РОЗДІЛ П’ЯТИЙ ТРЕБА ЛЮБИТИ ІСУСА, ЯК ВОНА

«Вітай, Ти бо всім серцем Бога покохала; вітай — Ти показуєш Йому Серце все любов’ю палаюче» (3 Акаф. Покрова Пресвятої Діви Марії).

Господь Бог сотворив Марію такою гарною й такою доброю в тій цілі, щоб Вона притягала Йому серця людей. І для того то Вона стільки разів об’явилася, тримаючи в обіймах Ісуса-Дитятко, щоб заохотити душі невинних ще дітей, віддати себе Ісусові! А скільки то разів Вона так само заключила святий союз між Ісусом і душами, щоб їм перешкодити статися здобиччю світської любови та гріху.

Коли св. Герард Маєлля мав рочків шість, любив посіщати одну маленьку капличку, де почитали Божу Матір, що тримала Ісуса-Дитятко.

Одного дня, Маленький Ісус зійшов з обіймів Своєї Матері і почав бавитися з Герардом, а потім, подарував йому буханчик хліба, що був чудово білий.

Матуся і сестра здивувалися вельми, бачачи маленький хлібець, що його приніс Герард, але більш уваги на те не звертали. За кожнім разом, у наступні дні, дитина приходила з подібним хлібом.

Тоді старша сестра, потайки слідила свойого братчика у каплиці, і крадькома, бачила, як Ісус сходив з обіймів Своєї Матері, оказував Герардові всяким способом пестощі, деякий час радувався ним, а вкінці, на знак прощання дарував йому Свій маленький хлібець.

Рівно ж і мати хотіла побачити те, що там відбувалося, і ствердила те саме чудо.

О, яка добра й благосклонна Божественна Мати, даючи Свойого власного Сина за Товариша забави в тій цілі, щоб юні серця обнялись з Ним у любові!

Також у цій школі, малий Герард дійшов до любови Серафима. Вступивши згодом до монастиря отців Редемптористів як Брат, здавалося, не жив інакше, як життям любови й умертвлення, і життя його було попереплітане чудами. Він не знав, який спосіб винайти, щоб Пресвятій Діві доказати свою любов, — і часто попадав у захоплення на саму лиш згадку Імен: Ісуса й Марії.

І скільки то подібних здобутків Божественна Мати осягала! Справді, — Вона не мала більш, лише одне бажання: любити Ісуса. Ісус для Неї — все!

Також і ніхто з поміж людей не є пригідний так любити Бога, як Та Божественна Діва, бо ніхто не полюбив Його так гаряче. Вона була сотворена в тій лишень цілі, щоб вповні задовільнити бажання Пресвятого Серця Ісусового, яке прагнуло любови.

Її любов не була, як у прочих сотворінь, ланцюгом актів. Вона була одним безпереривним актом, одним жаром, завсіди діяльним.

І Господь Бог безупинно поширяв це полум’я через нові ласки; Він завсіди до цього вогня докидав більш і більш трісочок, — і в той спосіб Душа Марії запалала такою любов’ю, що серця всіх Янголів і всіх Святих, разом взятих, не були б мали змоги видержати того запалу.

Але ця безмірна любов ще не вистарчає для бажання Нашої Небесної Матінки. Вона бажала її ще побільшати в тій цілі, щоб зділати приємність Ісусові. І як Вона сама вже більш не жиє на землі, то взиває Собі на підмогу всіх діток Своїх і просить їх, щоб вони жертвували свої серця любити Ісуса.

Якщо Вона находить душу уляглу, вливає в ту душу повноту благодатей, що їх Вона має повноту, а то в тій цілі, щоб їх наново оплодороднити.

«Поможіть Мені, діточки Мої» — кличе Вона до нас, — «поможіть любити Ісуса. Ось, безмірна скарбниця Моїх власних заслуг: це для вас, черпайте довільно, щоб приподобатися Мойому Синові!»

Преп. Отець Муард, оснуватель Дружини Місіонарів, одного дня казав до Пресвятої Діви: «Предобра Мати! Дозволь мені любити Ісуса настільки, як того бажаю!»

А Божественна Мати йому відповіла: «О. дуже охоче! Позволяю тобі в дійсності досягнути всю любов ту, що її ти бажав». Одного дня, перебува­ючи в монастирі св. Колюмба, він припав перед ікону Предорогої Матері: «О, Мати», — молився — «Ти була така добра мені приобіцяти, що я дійду до любови Ісуса настільки, скільки я цього бажаю, — і ось я ще дуже далеко від того!»

Тоді Пресвята Діва йому відповіла: «Не бійся, дорогий сину, Я є вірна, незабаром твої бажання будуть вислухані!»

У дев’ять днів потім, дня 19 червня І854 p., Отець Муард помер, збудивши акт найвищої любови.

А ти, Дорогий Читачу, чи ти хочеш ще лучше зділати, як той святий Місіонар? Благай Пресвя­ту Діву, щоб ти любив Ісуса не лишень так дуже, як ти того бажаєш, але так дуже, як дуже Вона Сама бажає Його любити!

Ти маєш серце обмежене: ти не знатимеш, якої широченної любови бажати. А, віддай своє серце Пресвятій Діві. Скажи Їй, щоб Вона його пе­ремінила у Своє, і щоб Вона Сама любила Ісуса для себе стільки, скільки Серце Діви, Божої Матері, є спосібне Його любити.

А тобі вистарчить, для цього віддати Їй цілу свою істоту: свого духа, своє серце, усі свої власти, тіло своє й душу свою. Віддай Їй все то, як річ та власність Її.

Коли ти посідаєш туземські добра, ти можеш передати кому небудь, — по свойому вподобанню.

Твій акт дарування, коли його приняли, є невідкличний і є в силі закона.

Якщо ти можеш розпорядитися на хосен другого своїми добрами дочасними, то чому ж ти б не міг своєї душі й свойого тіла покласти на ласку Пресвятої Діви? Вони належать до тебе більше, ніж добра туземські.

І наколи Пресвята Діва приняла твій дарунок, ти, вже не належиш до себе. Ти вже стався Її щасливою власністю, Її річчю!

Тоді чи не маєш ти права до Неї казати: Предобра Мати, вже більше не належу до себе? Моя свобідна воля Твоя, Люби нею Свого Божественного Сина!»

І ввесь довгий день ти їй повторяй: «Предобра Мати, думай моїм умом, працюй моїми думками, люби моїм серцем, — бо все це для Тебе!»

«Молися через мене, покланяйся Богові через мене, причащайся через мене, будь через мене наново присутня при Жертві на Голгофі під час Служби Божої!»

О, як ти поступиш наперід у правдивій любові зглядом Ісуса, наколи ти так віддаш себе Пресвятій Діві!

А при цьому, затям собі, що цей дарунок цілого себе для Пресвятої Діви є справедливий.

Все те, що посідає дитина, отримала від своєї матері. Все те, що ти, дійсно, маєш з дібр надприродних, — ти винен Пресвятій Діві. І чи ж не лицює, щоб ти через свобідний акт звернув їй те, що ти від Неї отримав?

Навіть більш, — коли рішаєшся цілковито посвятитись Божественній Матері, ти даєш їй змогу немов побільшити Її власну любов зглядом Ісуса. Через те діло ти збільшуєш у небі, — побічним способом, — славу, яку Божественна Мати віддає Богові. Вкінці, ти у такій самій рівномірності причиняєшся до зросту щасливости, що буде Її участю впродовж вічности.

Яке ж щастя для тебе, дитя Марії, мати змогу віддавати в такий спосіб прислугу своїй Матері, Мати змогу вчинити, щоб Вона, задля твоєї теперішньої ніжности, забуде смуток, що їй ти інколи завдав!

Яке ж це щастя для тебе, мати змогу сказати. «Наколи я схочу, моя Мати, Марія, буде щасливіша в вічності, буде більш близька Ісуса й Ісус буде більш Її любити. І тому то я не маю іншої повинності, як лиш ту, щоб віддати Їй ціле

своє серце й дозволити Їй зділати з нього Свою річ і Свою власність, передати Їй своє серце, через яке Вона змогла б ще свобідно любити Ісуса на цій землі.

О, Пресолодка й Вселюбива Мати! Моє серце дрижить від щастя на саму згадку, що я ввесь належу до Тебе, що моє серце стається проливом, через який Ти переливаєш Свою власну любов до Ісуса.

О, я на завсіди хочу остатися з’єднаний з Тобою! Хочу Тобі посвятити своє серце, свої думки, свої бажання, радощі і всі смутки свої. Прийми все те, Всеблага Матінко, переміни в Свою Душу, — і пожертвуй Ісусові!

 

 

РОЗДІЛ ШОСТИЙ ТРЕБА ПОШИРЯТИ ЦАРСТВО ІСУСОВЕ, ЯК ВОНА

«Бачачи життя наше на хресті… всенепорочна Богородице… як мати Ти голосила: Сину мій і Боже мій, спаси тих, що любов’ю оспівують Тебе».(Крестобогор. з Утрені).

Ти, мабуть, думаєш, що прочі люди тебе не обходять, що їхнє спасіння, або їхня згуба тебе не торкаються.

Одначе, ти себе обманюєш: ти по силам своїм повинен допомагати своїм браттям, щоб вони спаслися.

Знай, — є люди, що себе погублять, якщо інші за них не моляться і не вказують їм правдивої дороги.

Страсті Ісуса Христа і болі твоєї Матері не будуть всеціло-хосенні, якщо ти не поспішиш їм з підмогою, щоб спасти грішників. Ми всі є взаїмно собі зобов’язані, ми всі є члени одного й того самого тіла, діти одної й тої самої великої родини. Ми всі, по наших силах, повинні співділати над спасінням наших братів.

Пресвята Діва не буде мати спокою у небі, аж поки не побачить довкруги Себе об’єднаних всіх Своїх дітей, — але Вона у Своєму ділі материнської ревности домагається ревности і від тебе.

«Поможи Мені спасти душі» — кличе Вона, — «через свої молитви, через своє умертвлення, через свій приклад і працю свою!».

О, яка вельми могутня є молитва, відтягнути душі від пекла! Раз, одна Свята молилася до Божественної Матері: «Я Тебе прошу, щоб Ти в дні Свойого Празника спасла тисячу грішників!» Потім, вона мала неспокій, що за багацько прохала. Пресвята Діва з’явилась їй, показала тисячку спасенних душ, і сказала: «Ось, вони вже тут; чому ти боялася, щоб забагато не просити?»

Свята Церква, потвердила Товариство: «Апостольство Молитви», що є розгалужене по цілому світі. Його ціль: жертвувати, для навернення грішників, молитви й добрі діла членів, що хотять в нім брати участь. Це Товариство, правдоподібно, принесло більш користі, ніж труди місіонарів.

Чому ж і ти в свою чергу, не зміг би пожертвувати Богові через руки Марії, всіх своїх молитов, своїх терпінь, і тисячних недомагань щоденного життя? Пресвята Діва збере твою жертву у Своє Серце й представить її Ісусові, щоб спасти душі.

В місяці лютому р. 1857, в одному німецькому місті занепав у недугу один багатий і могутній перед світом чоловік. На нещастя, він настійливо відмовився від усякої помочі зо сторони релігії, з погрозами вигнав священика і заприсяг собі, що помре так, як жив.

На службі у себе мав він двох побожних слуг, що бачучи, як наближається його смерть, хотіли спасти душу того вольнодумця — й почали молитися за нього.

П’ять днів проминуло у неспокійному вичікуванні, коли, зовсім несподівано, одного ранку хворий призвав своїх слуг, кажучи, що він бажає висповідатися. Зараз прибув священик. Тоді хворий зо зворушенням оповів, як у сні з’явилася йому Божа Мати, що несла Божественне Дитятко. «Вона уносилася» — казав він, — «понад ліжком, піднісши пальця на знак погрози, а Її очі кидали блискавки, що мене перелякали. Дитятко також гляділо на мене зо строгістю. Потім я пробудився, і хоч стараюсь. прогнати це видіння, воно мене переслідує безнастанно, воно не дає мені спокою: я хочу висповідатися!»

Священик висповідав його, а потім сказав: «Подякуйте Всеблагому Богові, що дав вам оцих двох добрих слуг: їхні молитви спасли вас від вічної смерті!»

І чому ж ти не можеш так само молитися за грішників? Може бути, що знаєш ти між своїми друзями бідні душі, що котяться прямо до пекла. Може бути, сам ти у своїй родині маєш брата, сина, або батька, що недобре поводяться? Дозволь Пресвятій Діві спасти їх коштом твоїх молитов і пожертвувань.

Хто ж перечислить тих, що так спаслися задля молитов одного зо своїх дітей, або своїх ближніх. Перед кількома роками жила побожна жінка, мати кількох дітей. Її муж не був практикуючим католиком. Одначе лишив своїй жоні свободу, по христіянськи виховувати свою рідню. З часом наймолодший хлопець мав прийняти Перше Святе Причастя. В надвечір’я перед тим, знайшов він свого батька у робітні, припав навколішки й промовив: «Татку, я висповідався, і перед тим, заким прийму завтра Ісуса, хочу вас просити прощення всіх моїх непослухів, — і на будуче я хочу жити лучше!»

Батько, обтерши сльози, сказав: «Це добре, мій синку, якщо ти коли-небудь заподіяв мені прикрість, я радо тобі прощаю!»

«А тепер», — додав заклопотаний хлопчина, — «я маю до вас одну просьбу».

