отець Йосиф Схрейверс ЧНІ.

 

МОЯ НЕБЕСНА НЕНЬКА

 

Дорогий читачу, дитя Марії! Ось ти розпочинаєш читати книжку списану на це, щоби тебе склонити полюбити Пречисту Діву Марію, наслідувати Її та молитись до Неї.

ЗМІСТ

 

ЧАСТИНА ПЕРША ТРЕБА ЛЮБИТИ ПРЕСВЯТУ ДІВУ.. 2

РОЗДІЛ ПЕРШИЙ ВОНА ВСЕЦІЛО – СОВЕРШЕННА.. 2

РОЗДІЛ ДРУГИЙ  ВОНА НЕВИННА.. 5

РОЗДІЛ ТРЕТІЙ ВОНА ПРЕСВЯТА.. 7

РОЗДІЛ ЧЕТВЕРТИЙ ВОНА ПРЕКРАСНА.. 10

РОЗДІЛ П’ЯТИЙ ВОНА ПРИВІТЛИВА.. 12

РОЗДІЛ ШОСТИЙ ВОНА МАТИ ХРИСТИЯН.. 14

РОЗДІЛ СЬОМИЙ ВОНА ТВОЯ МАТИ.. 17

РОЗДІЛ ВОСЬМИЙ ВОНА ТЕРПІЛА ЗА ТЕБЕ.. 20

РОЗДІЛ ДЕВ’ЯТИЙ ВОНА ОСВОБОДИЛА ТЕБЕ ВІД ПЕКЛА.. 23

РОЗДІЛ ДЕСЯТИЙ ВОНА ПОСТРАХОМ ПЕКЛА.. 26

РОЗДІЛ ОДИНАДЦЯТИЙ МАРІЯ ПОМАГАЄ ДУШАМ В ЧИСТИЛИЩІ. 28

РОЗДІЛ ДВАНАДЦЯТИЙ ВОНА НАМ ПОМАГАЄ В ГОДИНІ СМЕРТИ.. 30

РОЗДІЛ ТРИНАДЦЯТИЙ ВОНА – КНЯГИНЯ ВСЕСВІТУ.. 32

ЧАСТИНА ДРУГА ТРЕБА НАСЛІДУВАТИ ПРЕСВЯТУЮ ДІВУ.. 35

РОЗДІЛ ПЕРШИЙ ТРЕБА НЕНАВИДІТИ ГРІХА.. 35

РОЗДІЛ ДРУГИЙ ТРЕБА ВИПОВНЯТИ СВІЙ ОБОВ’ЯЗОК ЯК ВОНА.. 37

РОЗДІЛ ТРЕТІЙ ТРЕБА ЯК ВОНА ЛЮБИТИ ТЕРПІННЯ.. 39

РОЗДІЛ ЧЕТВЕРТИЙ ТРЕБА БУТИ МИЛОСЕРДНИМ, ЯК ВОНА.. 41

РОЗДІЛ П’ЯТИЙ ТРЕБА ЛЮБИТИ ІСУСА, ЯК ВОНА.. 44

РОЗДІЛ ШОСТИЙ ТРЕБА ПОШИРЯТИ ЦАРСТВО ІСУСОВЕ, ЯК ВОНА.. 47

РОЗДІЛ СЬОМИЙ ТРЕБА БУТИ ПОКІРЛИВИМ, ЯК ВОНА.. 49

РОЗДІЛ ВОСЬМИЙ БУТИ ВСЕЦІЛО ВІДДАНИМ БОГОВІ, ЯК ВОНА.. 52

РОЗДІЛ ДЕВ’ЯТИЙ ТРЕБА ВМЕРТИ, ЯК ВОНА.. 55

ЧАСТИНА ТРЕТЯ ТРЕБА МОЛИТИСЯ ДО ПРЕСВЯТОЇ ДІВИ.. 57

РОЗДІЛ ПЕРШИЙ ТРЕБА МОЛИТИСЯ ДО НЕЇ. 57

РОЗДІЛ ДРУГИЙ ТРЕБА МОЛИТИСЯ ДО НЕЇ З ДОВІР’ЯМ… 60

РОЗДІЛ ТРЕТІЙ ТРЕБА МОЛИТИСЯ ПОКІРНО.. 62

РОЗДІЛ ЧЕТВЕРТИЙ ТРЕБА МОЛИТИСЯ ВИТРЕВАЛО.. 63

РОЗДІЛ П’ЯТИЙ ТРЕБА МОЛИТИСЯ БЕЗ ВПИНУ.. 66

РОЗДІЛ ШОСТИЙ ТРЕБА МОЛИТИСЯ ДО НЕЇ В СПОКУСАХ.. 69

РОЗДІЛ СЬОМИЙ ТРЕБА МОЛИТИСЯ ДО НЕЇ В ПРОТИВНОЩАХ.. 71

РОЗДІЛ ВОСЬМИЙ ТРЕБА МОЛИТИСЯ ПО УПАДКУ В ГРІХ.. 73

РОЗДІЛ ДЕВ’ЯТИЙ ТРЕБА МОЛИТИСЯ ДО НЕЇ В СМУТКУ.. 75

РОЗДІЛ ДЕСЯТИЙ ТРЕБА МОЛИТИСЯ ЗА ВСІХ.. 77

 

 

ЧАСТИНА ПЕРША ТРЕБА ЛЮБИТИ ПРЕСВЯТУ ДІВУ

 

РОЗДІЛ ПЕРШИЙ ВОНА ВСЕЦІЛО – СОВЕРШЕННА

 

«Хто в силі збагнути, чи устами висказати. або розмовляти про чисту, непорочну, святу, осв’ячену неневісну Вседіву, від зачаття свого осв’ячену і від лона матері ізбранну…» (Сідал. III. на Н. з.).

Одному Святому дозволив раз Г.Бог побачити душу в стані ласки. Той вид спричинив йому таку невимовну радість що, наколи б не чудо, він був би вмер з задоволення.

Якщо душа в стані ласки така гарна, — то яка ж тоді душа Пресвятої Діви? Вона Прекрасна, — Архитвір Бога!

Дорогий Читачу! Чи не бажаєш Ти любити Тої, що красою Своєю і совершенністю перевищає все, що лише уявити собі можеш?

Чи бажаєш Ти зо мною приблизитись до Небесної Матінки? Вона ж така добра! Припавши до Її стіп, подивлятимемо Її так, як дитя подивляє свою рідненьку матір. Той вид наповнить нас пошаною, — і ми на завсіди приголубимось до Неї.

Пресолодка Мати, благослови це наше намірення! Ти ж добре знаєш, що ми любимо Тебе, але я б хотів, щоб любов ця не мала границь. Для того зволь перед нашим дитячим поглядом відслонити всю Свою величність, всю Свою доброту, всю принаду Свою. Передовсім захоплюй наше серце Своєю красою, та що більш, — зділай нас в’язнями Своєї любови, а потім віддай нас Ісусові.

Один монах, проходжуючись зо Святим Іваном Берхмансом по вулицях Риму, запитав: «Брате Іване, чи ти любиш Пресвяту Діву?» — Святий юнак, наче б цим питанням здивований, зарум’янився і відповів: «Вона моя Ненька; як же ж я б не мав Її любити?»

Якщо б я до Тебе звернувся з таким самим питанням: «Дорогий мій Читачу, чи любиш ти Пресв. Діву?» — Заздалегідь, здається мені, з твоїх уст мимоволі вирвався б усильний оклик любови: «Ох, як же ж я Її люблю! Вона ж моя Матінка!»

Але, ти з певністю не любиш Її, як слід. Не забувай, що Пресв. Діва не є звичайна мати. Ні, Вона випосажена незрівняною совершенністю. Вона об’єднує в Собі всі прикмети, що лиш можна їх собі уявити.

Вона є чудово гарна, — прекрасна! Вона добра, співчувальна, любима; Вона вірна, благородна, завсіди готова помагати; Вона покірна, лагідна й терпелива; Вона є Діва, пречиста, невинна, простодушна, непорочна.

Вона має серце так успосіблене, що не може глядіти на чиїсь терпіння, щоб вмить не виявити Свого співчування. Вона має так широко-відкритого духа, що розуміє всі наші злидні, ані трохи не дивуючись та не зражаючись ними.

Вона неустанно вважає нас за добрих, і то помимо нашої невірності й помимо, завжди вилічимих, ран нашої душі. Вона має таку ніжно-лагідну вдачу, що без найменших перепон кожен може до Неї зблизитися, висказати їй всі терпіння свої, та відкрити перед Нею всі рани своєї душі.

