Дві тисячі років тому дорога між Вифлеємом та Єрусалимом була наповнена вигуками погоничів, криками тварин і скрипом коліс. Благочестиві паломники і діловиті негоціанти, суворі римські легіонери і мирні поселяни рухалися по ній в обох напрямках. Нічим не виділялася серед інших мати з немовлям-сином і літній худорлявий чоловік… Коли Діва Марія разом з Йосифом принесла Ісуса до Єрусалимського храму, їх зустрів сивий старець Симеон. Він узяв немовля на руки, і промовив: «Нині відпускаєш раба Твого, Владико…».
Різдвяний час у літургійному році завершується саме празником Стрітення Господнього. Вже починаючи від цього дня, християни перестають вітатися «Христос Рождається!» і знову звикають до традиційного привітання «Слава Ісусу Христу!». І на що щиро і молитовно відповідають «Слава навіки Богові!». Слово «Стрітення» в перекладі з давньоруської мови означає «зустріч», а із сербської – «радість». У непрості минулі часи, коли про Бога неможна було згадувати і всяку думку про Нього старалися стерти з людських умів, то для празника Стрітення навіть придумали особливий символізм – “зустріч зими з весною”. З точки зору віруючої людини, можемо лише подивляти примітивізм тогочасного «богопоборництва» і, зокрема, у тому випадку, коли зустріч Бога з людиною, що є правдивим змістом свята Стрітення, замінили на зустріч зими з весною.
Знаємо, що зустрічі бувають різні. Одні з них проходять безслідно і забуваються, інші залишаються, а іноді визначають все наше подальше життя. Як правило, зустрічаються – незнайомі, або ж ті, які розлучились на якийсь час. Саме тому потрібно знати, що у кожного з нас є (або ще має бути) ПЕРША зустріч із Богом. У Торжестві Стрітення Господнього – зустрічі Спасителя із праведними людьми – ми згадуємо про особливість цієї зустрічі – вона сповнена великої й непроминаючої радості. А скільки в нашому житті є зустрічей і скільки з них є бажаними? Тому наша зустріч з Богом має бути бажаною і очікуваною. Саме тоді ця зустрічі буде радісною.
Невипадково, що у перше свято після Йорданського торжества освячуються свічки, які називаються «стрітенські», або «громовиці»! Адже – це пригадка нам усім про благодать і дар спасіння, що були дані нам милосердним Богом на просвічення, щоб знищити темряву гріха! При свічці з давен-давен відбувалась молитовна зустріч між Творцем і сотворінням! Як буде приємно, коли ця свічка буде мати також значення збирати на спільну сімейну молитву! Дай, Боже! В сам день празника освячуємо свічки у наших храмах, і в молитвах на освячення свічок прохаємо про те, щоб, як запалені свічки своїм світлом розганяли нічний морок, так і наші душі, просвічені Духом Святим, уникали гріховної пітьми (сліпоти).
Стрітенська свічка важлива як символ просвіщення серця Духом Святим. А якщо цього геть немає й свічка сприймається просто – як зовнішній обряд чи якась традиція, то вона втрачає свій зміст і перетворюється на язичницький магізм. Зрозуміло, що не сама свічка має силу, а молитва біля цієї свічки стає сильнішою, бо свічка була освячена спільною молитвою у Божому храмі. Бог уважний до кожної молитви, а на таку звертає більшу увагу, бо Сам сказав, що молитва багатьох має велику силу. Тому коли, хтось молиться при Стрітенській свічці, то молиться із цілою Христовою Церквою. Молитва – це зустріч з Богом!
А запалені свічки є пригадкою того, що після зустрічі із Богом наше життя стало світліше. Й це стало користю також і для інших, бо ми стали служити іншим, виконуючи Божу волю. Запалена свічка – це також пригадка про нашу першу, хоч і, може, несвідому зустріч із Спасителем в часі нашого Хрищення. Згідно обряду, священик запалив і дав нам свічку, кажучи слова: «Прийми оцю горіючу свічку і старайся в усьому житті твоєму просвічуватися світлом віри і добрих діл, щоб, коли прийде Господь, ти міг (могла) світло вийти назустріч Йому зі всіма святими, і ввійти беззаборонне у чертог небесної слави його і царювати з Ним у безконечні віки. Амінь».
Автор: о. д-р. Василь Гоголь