Батько показав пригноблення; він додумувався до чого зміряло це питання, — і не мав охоти з ним погодитися, ані його відкинути. «Іди» — сказав він до свойого синка, — «я не маю тепер часу!..»

Дитина сумно гляділа батькові в вічі, але не сміла настоювати, і помалу звернулась у сусідню кімнату, упала на коліна перед іконою Пресвятої Діви, і зложивши рученята, молилася з запалом. Батько був свідомий тої прикрости, яку наніс своїй дитині; на пальцях ніг послідкував за нею, а побачивши свойого синка на молитві, уже більше не видержав: «Він молиться за мене», — сказав собі, — «за мене, свойого недостойного батька…» і впав на своє крісло, закривши обличчя руками…

А підвівшись згодом, випростовуючись, бачить свого синка, що стояв перед ним. «Татку» — просило дитя — «не відмовте мені того, що вас проситиму. Я хочу, щоб завтра, в день мого Першого Святого Причастя, враз з моєю матусею ви були в церкві, та щоб ми всі троє разом запричащалися».

Слова дитини мали в собі щось таке благальне, що батько вважався побідженим. «Добре!»— сказав — «ще цього вечера піду до Сповіді, а завтра я буду коло тебе при трапезі Святого Причастя».

Так, як Ісус спас душу батька через молитву синка, подібно спасе Він душу твоїх ближніх з огляду на тебе, якщо ти захочеш молитися за них.

Але сама молитва не вистарчає. Ти повинен жертвувати Богові через руки Марії свої хрести щоденні у наміренні спасти душі.

В усякому терпінні, яке лучиться, кажи: «Предобра Мати, я жертвую Тобі це страдания, а в заміну дай мені душу грішника!».

Коли тебе спокушує нетерпеливість, пригадай собі, що ти через свій гнів, мабуть, позбавляєш якусь душу неба.

Коли св. Альфонс бачив, що успіх місії був у небезпеці, він шукав нагоди, щоб довершити якогось великого акту чесноти. Часто ввечері заходив у відокремлене місце, і страшно бичувався. Іншими знова разами, він переривав проповідь, і озброївшись у великий шнур, безпощадно бив себе, а той вид так зворушував і найзавзятіших грішників, що вони спішили вирвати Святому знаряддя з Його рук.

Якщо ти, справді, хочеш дещо вчинити для свого брата-грішника, то пожертвуй Марії всі свої терпіння, свої хрести, противнощі кожної днини у тій цілі, щоб Вона їх прийняла для Себе, з’єднала їх зо Своїми Болями й подарувала їх Своєму Божественному Синові.

І не кажи: «Я є звичайний христіянин; я вже маю досить прикрости, щоб заховувати Заповіді й вистерігатися смертного гріха. Як же ж осмілюся заниматись ще іншими, що є ліпші від мене?»

Послухай, що каже Святий Дух: Наколи ти спас душу свого брата, ти запевнив свою власну. Якщо ти своєю молитвою, своєю терпеливістю відтягнув від пекла душу, що без тебе була б погибла, ти можеш мати довір’я, що Ісус тобі допоможе жити добрим христіянином і устерегтися вічної смерті.

«Дайте і дастся вам^!» — дайте, а віддасться вам!

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ СЬОМИЙ ТРЕБА БУТИ ПОКІРЛИВИМ, ЯК ВОНА

«Величає душа моя Господа… що зглянувся Він на покору своєї слуги…» (З гимну Божої Матері).

Господь Бог ненавидить гордість: Він це сказав і повторяв у Святому Письмі.

Ніщо не є таке відразливе, як гордість.

Гордий заключає в собі зародок усіх блудів. Він не може стерпіти ближніх, ані жити в мирі з ними. Він не може знести несправедливості, або бути поблажливим у спорах. Він не розуміє, що дехто може мати іншу думку, чи інший спосіб діяти. Він вносить замішання у свою родину через свою нетерпеливість, через свій гнів, через свою звичку завсіди гостро відповідати. Через свої слова нерозумні або вигадливі, через несправедливі підозри, через невідповідне поведения, — він вносить незгідливість у товариства, що в них буває.

Гордість панує над усією суспільністю, в більшості родин та у величенному числі поодиноких людей. Часто їй удається вдертися аж до духовних дружин, щоб і там запалити замішання й роз’єднання.

Чи це дивне, що Господь Бог бридиться гордим? Гордість — ознака сатани. Він сказав: не буду служити! Вона підсичує замішання, революції, перевороти у народів, засіває бунти, непослух нищого супроти настоятеля і легковаження начальника у відношенні до підчиненого.

У Книзі Об’явлення сказано, що сторонники сатани несуть на переді знам’я потвори: це знамено — гордість! То непомильне!

Один Святий сказав: «Коли я бачу когось, що чваниться посіданням знання, спосібності, чесноти, більших ніж прочі, — думаю, що перед собою бачу диявола в тілі.

Дитино Марії, як ти повинна тікати від гордості! Гляди на свою Пресолодку Матір, Вона покірна й простодушна. Одного дня, св. Бригітта бачила перед собою дві пані чудної краси. Одна з них була розкішно прикрашена, несла гордо голову, нагороїжена, її зовнішність не була ніщо інше, як лиш пересада і марнота. Господь тоді сказав до св.: «Ця паня, — це Гордість. Та, що Її ти бачила біля неї, зо спущеним зором, з обличчям спокійним і зовнішністю простенькою і скромною, — це Покора, і Вона називається Марія!»

Пресвята Діва, — це восіблена Покора: Вона бачила Свою цілковиту зависимість від Бога, і любила цю нічевість та дякувала Сотворителеві, що вона є ніщо. В Ній ніяке зернятко гордости ніколи не могло закорінитися.

Її то покора зділала, що Вона дійшла до гідності Матері Божої. Св. Вернард каже: «Вона подобалася Богові задля Своєї дівочості, а зачала Його у Своєму лоні через покору!»

Чи не дивне це, що Пресвята Діва, обдарена стількома чеснотами і така уласкавлена Богом під усіма зглядами, у Своїй Пісні Величання, лиш говорить: «Яко призрі на смиреніє рабисвоєя» — Він глянув на смирення Своєї слуги. Це визначає: Моя цілковита нічевість, моя цілковита неміч, протягнула й утвердила Його вибір!

Як то гарно розважати про Пресвяту Діву, Царицю Неба, Матір Бога, заняту покірно Своїми щоденними працями в домі у Назареті.

Однак, здавалось, що Вона мала підставу відкрити перед світом ті тайни, що їх скривала низька хатина, Чи не треба було підготовити суспільної думки Жидів на близький прихід Месії; чи не треба було звернути уваги начальника синагоги на нового Законодавця, що народився; чи не треба було, — принаймні, — кількома визначними ділами потвердити присутність Всемогутнього поміж людьми? Без цього, — хто ж згодом повірить в Його післанництво?

І справді, — під час Його прилюдного життя, здивовані Жиди питали: Хто це Ісус, Син Марії? Хто чув Його бесіду? Де може посідати знання той, що не ходив до шкіл?

О свята покоро! Як же ж твої погляди різняться від цих людей. Ні! Божественна Дівиця залишиться укрита. Ніхто не знатиме Її гідності, ніхто перед означеним часом не буде догадуватися, що Її Дитя — Син Божий.

А пізніш, коли Ісус розпочне Своє Божественне Посланництво між жидівським народом, Його Мати не буде показуватися; Вона буде лише рідким явищем при Його боці під час відбування чуд. Але, коли Ісуса засудять на смерть, наче підлого обманця, Вона буде там у першому ряді, у стіп Розп’ятого потручувана й лихословлена жовнірами.

Самі Апостоли перед Сшестям Святого Духа, здається, недоцінювали скарбу, який посідали. Коли читаємо у св. Луки перечисления всіх тих, що були зібрані в горниці (домі), й ожидали Святого Духа, ми дивуємося, що аж по всіх прочих, є ім’я Марії, Матері Ісуса.

О, Покірна Діво, Предорога Мати, як же ж я Тебе люблю! Як же ж ця Твоя простота мене очаровує! Якже ж я б хотів уподібнитися до Тебе!

О, дай мені покору! Зділай, щоб я цінив цю дорогу чесноту, що непереможно притягає Твої згляди. Чому Пресвята Діва майже всі Свої чуда ділає для осіб малого стану? Чому Вона любить довкруги Своїх ікон притягати товпу невчених і простолюддя? Чому Вона вибрала Собі стільки уласкавлених душ поміж бідняками, робітниками, забутими серед цього світу?

О, Її серце притягає Її до покірних, і ми лиш у вічності пізнаємо, які Вона їм дала докази Любови й уласкавлення.

Около 7 літ тому, в Уневі, в галицькому селі, вмирав молодий і побожний юнак, літ 20. Він умирав бідний… Коли раз священик, як звичайно, вранці приніс йому Святе Причастя, він найшов його дуже урадованим: «Отче», — сказав він, — «сьогодні я вмру!» «А, як же ж ти знаєш?» — запитав священик.

«Пресвята Діва прийшла і мені це сказала» — була відповідь. І ввечорі, — він справді вмер!

Хто ж спинить Покірну й Пресолодку Матір, щоб Вона не побільшувала ознак уважливости зглядом простеньких душ, що є Її особливше улюблені?

О, хто б не хотів бути маленьким, як ті діти, що їх Ісус брав у Свої обійми в часі Свого туземного життя, — і про них говорив: Царство Небесне є для тих, що є до них подібні!

Старайся ж, отже, зо своєї душі викорінити ту шалену гордість, що нищить твоє життя. Починай добре й терпеливо входити у взаємовідносини з другими, геть далеко кинь від себе забаганку бути поважаним, узглядненим або побажаним.

Пригадай собі, як ти заслужив собі на пекло, і як ти в оцю хвилину повинен би стогнати під ногами диявола у пеклі.

Займай добровільно останнє місце. Не говори про свої прикмети, свої діла, наміри. Ніколи не зменшуй заслуги другого, щоб себе винищити його коштом; не підозрівай свого ближнього і не пояснюй собі злобно його намірень.

Будь завсіди готовий віддати услуги, приймати кожного з добротою, ніколи нікому не відповідай з обуренням.

Все те належить до покори, і позискає тобі Серце Найпокірнішої Діви!

 

 

РОЗДІЛ ВОСЬМИЙ БУТИ ВСЕЦІЛО ВІДДАНИМ БОГОВІ, ЯК ВОНА

«Вітай — Ти бо всі мислі звернула до Бога; Вітай — бо всею силою Ти догоджуєш Богові». (З акаф, Успінню Пренепорочної Діви Марії).

Більшість людей на цьому світі є нещасливі, бо вони в протилежності з Божою Волею. Вони бажають речей, що їх Г. Бог не хоче їм дати.

Хто ж має слушність, — Безконечний Бог, Сотворитель всесвіту, — чи ти, маленький червячку? Повзаєш у болоті, вчора ти не існував, тіло твоє завтра обернеться у порох…

Господь Бог не уступить перед твоїми забаганками, і наколи ти, повзаючи по землі, як хробачок, гороїжишся і не хочеш уступити Всемогучому, буде війна!

Війна між Єством і нічевістю, між Сотворителем і сотворінням, між безконечною Величністю і незамітною пилиною…

Чи можеш опиратися Богові і найти спокій? І ти ще дивуєшся, що ти на землі нещасливий, та що все звертається проти тебе. І ти ще жалуєшся, та обвинувачуєш події, несправедливість людей, — і може бути, — навіть Самого Бога!

Обвинувачуй себе самого! Ти ввійшов в боротьбу з Всемогутнім, ти нещасний, і якщо ти надальше триватимеш у цій боротьбі, ти будеш нещасливий назавсіди.

Як же ж це багато лекше і солодше було для тебе: піддатися Богові, і всеціло віддатися Його волі, як малесеньке дитя зовсім віддається своїй матері.

Якщо ти того хочеш, — Сам Господь каже до тебе, ти зазнаєш Моєї доброти, ти будеш залитий потоком радощів, як мати, колисатиму тебе у Своїх обіймах.

Так, — але для цього, треба бути маленькою дитиною, виректися своїх забаганок, — і виповняти Волю Того, що тебе носить.

Чи ж є життя, більш виповнене невідрадними подіями, — ніж життя Пресвятої Діви? Щоб всеціло віддатися усім проявам Божої Волі зглядом себе, щоб їх спокійно, без нарікань приймати, або бодай не дивуватися, — Вона повинна була посідати у непонятно-великому степені чесноту всецілого віддання Себе Божій Волі.

Подумай лишень: Бог звіщає Їй, — устами Архангела, — найбільшу, що можна собі уявити, гідність, але сполучену з привидами таких болів, що ніяке людське сотворіння ніколи не терпіло подібних.

І розваживши все те, Вона тільки сказала: «Буде мені по слову твоєму». Вона не каже: Я принимаю під умовою, що Бог дасть Мені силу. Вона добре знає, що коли Бог Їй щось поручає, то Він дасть Їй терпеливість.

Починаючи від тієї хвилі Благовіщення, в Її житті спілкують по собі події, — одні більш невідрадні, від других. Чому ж Бог, мусить народитися в печері? Чому мусить утікати перед злощасним Іродом? Чому скриваючись, мусить проживати аж до 30-х літ? Чому мусить Він бути звичайним робітником?

А чому повинен Він був Себе виявити, під час Свойого прилюдного життя, лиш оцій горсточці лицемірних і гордих Жидів, тоді, коли цілий світ ожидає Його приходу й щиро бажає навернутися?