А що ж допіру казати про святість Її душі? Вона Архитвір Бога! В мріях про Ісуса і про Неї, в подиві совершенности, що нею у майбутньому мав Її вивінувати, — Сотворитель провів цілу свою вічність!…

Так сказати б, — Сотворитель до дна вичерпав Свою невичерпаєму всемогучість, Свою безконечну премудрість та безграничну доброту, щоб приготовити Бого-Чоловіка Ісуса й Його Божественну Матір, Сотворюючи Янголів, Він не думав про ніщо більш, як лиш про Свою Матір; не ділав в іншому намірі, як лиш в тому, щоб приготовити слуг для Найдостойнішої Цариці Неба. В книзі Об’явлення (Апокаліпси) сказано, що, коли Г.Бог сотворив чистих духів-янголів, показав їм Одну Невісту, приодягнену в сонячне сяєво, приказуючи їм, щоб вони приклонилися перед Нею, як перед своею прийдешньою Княгинею.

І про кого ж думав Господь Бог, коли у туземському раю сотворював Адама й Еву? Він думав про Ісуса, Цього «второго Адама», — і про Марію, Цю «новую Еву». Та й уже наших перших батьків Він обдарив принадною красою на образ і подобу Свого Сина й Його Матері.

А потім довго, протягом цілого Стар. Заповіту, Г.Бог мабуть не був нічим іншим зайнятий, як лиш тими двома предметами Своєї Любови. Всі тодішні події мали за ціль приготовити Спасителя й Його Матір. Всі особи, що то виступали на видівні світу, завжди представляли й прообразували Відкупителя й Його Співучасницю в ділі св. Викуплення…

Сотворюючи Сару, Ревекку, Рахилю, Юди-ту, Естеру й прочих, Господь Бог начеркав тоді лише нариси Своєї Божественної Матері; Він, — так сказати б — забавлявся, подібно як маляр-мистець, що то лиш кілька ліній проводить, неначе б для проведення часу, — заким сотворить Свій пречудний Архитвір.

Коли ж, вкінці Він, взявся створювати Ту, що Нею займав Свої думки протягом вічности, Він до того зібрав усі сили Своєї всемогучости.

Він зо скарбниці Своєї премудрости й доброти зачерпує всі совершенства, всі красоти й принади, що лиш їх може в собі сприйняти сотворіння.

Та Вибрана, Благодатна, Та Пренепорочна Діва, яка чудово-гарна, мусить бути Вона!

Один монах, що гаряче любив Пресвяту Діву, молився раз до неї: «Моя Предобра Мати, я так люблю Тебе! Чому Ти ніколи мені не покажешся? Я так усильно бажаю Тебе побачити, — хоча б один-однісенький раз у своєму житті!»

Божа Мати післала до нього янгола, щоб той йому заявив: «Твоя молитва вислухана: Пресвята Діва тобі з’явиться. Але Вона є така Свята, така Прекрасна, що скоро лиш твої очі Нею захопляться, вони вже ніколи не можуть глядіти на якусь-там марну красу туземну. Значить, — побачивши Її, ти осліпнеш!»

І справді, — того ж таки само вечора, Пречиста а, г. повному блиску Своєї непорочної краси, з’явилася тому монахові. А монах, боячися цілком осліпнути, усильно приглядався й подивляв Її, — але лиш одним оком…

Коли ж видіння проминуло, він почав у своєму серці відчувати глибокий жаль, що не подивляв Її обома очима.

«О Люба Матінко!» — почав він знова молитися, — «бажаю втратити ще й друге око. З’явися мені ще раз, один-однісінький раз, останній раз!»…

І Пресвята Діва показалася настільки добротлива, що знова вислухала молитву того смілого монаха. Вона вдруге з’явилася йому, — та ще й на довший час. Але, — яке щастя! Коли видіння зникло, монах замітив, що він не сліпий; навпаки, — Всеблага Матінка ще й привернула йому вживання ока, що на нього він був осліп.

О, найніжніша ласкавосте Пресолодкої Діви! Вона, чей же, нікому не може завдати прикрощів!

Сотворюючи Її, Всеблагий Господь хотів учинити Її всесовершенну під кожним зглядом: без порівняння прекрасну, так щодо тіла, як і щодо душі, — милу, лагідну, запобігливу та притягаючу до Себе людські серця.

І справді, — Він не міг учинити щось менше! Ця ж Божественна Діва буде Його Мати: Він то рішив! Отже ж Вона буде Його гідна Мати. Вона Своєю святістю немов рівнятиметься самому Богові.

Вона повинна була посідати Серце пречисте, безкрає, вщерть наповнене любов’ю, щоб мати змогу обняти в Ньому свого Сина, — Всевишнього Господа.

Крім Свого преславного Материнства, Вона тут на землі мала бути ще й Товаришкою Сина Божого, заступити місце неба, облегшити Йому злидні й нужду на цій грішній землі,

Преблагословенна Матінко! Наші думки губляться, слідкуючи за Тобою по цих вершинах. Ти ж переповнена благодаттю; Ти Своєю любовю й красою перевищаєш усіх Янголів і всіх Святих, разом взятих.

Наколи б Господь Бог нікого не був сотворив, а лише Тебе Одиноку, то Він був би цілком задоволений зо Свого діла. Лиш у Тобі Одній Він знайшов би всю славу, що Її повинно Йому принести сотворения всесвіту.

Чи ж, Ти Сама Одна — зміст усіх досконалостей, розсипаних по всіх сотворіннях. Ти Достойна Мати Ісуса, Цариця всесвіту, насолода Пресвятого Божого Серця,

Вона й моя Мати, моя вселюба Ненька! Подібно, як маленьке дитя, я можу наблизитися до Тебе, кинутись Тобі в обійми і вилляти перед Тобою всю ніжність почувань мого щиро синівського серця, — а Ти певно мене зрозумієш.

Мати Моя, Маріс, я люблю Тебе! Поможи мені, Тебе лучше пізнати та щиріш полюбити.

 

 

 

РОЗДІЛ ДРУГИЙ  ВОНА НЕВИННА

«Тобі вибраній з усіх поколінь і перед віками наставленій на Матір Богові, що без гріха вся, а в зачатті своїм побілила пекло — я, слуга твій негідний, Богородице, мережаю врочисті пісні. Вітай, від гріха вся невинна взачатті Твоїм». (Конд. акаф. Н. 3.).

Сотворюючи Пресвяту Діву Марію, Господь Бог хотів зділати зеркало Своєї власної чистоти. Він хотів, щоб, приглядаючись Цій Божественній Діві, мав Він нагоду подивляти блиск Своєї власної святости.

А до того, — з яким же ж старанням Він Її приготовляє, та з якою святою завистю Він зберігає Її невинність!

Моя люба Мати, — каже Він у книзі Пісень над Піснями ", — то запечатана криниця, замкнений огород, рай, що ю нього лише Я маю доступ.

Притім розважте. Ця Преблагословенна Діва мала бути Вибраною Дочкою Небесного Отця! І чи ж міг Він дозволити, щоб Вона бодай хвилину

була невільницею сатани, того найогиднішого сотворіння, яке взагалі коли-небудь було?

І лише від самого Бога залежало те, щоб Марію, Цю Свою Дочку, охоронити від такого пониження. Як же б зміг Він бути Добрим Отцем, якщо б Він був зділав інакше?

Та й Божественний Ісус, Друга Особа Пресвятої Тройці, вибрав собі Ту Пресвяту Діву за Матір. Він, безконечна чистота, мав замешкати в Її лоні, а потім кормитися при Ній, Дозволити Себе колихати в Її обіймах та покривати Її поцілуями.

І чи б зміг Він стерпіти, щоб те пречисте лоно Пресвятої Діви Марії, заким Він ще у ньому замешкав, було заплямлене гріхом первородним, занечищене дияволом, заражене його їддю та знеславлене ним?

Ні! Того б Він не зміг стерпіти! І для того Він учинив Свою Матір яснішу та білішу від снігу, від янголів невиннішу!

Святий Дух бажав Її взяти за Свою Обручницю. Він хотів Її покрити Своєю тінню і зачати в Ній Бого-Чоловіка. Він бажав поміж Собою, а Нею, вчинити безконечно-сильніші й солодші та більш дійсні зв’язі, ніж поміж обручниками туземськими.

То ж, чи не повинен Він був відчувати якоїсь святої зависти з огляду на Її красу? Чи ж міг дозволити, щоб Його воріг, диявол, нарушив їй ту святиню, — і зв’ялив Цю Небесну Квітку, Його Улюблену Обручницю?

