднається з ним, розливається ,приймає колір, запах й смак вина” (Св. Григорій Великий). “Як тіло рухається, коли оживає його душа, так людина робить добрі діла, коли оживає її Святий Дух. Як вітер порушує вітряк, так і Святий Дух серце людини” (Шпіраго). Хрещення робить нас членами великої Божої родини, членами Христової (вселенської) Церкви, входимо в злуку зі святими, імена яких носимо й яким ми тут віддані під особливу опіку. Оповідають місіонарі, що в китайців-християн є звичай сповивати при хрещенні голову дитини білим завоєм. Пізніше дбайливо переховують цю хустину ціле життя. Після смерті кладуть кожному його хустину в домовину. Таким чином зазначують, що людина повинна невинною стати на суд Божий, як невинною вийти з св. хрещення. Подібно і в наших краях є звичай одягати білосніжну сорочку, або крижмо; “Возрадується душа моя в Господі, бо облачив (зодягнув) мене в ризу спасення і одежею радості зодягнув мене”.
Під час хрещення співається тропар: “Ризу подай мені святу, Ти, що зодягаєшся світлом наче ризою, многомилостивий Христе Боже наш”.
Щасливі, що встануть колись із гробу з одягом невинності! Крижмо обвинувачуватиме всіх, що сплямили його гріхом. Умова, зложена при хрещенню, буде тоді важливою для нас, коли сповнимо ревно те, до чого зобов’язалися й що пообіцяли сповнити наші хресні батьки перед Богом. Поновімо сьогодні наше приречення, зложене при хрещенні, що витримаємо в доброму до кінця. Наша душа, наше серце, оповиті силою Божої ласки, силою Святого Духа. Не марнуймо цієї цінності. При Божій допомозі не лякає нас ніяка боротьба. Св. Павло каже: “Хіба ви не знаєте, що ваше тіло — храм Святого Духа, що у вас перебуває, якого ви маєте від Бога?… Тож прославляйте Бога вашим тілом” (Ікр. 6, 19, 20). Амінь.
о. Ігор Пагулич