Марія все те бачить, але Їй навіть не приходить думка питати Бога про причину того. Так Господь Бог хоче, — отже, тим самим, це є добре!

Ось — повне віддання Себе Божій Волі.

Ох, як це тобі потрібне! Твоє життя, без сумніву, не переповнене такими тайнами, як життя Пресвятої Діви, одначе воно заключає в собі багато всяких питань…

Чому не маю щастя у своїх підприняттях? Чому я вродився в убогості? Чому я не знаходжу спокою на лоні своєї родини? Чому Г.Бог не покликав мене на Свою службу, — або чому не дав мені середників піти за тим покликом? Навіщо це, що люди, мої ближні, мене підозрівають, мене переслідують, стараються пошкодити мені? Чому я не маю сильного здоров’я, як стільки інших? І т.д…

Оце, кілька думок, які, — може бути, — прийшли тобі, або ще прийдуть, а ти не дав одинокої відповіли, яку треба було дати: «Бог так хоче; я сотворіння, і я так повинен хотіти!»

Одного разу двох робітників знайшлося разом у полудневій годині на вулиці міста Гамбурга; вони були безробітні. Вони жалувалися на свою судьбу: чому багачі мають всього по достатком? Чому бідняки без праці й без підпори?

В тій хвилині паламар йшов дзвонити на «Ангел Господень». На голос дзвону — один з робітників, іменем Клявдій Карстенс, зняв шапку й почав відмовляти Янгольське Поздоровлення. Другий, насміхаючись з цього акту набожности, сказав: «Дахівка впаде з криші — голову тобі розіб’є!»

В тій хвилині попри них переходив один пан, власник фабрики цукру, і до Клявдія сказав: «Якщо хочеш працювати, ходи зо мною, я тобі поможу!»

Ущасливлений робітник приняв предложения. По дорозі старий пан сказав: «Наколи ти хочеш у мене служити, то ніколи не питайся мене про причину, чому я роблю так, а не інакше, я не люблю, щоби той, хто їсть мій хліб, питався про мої діла». Клявдій відповів: «Нехай так буде!» Прийшовши додому, пан наказав робітникові рубати стіс дров, а потім ним уже не занимався, хіба лишень, щоб йому заплатити.

Згодом він сказав йому: «Клявдію, ти щодня мусиш робити довгу дорогу, і якщо хочеш, ти можеш зі своєю родиною зайняти дім, що стоїть в саду. Робітник приняв те предложения і подякував, але не питався, завіщо ця ласка.

Пройшов рік, а пан до Клявдія каже: «Завідатель моєї цукроварні втік, забравши з каси готівку, якщо хочеш, можеш зайняти його місце!»

Проминув новий рік, — аж одного дня велів пан поставити паркана між фабрикою, та домом Клявдія, переділяючи таким способом сад на двоє. Тоді робітник мусів далеко обходити, щоб дістатись до фабрики. Але він пильнував, щоб не запитатися про підставу забаганки свойого пана.

Потім пан умер і в своєму завіщанні, а виконавцем завіщання був його брат, було сказане: «Клявдієві я лишаю половину саду, ту половину, що находиться на другім боці паркану, що його я велів поставити; також записую йому дім, що він досі займає».

…«1 наколи б Клявдій запитав, — в що я не вірю, — за що я приняв його до себе на службу, то нехай знає, що за те, що бачив я, як він зняв шапку на голос дзвону «Ангел Господень», — і як відмовляв «Богородице Діво!»

Дорогий Читачу! Навіщо я тобі оповів цю подію? Для того, що той старий пан, без сумніву, чудово наслідував поведения Предоброго Бога взглядом тебе.

Господь Бог не любить, коли Його питають: «для чого», бо ми Його сотворіння та їмо Його хліб. Він нас наповняє добродійствами, не питаймо ж «для чого — навіщо?», — бо все те — чиста доброта з Його сторони. Але, дуже часто Його заміри перебігають наші плани: Він намічує паркан, поставлений зовсім справедливо по при наш сад, — і чекає, що ми на те будемо думати, або говорити.

Одначе, ця стіна не що інше, як лишень те, що добре для нашої майбутності, і коли ми, перед часом, дошукуємося того «для чого» у відношенні до Божого розпорядження, ми нехтуємо всецілим відданням себе Божій Волі, ми не подобаємося Богові.

Тож, віддай себе цілковито Богові, і вдовольняйся молитвою до Пресвятої Діви. Одного дня ти побачиш, що Господь Бог є добрий для тебе, бо ти любиш Його Матір і молишся до Неї.

Між тим, будь переконаний, що все те, чого Бог тобі бажає, не може бути зле. Принимай від Нього з любов’ю, так насолоду, як і гіркість, так успіх як і невдачу, так щастя як і недолю, як здоров’я так і слабість, — а Він усе це обертатиме на твоє справжнє добро. Але ніколи не питай Його, для чого Він так поводиться.

Треба собі казати з Пророком Йовом: «А ще мя убієт сильний… й сіє ми сбудется в спасеніє» (Йов XIII, 15-16), — і хоча б мене Всесильний Господь присудив на смерть, я покладатиму надію на Нього, бо це вийде мені на спасіння!

Ось, що зділала Пресвята Діва: Господь Бог відбираючи Її Свого Предоброго Сина, відобрав Їй більш, ніж життя. Допускаючи, щоб Вона була присутня при смертних судорогах Свойого Сина на хресті, 8ін устромив вістря копія в Її Материнське Серце, — а то Її мучило більш, ніж тисячі передсмертних судорогів.

Але, Та Діва знала, що така була Божа Воля, і Вона на Голгофі повторяла: «Буде мені по слову твоєму» — нехай мені станеться по Твоїм словам!

 

 

РОЗДІЛ ДЕВ’ЯТИЙ ТРЕБА ВМЕРТИ, ЯК ВОНА

«Вітай, прийнята в пречудний Єрусалим угорі; Вітай, Благодатна, в Твоїм успенні Ти нас не оставляєш». (З акаф. Успінню Пречистої Діви Марії).

Коли для Марії надійшла хвиля злучитися Своїм Сином у небі, Він у товаристві множества янголів вийшов, на зустріч преблагословенної душі Тої, що дала Йому денне світло.

Апостоли, — так говорить Передання, — чудесним способом повідомлені, що смерть їхньої Цариці вже була близька, поспішили зібратися в Єрусалимі.

Божественна Мати дала їм останні поручения, потішала їх, приобіцяла їм Свою поміч, і дала їм Своє Материнське Благословення. А потім, з почуваннями найвищої і невимовної любови, — Її душа розлучилася з Ії дівственним тілом.

Св. Апостол Тома прибув трохи запізно, і не міг бути присутним при смерті Пресвятої Діви. Він просив отворити Її гріб, щоб він зміг востаннє подивитись на предороге обличчя Матері Ісуса. Але, — коли отворили гріб, не знайшли тіла Божественної Діви, — знайшли лишень полотно й квітки, що прикрашували нетлінні останки Дівиці. Пречиста й Всенепорочна Діва полинула до неба, — з тілом і з душею.

І тепер, — коли наша Мати увінчана, як Княгиня Неба, старається, щоб нам тут помагати й запевнити нам святу смерть, подібну до Своєї смерті.

Вона добре знає, що ми з тривогою виглядаємо тої останньої години, та що ми на ту важливу хвилину бажаємо Її підмоги.

Також, стоїть Вона на сторожі, щоб ми всеціло віддалися Божій Волі. Але, — Вона не чекає аж до останньої днини нашого життя, щоб нас приготовити на смерть.

Вона нас намовляє жити у такий спосіб, щоб ми могли вмерти кожної хвилини. Отже послухай мене: це не моя рада, але це твоя Небесна Мати тобі Її дає.

Кожного вечора, перед спанням, відмовляй тричі «Богородице Діво», а потім, проси Ісуса, щоб простив тобі похибки цілого твого життя. Кажи Йому: «Господи, я хочу Тебе любити над усі речі, бо Ти вмер за мене. Прости мені мої гріхи; я приймаю смерть, яку Ти мені зішлеш, як надолуження за мої гріхи, і щоб Тобі приподобатися. Я лучу її з Твоєю болісною смертю на Хресті!»

Так само, кожного вечора перед спанням, зроби лад в твоїй душі так, наче б ти вночі мав нагло вмерти.

Св. Альфонс оповідає, що два студенти провели більшу частину ночі на гулянці, а потім вернули до себе домів. Один з них мав звичай, перед спанням відмовляти тричі «Богородице Діво» на честь Пресвятої Діви. Хоч змучений був того вечора, відмовив молитву — і положився спати.

Заледве задрімав, — аж нараз розбудився задля якогось страшного стукоту, — і побачив перед собою свого товариша з гулянки, охопленого полум’ям.

«Я проклятий» — завив безталанний, — «коли я опускав той дім гулянки, накинувся на мене диявол, і вдушив мене. Мій труп лежить на вулиці. Рівно ж така сама судьба і на тебе була б впала, якщо б перед спанням ти не був відмовив тричі «Богородице Діво». Це Пресвята Діва післала мене тобі це сказати..,» І нещасний, палений полум’ям, зник.

Переляканий юнак пішов і дійсно найшов тіло свого товариша, ціле звуглене, — а потім вранці він удався до монастиря отців Францішканів і просив прийняти його до Чина.

Якщо ти є у добрій ласці Божественної Матері, то Вона буде при твоїй смерті присутня, — а це залежить лиш від тебе, щоб Вона була. Щоденно поручайся під Її опіку і відмовляй якусь молитву на Її честь, а передовсім отакий акт посвяти:

«О моя Владичице, Мати моя, я всеціло вручаюся Тобі, а щоб Тобі доказати свою любов, я Тобі посвячую свої очі, свої вуха, свої уста, своє серце і цілого себе. Отже, як я вже Твій, так хорони мене, як Свою річ і власність Свою!»

Чи ти думаєш, що Божественна Мати не буде охоронювати Своєї речі, тобто, тебе самого, якщо ти їй повторятимеш цю молитву щоденно? Чи ти думаєш, що Вона дозволить Своєму смертельному ворогові забрати їй власність Свою?

Отже, — не бійся! Вона буде там, у тій важливій годині, і Вона упімнеться про Своє добро.

Але, в справі такій важливій, ніколи за багато ти не покладеш забезпечення, і для того ти повинен від сьогодні, зглядом Небесної Матінки мати виїмкову, особливу набожність.

Всі христіяни люблять Божественну Матір, але ти повинен визначатися з поміж усіх. Відновляй таке рішення щоднини, щоб запевнити собі щасливу вічність.

Починай любити й почитати Пресвяту Діву зовсім окремим способом. Скажи зо св. Іваном Берхмансом: «Я не буду мати спокою, аж поки не матиму зглядом Ісуса й Марії ніжненької любовні»

Ти неустанно проси Її цієї ласки: «Мати моя, хочу Тебе любити; моя минувшина не була для Тебе потішлива; хочу відзискати страчений час!»

Користей з усіх хвилин, навіть зо своєї праці, щоб збудити почування любови до Пресвятої Діви. Пожертвуй їй свої терпіння й радощі, працюй, щоб зділати їй приємність, а передовсім зберігай чистою свою совість, і ніколи не засипляй з неспокоєм у душі.

Знай, що коли ти знехтуєш порадою своєї Матері, ти не зможеш числити на Її поміч. Якщо ти відмовишся завести лад у своєму сумлінні тепер, коли ще час, ти наражуєшся, незабаром, піти під власть диявола.

Послухай но про подію, яка відбулася у Брюж (Бругес), у Бельгії, — ледве перед кількома літами.

Одної ночі якийсь повіз задержався перед воротами згромадження монахинь, що їх обов’язком є ходити по домах і віддавати останні услуги помершим.

Якийсь пан звернувся до Настоятельки з просьбою прислати Сестру- монахиню, щоб зложила в домовину тіло одної пані. Настоятелька вагалася: була північ; одна Сестра вдома; більш не було; і як же ж Її посилати, ніччю, саму одну, та ще й з незнакомцем.

Він одначе так дуже просив і давав такі поруки, що вкінці Настоятелька уступила й дозволила Сестрі відійти, — на волю Божу.

Скоро лиш монахиня всіла до повозу, пан замкнув дверцята на ключ, опустив заслону, і сильно затяв батогом коні. Сестра, сама — одинока в своїй темній в’язниці, дрожала зо страху, бо повіз різними наворотами об’їздив місто, аж, вкінці, задержався перед якимсь великим домом.

Дверцята відчинилися, пан попросив Сестру слідкувати за ним на 2-ий поверх, запровадив Її в слабо-освітлену кімнату, потім вийшов, замикаючи за собою двері на ключ.

Монахиня бачила себе у трупарні; на ліжку лежав труп, а в ногах, на ліжку, була домовина. Але, у той же сам час вона побачила коло ліжка великого чорного пса, в грізній поставі; він стояв на задніх лапах, а передні поклав на віко домовини. На цей вид, Сестра хотіла втікати, але двері були замкнені на ключ. Тоді вона задержалася на хвилинку, зробила на собі знак Святого Хреста, і почала відмовляти «Богородице Діво».

Страшне сотворіння вмить зашилося в кут кімнати, а Сестра, зібравши всі свої сили, огорнула труп й кинула його у домовину, а потім відійшла набік й почала сильно стукати до дверей. В тому часі, пес знов висунувся наперед і заняв своє положення коло домовини.