О, ми далекі від такої та Їй подібної думки! Ні! Господь Бог вже від віків знав про Неї. Він передохоронив Її Своєю благодаттю, та зогляду на передбачені заслуги Свого Сина, увільнив Її від усякого подуву первородного гріха. Вже від першої хвилинки Її Зачаття, Він наповнив Її благодатями — отже зділав їй одиноке й виняткове чудо!

Приємний був то день, так для міста Риму, як і для цілого католицького світу, коли то Папа Пій IX (8 грудня р. 1854.), своєю непомильною властю оголосив перед цілим світом, що Пресвята Діва Марія була Непорочно Зачата, — без плями первородного гріха.

З нагоди такого великого торжества, з усіх країн світу, у безчисленній кількості, поз’їздилися єпископи, священики й вірні.

І коли той вседостойний Папа, відправляючи торжественне Богослуження у церкві св. Петра, своїми устами висказав рішення: «Твердимо, що Пресвята Діва була Непорочно-Зачата, була без плями первородного гріха», — вмить якийсь особливий порив зворушення захопив около 200.000 вірних, що наповняли собою площу св. Петра.

Безконечні оплески признання й радости могутні, як рокіт грому, залунали від тої товпи. І в ту ж хвилю загомоніли всі дзвони міста Риму, звіщаючи по місті й по цілому світові це потішливе і довговижидане рішення.

Всеблага Мати! Яка-ж це невимовна радість для нашого серця: знати, — що Ти Непорочна, що навіть найменший подув гріха не міг зірвати квіточки з Твоєї дівочої окраси. Яка ж це радість для нас, що Ти завсіди була Улюблена в Бога, та що Ти навіть не могла Його обидити!

Твій ум ніколи навіть не міг допустити думки, що вразила б Твою невинність. Рівно ж і Твоє Серце ніколи не могло посідати бажань, які не були б звернені лише до Бога. — Твоя уява, Твоя пам’ять, Твої змисли, — навіть не могли ніколи піддати Тобі предметів, що не були б в однозгідності з Божою волею.

Ти ніколи навіть не могла знати тої боротьби, що нею заняте існування прочих людей, бо Ти не мала первородного гріха. Ти є більш невинна, ніж Ева, коли виходила з рук самого Сотворителя. Ніякі примани, що так захоплюють й очаровують і приводять до гріха прочих дітей Адама, — навіть ніколи не могли робити на Тебе найменшого вражіння.

Твій ум і Твоя воля не були у Тебе зв’язані з дитячим віком. Вже від першої хвилини свого існування, ти мала повне вживання розуму, — і вже від тоді Ти пізнала й полюбила Бога.

Твоє тіло, таке совершение й таке чисте, було вільне від наслідків первородного гріха, — воно не підлягало недугам. І Ти не була б змушена вмерти, коли б Ти не була схотіла уподібнитися до Свойого Сина, — бо смерть то кара за гріх. А Ти завсіди вільна була від похибок.

О, як Ти сяєш у Своїй невинності, і з якою ніжністю і співчуванням Ти звертаєш Свої матерні очі до нас бідняків, тяжкодіткнених первородним гріхом.

Як же ж Ти бажаєш зблизитися до нас і помогти нам вилізти з цього багна, в якому ми безнастанно тонемо.

Заледве лиш чотири рок и минули від того часу, як оголошено рішення про Непорочне Зачаття, а Та Пресвята Діва вже Сама сходить з неба, щоб Свою дівичу стопу покласти на землю, — і чудом потвердити рішення про Свою Непорочну Чистоту!

Яке ж зворушливе є це явління Пресвятої Діви в місцевості Люрд, та як дуже Вона через цс відкриває нам Свою невичерпану ніжність і безграничне співчування Своєго Серця!

Було це дня 11 лютого, р. 1858. Маленька дівчинка, літ 13, Вернадета Субіру пішла того дня з сестрою до ліса, щоб там призбирати галузок. А дійшовши до річки Гаве, побачила вона перед собою, в заглибленні скали, чудово-гарну, молоденьку Дівицю…

Могла вона мати приблизно років 16-17. Ціла вона була зодягнена в білу одіж й припоясана блакитною крайкою. Руки мала зложені неначе б до молитви; на правій руці звисала вервиця (коронка).

Дівиця була захопливо красна й чарівна Своєю красою й виглядом. Вона любо всміхалась до Вернадети, навчаючи Її молитися на вервиці. Потім казала їй знов прийти на те саме місце.

Таким способом дівиця, і в наступні дні, являлася маленькій дівчинці — і так аж разів вісімнадцять.

Вона довірила їй многі тайни, що з них деякі відносилися і до самої дівчини. Потім виразила перед дівчинкою бажання, щоб Її прославляли й призивали на поміч у тому місці, — а дальше, на ЇЇ приказ, — у стіп скали витриснула чудесна криниця…

Дівчинка попросила ту Дівицю, щоб ласкава була сказати їй Своє ім’я. Але Вона, замість відповіді, лише любо всміхнулася… Вкінці, — дівчинка знову повторила свою просьбу, — благала Її усильно. Тоді Пресолодка Дівиця глянула на дівчинку з любов’ю, а потім піднесла очі до неба і сказала: «Я є непорочне Зачаття!».

І від того часу міліони вірних з цілого світу прибувають до Люрду, де щороку діються чуда. Але. — які ж внутрішні зміни там відбуваються часто! І скільки ж то душ, лише на сам вид образа Пренепорочної Діви, віднайшли там свою втрачену невинність!

Чи не бажаєш і ти, зо своєї сторони, любити Цю Пренепорочну Діву, сіяючу дівственною красою?

Вона ж зволить з неба, поспішити й тобі назустріч. Вона бажає від тебе молитви и любови. Дозволь, щоб Її доброта захопила тебе!

Помирися з Ісусом через св. Сповідь, — та й провадь життя без гріха. Як же ж Ця Божественна Діва буде тебе любити, обсипати ласками й голубити до Свого щиро-матернього Серця!

 

 

РОЗДІЛ ТРЕТІЙ ВОНА ПРЕСВЯТА

«За всі Сили святі Святіша, достойніша за все творіння, Богородице, світу Княгине, що Спасителя зродила, спаси нас… як добротлива, моліннями Твоїми». (Окт. гл.1.).

Немало є таких Святих, що їх чеснота вчинила такими совершенними, щоб кожен, бачучи їх, мимохідь був змушений їх любити. Така була — щоб лиш бодай декого з них назвати, — молода Агнета, що у 14-му році життя радо пішла на мучеництво, бо не бажала іншого обручника, від Ісуса; такий був св. Альойзій Гонзага. цей янгол невинности, серафим любови і мученик умертвління; такими були св. Рожа з Ліми, св. Франц Салеський, св. Станислав Костка, св. Йосафат Кунцевич, — і багато-багато інших, що їх, — у взаємовідносинах з ними, — не можна було не любити, бо вони себе так дуже уподібнили до Ісуса!

Якщо так малася справа з Святими, — то що ж тоді скажемо про Пресвяту Діву? Хто ж зможе вичислити Її совершенності, Її прикмети природні і надприродні?

Вона була призначена на Матір Ісуса, Воплоченного Слова Божого. В тій цілі Г.Бог уділив їй такої одинокої ласки, щоб була Во-а вільна від плями первородного гріха.

Рівночасно з тим Він вляг в Її душу такий безмежний скарб благодатей, що Вона, вже в першій хвилині свого існування, перевищала Своєю святістю всіх янголів і всіх Святих, разом узятих.

А згодом, сам Він станув Її провідником на шляху совершенности. Він відтягнув Її від світу, замкнув у храмі та Сам Її навчав тайн святости.

І хто ж може зрозуміти, якими то благодатями Він Її переповнив у хвилі Благовіщення? А яке ж зворушення любови мала Вона відчути у хвилі Воплочення, — коли то вперше Вона ввійшла у матерні взаємовідносини з Ісусом!

Яка ж струя любови пройшла через цілу Її істоту, коли Вона носила у Своєму лоні Ісуса?

О, Божественна Мати! Ми нічогісінько не розуміємо з усього того чуда, що ним Всемогутній Господь, а Твій Син, Тебе збагатив. Всякі порівняння в цьому напрямі не є що інше, як лише тінь дійсности.

І хто б не бажав бути присутнім у тій благословенній хвилині, коли то молода Діва-Мати перший раз брала в Свої обійми Божественне Дитятко й покривала Його поцілуями! Якою жагучою любов’ю відповідала Вона на перші пестощі, проявлені Малесеньким Ісусом!

Так Вона з Своїм Сином у внутрішніх радощах проживала, аж до прилюдного виступу Ісуса.