Скоро двері відмикаються; Сестра зійшла по сходах, і більш мертва ніж жива, віднайшла свій монастир, приїхавши замкнена у повозі так, як прибула. Вона зблизька бачила пекельну потвору, що брала у своє посідання душу й тіло тої, що на землі їй служила.

Ні — нема посередньої дороги! Або ти любитимеш Пресвяту Діву і з любови до Неї житимеш і вмреш, і в такому случаю, Вона прийме тебе у Свої Материнські обійми і віддасть тебе Ісусові, — або, вмираючи, ти будеш ворогом Ісуса через смертний гріх, і в такому случаю, Марія тебе опустить, як непоправного сина, — і злі духи кинуть тебе у пропасть пекла… Вибирай, — ще маєш час.

 

 

 

 

ЧАСТИНА ТРЕТЯ ТРЕБА МОЛИТИСЯ ДО ПРЕСВЯТОЇ ДІВИ

 

 

РОЗДІЛ ПЕРШИЙ ТРЕБА МОЛИТИСЯ ДО НЕЇ

«До Богородиці сьогодні ми горливо прибіжімо, грішні і покірливі й упадемо з каяттям кличучи з глибин душі: Княгине, поможи змилосердившись над нами — спіши, прийти, бо погибаємо від багатьох гріхів. Не заверни своїх слуг без нічого, бо ж Єдину маємо Тебе Заступницю» (Тр. з Паракл.)

Ти маєш любити Пречисту Діву Марію подібно, як мале дитя любить свою неню. Ти повинен старатись бути в усім до Неї подібний, тобто бути покірним, добрим, терпеливим, вільним від усякого гріха. Та пам’ятай це добре, що ти не в силі ані Її любити, ані Її наслідувати, якщо не будеш молитися до Неї.

Любити Ісуса й Марію, берегтись перед гріхом, вправлятися в терпеливості, в покорі та в інших чеснотах, що такі тобі потрібні — то значить вести надприродне життя.

А ти сам не зумієш вести надприроднього життя, тобто такого, що перевищає природу.

Ось — як ввечорі дитина, побачить на небі ясного місяця — зараз простягає до нього свої рученята, щоб його досягнути. Та марні Її зусилля. Так і ти можеш собі бажати чеснот: бути лагідним, терпеливим, та без помочі «свише» годі, — без надприродньої благодати не зможеш цього діпняти. Божа Мати мусить тебе взяти на руки й піднести, — без цього не зумієш дістатись до того гарного неба, де мерехтять зірки чеснот.

Легко людині кинутись у вир пристрастей, шукати всюди лиш насолоди, робити все лиш по свому бажанні. Все те — то природне життя, життя чоловіка, упавшого через гріх. Щоб вести таке життя — не треба тобі помочі з неба.

Без благодати, каже св. Павло, ти не в силі навіть вимовити Імення Ісуса, так, щоб мати за це заслугу. А як же ж зміг би ти вести повне христіянське життя без надприродньої помочі?

Ось правда, що її ти повинен врити глибоко у твоє серце: щоб поступати дорогою христіянського життя потребуєш на кожному кроці помочі Божої благодати. Отже, як не маєш нічого сам зо себе, ти обов’язаний просити помочі у Бога, тобто молитися.

Icyc Христос пригадує тобі безнастанно у Святому Письмі, що ти повинен молитися. Він каже: «просіть, і буде вам дано; шукайте — і знайдете; стукайте — і відчинять вам; бо кожен, хто просить, одержує; а хто шукає — знаходить, а хто стукає — відчинять йому. Чи ж то серед вас є людина, що подасть своєму синові каменя, коли хліба проситиме він?… Або коли риби проситиме, то дасть йому гадину? Коли отже ви, хоч лукаві, потрапите добрі дари своїм дітям давати, скільки ж більш ваш Отець, що на небі, подасть добра тим, що просять Його». Лише на тім однім місці 7 разів приказує Ісус молитися і впевняє рівночасно, що твоя молитва буде вислухана.

Чого ж більш тобі потрібно? Коли по тім усім ти ще сумніваєшся, то ти не вартий, щоб Ісус і глянув ще на тебе. Але не диво, що Ісус так гаряче настає на тебе, щоб ти молився; без молитви — нема ласки; без ласки — нема християнського життя.

Оце друга основна правда для твого духовного життя.

А третя правда, що хочу сьогодні положити тобі на серце — це те, що Господь Бог постановив не уділяти ніякої ласки без посередництва твоєї небесної Неньки.

Зрозумій це добре, що ніякий чоловік не дістає ні одної надприродньої помочі без Неї. Вона має ключа від скарбниці, де Бог зложив Свої благодати, а ця скарбниця — то Його власне, Пресвяте Серце. Господь Бог вмістив у Ньому, немов у якому безмежному збірнику, всі добродійства, що їх коли-небудь має уділити людям. З тої скарбниці не вийде нічого без волі Марії, бо так хоче Ісус Христос.

Як ти просиш про що-небудь якогось Святого, то Він відноситься наперед до Неї, а вона сповняє твою просьбу. Як ти молишся просто до Ісуса Христа, Він глядить наперед на Свою Матір, і як Вона дасть знак головою, то Він тоді вділяє тобі благодати.

Та не думай, що тільки надприродні ласки приходять тобі від Марії. Безліч інших добродійств у природнім порядку, ще є немов основою надприродних ласк, є також для тебе необхідні. Вони підготовляють почву для ласк надприродних, заряджують корисні обставини, усувають небезпеки.

Отже те все приходить тобі з того самого джерела — з Серця твоєї Небесної Неньки.

Одного разу вмирав в одному монастиреві, старенький місіонар. Його співбраття, монахи, були зібрані біля нього в послідних хвилях його життя. Один з них спитав його: Тепер, як ви на порозі вічности, скажіть нам, яка — на вашу думку, — є найбільша ласка, що її ви дістали?…

Я думаю — каже один з присутніх — що Святе Хрещення! Ні, відповів умираючий, ви милитеся. Може перше Святе Причастя — перша стріча з Ісусом. Також ні, відповів старець. То певно ви ціните найвище ласку священства, сказав третій. Ні, відповів хворий, я дістав від Бога одну ласку, що її ціню над усе. То буде певно — додав четвертий — покликання до монашого та місіонерського життя. Ні! І не те, сказав вкінці умираючий монах. Ласкою над усі ласки було для мене те, що я мав християнську матір. Без неї, я б не дістав ні одної з тих ласк, що ви їх вичислили.

І це правда! Подібно й ти — здається — міг би сказати.

Скажи ж мені, хто дав тобі земську матір? Знай, що твоя запопадлива небесна Ненька вибрала її для тебе на Свою заступницю на землі. Вона вляла в те серце, що тебе так любило, Свою материнську ніжність і поручила їй старатися про тебе.

Так, усі ласки, а навіть усі природні дари, що огортають ті ласки, дістались тобі від Марії.

Отже ти залежиш від Пресвятої Діви в усіх подробицях твого надприроднього життя. Ти злучений із Нею більше, ніж яка дитина з своєю матір’ю.

А тепер зрозумієш, чому ти повинен бути прив’язаний до Неї через невпинну молитву. Як залишиш молитися до Неї, то тим самим перестаєш надприродньо віддихати, —серце перестає бити, кров задержиться в жилах… Як ти зрозумів цю безумовну зависимість від твоєї Неньки, що в ній ти живеш, а через це й конечність завсіди молитись до Неї, так ти зрозумів найуспішніший орудник, спасти свою душу.

 

 

РОЗДІЛ ДРУГИЙ ТРЕБА МОЛИТИСЯ ДО НЕЇ З ДОВІР’ЯМ

«Богородице, до Тебе всі моляться, хто молиться, на Тебе надіємось, Тобою величаємося, в Тобі все уповання — благай Того, що Народився з Тебе, про недостойних Твоїх слуг». (Тріодь П.).

Неможливо це, щоб хто зглибив Серце Марії — а не мав до Неї довір’я.

Пресвята Діва — це Мати; Мати совершенна, без ніякої недосконалості. Вона вийшла з Божих рук і з Божого Серця обдарена чистою матерньою любов’ю.

А чиста любов Матері немає в собі нічого самолюбного. Вона не знає ніякого застереження, ніякого рахунку, вона немає міри. Вона дає тільки, скільки лише може дитина прийняти.

А як вже сповнила ту міру, то все ще хоче давати, хоче розширити ручки дитини, щоб могли більш прийняти, а як це вже годі, то їй прикро, що мусить на тому ограничитися.

Чи ти бачив коли, щоб дитина сумнівалася про любов і шляхетність своєї матері? Коли б таке було, був би це якийсь виродок — не дитина. Вона завдала б матерньому серцю невилічиму рану.

А прецінь любов і безінтересовність земської мами мусить мати границі; але милосердя Марії не має границь. — Тому в усіх своїх потребах спіши до неї — просто обійми духом Її ноги, а потім очікуй всього, що лиш може тобі бути потрібне. Якщо твої бажання не противні твому щастю, то твоя Мати їх напевно сповнить.

Згадай і на те, що Пречиста Діва Марія сотворена бути проводом, що ним спливатимуть добродійства Божі на людей. Вона — загальна Посередниця.

Нащо ж є водопровід? На те, щоб ним спливала вода. Якби так нечайно він перервався, так щоб не пропускав більш води, перестав би бути водопроводом. Подібно й Пресвята Діва Марія перестала 6 бути Посередницею, Матір’ю, якщо б не хотіла переливати ласк зо свого Серця в душу Своєї дитини.

Але знай, що Матінка Божа — то свобідний і розумний водопровід. Вона хоче виливати на нас усі благодаті відкуплення. Обдаровуючи нас, Вона дізнає безмірної радості, невимовної потіхи.

В кінці, щоб спокуса недовір’я не захитала тобою, розваж, що чим більш Пресвята Діва зуміє дати благодатей, тим більш Вона робить приємності Ісусові Христові.

Що більш благодатей уділить людям, то більш слави принесе Господу Богу.

Що більш дітей зможе зродити для неба, більш помножить Своє власне другорядне щастя, Свою вічну славу.

Коли молишся, не думай, що від Пресвятої Діви треба немов насилу видирати благодаті. Ні!… Гарячіш ти Її просиш, більш Вона вдоволена, бо стає більш твоєю Ненькою. Більш Вона Мати твоя, — більше Ісусова, бо Ісус і ти — одне.

Ціле лихо в тому, що, як молишся, думаєш заєдно лише про власні заслуги, чи про свою негідність. Тобі здається, що Вона вислухує тебе тільки в міру твоєї гідності чи негідності. Та це не правда! Якщо б так було, ми були б усі пропащі. Вона не вислухує тебе тому, що ти добрий, але тому, що Вона добра. Дає не в міру того, що ти посідаєш, але в міру твого вбожества й нужди.

Скільки ж то вже чудес зробила Вона для душ у стані тяжкого гріха?

В Тиролі жила, літ кількадесят тому, одна , родина, зубожіла через марнотратність одного сина. Син стався соціялістом і пустився на різного рода проступки. Вкінці занедужав, почав часто плювати кров’ю, а про сповідь — не хотів нічого й чути.

Одного разу вибралася його мати і сестра на прощу до Вейгенштайну, де почитають чудотворну ікону Пречистої Діви. Вони молилися довго, та і зо сльозами благали Божу Матір навернути хворого. Ввечорі, як вернули домів, юнак мав два рази вибух крови — і стратив притомність. Уже мав вмирати — без сповіді…

«То не може бути», — закричала розпучливо мати, — «моя дитинко, Мати Божа мусить тобі помогти висповідатися».

Нараз хворий відкриває очі й каже: «Вона мені поможе, я хочу сповідатись». І дійсно він висповідався та зворушливими словами просив тата й маму простити йому. Пречиста Діва Марія заховала його ще 6 тижнів при житті.

Він використав той час на те, щоб ще більше очистити свою совість та зробити загальну сповідь. До Пречистої Діви Марії загорів так ніжною любов’ю і таким довір’ям, що здавалося наче б він повернув до невинності своїх перших літ. Вкінці вмер, взиваючи свою Небесну Матінку на поміч.

О! Вона не глядить на наші заслуги; Вона питавсь лише Свого Серця. У хвилі хрещення, Вона приняла нас за дітей, і з того часу, як Її матірне Серце раз нам віддалось, не відбирає Себе від нас вже більш ніколи. Своєю любов’ю та своїми упімненнями Вона слідкує за своїми дітьми, що зблукалися може серед колючок і терня гріхів. Як душа не відкидає вперто Її помочі, Вона ізбавляє Її та приводить до Ісуса.

Тому май до Неї безглядне довір’я. Представ Їй потреби свої власні й других, — і якщо твоя потреба не противиться твоєму добру, — ти будеш вислуханий.

О, добра Матінко! Скільки то прикрощів зробив я Тобі через свою недовірливість та боязливість. Я мірив Твоє Серце своїм вузеньким серцем.

Вляй в нього довіря без границь…

 

 

РОЗДІЛ ТРЕТІЙ ТРЕБА МОЛИТИСЯ ПОКІРНО

«Чистая, пощади мою смиренну душу, забіжи що скоріш і захопи, вириваючи її лукавому» (Окт. Гл.1.).

Був раз один юний монах, що любив дуже Пресвяту Діву Марію. Він відмовляв перед Її престолом довгі молитви. — а всі співбраття й навіть настоятелі не могли надивуватись його ревності…

У своїх труднощах вони прибігали до нього та поручали йому йти перед ікону Пречистої Діви Марії і молитись досіль, доки не одержить їм бажаної ласки.

І набув він задля того великої слави й особливших благодатей. Та по якомусь часі в серце молодого монаха всунулася дрібка гордости. Він почав занедбувати монаші приписи, потім став остигати в призиванні Марії, а в кінці — покинув монастир і пустився в світі на грішне життя.

Що ж бракувало тому монахові? — Покори!

Він не зрозумів того, що мимо ласк, якими обсипала його Марія, не перестав бути – – крайним нуждарем — тому й упав у гріхи. Це велика річ — не цінити себе, а йти до Матінки Божої, як мале дитя, що нічого не має й нічого не знає…

О Пречиста Діво! Покірна Голубко, що очарувала Серце св. Духа, навчи мене покори!

Покора — це розположення душі, що бачить свою беззглядну нічевість та вимолює для себе помочі з висот.

Доки не бачиш, що ти нужденний і грішний, або — бодай повний блудів — ти неспосібний добре молитися. Бувають люди, яким здається, що вони найліпші, що мають багато чеснот, а тимчасом їх блуди — аж разять других. Бувають такі, що не сповідаються довгі місяці, а потім кажуть: що ж я зробив злого? Я ані злодій, ані палій. Не знаю, щоб я міг казати на сповіді?

Є такі, що їх совість обтяжена чужою кривдою, ненавистю або затяжним гнівом, а мимо того сміють увійти до церкви, піднести згорда голову та шептати молитви перед престолом, наче б були найбільші праведники в парохії.

Зарозумілі облудники! Їх молитва не молитва, бо не знають своєї нужди. Вони б’ються в груди, вклоняються низько іконам, хрестяться без упину, довго пересиджують в церкві, але кінець кінцем не відмовили ні одної правдивої молитви, бо були повні високого поняття про себе самих.

Так живуть цілими літами: вбогі — а вважають себе за багатих, грішники — а мають себе за праведних, прив’язані до церкви та її обрядів, а в дійсності — вороги Ісуса Христа.

Може ще й на смертнім ліжку будуть ошукувати священика й свояків своєю ніби — вірою та побожністю… У гордості своєї душі погибнуть навік!…

О, яка то страшна річ — ця укрита гордість! Як точить вона цілу душу, не лишаючи нічого більше, лише сповид.

Ця гордість смутила Серце Божественного Вчителя, коли жив ще на землі, так дуже, що сказав фарисеям, сторожам Церкви й жидівських звичаїв цей гострий докір: «О, повапнені гроби! Ви красні зовні, але внутрі — повні костей і гнилі». Ви вдаєте побожних, що заховують закон, покірних, але ваше серце повне злоби, гордості та бути.

Гордість може дійти до того, що грішник робить собі з набожності до Пресвятої Діви оружжя, щоб тривати в грісі.

Чи ж він не молиться до Божої Матері? Чи не ходить рік-річно на прощу до якогось храму Марії? Не б’є поклонів перед Її іконами?… Та Божа Мати не приймає цих молитов, бо вони не з серця, що хоче поправитись.

Хоча б грішник поповнив усі можливі гріхи, як лиш звернеться до Тої доброї Матері з сокрушеним серцем, так Вона зараз пригорне його до себе. Противно, хоча б він мав лише одного гріха на совісті, а не хотів щиро признатися до нього перед самим собою, то двері милосердя перед ним не отворяться.

Отець Сенєрі оповідає, що трьох юнаків вийшло одної ночі, з наміром допуститись гріха. По дорозі згасла їм ліхтарня. Вони побачили на розі вулиці статую Пресвятої Діви. Перед статуєю блимала лампочка. Приступили, щоб засвітити свою ліхтарню, але світло в тій хвилі зникло.

Як тільки вони віддалилися, лампа заясніла знову так, як перед тим. Вони хотіли знову спробувати, але раз-у-раз повторялось те саме явище. Щойно тоді спізнали, що Пресвята Діва радо сіяє світлом для тих, що покидають гріх і приходять до Неї, але не для тих, що опускають Її для гріха.

Проклятий той, що використовує набожність до Пресвятої Діви Марії на те, щоб утвердитись у своїм лукавстві. Його набожність пуста, бо не основується на покорі, на пізнанні своєї власної немочі.

Отже коли зачинаєш молитись до Марії упокорись перед Нею глибоко. Скажи Їй:« О Мати, покажи мені мою нічевість; даруй мені мої гріхи; я хочу стати покірним й лагідним, як Ти покірна і лагідна була».

А потім проси Її, щоб Вона сама очистила твою молитву й представила її своєму Божому Синові: О добра Матінко, Ти сама направ те, що бракує у моїй молитві. Я такий неспосібний до молитви, прийми мою молитву до Своєго Серця, та переміни її.

А така молитва, що її Пресвята Діва очистила, чи ж може бути відкинена?

 

 

РОЗДІЛ ЧЕТВЕРТИЙ ТРЕБА МОЛИТИСЯ ВИТРЕВАЛО

«Ніколи не замовкнемо, Богородице, оспівуючи, ми недостойні, Твої діла: якщо б Ти не заступилася благаючи за нас, хто б увільнив нас від таких великих небезпек? Хто ж до сьогодні зберіг би нас вільними? Не відступимо від Тебе, Княгине — бо своїх слуг Ти завсіди вибавляєш від всякого нещастя, Єдина Благословена». (Параклис).

Може лучалося тобі часом сказати: я молюся вже від такого давна, але досі не маю ніякого висліду своєї молитви, — вже можна на кінець стратити ціле довір’я. А може навіть свідомо ти став хитатися у своєму переконанні, що Пресвята Діва вислухує завсіди молитви.

Як так дійсно було, то застановися бодай хвилину, над наступними увагами:

Ісус Христос каже в святім Письмі, що молитва є завсіди вислухана: «Просіть і буде вам дано. Чого тільки проситимете мого Отця, в ім’я Моє. Він дасть вам.

Чи ж Ісус Христос хотів тебе завести в блуд?.. Є це правда віри, що кожна молитва, як тільки вона молитва, є завсіди вислухана.

Чи ти звертаєшся до Господа Бога впрост, чи прямо до Ісуса Христа, чи до Пресвятої Діви Марії, це не зміняє успіху молитви, бо Бог не робить нічого, поки не порадиться Своєї Матері.

Ти читав виразно: кожна молитва, оскільки вона молитва, мусить бути непомильно вислухана. Якщо твоя молитва не походить з покірного серця, переконаного про свою нужду, з якої воно бажає видістатись, то твоя молитва й не варта зватися молитвою. Ти можеш перебути ціле своє життя навколішках в церкві, а ніколи направду не молитись.

Також, як ти в часі молитви сумніваєшся про успішність своєї молитви, то мимо стократного приречення Ісуса, — ти нічого не дістаєш. Що більш, ти ще й завдаєш кривду правдомовності Божій або Його могутності або доброті. Ти зневажаєш Його, замість почитати.

Пам’ятай дальше, щодо вислухання молитви не треба, щоб вона була вислухана в такім часі і в такий спосіб, як ти собі сам це назначив.

Рік-річно вибирається до Люрду багато хворих — і рік-річно Пресвята Діва довершує там багато чудес. Але чи молитва тих, що не дістали уздоровлення — відкинена? Ні, бо це є правда віри, що кожна правдива молитва мусить бути вислухана.

Але Божа Мати знає, що для багатьох недуга й терпіння більш спасенні, ніж здоров’я. Ми на землі не на те, щоб мати сильне здоров’я, але щоб спасти свою душу. А стратили її багато таких, що були б спаслися, якщо б були хворі. Чи Пречиста Діва не може тобі бажати радніш недуги й неба, ніж здоров’я й пекла?

Не даючи тобі здоров’я, якого бажаєш, взамін за це уділяє тобі інших ласк, що про них ти й не думаєш, а їх тобі якраз найбільше потрібно, тобто: терпеливості, страху перед зневагою Бога, жалю за гріхи…

Чи ж Пречиста Діва замало любить тебе та замало передбачує, щоб ти не міг на Неї здатися, що до висліду твоєї молитви?

Не журись; ні одно з твоїх «Богородице Діво» не пропаде марно. Вона чула все, Вона дасть тобі те, що найбільш пожиточне для твого спасіння. А як мимо всіх цих уваг ти хочеш мати якраз те, чого просиш і скаржишся, що досі не одержав, — то ти подібний до малої дитини, що хоче взяти в руки якусь небезпечну або гостру річ і кричить, коли мати не хоче дати. Що ж має робити мати? Дати ту річ дитині з небезпекою для неї?… Як так зробить, то вона не мати.

Що зробить Пречиста Діва з тобою, як ти бажаєш вперто деяких речей, що їх не може тобі уділити. Вона позволить тобі викричатись, аж доки не прийдеш до опам’ятання.

Ще лишається послідня, дуже суттєва заувага — особливо для тих, що нетерпеливі в очікуванні успіхів своєї молитви.

В святій Євангелії не кажеться, що Господь Бог вислухає тебе негайно, коли тільки ти помолишся. Ісус і Марія можуть без сумніву вислухати тебе негайно і як цього потрібно, Вони це роблять відразу. А часом можуть зволікати й Вони роблять це для глибоких причин.

Пам’ятай на цю правду віри: Кожна правдива молитва мусить бути вислухана.

Але рівночасно мусиш лишити Марії справу вибору найдогіднішої хвилі до вислухання. Як це не розумно та й по дитинному бажати бути вислуханим сейчас і бачити успіх на власні очи!

Може через проволоку, хоче Марія підняти тебе до повнішої надії, до молитви більш покірної, більше совершенної.

Може вона вислухає тебе тепер, але в інший спосіб, ніж ти цього сподівався й ти не знаєш навіть, що твоя молитва прийнята. Вона передбачує, може, що пізніш буде тобі треба більшої помочі, такої, що тодішні твої слабенькі молитовки не зможуть одержати Її. Вона робить вже відтепер засоби з твоїх щоденних молитов. А прийде час — Вона злучить їх разом, немов у в’язанку — і виєднає тобі ласку, що про неї ти й не мріяв.

Вона може знає, що ти маєш довги заплатити зглядом якихось душ і тому хоче невидимо поправити твоє забуття та примінює до тих душ висліди молитов, що їх ти засилав за себе самого. Лиши ж Ісусові й Марії повну свободу. Вони знають, чому не показують тобі завсіди, що тебе вислухали.

Послідня із тих причин, то ця: Вони хотять лишити тобі на землі заслугу віри. Бог так робить завсіди. Він установив Пресвяту Евхаристію: ми віримо, що там є Ісус; але якщо б ми його бачили тілесними очима, де б була наша віра?…

Він впевняє тебе, що з розрішенням священика дістаєш відпущення гріхів, але якщо б ти бачив у цій хвилі, як Святий Дух, немов у виді голуба сходить до твоєї душі, то ти б не мав уже заслуги віри.

Подібно Він впевняє тебе, що кожна молитва є вислухана, але якщо б ти бачив на кожному кроці видимі наслідки своєї молитви, то для твоєї віри не було б корму. Ти був би певний, бо ти бачив. Щасливі, каже Ісус Христос, що увірили й не бачили.

Все, що сказав Ісус Христос в Євангелії — правда. Ти можеш очікувати довго, заки побачиш наслідки своєї молитви; можеш тут на землі зовсім їх не побачити, але твоя молитва зістала вислухана.

Молода протестантка, на ім’я Люіза — це оповідання вийняте з Її уст — знайшла одного разу італійську книжку, а в тій книжці вичитала молитву «Богородице Діво». Ця молитва подобалася їй дуже. Вона навчилася її напам’ять і потайки часто відмовляла.

В її родині були вперті єретики. З того часу Люіза почувала відразу до протестантизму. Одного разу мала нагоду бути на католицькій Службі Божій, і слухати проповіді. Ця подія збільшила в ній відразу до єреси.

Коли підросла, стала віддаватись марним світським забавам, та не находила в цім спокою душі. Одинокою її потіхою, по тих суєтних втіхах, було відмовляти «Богородице Діво».

Але навернутися було ще їй далеко. Наперед мало її ще придавити велике горе. Вона стратила батька і мусіла враз з матір’ю покидати рідний край.

По дорозі стрінула католицького священика, що намовляв її навернутися, але мати й свояки рішуче спротивилися усім тим спробам.

Внедовзі занедужала важко. Але після цієї недуги мала вона вже досить відваги, щоб покинути єресь і стати католичкою. Невдовзі занедужала й мати і також дістала ласку навернення. В кінці Пресвята Діва Марія довершила міру своїх ласк, — і покликала дочку до чернечого життя. Кілька «Богородице Діво» відмовлюваних без особлившої уваги зістали вислухані, але по довгих літах і наперекір усім противним зверхним познакам. Нещастя, що одні по других спадали на бідну дівчину, були лише ласками, були нагородою за її «Богородице Діво»…

Які дивні дороги Божі!..,

Позволь Пресвятій Діві Марії робити, як вона знає. Май довір’я, щоб обітниця Ісуса Христа не покажеться ніколи ложна, а потім спочивай спокійненько як дитина на лоні твоєї Матінки, та благай Її неустанно і не означуй їй ані часу, ані місця, ані способу вислухати тебе.

Вір мені, твоя Матінка доволі добра та доволі могутня, щоб ти не ошукався ані в часі, ані у вічності.

Найдорожча Матінко! Я твоя бідна дитина. Зроби для мене все, що Тобі підкаже Твоє материнське Серце. А я й не хочу знати, в який спосіб Ти мене вислухаєш.