І взаїмно, — Ісус, тільки був зайнятий Нею. Він аж ЗО літ пожертвував, щоб Її усвятити, а щоб світ навернути всього лише років три.

Його Мати була для Нього багато дорожча, ніж цілий світ. Йому більш залежало на Її святості, ніж на святості всіх людей разом взятих.

Зберіть в одну в’язку невинність, усіх дів, терпеливість усіх мучеників, умертвління всіх пустинників, любов усіх святих у небі, а ви не знайдете нічого, щоб було б бодай приблизне до святості Тої Єдиної Пресвятої Діви!

Крім того, — Ісус бажав учинити Пресвяту Діву Матір’ю всіх людей, що згодилися б бути Її дітьми.

Він бажав, шоб Вона, як Мати християн, всім вділяла надприроднього життя благодати. Він хотів, щоб Вона кожного з Своїх дітей кормила любов’ю, та щоб поза Нею ні один чоловік не одержувавніякої благодати.

Він, отже, хотів учити Її всесвітньою Криницею, звідкіля, витрискували б всі води благодати, що Її Г.Бог хотів зілляти на людей. І Він рішив, що лиш Вона одинока, згідно з Його вподобанням, може їх вляти в душі Своїх діточок.

Але, наколи Божественна Діва с Криницею Божою, то Вона Сама повинна бути аж переповнена всіми благодатями, що їх Вона повинна перелляти на прочих людей.

О, хто б не любив Того високовеличного Сотворіння, заразом такого святого, й такого доброго, такого вивищеного в Бозі і такого зближеного до нас, — що у своїх матерніх об’яттях колихає рівночасно й Ісуса, Цю саму Невинність, — і нас, бідних грішників!

І чи ж дивно воно, що всі справжні християни люблять Її неначе б вже самим передчуттям, коли Її пізнають?

Перенесися думкою до перших літ свого дитинства і пригадай собі, коли то у твойому рідному домі, бувало, твоя мати показувала тобі образ Пресвятої Діви, — як веліла тобі зложити рученята й відмовляти «Богородице Діво»…

Пригадай собі якою-то набожністю був ти тоді перенятий у церкві, перед іконою Пресв. Діви, та благав Її помочі у своїх потребах.

Пригадай собі, з якою-то внутрішньою радістю у серці брав ти колись участь в паломництвах і прощах до святих місць, прославлених чудами Пресвятої Діви. Щось тебе потягало до Тої Предорогої Діви; ти знаходив вдоволення співаючи на честь Її пісень, беручи участь в молебнях, шепочучи: «Богородице Діво»…

І коли ти, бувало, зустрічав образ Пресвятої Марії при дорозі, ти з любови поздоровляв Її, а Та Предобра Мати на твоє поздоровлення відповідала новими пестощами матері.

І Ти представляв собі, що ніхто так усильно не любив Пресвятої Марії, як ти, — та й що нікого Вона так не любила, як тебе.

Так ти зростав і тисячними вузлами любови прив’язувався до своєї Предорогої Небесної Матінки. І вистарчить, щоб ти лиш зачув, що хтось про Неї заговорить, вмить ти зворушуєшся і радієш.

О, який же ти щасливий, що ти пізнав свою Небесну Матір! Але, які нещасні на землі є ті сироти, що Її не пізнали; що не мали змоги відчути Її солодких обіймів, бо вони не знали, як Вона їх любить, не осмілилися наблизитися до Неї й припасти до Її щирих об’ять, бо вони не могли досвідчити доброти Її Пресвятого Серця!

А що торкається тебе, — то дякуй, що Вона зволила тебе вибрати за Свою дитину. Не залишай ні одного-однісенького дня, щоб в ньому їй не посвятитися. Кожний раз, скоро лиш про Неї згадаєш, вмить збути акт любови: «Всеблага Мати, люблю Тебе! Поможи мені! А зустрінувши Її образ, чи статую, поздорови Її бодай одним «Богородице Діво».

Раз св. Вернард проходжувався поміж деревами, що окружали монастир. На розі одної доріжки, знаходилася статуя Пресвятої Діви, Переходячи побіч статуї, св. Вернард приклонив свою голову і піднесеним голосом промовив: «Богородице Діво, радуйся!» Але, — о чудо! У той же час він замітив, як Пресвята Діва в Свою чергч склонилa голову. Притім він почув пресолодкий голос Марії, що відповіла йому: «Радуйся, Всрнарде!» Вона така добра й така люба; Вона навіть і не змогла б залишити поздоровлення зо сторони котроїсь Своєї дитини без негайної взаїмности і без заплати якоюсь новою поміччю!

 

 

РОЗДІЛ ЧЕТВЕРТИЙ ВОНА ПРЕКРАСНА

«Вітай, вся хороша і вся красна, любима Духа Святого». (К. 8, акаф Н. З.)

Коли запитали Вернадету, чи Пресвята Діва, що Її вона бачила в Люрді, була гарна, то вона відповіла: «О, Вона була, — без порівняння, Прекрасна!»

Митці-малярі, що хотіли намалювати Пресв. Діву таку, яку Її бачила маленька Вернадета, показали тій дівчинці, збірничок, де були зібрані всі найславніші малюнки-образи Божої Матері, але покірна дівчинка з виглядом перестраху відвернулася від них. «О,ні!» — сказала вона. — «Тут нема ані найменшої подібности». Вона ж була така Прекрасна!…»

І справді, — наша Небесна Ненька, Пренепорочна Діва, с прекрасна понад наші поняття!

І Господь Бог повинен був це Преблагословенне Сотворіння, вибране з усіх сотворінь, украсити не лишень невинністю і святістю, але також і всіми зовнішними принадами.

Вже кількадесят літ тому, як Пресвята Діва зволила також у Пельвоазіні) показатися дівчині Евстеллі Фагуетте. Дівчина ще досі живе. І коли ту дівчину відтак питали відносно краси обличчя й зовнішнього вигляду Божої Матері, то вона відповіла: «Пресвята Діва була так чудово-принадна, така захоплююча, що навіть не було змоги від Неї відвернути своїх очей!»

Чи це не пригадує тобі події з тим монахом, що то хотів на власні очі побачити бодай кутик неба. «Господи», молився він, — « покажи мені бодай на кілька хвилин рай!» І Господь Бог вислухав його молитву. Одної днини той монах був занятий в ліску, — аж тут нечайно перед ним з’явилася малесенька птичка пречудної краси.

Пташинка перескакувала з галузочки на галузочку, а монах у захопленні слідкував за нею своїм поглядом.

Але, — вмить, задля якогось шелесту, птичка щезла… Монах лишився сам, — враз зо своїм жалем… Почав довкруги себе оглядатися, а вже більш не міг пізнати ліска. Почав шукати свого монастиря, — і вкінці знайшов його. Ввійшовши туди, він поздоровив Братію, але нікого з них не пізнав. Потім він зажадав побачити о. Настоятеля; але ніхто навіть не пригадував собі, щоб про такого взагалі колись хто знав, або чував. Запитали про його ймення, та й поглянули до літописей з минувшини. Вкінці знайшли, що якраз сотню літ перед тим, жив у цьому монастирі монах з його йменням, — і той монах одного дня щез… у невідомий спосіб… Тоді він зрозумів: протягом цілого століття він захоплювався видом малої райської пташки.

Дорогий Читачу, дитя Марії! Якщо воно так є, то яким же ж тоді покажеться для нас небо, де ми відкрито побачимо цей Архитвір Бога. Цю Найгарнішу з усіх сотворінь, Діву дів, — у блиску Її Непорочної краси?

Що ж буде, коли побачимо Ту, що Її сам Господь Бог постарався так дуже украсити, що ні одне сотворіння не є спосібне отримати стільки ласк і принад!

Що ж то буде, коли то ми в часі свойого приходу до неба, побачимо Цю Божественну Діву, як Вона з любов’ю поспішатиме напроти нас, щоб нас пригорнути до Свого щиро-матернього Серця й нам сказати: «О, Моє дитя! З якою ж нетерпеливістю Я очікувала, щоб мати тебе коло Себе! Діставшись тепер в Мої обійми, ти вже ніколи мене не залишиш!»

О, які ж радощі і приємнощі зберіг для нас рай, якщо ми тут на землі перебуватимемо близько Тої, що Її Ісус зволив нам дати за матір!

Але Вона, навіть не буде ожидати, щоб тобі аж колись показатися в небі, — якщо ти звалиш Її любити.

Вона зніме з Себе заслону й покажеться тобі, але, безперечно, не перед твоїми очима тілесними, бо ми тут живемо під тінями Віри, — лиш твойому духові й твойому серцю. Вона зділає, що ти дещо зрозумієш із Її невисказаної краси та безмежної Її доброти. І ти зістанеш при Ній та вже ніколи Її не залишиш.