Лишаю Тобі ту приємність, — робити мені несподіванки.

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ П’ЯТИЙ ТРЕБА МОЛИТИСЯ БЕЗ ВПИНУ

«Вночі і вдень, на яві і потайки, під Твій покров прибігаємо, Пречиста Діво, що прославляємо Тебе вірно» (Окт. Гл.7.).

Спосіб, що ним можна найкраще позискати собі Серце Небесної Матінки — це бути завсіди близько Неї. Дивись, як патріярх Яків, син Ісаака, вмів подобатись своїй матері, Ревеці. Вона — каже Святе Письмо — любила його, бо він любив сидіти дома біля неї.

Противно Ісав, старший син — а був він також добрий син — не зумів з’єднати собі такої прихильності своєї матері. Він мав вдачу більш сувору і волів бути поза домом.

Бачиш? Треба отже перебувати завсіди около своєї Матері, Марії, та просити в Неї заєдно помочі.

Вчися від дитини штуки виєднувати собі всього у своєї матері. Гляди, як дитина ходить за матір’ю крок в крок, чи вона виходить з дому, чи приходить; як, держиться її, коли вона сидить при праці; як від часу до часу обійме Її та шепче до вуха свої дрібненькі бажання.

Як мама не спішиться сповнити ці бажання, то дитина не турбується цим. Вона бере її за руку, пестить і знов просить. А як просьба ще не заспокоєна, дитина прибере сумну міну і починає плакати. А мати, чи може спротивитись цій послідній штуці?…

Роби так і ти. Будь при Марії, проси, наставай та не знеохочуйся. Твоя Мати не буде могла забути про тебе.

Гляди, як Ревекка далася побідити любов’ю свойого сина Якова, до тої міри, що помогла йому, з кривдою Ісава, позискати право першенства. їй вдалося підступом позбавити найстаршого сина батьківського благословення, щоб обділити ним молодшого свого любимця. А як потім уміла вона порадити собі, щоб охоронити свого Якова перед гнівом кава!

Ось прообраз Марії, що постійно занята справами своїх улюблених душ, що радо перебувають у Її стіп і моляться до Неї. Постанови ж собі від сьогодні молитися не лише витривало, але завсіди.

Ти скажеш може: Я не чернець, я світський чоловік, маю свої заняття від досвітку до вечора. Що ж це шкодить?…

Вміти молитися завсіди, це певний секрет, і я хочу тебе його навчити так, щоб ніяка праця не змогла перервати твоєї молитви.

Що ж то таке молитва? Це таке розположення твоєї душі, що бачить на кожному кроці потребу помочі, і бажає її. Це наклін душі до покори. Бувають люди зарозумілі, вдоволені самі собою, що не бачать своєї біди та уважають себе завсіди за добрих. Є знов інші, що з глибини душі переконані про свою неміч та грішне життя і підносять свої очі до Бога, щоб подав їм помічну руку.

Бачиш? Ці послідні, то люди молитви. Хоч не мають можливості слухати Служби Божої на буднім дні, хоч приневолені відмовляти ранішню молитву по дорозі до роботи.

Що ж і тобі шкодить, бути й собі таким, як вони? Признайся, що ти є грішник, що потребуєш завсіди твоєї Небесної Матінки і будь так розположений, щоб, як тільки згадаєш на це, взивати Її помочі.

Але може скажеш: «Мені й не приходить на думку молитися». Годжуся на це, але ти молишся мимо цього. Молитва не є ділом твого думання, ані твоєї пам’яті, вона розположенням твоєї волі.

Як твоя душа раз зрозуміла невідкличну свою нужду, а воля постановила благати помочі в Пр. Діви, то ця воля не перестає хотіти, доки ти не відкличеш твоєї молитви цілком свідомо. Як ти сказав наперед: «Я хочу взивати Пресвяту Діву; я цього дуже потребую», — то ти не перестаєш і на дальше хотіти взивати Її навіть тоді, коли цілком про це не думаєш, хіба, що ти виразно сказав собі: по що то стільки молитись? І не хотів уже цього.

Така наука дуже потішає християнина, що щиро бажає завсіди молитися, а не має до цього ні часу, ані на гадку йому це не приходить. Його воля молиться за нього; власна його нужда, пізнана й признана, молиться за нього: його внутрішнє, покірне, розположення молиться за нього.

Чи думаєш, що Господь Бог потребує твойого розуму, або твоїх уст, щоб знати сердечне твоє бажання?…

Він же ж є в нутрі всієї твоєї істоти, — всіх сил душі. Він знає, що там діється, бо без Нього ти б не міг навіть нічого ані хотіти ані бажати.

«Він бачив — каже Псальмопівець — приготування їх серця¹). Серце ще не з’ясувало свого бажання, стало щойно приготовляти те, чого має забажати, а Господь Бог вже знає про те і вже постановив уділити цієї ласки.

Отже як Він бачить, що твоя душа завсіди розположена покірно, як бачить, що здаєш собі справу з своєю безумовної залежності від Нього, то бачить тим самим, що ти неустанно молишся.

Додай ще до цього як лише тобі прийде на думку, якесь зідхнення до Ісуса та до Марії, якусь маленьку просьбу про прощення гріхів або загально про поміч.

В вільні хвилі май привичку відмовити одне-два «Богородице Діво». Скільки то разів буває, що ти сам, чи то в полі, чи в дорозі? Повторяй же ж тоді «Богородице Діво» і то не раз лише мимоходом, але й невпинно — по можності.

На що тратити час на мрії, на нісенітниці і наражатись може й на спокуси?…

Молися до своєї Матінки; стій близько Неї. Проси ласк для своєї рідні, доброго успіху своїх праць, а особливо доброго успіху найважливішої своєї справи — вічності.

Як коли подивляєш красу природи, кругом себе, блискуче небо вгорі, над собою, то згадай про Неї, про найкращу з усіх сотворінь й кажи собі: Вона моя найдорожча Ненька; Вона мене любить більш ніж земська мама, ось-ось, не задовго, буду я при Ній в небі.

І не думай, що тоді робитимеш щось надзвичайне, бо кожна щира душа, яка любить Марію, чує мимовільний потяг до молитви в такі вільні хвилі.

Я питав раз одного візника: «Що ти робиш, Іване, в дорозі?… «Мовлю завсіди «Богородице Діво», одно по другім, каже він, — та й думаю про Господа Бога, і про свою Небесну Матінку»

Само серце будиться до цеї невпинної молитви, до постійного синівського прибігання до Матері Божої Неустанної Помочі. На те Вона й носить це Ймення, щоб люди не уставали призивати Її в усіх небезпеках, навіть в небезпеках — тілесних, дочасних.

Отець Грізар, з Чина отців Редемптористів, у південній Америці, оповідає в одному листі про свою подорож через гори Кордильєри.

Він і його товариш о. Енгер, сіли на мули і пустились повільною ходою плаєм, що пробігав понад пропасть. Нараз мул о. Енгера посковзнувся, стратив рівновагу і — скинув свого їздця в безодню, та ще потоптав йому груди.

Товариш наспів йому на поміч. Отець Енгер, по кількох хвилях оголомшення, прийшов до себе. Діткнувся своїх грудей, та голови — і встав без ніякої рани та болю.

«Дякую Тобі, о добра Мати Неустанної Помочі», — закликав він. — «Це ти спасла мене!¹)

Як то добре бути завсіди під Її Покровом!

 

 

РОЗДІЛ ШОСТИЙ ТРЕБА МОЛИТИСЯ ДО НЕЇ В СПОКУСАХ

«Ввесь я в жахливих напастях, в небезпеках і прогріхах — кличу до Тебе, Пречиста: спаси мене, свого слугу» (Окт. Гл.6.).

Бог дав нам почесну, але небезпечну відзнаку: свободу волі.

Ми самі рішаємось, чи будемо вірні Богові, чи будемо молитись, чи зійдемо до спасіння. Без сумніву, що не дійдемо до нічого без Його помочі, але ця поміч нам запевнена.

Небо заохочує нас, щоб ми вживали нашої свободи до доброго, а пекло висилюється на те, щоби ми Її зле вживали.

Ми на цьому світі, наче б давали представлення. З двох сторін окружають нас ряди сиджень, заповнених видцями. З одної сторони янголи та святі, що бажають нам побіди; з другої сторони дияволи та прокляті хочуть щоб ми пропали враз з ними.

Небо й пекло не приглядаються лише байдужно нашій боротьбі; вони беруть і участь з нами. Янголи і святі заохочують нас своїм прикладом до вірності Богові; вказують нам на велич заплати, на радість, яку зробимо Господу Богу та нашій найдорожчій Матінці.

З другої сторони й дияволи не спочивають. Вони засліплюють розум борців лукавими зображеннями, замовляють їх серця бажанням брудних розкошів, здавлюють сили душі страхіттям перед труднощами.

Але ані небо, ані пекло не торкають свобідного ділання чоловіка, що бореться на цьому світі.

Ісус і Марія додають йому відваги своєю присутністю, піддержують своєю поміччю, пригадують на Свої страсті та на свою любов, але не перепиняють його упадку, якщо він сам запере-стане боротися.

Не забувай, що ніхто з людей не є вільний від цієї боротьби. Найбільші святі так, як і найбільші злочинці, дізнавали різного роду спокус…

Св. Павло дізнавав без спочинку напрасних спокус. «Ангел сатани нам пакости робить» — говорив він. Св. Єроніма напастували на пустині бридкі зображення того, що він бачив колись у Римі. Св. Катерину Сієнську нападали через 2 місяці спокуси проти янгольської чистоти. Св. Альфонс при кінці свого життя перейшов огонь спокус проти всіх чеснот.

Що ж дивного, що й тобі приходить також зводити боротьбу?..

Пам’ятай, що ця боротьба триває невпинно ціле життя. Ми на цій землі якраз на те, щоб боротися. А як нам хвилями здається, що всі наші пристрасті вигасли, то помиляємось.

Чи хочеш бути побідником у цім невпиннім, але конечнім бою?..

Не спускай же ж з очей Пречистої Діви Марії. Вона є в ряді видців, і не байдужна, але чуйна, як Мати, що бачить свою дитину в небезпеці погибели.

Вона просить тебе, щоб ти в часі боротьби свої очі мав звернені на Неї, тобто, щоб ти взивав Її неустанно.

Її присутність в часі боротьби грізна для пекла. Якщо б не було цієї могучої Цариці, то диявол занапастив би вкоротці всі душі, але Її ім’я та Її погляд проймає його жахом.

Вона, Непорочна, взиває своїх дітей, щоб скривались у хвилі наступу ворога під Її Материнський Покров. А тоді яка ж пекельна сила зможе їх звідтіль вирвати?..

В Берліні жив колись золотник, що від шести літ пособляв всяким своїм пристрастям. Одного дня переходив він біля Домініканської церкви і почув, що немов якась сила тягне його до середини. Саме тоді один отець проповідав про успішність відмовляння вервиці. Грішник слухав з увагою і вийшов цілий в совісті розбурханий.

Днів кілька потім мав він страшний сон: Товпа мерзьких дияволів, напала на нього і старалася стягнути його живцем до пекла. Він брикався з ними з розпучливою завзятістю, та годі було, дияволи задержали його в своїх кігтях; грізна безодня пекла вже отвиралась перед ним. Ще хвилина і він туди — провалиться…

В крайній розпуці, мимохідь підносить він свої очі і бачить перед собою якусь чудово-гарну Паню, з маленькою дитинкою на руках. Вмить хватає він за край одіяння тої Пані і держиться так кріпко, що всі чорти разом не можуть його рушити з місця.

А тоді та Пані поглянула на нього з докором і сказала: «Ти не варта дотикатися мойого одіяння; йди собі до дияволів; ти хочеш до них належати»… Але нещасний не пускає з рук края одіяння Пресвятої Діви й благає Її зо сльозами, щоб його не опускала. Тоді Божа Мати поглянула на нього зо співчуванням і сказала: «Бідна дитино, як приобіцяєш мені, що відмовлятимеш кожного дня вервицю, так я вирятую тебе з цієї страшної небезпеки».

Нещасний радо приобіцяв і в одні хвилі всі ці пекельні потвори розбіглися в неладі… Золотник пробудився, ввесь спітнілий, обезсилений і заплаканий. Він став застановлятися над оплаканим станом своєї душі та над конечністю, цілковито навернутися. Став з ліжка, впав навколішки і приготовився до сповіді. Рано побіг до церкви і поладнав справу своєї совісті. Потім застукав до монастирської брами і просив, щоб його прийняли. Його прийняли. Він жив ще літ кілька, як ревний монах та дякував Божій Матері, що вирвала його з пекла. Кожен грішник, хоч як далеко б зайшов на дорозі до вічної загибелі, може ще завернутися з неї, як лише стане взивати Марію. Ніяка душа, хоч, як була б вона під пануванням дияволів, ще не пропаща, як лиш держатиметься за край ризи Пречистої Діви тобто взивати Її помочі. Без сумніву сила пекла страшна, але Пр. Діва Своєю молитвою всемогутня.

Тому ніяка спокуса, яка б вона не була сильна та вперта, нехай не переймає тебе недовір’ям або пересадним страхом. Часом найліпші душі улекшують злобні підступи чорта своєю надмірною боязливістю.

Треба бути переконаним, що ніхто не грішить, як сам добровільно цього не хоче. В спокусах звичайно три речі треба мати на оці: предложения гріха, недобровільне вподобання, що його викликує в нас образ або вид приманливої речі, вкінці свобідна згода на спокусу або відкинення Її. Лише свідоме і добровільне призволення на спокусу є злом. Щоб не дати спокусі зрости на силі, ти повинен відвернутись негайно, як тільки вона появиться і поки буде в силі зробити враження чи викликати якесь зворушення, що подвоїло б Її силу.

Відкинь відразу злу гадку чи зображення, клич до Пресвятої Діви: «О предобра Матінко, Маріє, поможи мені»,

 

 

РОЗДІЛ СЬОМИЙ ТРЕБА МОЛИТИСЯ ДО НЕЇ В ПРОТИВНОЩАХ

«В навалі різних напастей, Княгине, і пригноблення і журби і страхітливих загроз, в безнадійності ми найшли Тебе надію радости» (Окт. Гл. 6.).

Коли дитина має якесь терпіння, то зараз, майже мимовільно, прибігає до мами. Ти б не був правдивою дитиною Марії, якщо б не робив так само в своїх труднощах. Отже знай, що Пречиста Діва Марія очікує від тебе цього доказу любови й довір’я. Це було б для Неї прикре бачити, що терпимо, а не спішимо сказати їй про причину нашого болю та не просимо в Неї ласк.

Які люди на землі, по більшій часті нещасливі! Та це не раз з власної своєї вини. Скільки то безнастанних журб, клопотів про майно, скільки невдач у підприйняттях… Скільки то неприємних приключок, болісних непорозумінь з сусідами, членами родини… Скільки то внутрішніх терпінь, чорних виглядів на майбутність, розпучливих постанов! Звідки те все береться?.. Чоловік відпалюється від Бога, — а Бог єдине Добро, одиноке Джерело щастя.

Як ти живеш здалека від Нього, то ніщо дивне, що почуваєшся самітний і не щасний на землі. Бог та Його Провидіння окружають нас з усіх сторін. В Ньому, каже Святе Письмо, ми живемо і рухаємось і існуємо. Без Його співділання годі тобі зробити одного кроку, сказати одне слово. Від Нього залежать всі події, що роблять тебе щасливим або нещасливим. В ньому мають вони своє джерело, розвій та лад. Ти окружений цілим рядом подій, обставин, що від них ти не можеш звільнитися. Бог держить нитки всього. А тобі й на думку не приходить, звернутись до цього предоброго Єства, що є твоїм Богом, та просити Його, щоб тобі поміг, щоб заховав тебе від того, що шкідливе тобі?.. Не здається тобі відповідним поцілувати Його руку, що держить кінці ниток, які тебе обмотують.

Ти уживаєш свої сили, добровільно усамітнюєшся в своїм нещасті, а потім жалуєшся та негодуєш. Що більш, ти ворохобишся ще проти самого Бога та нарікаєш, що насилає на тебе смутки, робить тебе нещасним. — Що за нерозум!

Зміни ж свій спосіб поступати. Зачни віднині бачити в усім, що лучиться тобі, волю Ісуса, твойого брата та Марії, твоєї Матінки.

І це не пуста лише видумка, або вмовлювання в себе. Ні! Справді все зависить від їхньої всевладної волі, все за виїмком гріха. Гріх залежить виключно від звихненої волі людини. Але й погубні наслідки твого гріха може ще твоя небесна Ненька використати для твойого добра. Ніяке нещастя, ніяка невдача, ніяка недуга не лучається без волі, або бодай без допусту Марії.

Дальше переконайся ще й про цю другу правду: все виходить на добре тим, що люблять Господа. Це слова Святого Письма, надхненні Святим Духом; це отже непомильна правда.

Отже неповодження, болі, противнощі, переслідування, як ти їх приймеш з руки Божої, з підданням себе, виходять на твоє вічне добро.

Що більш! У своїй доброті Господь Бог відвертає множество нещасть, що в противному випадкові були б звалилися на людину. Він милосердиться над людиною, коли лише та Його взиває та визнає своїм найвищим Володарем.

Не думай собі, що цей великий, відвічний Бог займається лишень загально долею своїх сотворінь. Ні, Його обходить кожна дрібничка. Він уважає на кожну твою гадку, порушення, віддих. Він посилає для своєї охорони янголів, Він поручає тебе опіці Найліпшої з усіх матерей. Так Він одвертає від тебе багато противнощів, що інакше були б тебе придавлювали.

Була раз одна бідна вдова у крайньому горю. Вона заплатила чинш за свою хату, і загубила письмо, а нелюдяний власник жадав вдруге заплати, інакше грозив, що прожене її. Бідна жінка перевернула всю кімнатну обстанову, шукаючи за квітом, але даром… День перед тим, як мали Її прогнати з хати, зібрала вона кругом себе своїх діток й сказала: «Моліться з довір’ям до Божої Матері, Опікунки засмучених!». І всі діти, заливаючись сльозами, стали голосно благати Пресвяту Діву помогти їм.

Нараз прекрасний метелик влітає крізь відхилене вікно і зачинає кружляти довкола лампи. На його вид маленька, чотирилітня дівчинка не витримала і пустилась його ловити, а за нею братчики та сестрички і вже по молитві!..

В кінці метелик попався за шафу. Дитина закликала радісно й стала наставати на маму, щоб його дістала. Вона хотіла за всяку ціну мати цю літаючу квітку.

Не було що робити. Мати відсунула шафу підняла мотиля і — о диво! знайшла за шафою квіт, що потверджував заплату чиншу.

Через неувагу він там закинувся. Ось чудний спосіб, щоб врятувати бідну родину з клопоту.

Коли б то і ти так жив у тіснішій злуці з Божою Матір’ю, якби ти звірювався перед нею з усіх своїх терпінь, якби ти віддав у Її руки всі свої справи, то Вона б зробила для тебе й чудо.

— Це Її нічого не коштує. Вона має Серце таке добре, що й не бажає так нічого, як потішати засумованих.

Тільки взивай Її і то не раз.

Відносись до Неї, як до Матінки. Вважай себе за малу дитину. Вложи на Неї обов’язок, як на матір, дбати про тебе та про твої потреби, а взамін за те обіцяй Їй, що дбатимеш про Ісуса, будеш Його любити і точно сповняти всі Його бажання.

 

 

РОЗДІЛ ВОСЬМИЙ ТРЕБА МОЛИТИСЯ ПО УПАДКУ В ГРІХ

«Мене закутаного темрявою безприкладних гріхів, осяй промінням каяння, Діво, даючи мені все діяти діла світла» (Окт. Гл. 7.).

Одиноким нещастям, що може тебе стрінути на землі, це гріх. 1 як коли треба тобі згадати на свою Матінку, то якраз тоді, коли ти мав нещастя образити Господа Бога.

Не думай, що ти вже досить сильний, щоб наново не впасти в гріх. Навіть хоча б ти через довгі літа зіставав Богові вірний, то ця довга вправа в чесноті не дає тобі ніякої запоруки, що не впадеш наново.

Людська воля є дуже хитка, а нагоди до гріха такі численні і не раз такі принадні! Що ж отже робити тоді, як вже лучилося тобі це нещастя? Чи впасти на дусі? — Це було б ще більше зло. По грісі звернися з покорою до Божої Матері, відкрий їй рану, що заподіяв твоїй душі гріх і проси, щоб вставилася за тобою в Ісуса. Св. Августин був великий грішник. Але спізнав свій блуд, молився і став великий святий.

Свята Маргарита з Кортони нагрішила чимало також, але покаялась та відзискала невинність. Свята Марія Єгипетська була згіршенням для своїх сучасників, але послухала голосу Божої Матері, що кликала Її до покути й сталася взором покути. Грішити — це річ людська, але зіставатися в грісі, це вже річ диявольська. Як ти згрішив, повстань негайно і зачни боротьбу. Поручи себе Божій Матері. Вона не в силі відкинути тебе, як молитимешся до Неї. Чи ж не є Вона Прибіжище грішників?.. Чи ж Свята Церква не каже всім вірним взивати Її цим ім’ям.

Пресвята Діва не лише Мати праведних, але також і грішників. Якби не було грішників, кажуть святі, Вона не була б піднесена до такої гідности. Отже вона немов би завдячувала грішникам свою назву Божої Матері.

Як же ж могла б Вона відтрутити їх від Себе, коли вони удаються до Неї?

Якщо ти мав нещастя згрішити, так відмовляй до Неї цю побожну молитву: «Згадай, Всемилостива Діво Маріє, що від віків не чувано, щоб той, хто прибігає під твій покров, або благає Твоєї помочі, або умоляє Твого заступництва, не був Тобою вислуханий. Тою надією заохочений, Діво над всі діви і Мати Ісусова, удаюся до Тебе, приступаю й стаю перед Тобою, як грішник зітхаючи; не відкидай, Царице світу й Мати Предвічного Слова, моїх молитв, але послухай їх ласкаво і вислухай. Амінь»

Один військовий старшина, з гарнізону в Штутгарті, оповідає, що мав одного приятеля, хірурга, людину дуже образовану, але недовірка. Одного разу той недовірок занепав тяжко та на своє лихо, не хотів нічого й чути про потіху релігії. Його приятель зателеграфував до Франції, до його старенької матері, щоб повідомити її про тяжку небезпеку та рівночасно звернувся до Небесної Матінки, щоб виєднати навернення для свого приятеля. Він увійшов до одної церкви і відмовив перед престолом Божої Матері молитву: «О, — згадай». Та що ж, — признається він — моя душа була подібно хвора, як душа мого приятеля. Але мимо цього, він благав Божу Матір, щоб не звертала уваги на його негідність і спасла душу хворого.

Пополудні навідався він до хірурга. Як дуже він здивувався, коли побачив його в зовсім зміненім стані. «Заклич мені негайно священика, — казав він, — я хочу сповідатися. Сьогодні рано, десь коло години 10, — а саме тоді його приятель молився в церкві — «нагло прийшла мені на гадку молитва: «О, згадай», яку я відмовляв колись, коли був ще дитиною. Я повторив її кілька разів і почув, що якась незнана радість заволоділа моєю душею враз із жалем за мої гріхи. Я хочу сповідатися».

1 справді він поєднався з Господом Богом і дізнавав великої радости задля того, що відзискав давню й синівську любов до Пречистої Діви.

Під цю саме хвилю приїхала з Франції старенька, побожна мати вмираючого. Хто змалює її щастя у хвилі, коли побачила свого сина знову христіянином, що поєднаний з Богом, прощався з цим світом! Справді ніхто ніколи не чував, щоб якийсь грішник прибігав до Неї, а Вона щоб полишила його власній волі, та не помогла йому вернути до Божої ласки. Вона нам дана, щоб бути поміччю в немочах. Вона не може не сповняти свого завдання.

Вона огортає Своєю добротою грішника, що молиться, або за якого молиться хтось інший, так довго, аж доки не зловить його душі й не наверне до Господа Бога.

Одного разу якась дитина впала серед забави в Сену, в ріку, в околицях міста Галь, у Бельгії. Ця місцевість є славна великими відпустами. Якийсь прохожий кинувся в ріку та вирятував дитину. На це прибігла мати й хотіла його нагородити за прислугу. Вона дала йому медалик Божої Матері. Чужинець усміхнувся, — бо не мав віри, — але прийняв його бодай на пам’ятку. Дитина тим часом підросла. З неї став пізніш монах, Норбертин у Грімбергу. Опісля з браку здоров’я просив, щоб вислали його до теплих країв, до Африки, на місіонера.

Одної ночі кличуть його до шпиталю. Там стрінув він конаючого чоловіка, що відмовлявся приступити до сповіді. Нараз побачив священик, що недужий мав на грудях медалик Матері Божої з Галь. «Чи ви любите Пресвяту Діву? Спитав він вказуючи на медалик. — Ні, відповів хворий, це лише пам’ятка. Одного разу вирятував я з Сени якусь дитину, а її мати дуже просила, щоб я конечно прийняв цей медалик». На ці слова священик аж задрожав зо зворушення. Він вмить пригадав собі, що оповідала йому нераз його мама.

«Ця дитина, сказав він до хворого, то я сам, а Пречиста Діва послала мене сюди, щоб спасти вашу душу. Бачите, як Вона окружає вас Своєю любов’ю? Не опирайтесь ж Їй більше, бо смерть вже близько». На ці слова очі вмираючого залилися сльозами. Йому здавалося, що якась густа заслона спала йому з очей: «Це правда, шепотів він, Вона мене любила, але я — я не хотів Її любити!..». Великий жаль потряс його серцем. Він негайно щиро висповідався і вмер поєднаний з Богом — спасенний…

О! це правда! Вона добра й любляча, ця наша дорога Небесна Матінка!

 

 

РОЗДІЛ ДЕВ’ЯТИЙ ТРЕБА МОЛИТИСЯ ДО НЕЇ В СМУТКУ

«Наповни, Діво, моє серце радістю такою, що її повноту Ти прийняла, гріховну журу розвіваючи» (Окт. Гл. 8).

Наше сонечко тут на землі покривається не-раз чорними хмарами смутку, ми на вигнанні і відчуваємо це день в день. Вітчина видається нам не раз далеко — далеко; сумне передчуття майбутності непокоїть нас. Якраз тоді передовсім треба нам удаватися до Нашої Небесної Неньки з піснею:

Колись прийдесь мені

Поглянуть на Марію;

Мою Любов, Надію,

У красній вітчині…

У небо, чисте небо

Полину я колись;

У небо, чисте небо

Полину я колись.