Вона навіть у многих случаях відкрила заслону, яка перед нами закриває Її красу, і прийшла показатися на землю, — а інколи й недовіркам з’явилася, щоб їх навернути. Так Вона зділала в Римі, уласкавлюючи недовірка, жида Ратісбона.

Однак, частіш, Вона той вселаскавий згляд зберігає для Своїх вірних слуг.

Раз св. Альфонс давав місію в церкві в Фоджджія; де Пресв. Ліва, на одній зо Своїх ікон, вже багато разів зволила показатися зібраним товпам народа.

Одного вечора, по проповіді, св. Альфонс, залишився у церкві. Товпа народа вже була розійшлася. І тоді то щиросинівське почування заволоділо Святим так, що Він забажав наблизитися до дорогої ікони. Отже, станув на крісло, — і міг розважати, находячись майже коло обличчя Пресвятої Діви.

Але, — вмить, —- Божа Мати оживила Свою ікону й показалася йому у цілій Своїй красі. Святий кілька хвилин з захопленням подивляв дороге обличчя своєї Предоброї Матері, а потім заспівав: «Величає душа моя Господа», — цього гимна подяки!

Справді! Божественна Діва є красна без границь. Вона була приманлива вже й тоді, коли ще жила на землі. Але тоді Вона жила укрито, Її краса була для самого Ісуса Від знакомства з людьми Вона тоді усунулася так, що лиш Один Господь Бог міг мати в Ній Своє уподобання.

А тепер, коли Вона вже у славі, Вона потягає душі праведників і грішників; однак ділає це не для Себе самої. Коли бажає Вона полонити людські серця Своїм чаром, то ділає це лиш у тій цілі, щоб їх оддати Ісусові.

Святі кажуть, що Господь Бог установи ь Її неначе б Божественну принаду, для того, щоб Вона Своєю незрівняною красою очарувала людські погляди та віддалювала їх від марних туземських красот, що нищать серце.

О., дитя Марії! Дозволь їй, щоб Вона також тебе очарувала; не прив’язуйся до сотворінь. Всяке сотворіння, що видасться тобі тут ніби то гарне, не є ніщо інше, ніж бридкість й погань у порівнянні з твоєю Матір’ю. То ж, не дозволь себе захопити туземською любов’ю, що звичайно є нестійна й обманлива!

Ніхто так тебе не любить, — і не може любити, — як Ісус і Марія.

Тільки в Них, знайдеш ти правдиве завдовілля в усіх твоїх бажаннях.

Люби Ісуса, люби Марію! Ти ж можеш їх любити без найменшого страху про пересаду. Ти ніколи не осягнеш такої степені любови, яку Вони самі тобі приносять.

Який же ж ти будеш щасливий, коли розпрощаєшся з усіми марнощами та безповоротно віддасиш своє серце, своїй Небесній Матінці, — Найкращій, Пренепорочній Діві Марії!

 

 

 

РОЗДІЛ П’ЯТИЙ ВОНА ПРИВІТЛИВА

«Всіх засмучених розрада й покривджених заступниця і кормителька голодних, тих, що на чужині, потішення, бурею киданих пристань тиха, терплячих гостя, безсилих покров і защита, старости опора. Мати Бога на висотах, вся Ти чиста єси».(Параклис).

А тепер познакомлю тебе, Дорогий Читачу, ще й з іншою властивістю Пресвятої Діви. Може бути, — ти не досить застановлявся над тою прикметою. А вона так приємно вражає наше серце, коли ми зустрічаємось з нею у наших ближніх.

Цею особливістю є ніжність успосіблення.

Ніколи не було й не буде людини такої привітливої, такої лагідно-простодушної ї сердечно-доброї, — рівно ж і в житті туземському, — як Пречиста Діва! Багацько треба поодиноких прикмет, щоб уложити таку однозгідну й зворушливу цілість, що притягає до себе й полонює.

Але Божа Мати всіх їх має у непонято-величезній степені.

Вона покірна без удавань та без понижень. Вона добра, і повна ласкавости, але без слабодушности. Вона с привітлива, солодка, співчувальна, запобіглива, але без штучности, без вибагливости.

Нема на світі людини, хоча б і святої, що не була б неприємна, бодай під деякими зглядами; що, хоч і помимо своєї волі, не була б хрестиком для декого з нас. Є це наслідок первородного гріха, який до самої глибини так зіпсував людину, що цілі віки чесноти не можуть затерти всіх його слідів.

Але у Пречистої Діви не було ані гріха, ані найменшої навіть тіни гріха. Отже й тим самим навіть не могло бути ніякого наслідка гріха, ніякого захитання ума, серця й успосіблення.

Вона вийшла з рук Сотворителя совершена під кожним зглядом — і ніщо не замішало тої цілої однозгідности всіх тих властей Її душі.

В Ній нема нічого такого, що могло б когось пригноблювати, або, хоча б і недобровільно, відпихати. В Ній все є предобре й приманливе. О, яке приємне, напевно, мусіло бути знакомство з Нею в Її туземному житті. Яке щасливе мусіло бути життя Пресвятої Родини в Назареті!

Марія, чи ж неустанно шукала способів, щоб щораз то більш приподобатись Ісусові й Йосифові. Вона брала на себе те, що було найтяжче й найтрудніше. Вона в відношенні до Свого Обручника, завсіди поводилася з повною уляглістю, — помимо Своєї гідности, Божої Матері.

Вона пускається в далеку й утяжливу подорож, щоб зділати приємність Єлисавсті. А згодом, — у часі прилюдного життя Ісусового, бачимо, як Вона, побіч Ісуса йде на весілля в Кані Галилейській, — та зо співчувально-милою ніжністю ласкаво виручає молодят, що то забракло було їм вина.

Як приємно це було жити в Її товаристві!

Але, — Дорогий Читачу, — Пресвята Діва ні трошечки не змінилася, відколи Вона в небі! Вона та Сама! А навіть, — Вона сталася ще більш любляча, більш привітлива. Одне-однісеньке зідхання до Неї, — а Вона вже спішить тобі з підмогою.

Перед кількадесятьома роками, один бідний батько родини був діткнений якимось великим нещастям. В розпуці рішив покінчити своє життя самовбивством. Взяв, отже, шнура, — з вийшов з дому мовчки, щоб не зворушуватися на вид своєї жони і діточок. Прийшовши на те нещасне місце, де заміряв довершити свого злочину, нечайно замітив на землі образок Пресвятої Діви. На образку була написана слідуюча молитва: «О Маріє Непорочно Зачата, молися за нас, що прибігаємо під Твій Покров!»

Вмить відчув, — наче б якийсь тягар скотився йому з серця… Життя представлялось йому зовсім іншим… Мир Божий увійшов в його серце…

І що ж? — Він геть відкидає від себе шнура, що мав завершити його недолю, покриває поцілуями дорогий образок., — та що мерщій вертається до своєї хати, і з плачем оповідає своїй жоні і діточкам, від якого-то страшного нещастя спасла його Ця Божественна Мати…

О, так! Один спомин, одна коротенька молитва — і вже Вона спішить що скоріш спасати Своїх бідних діточок. Вона ж така добра й поспішлива помагати!

Якщо ти справді бажаєш увійти в більш синівські взаїмовідносини із Цею Предорогою Матір’ю своєї душі, так це залежить лишень від тебе самого.

Якщо ти бажаєш вести життя в Її товаристві, — як колись Ісус і Йосиф, а потім Апостоли, — ти можеш це осягнути без труднощів.

Вона ніколи не віддаляється від тебе, бо ти для Неї вельми дорогий. Її матернє око й Серце слідкують за тобою на кожному кроці. Чому ж не звернешся до Неї? Чому не повіриш їй своїх прикрощів, надій і радощів? Чому не привикаєш до невпинної молитви? Та ж, одне «Богородице Діво», відмовлене на Її честь, вистарчає, щоб Вона тебе приняла під Свій Матерній Омофор, та усунула від тебе всякі небезпеки! А чого ж то Вона не зділає для тебе, якщо ти будеш молитися до Неї часто?!

Послухай но, як Ця Предобра Мати спасла життя одній Своїй дитині.

Дня 7 травня, р. 1868 у Берліні приключився страшний вибух, що у своїх наслідках коштував життя багатьох робітників. Того ж самого вечора одна служниця прийшла до церкви, якраз у хвилі, коли зачиналося Майове Набожество до Божої Матері. Помолившись вона поклала на престолі Пресвятої Діви Марії велику в’язку квітів.