Багато душ прибитих журбами, працею, розчаруванням різного рода, багато бажають собі смерті. Та це лише наслідок малодушності й немічного серця.

Та однак таки туга за тим, щоб бути з Ісусом і з Марією часом така сильна і здається така оправдна, що придавлює в душі всяке інше почування і душа немов відходить від себе, бажаючи що скоріш бути в небі.

Але вмить — ох лишенько — бачить вона знову сіру дійсність; треба ще жити на землі, така Воля Божа. І тоді душа прибігає до Божої Матері. Вона пригадує собі, як то колись Пр. Діва мусіла довгі літа томитися на цій землі, в очікуванні неба по Вознесінні Свого Сина.

Здавалося, що Вона мала право вмерти внедовзі по Страстях Ісуса і піти злучитись зо Своїм Сином у небі. Та Господь Бог ще не хотів цього.

У хвилі туги за небесною батьківщиною, злучися з Божою Матір’ю, що також зітхала за небом. А може інша журба, не така свята та благородна, стає тобі впоперек дороги твого життя. Ти бачиш, як знехтували твої найчистіші почування і твої плани упадають один по другім, розчарування тягнеться одне за другим у твойому житті… Ти не знаходиш на землі ніякої потіхи…

До кого ж звернутись тобі в твоїх терпіннях, як не до Тої, що розуміє всі наші лихоліття та наші болі.

В Парижі жило раз двоє бідних людей, чоловік і жінка, у крайній нужді. Вони мешкали в убогій хатині і не мали що їсти, крім куска хліба розмоченого в воді. По черзі продавали хатню обстановку, щоб якось порадити собі в своїй нужді.

Прийшло в кінці і до того, що не мали вже нічого більш продати. Була субота. В них не було в хаті ні кусника хліба, ні зламаного сотика. Жінка знесилена, чоловік лежав хворий.. День минав серед страшних передбачень на будучність; запала ніч — а вони не мали ще нічого в устах… Жінка сиділа коло ліжка чоловіка. Обоє плакали… Піду жебрати, подумала жінка. І вийшла з хати. Але коли витягнула руку, щоб просити милостині, то стид замкнув їй уста — і вона вернула з нічим додому, ще більш вичерпана й пригноблена на дусі, ніж була передше.

Вже цілі дві доби нічого не їли. Холодний піт покрив їх чоло «Жоно моя, бідна, — казав муж — ми вмираємо з голоду; Бог опустив нас». Жона не відповіла нічого…

По кількох хвилях піднесла голову і сказала: «Закличемо помочі Пресвятої Діви: Вона потіхою сумуючих, Вона нам поможе. Я маю ще маленьку свічечку. Засвітимо її перед іконою Марії». Ікона Марії була ще одиноким їх маєтком. Ніхто не хотів її купити.

У темряві пошукала жінка за свічкою, засвітила її і поставила перед іконою Пречистої Діви. Муж зібрав послідні сили, підвівся з ліжка та обоє впали навколішки і молилися серед гіркого плачу… На другому крилі тої самої кам’яниці, мешкала якась зарібниця. Вона була встала саме з ліжка, щоб дати води свойому хворому немовляткові, і — завважала, що у вікні двоїх стареньких людей світиться. Дивна річ! — каже вона. Видно якась щаслива несподіванка приключилася добрим старикам. Вона пішла поглянути.

Але який вид представився її очам, коли відхилила двері! Обоє старенькі клячали, дрожачи зі знесилення і молилися голосно. Признались, що вже вмирали з голоду. Зарібниця поспішила що скоріш до себе, принесла всі харчі, що мала в хаті, потішила та приголубила нещасних.

На другий день донесла про все парохові і голові Братства св. Вінкентія а Павльо. Від тої хвилі голод не заглянув уже до бідної хатини.

Незадовго припав їм у спадщині маленький маєток і так могли вони в мирі докінчити своє життя…

О скільки то нещасних людей дізнали б потіхи й помочі у своєму смуткові, якби так удавались з довір’ям до Марії!..

Але, на жаль, в багатьох серцях негодування, богохульство стає на місці молитви. Скільки то бідолах, робітників, ремісників забули про святу віру та про її потішливі правди…

Вони слухають радше ворохобників, що обіцяли їм на землі рай, якого не можуть дати, а згасили в їхньому серці надію на правдивий рай, до якого були покликані. Бідні люди! Вони є сиротами, бо не знають уже Матінки, повної доброти, яку мають у небі.

Вони сумні; життя на землі обмерзіло їм, бо не знаходять у нім нічого, лише розчарування та нещастя, — а надії на небесну вітчину вони вже не знають…

О як треба молитися до Пресвятої Діви за тих нещасних, котрих смуток не зазнає ліку, якщо Вона сама не пічне піклуватися ними та не пошле ясного світла в їхню темноту.

О люба Ненько! Об’яви себе своїм дітям, також і тим, що тебе не знають, — а навіть і тим, що не хочуть Тебе знати. Простягни до них Свої Материнські руки, інакше Твої діти марно загинуть. Ти ж дала їм життя серед смутку та сліз під хрестом. Твої болі підуть даремно, якщо Ти їм не поможеш.

Об’яви себе своїм бідним дітям. Об’яви чудами перед очима цілого світа безмір Твоєї доброти так, щоб ті нещасливці хоч перед смертю могли кинути один погляд, повен довір’я, на Твою ікону. Матінко! Ти не відкинеш моєї молитви. Прийшов час, щоб Ти об’явила себе більш.

Диявол, Твій ворог, хоче вкрити землю імлою невірства. Не дай побіди цій потворі. Зтопчи його ще раз своєю Дівичою стопою. Зірви цю густу заслону обману та покажи себе бідному людству. Ти така велична, така гарна, що сам Твій вид потягне всі серця і прив’яже до Ісуса назавжди. Матінко рятуй нас!

 

 

РОЗДІЛ ДЕСЯТИЙ ТРЕБА МОЛИТИСЯ ЗА ВСІХ

Молитвами Богородиці утихомир життя наше, бо кличемо до Тебе: милостивий Господи, – слава Тобі! (Окт. Гл. 7).

Скільки б ти не просив у Пречистої Діви ласки, то ніколи забагато не будеш просити, бо Вона не дасть ніколи стільки, скільки бажала би дати.

Ці з поміж Її дітей поривають найбільше Її Серце , що найбільше докучають Їй своїми просьбами. Але зглядом Неї годі й бути докучливим, бо Її одиноке діло це якраз роздавати многі та великі ласки.

О що ж ти маєш просити? Як хочеш, можеш просити о дочасні добра: здоров’я, щастя, о добрі успіхи у своїх заняттях, під умовою, що додаш завсіди: як це буде спасенне для моєї душі.

Пречиста Діва зробила вже тисячі чудес, щоби уділити також дочасних добродійств своїм дітям.

Але Вона буде ще більше вдоволена, як ти меш Її просити о духовні ласки наприклад про ласку любити горяче Ісуса, відпирати спокуси, виконувати терпеливість… А як просили о надприродні дари то не треба тобі означувати їх подрібно.

Проси лише о ці ласки, які Пресвята Діва буде вважати за найконечніші для тебе.

Та все таки добре просити щодня о ці особливі ласки: о сердечну та сильну любов до Ісуса і до Неї самої, о глибоку покору, о ангельську невинність та о ласку витривання в молитві аж до смерти.

Дальше не забудь молитись і за інших. Ми всі христіяни, всі становимо одну родину: братів і сестер. Ми повинні любити себе і помагати собі взаїмно. Треба отже молитись за своїх ближніх, за свояків, за приятелів, і — за неприятелів, за їхні потреби дочасні та вічні.

Молися також за душі в чистилищі, за грішників, особливо за конаючих, що є в стані тяжкого гріха.

Подумай собі, що в цій хвилі, як ти читаєш, для тисяч грішників настала послідня хвиля життя. Ще кілька хвиль і рішиться їх судьба, — вони можуть бути й прокляті…

Чи не приходить тобі на гадку, що одною молитвою можеш їм помогти виєднати ласку совершенного жалю. Як дуже потрібує Пресвята Діва твоїх молитов, щоби сповнити свій уряд Посередниці. Скільки то грішників вирвав би ти із пекла, якби так кожної хвилі поручав Її милосердю всіх конаючих.

Одного разу князь Немур бився у двобою зі своїм шурином, князем Бофор. Один удар шаблюки так нещасливо його влучив, що він сконав на місці. Рідня князя зажурилась вічною загибеллю його душі, ще більше чим його сумною смертю.

Але Господь Бог об’явив одній монахині Чина Посіщення Пречистої Діви, Матері Марії Діонізії, що князь у цій самій хвилі, як дістав удар шаблею одержав ласку совершенного жалю. Він піддався цій ласці і спасся… Мати Марія Діонізія запиталась, хто йому виєднав таку надзвичайну ласку, а Ісус відповів: «Молитви, які за нього засилались до Господа Бога»…

Скільки то душ спаслося би в послідній хвилі життя, якби так хтось молився за них до Пресвятої Діви!..

Треба молитися також за праведних, щоби усвячували себе ще більше. Один совершенний чоловік приносить більше слави Ісусові, чим тисячу звичайних душ.

Молись також за тих, що вступили в монаший стан, щоби прямували до більшого совершенства. Ревні монастирі це немов громозводи світа. Завдяки їм, громи Божого гніву не б’ють у нинішні Содоми та Гомори.

Але передовсім молися за священиків, щоб вони стали святими й сповнили своє високе завдання. Якби ти не зробив нічого іншого у свойому житті, а тільки виєднав своїми молитвами ласку святости для одного-однісенького священика, ти доконав би вже безмірно важного діла для Христової церкви. Ісус Христос просив не раз душі, що були Йому дорогі, щоби молилися за священиків. Він жадав часом від них і великих жертв, щоби виєднали ласку хоч одного святого священика.

Ти не можеш ані проповідувати, ані сповідати, ані правити Служби Божої, але ти можеш бути апостолом в цей спосіб.

Хто вискаже, скільки то укритої сили посідає покірна молитва, яку ти заносиш через руки Пресвятої Діви Марії за незнані тобі душі.

Вічність відкриє нам це безмірне добро, якого ти в такий спосіб доконав у Святій Церкві, хоч ти був бідним робітником, слугою, чи бідною матір’ю родини.

Бог поступає завсіди в цей спосіб. Він уживає одних душ, щоби розділювати ласки другим. Всі молитви, які приноситься в цей спосіб, збирає Марія у Свойому Серці, а опісля розділює щедро, кому хоче…

Що ти тепер побожний, що ти може монахом або й священиком, то завдячуєш — правдоподібно — цю ласку жертві якоїсь бідної незнаної душі.

Взамін, ти через свою теперішню ревність, через свою любов до Ісуса і Марії, причинюєшся несвідомо, що у інших душ розвиваються зародки чеснот або покликання монашого або священичого.

Дальше, треба молитися за різні народи, а за свій власний народ з особливою ревністю, щоби він був наскрізь христіянським, щоби сповнив це завдання, яке поручив йому Христос на землі, та щоб із ним і в нім могли люди працювати в мирі і щоби дійшли до земського добробуту, та легко спасли свою душу.

Треба молитись також за народи що зблукали на бездоріжжя, щоби повернули до правди й любови Ісуса й Марії.

Ти повинен в особливий спосіб молитись за своїх заблуканих братів на Сході, щоби вони вернулись на лоно єдиної Церкви Христової.

Жертвуй Господу Богу всі свої діла, молитви, а навіть своє життя, щоби прискорити цю блаженну хвилю.

Наслідуй св. Йосафата, що не завагався віддати свою кров за навернення своїх братів. Глянь як то жертва одного чоловіка більше причинилась до вдержання та поширення правдивої віри, чим проповідь тисяч священиків.

Будь переконаний, що в ділі навернення Сходу, яке саме тепер починається, більше вчинять маленькі укриті душі, совершенно посвячені Ісусові та Марії, чим науки, публічні спори, поширювання книжок, основування східних інститутів і все інше.

Усі ці зусилля не принесуть овочів, коли не буде їм до помочі якоїсь святої, укритої в Бозі душі.

Чи бачиш? Поле твоєї діяльності широке… Ти будеш місіонарем, хоч ніхто не буде знати, ніхто не зможе тобі перешкодити. Ти можеш навернути своїх братів, хоч вони самі тут на землі не знатимуть, кому мають завдячувати за це добродійство.

J чим більше будеш серцем злучений із своєю Ненькою, Скарбничкою ласк, то тим більше Вона через тебе роздасть їх, а вони уздоровлять та спасуть багато — багато душ…

О якби так в нашому краї зв’язалось разом багато побожних душ, злучених невидимим способом, під покровом Пречистої Діви Марії, з одним бажанням жити на землі життям посвяти, щоби лише виєднати для своїх заблуканих братів ласку повороту до правдивої віри!..

Дорогий читачу, дитя Марії! Ось ми при кінці книжки списаної на це, щоби тебе склонити полюбити Пречисту Діву Марію наслідувати Її та молитись до Неї.

Обіцяй своїй найлюбішій Ненці, що не мине тобі ні один день, щоби не поручатися Їй багато-багато разів.

Обіцяй, що не почнеш, доки не дійдеш до сердечної та синівської любови до Божої Матері.

А мені, Найдорожча Ненько, уділи ласки, щоби всі, що читатимуть цю книжку щирим серцем, стрінулись колись разом зі мною в небі, щоби разом Тебе молити й славити навіки… Амінь!