Священик замітив це і сказав: «А для чого ж ти, моя доню, зробила собі такий великий видаток?» Тоді згадана служниця відповіла: «Я хочу подякувати Божій Матері! Сьогодні ранком мій пан післав мене до фабрики мила. Коли я переходила попри церкву, якийсь внутрішній голос до мене промовив: «Вступи, — відмов бодай одне «Богородице Діво!» Все одно, сьогодні ввечорі ти не будеш мати часу, щоб піти на Майове Набожество!»

«Я послухала — вступила. Відмовила «Богородице Діво», і вийшла, щоб удатися до згаданої фабрики. В хвилі, коли вже я переступила її поріг, наступив страшний вибух, — і зруйнував фабрику…»

«І коли б я не була вступила до церкви, я вже тепер була б у трупарні… А що ж тоді була б переживала моя старенька матуся?»

О, яка ж Вона є добра й ніжна у Своїй доброчинності!

Зачни ж жити з Нею! Не залишай нагоди звертатись до Неї в усіх своїх потребах! І ти певно незабаром з досвіду переконаєшся, що ніхто не є такий скорий спомагати, як Ця Божественна Діва!

 

 

РОЗДІЛ ШОСТИЙ ВОНА МАТИ ХРИСТИЯН

«Мати наша, подай нам у змаганнях помочі, в терпіннях полекші, потішення в смутках, в конанні поможи. Христіянським народам упроси з’єднання, покріплення ревности, грішникам, пробачення, витривання праведним, вмираючим спасіння, душам в чистилищі вічної слави». (Конд. Матері Божій Heуcтанної Помочі.

Чи знаєш ти, що це значить: матернє серце? Це справді архитвір Божий, що тут на землі найкраще наслідує чуйну доброту Сотворителя у відношенні до людей.

Господь Бог вивінував матір у таку постійну, підприємливу й помислову ніжність, що навіть сама мати не може зрозуміти всього того дару, що його вона отримала.

Чи коли завважив ти, з якою то любов’ю мати нахиляється над своїм дитятком, як тоне в цілковитому щасті, яка перенята своєю ніжністю, — і як вона тому маленькому створінню віддає всі свої труди й пестощі?

А яка радість, коли вона замітить, що Її дитинка вже зачинає відповідати на Її матерні пестощі, — й простягати свої рученята, щоб Її обняти!

Або знову, коли небезпека, або недуга навістить дитинку, — мати тоді переміняється у героїню! Вона приноровлює усі можливі властивості, вживає всіх способів і трудів, — ба що більш, — вона готова на смерть, щоб тільки спасти ту маленьку істоту, що їй вона дала життя.

Одначе — що ж є це життя туземне, тілесне, в порівнянні з життям надприродним, що його ми прийняли через Святе Хрещення?

Коли Господь Бог, щоб чувати над туземним життям, створив цей архитвір, — що зветься матір, — то чого ж Він не повинен був зділати, щоб захороняти надприродне життя нашої душі? І яку ж то Матір мусів Він нам дати, щоб Вона нас запровадила до неба, до життя безконечного, вічного?

О, Всеблага Мати! Я вже добачую, що Ти повинна бути незрівнянним чудом ніжнесенько-чуйної любови. Та й справді, Ісус не повинен був зділати менше, ніж те, що дав нам Свою власну Матір, бо всяка інша мати не могла б сповнити такого завдання.

І не думай, Дорогий Читачу, що це якась пересада. Ні! Справді, — коли раз Ісус рішив народитися з Пречистої Діви, щоб нас спасти, тоді Він не міг не бажати, щоб Ця Діва не була нашою Матір’ю так само, як і Йoro. Ісус через Воплочення стався нашим Братом.

Для того, отже, Його Мати є також наша Мати.

Коли Ісус воплотився у Ній, то це Він зділав як Відкупитель, — як Голова тіла, що членами його ми є. Чи ж Пресвята Діва могла зродити голову, а не зродити членів?

Відколи Ісус одержав людську природу в лоні Пресвятої Діви, відтоді вже ми становили частину Того Ісуса; ми вже тоді були з ним з’єднанні, як галузка з’єднується з пнем.

Так, отже, — наколи б хто захотів спинювати мене, щоб я не був дитям Пресвятої Діви, то б спиняв заразом і мойого Брата Ісуса, щоб Він не був Дитям Марії.

В перших віках Церкви, один єретик, на ймення Несторій, зворохобився, бажаючи Пресвяту Діву Марію позбавити Її достойного титулу Матері Божої. Невимовне та болюче порушення проявилося тоді серед вірних.

Тодішній Папа, Блаженний Келєстин, скликав Собор до Ефезу в Малій Азії. Під час того, як Вітці вели наради, непроглядна товпа народу окружала палату. Всі з великою нетерпеливістю вижидали кінця рішень.

Коли ж, врешті, Голова Собору показався на балконі й проголосив слова: «Марія є Матір’ю Божою: а хто б думав інакше, того узнається єретиком і виклятим з Церкви»! — якийсь неописаний порив одушевлення заволодів тою масою народу. Вмить залунали безконечні оплески радости й признання; народ, потім, проводив Достойників до їхніх мешкань, повторяючи тисячі разів: «Радуйся Маріє, Мати Божа!»

О, я розумію те тривожне вижидання й захоплення тієї товпи. Кажучи, що Пресвята Діва не була Матір’ю Бого-Чоловіка, Спасителя, Ісуса, — вже тим самим Несторій відбирав христіянам їхню власну Матір.

Ми ж без Неї на цій землі були б сиротами, подібно, як єретики, що не мають Матері. Ох, яким же ж то смутком було б тоді переповнене наше довге вигнання на цій долині сліз і горя!

Одного разу протестанський пастор звернувся до католицького священика з питанням: «Що це такого, що ваша церква є така притягаюча, та що вірні так люблять Її посіщати? Для чого то католики завсіди мають такий вдоволений й радісний вигляд? А в нас, — навпаки; все має вид пригноблений та сумний!»…

А католицький священик відповів: «Це ж нічого в тім дивного! Протестанти не люблять Пресвятої Діви, вони навіть не терплять самої Її ікони у своїх церквах, — вони вже більш не мають Матері! Подібно, як діти, — чи ж зможуть вони найти приємне вогнище родинне, коли місце матері є опорожнене?»

1 це є таке природне, що людське серце шукає матері! Як же б Господь Бог був обтяв Своє діло, позбавляючи нас нашої Небесної Матінки!

Раз одна побожна мати підійшла до своєї дитинки, щоб навчити Її робити знак святого хреста. Пояснила їй, — як могла, — котрі то були Ці Три Особи Божі. Дитя поважно хрестилося, повторяючи слова, що йому підсказувала мати: «Во ім’я Отця і Сина і Святого Духа».

Але, — вмить дитя повернуло до мами свої зачудовані оченята і заголосило: «Але ж бо тут бракує Мами!…»

О, яке правдиве є це мимовільне запитання! Без Матері в надприродному житті ми були б дуже пожалування гідні.

Пресвята Діва є така добра, що Вона навіть заступає і туземську матір, якщо та заскоро померла. І скільки ж то разів Вона сама це заявила сиротам, котрі їй поручили своє горе-недолю.

Маленький Раймонд Ноннат ще при свойому народженні був утратив матір. Досягнувши віку, коли вже почав уживати розуму, він вибрав собі Пресвяту Діву Марію, щоб Вона заступила йому туземну матір.

Одного дня, коли клячав і молився перед Її вівтарем, почув, як Божественна Діва промовила: «Не бійся нічого, Мій дорогий Раймонде, ти є Моїм синком; називай Мене завсіди своєю Матір’ю, а Я тобі буду помагати й всюди тебе охороняти!»

Коли св. Тереса мала 12 літ, втратила свою матір. Тоді вона з плачем кинулася у підніжжя статуї Божої Матері і благала в Неї помочі, та просила, щоб Вона зволила бути їй Матір’ю.

Марія зараз відповіла на той тривожний заклик дитини, й потішила її. «Відтоді» — оповідає св. Тереса, — «все, чого я лиш просила у Пресвятої Діви, — я отримувала!»

Але не лишень у дитячому віці людина відчуває конечну потребу материнської помочі. Туземське вигнання, у премногих случаях, є таке прикре, а досвідчення такі численні й обмани такі жорстокі!

Якщо ти пізнав прикрощі життя — чи ти ніколи не оглядався довкруги себе, в намірі найти таку дорогу істоту, свою давно вже померлу матір?… І на Її спомин твої очі, може бути, наповнялися сльозами…

Чому ж у своїх злиднях не звертаєшся до Небесної Матінки? Вона ж так усильно бажає тобі помогти!

Коли св. Альберт Великий, був ще шкільним учнем, вельми журився, що не може успішно вчитися. Пресвята Діва чудесним способом відкрила йому знання, і він потім став чудом знання-наук.

Коли св. Іванові Дамаскинові, по розпорядженні володаря відтято руку за те, що він пером обороняв ікони Пресвятої Діви Марії, — то Ця Предобра Мати чудесно ту руку злікувала.

Коли молодий Роман Сладкопівець стався предметом насмішок зо сторони своїх товаришів за те, що в церкві не вмів співати, — Пресвята Діва вночі вділила йому дару співати й укладати набожних пісень.

О, незрівняно-ніжнесенька чуйність Серця нашої Предоброї Матері ніколи не знала границь!

То ж — і в свою чергу, — ти в усіх своїх злиднях звертайся до Неї та благай в Неї помочі! А я, — в Її Імені, — тобі кажу, що ти не відійдеш від Її ікони без потіхи!

 

 

РОЗДІЛ СЬОМИЙ ВОНА ТВОЯ МАТИ

«Мати любимая, схоронище моє, будь милосердна зо мною…» (З акаф. Н.З.).

Марія є не лишень Мати християн взагалі, Вона ще й твоя Мати, — зокрема. Вона зродила тебе особисто до життя ласки; Вона й надальше про тебе старається в усіх подробицях твойого життя.

Туземська мати мусить розділювати свої почування поміж усіх своїх дітей. Але не так у Пресвятої Діви! Вона кожного з нас любить стільки, скільки любить нас усіх разом. Вона про тебе зокрема старається так, як Вона старалася б, коли б ти був лиш сам один!

Наблизись всеціло до нашої Матері, а Вона тобі оповість, чим Вона була для тебе аж досі. Ти навіть собі не уявляєш, яку велику любов Вона мала зглядом тебе; ти й не думаєш, що ти коштував Її багацько журби.

Одної хвилі заходило питання на раді Пресвятої Тройці чи ти будеш істотою людською, чи ні? І Господь Бог у своїй доброті, рішив Тебе сотворити.

А Марія, що знала Тебе, заки Ти ще існував і надіялася, що ти колись будеш Її дитиною, простягнула руки, щоб тебе прийняти… і тебе призвано щоб ти існував.

Але при цьому подумай, скільки то потім треба було предбачливої ніжности зо сторони твоєї Матері, щоб ти не згинув, як згинуло багато інших людських істот, заки ще побачили денне світло.

З Її сторони треба було так уложити всі обставини, щоб ти дійшов до ласки Святого Хрещення. А скільки то, подібно як і ти, розумних сотворінь, не одержали тої ласки, — і то без їхньої провини!

Твоя Мати постаралася, щоб ти стався христіянином, Братом Ісуса та Її улюбленим дитям.

Знай, що ніколи ніяка душа не одержала благодати скоріш, заки благодать та не перейшла через Серце Марії. Все то, що ти одержав, перед і по твойому Хрещенні, прийшло до тебе через Її посередництво, через Її молитву, — тому, що Вона хотіла.

А скільки то журби було відносно тебе, як ти згодом дійшов до ужитку розуму. Від тої пори ти сам рішив, чи належатимеш до Бога, чи до сатани! Ніхто тебе не змушував: твоя юна воля свобідно вчинила свій вибір, — але не без піддержки й подиху благодати.

І подумай лишень, — з яким то неспокоєм Її Материнське Серце вижидало твойого рішення. Воно намагалось знати, чи ти добровільно згодишся бути Її любимцем, Її дитям, чи ти захочеш належати до Ісуса, чи ти схочеш віддати Богові славу і підчинитись Йому, як це Йому належиться: — і чи ти вкінці, захочеш з твоєю Матір’ю бути в небі, чи бути відлученим від Неї через цілу вічність.

А скільки ж то понук Вона не піддавала тобі, заким твоя воля рішилася бути з Богом, а проти сатани?… Якої то придумчивої ніжности не уживала Вона, окружаючи твою волю неначе б сіттю сприятливих обставин, щоб Її спинити й недопустити до вихоплення з під Її солодкого впливу!

І задля того то Вона дала тобі христіянських батьків і перед твоїми очима поставила добрі приклади; та й для того то Вона вчинила, що ти вродився у відповідному окруженні, і що Вона помножила для тебе надхнення, таємні заклики до чесноти, докори сумління по зділаних похибках, привабність до того, що є добре і чисте, а відразу і зогидження до того, що грішне,

І помимо таких пребагатьох старань, ти вимкнувся, — і то навіть стільки разів; ти пішов шукати паші на невідповідних нивах, ти предложив свої услуги ворогові свого Отця, ти вважав за краще бути невільником сатани, ніж згодитися бути доброю дитиною своєї Небесної Родини…

А скільки то разів ти кинув свій батьківський дім, не попрощавшись навіть зо своїм Улюбленим Отцем і своєю заплаканою Матір’ю… О, ти сам це знаєш!

І тепер, коли ти читаєш оці сторінки, чи ти вже повернув під кришу Вітцівського дому, — чи може ще й дальше пасеш нечисте стадо своїх пристрастей? Чи ти вже просив прощення у свойого Отця, подібно, як це зділав блудний син? Чи ти вже наново обняв свою Небесну Матінку, заявляючи їй зо сльозами, що ти вже ніколи Її не залишиш?

Ох, лишенько! Як же ж то смутно глядіти на душі, коли вони з такою легкодушністю занедбують домівку своєї Божественної Родини! Скільки то вони заперестають упадати, — і знову падають у гріх!…

Такі подібні до тих немічних дітей, що то неустанно впадають у небезпеку смерти, спричинюючи через те своїй матері невпинну тривогу. Пресвята Діва завсіди близько тих непоправних грішників, що то повстають з гріхів і знова в них впадають.

Вона молить-благає Свойого Сина, щоб не допускав Він на них смерти, коли вони в стані гріха. Вона в їхньому йменні складає Йому обітницю, що вони поправляться, — і якщо ті бідні грішники задержать у собі бодай крихіточку набожности до Пресвятої Діви, то Ісус дозволяє Себе ублагати.

Під час французько-пруської війни один військовий священик (капелан), відбуваючи свої звичайні об’їздки по лазаретах, зустрінув одного вояка, що вже був на виздоровленні. Священик хотів йому дати медалик Божої Матери.

«Я вже маю один»,» заявив жовнір, — «ось він тут, у моїй калитці». — «А чому ж ти його не носиш?» — «Боюся, щоб його не згубити, бо він для мене є дорожчий, ніж гора золота!» — «Чому ж він для тебе такий дорогий?» — «Я вам оповім завтра, тай при цьому, може бути, ще дещо додам».

Слідуючого вечора згаданий священик прийшов для сповнювання своїх обов’язків, — а вояк почав оповідати:

«Цей медалик подарувала мені моя мати, коли я вирушав на війну. Вона його власноручно повісила мені на шиї, нічого навіть не промовивши… вона лиш плакала…

«Коли я вже відходив, вона мені сказала: «Я часто тебе напоминала, але завсіди безуспішно: а тепер я повіряю тебе твоїй Небесній Матінці, — і якщо ти мене забудеш, то не забувай Її!»

«І я пішов, не кажучи нічого й утираючи сльози, що попливли з моїх очей…»

«Як що ти можеш мене забути, то не смієш забути про Неї!» — ті слова врізьбились мені у серці, і мушу вам, отче, сказати, що я не забув ні одної ні Другої.

«Мене приділено до частин з Монахіюм, і ми вирушили в похід, — а я й не висповідався. Я був такий легкодух, — кажу вам, — що у мені не було нічогісенького доброго, — за винятком хиба лиш одного медалика Божої Матері.

«Але що торкається моєї Небесної Неньки, — то я щиро Її любив. У найбільших моїх замішаннях, думка про Неї приводила мене до поваги, у моїх смутках Вона мене потішала, у зворушеннях гніву Вона мене вспокоювала. Носячи медалик Пресвятої Діви, я почувався щасливим».

«Послухайте дальше. В околицях Верту (Worth) завязався страшний бій з Французами; між тим куля вдарила мене в груди, — і я повалився непритомний…»

«Коли я прийшов до себе, я не відчував ніякого болю; я шукав своєї рани. На грудях мойого плаща й моєї блюзи була діра, але я не мав ніякої рани: лиш незамітну, синю плямку. Стяжка від мойого медалика була розірвана, — і я найшов мій дорогий медалик; куля впала у чобіт. Ось, — він! Глядіть, — як він сплесканий, на одній стороні видніється образок Пресвятої Діви, а на другій витиснені слова: О Маріє без порока Зачата, заступися за нами!»

«Пригляньтеся цьому медаликові і цій кулі. Чи цей відтиск на медаликові не відповідає зовсім цій кулі?»

«І цей дорогий медалик спас мені життя! Та й скажіть мені тепер, отче, чи можу я забути Цю Божественну Матінку — або й також ту, що вручила мені цей медалик у хвилині походу?

Я б хотів ще дещо додати, — то вже на мені тяжить від нового року. Я б вкінці хотів відбути добру Сповідь; минувшого року сповідник відмовив мені розрішення, а я собі сказав: «Ну й добре! Я вже ніколи не буду сповідатися!»

Але згодом я відчув жаль. Пресвята Діва, — сказав я до себе, — таким чудесним способом помогла тобі, — наколи ти не поправишся, то з певністю будеш дуже злим чоловіком… Коли я прийду до своєї старенької мами, то треба, щоб вона бачила, що я поправився.

«Та й вже від довшого часу хотів я до неї написати, але, з тягарем на серці, до того не прийшло. По сповіді це піде краще!…»

По вісьмох днях пізніш, — він відбув загальну сповідь і написав довгого і сердечного листа до своєї матері. А мати вмить поспішила приклякнути й заплакати з радости перед іконою Божої Матері Сьомиболісної у церковці лікарні в Монахіюм, куди вона так часто приходила висказувати своє горе Божественній Матері!…

Може бути, що й ти, Дорогий Читачу, розпізнав риси подібносте поміж життям того вояка, — а твоїм власним…

Який же ж невдячний і без серця ти б був зглядом своєї Небесної Неньки, якщо би ти змусив Її навіть плакати над тобою і з болем слідкувати за тобою у твоїх заблудженнях! Отже, що мерщій поспіши до Неї, проси у Неї прощення, — і зачинай Її любити й потішати!

А якщо, — навпаки — ти провадиш життя невинне, то усильно дякуй своїй Матері. Це завдяки їй; а не тобі, ти отримав цю благодать. І благодать ця не є якимсь добродійством звичайним, — це є чудо доброти Марії зглядом тебе!

 

 

РОЗДІЛ ВОСЬМИЙ ВОНА ТЕРПІЛА ЗА ТЕБЕ

«Коли побачила вседівственна Мати Твоя, Боже Слово, як піднесли Тебе на хресті, ридаючи як мати взивала, що за чудо це останнє, мій Сину? Як життя всіх, Ти причащаєшся смерти прагнучи оживити вмерлих, як добросердечній». (Тр. пост. Кртобогор.).

Ти не існував ще, а вже для своєї Матери був ти предметом журби й терпіння.

Представ собі хвилину, коли то архангел Гавриїл приходить їй предложити бути Матір’ю Ісуса. Можливо, що не раз ти дивувався, що перед предложенням, таким славним для Неї, Марія могла ще вагатися й жадати пояснень.

Але в тім нема нічого дивного. Предложення, поставлене їй архангелом, без сумніву, було для Неї почесне, — але й воно рівночасно укривало в собі ті наслідки жахливі для Матернього Серця.

Пресвята Діва, на основі св. Письма й внутрішнього просвічення, добре знала, що принята Ісуса за Сина, це означало також принята нас за Своїх дітей, — нас, грішників. Вона добре розуміла, що Ісус не може бути без нас, братів Своїх; що Відкупитель не буде без тих, що їх Він відкуплює, — що Голова не буде без членів.

Взяти Ісуса за Дитя, це означало: тратити Ісуса, — означало: видавати Його на смерть.

А в противному случаю, — спасати Ісуса, не видавати Його на смерть, це означало: стратити й кинути нас до пекла.

Божественна Діва через предложения архангела найшлась у тім страшнім виборі одного з двох!

Вона могла його відкинути; але тоді Ісус не воплотився б і ми були б погибші.

І коли призволила Вона, Вона заздалегідь погодилась принести Ісуса в жертву на хресті, щоб нас спасти, бо Ісус не хотів бути лиш сам Її дитям, але Він хотів, щоб і ми були враз з Ним. Чи знаєш ти, як то у хвилині Благовіщення Її Серце мусіло терпіти задля діл грішників, а через те і задля твойого діла.

І не думай, що Пресвята Діва аж згодом відкрила тайни терпіння, яке вкрило Воплочення Слова! Ні! Наколи б Вона тоді була не знала страшних наслідків Свого Материнства, Вона не була б з цілковитою свободою дала Свого призволення. Правда й справедливість вимагали, що Господь Бог дав їй змогу ясно і в подробицях пізнати умовний й преславні та болючі наслідки Свого дозволу.

І Пресвята Діва, розваживши все, згодилася бути Матір’ю Ісуса, отже бути й твоєю Матір’ю, — значить, — пожертвувати куса, щоб перешкодити твоїй загибелі.

Від тої то врочистої хвилини Воплочення, подвійне почування наповнює душу твоєї Матері: перше — це почування радости на думку, що люди, ті Її діти, будуть спасенні, а друге — почування невимовної тривоги, бо Вона мала стратити Свойого Ісуса через люту й ганебну смерть, щоб спасти грішників.

Радість і смуток, потіха й журба, — відтоді сповняли Її життя. Але одне почування не поглочувало в собі другого. Вони обидва відразу заливають Її душу, не сполучаючись взаїмно і не мішаючись, та й обидва доходять до найвищої степені.

Вона радіє й плаче; Вона заздалегідь добачує небо, заселене відкупленими душами, — й розважає між тим про Свого Сина, як конає Він в муках: Вона добачує Себе у майбутності віків окруженою діточками, що дякують їй, люблять Її і Її вивищують, — і Вона бачить Себе під Хрестом засоромлену, оклеветану, погорджену: Матір Розп’ятого.

О, як же ж ти заняв душу і Серце твоєї Матері вже на довгий час до твого існування! Отже, яке то Правдиве, що Вона зродила тебе в болю!

Це подвійне почування радости й терпіння не було проминаюче. В звичайних людей сильні вражіння з часом притуплюються, бо їх душа не спроможна через довший час зносити усильно-поривних почувань.

Але, — навпаки, — душа й тіло Марії були досконалі, в Неї вражіння залишались незмінними.

Вона, отже, безперервно носила своє подвійне почування: від хвилини Воплочення, аж до смерті Спасителя. Навіть більш — вміру того, що наближалася та страшна хвиля, смуток Її збільшався. А прочі обставини наглядно пригадували їй ту страшну дійсність.

Коли Вона представляла Свого Сина в храмі й Його жертвувала, Вона добре знала, що це пожертвування було лиш тимчасове, та що Бог Отець вимагав Кровної Жертви від свого Ісуса. Та й Симеон, надхненний Святим Духом, тоді їй прорік, що Син Її буде знаком противорічности: причиною спасения, але й також нагодою до погибелі премногих, — та що одного дня меч прошиє Її Серце!

Коли Вона проживала зо Своїм Дитям у Назареті, Вона замічала, як перед Нею нечайно розвивались події, предсказані у Святому Письмі, — як державна булава перейшла в руки поган, — як князь, що за його часів Ісус мав терпіти, обняв владу.

Коли Вона йшла до Єрусалиму, та розлучилася зо Своїм Сином впродовж трьох днів, Вона розуміла, що Г.Бог хотів Її пригадати, що Той Ісус не був лиш виключно Її: Він належав до грішників, як окуп. Він завсіди мав бути готовий занятися ділами Свойого Отця, наражаючись притім засмутити Свою Матір.

Коли, вкінці, розпочав Він Своє прилюдне життя, Вона бачила, як скоро події наближаються до страшного кінця. Жиди зглядом Нього проявляють смертельну ненависть, вони роблять заговори, щоб Його погубити, вони проти Нього підбурюють народ. Відтоді, кожний раз Вона питала Себе: чи вже може надійшла та страшна хвилина?

Але за ввесь той час, займала Її також і думка про нас. Вона не могла бачити Ісуса, не думаючи про нас і не люблячи нас. Вона не могла у Своїй душі відновити пожертвування Ісуса, не відчуваючи при тім, що Її Серце наповнялося потіхою, бо вже наблизилася хвиля нашого освободження.

Коли Вона бачила, як Її Син ісціляв недужих, очищав прокажених, освобождав поневолених дияволом, Вона думала про нас, — і вже тоді добачувала, як спадають з нас кайдани, наші огидні гріхи усуваються й наші рани гояться.

Аж, вкінці надійшла хвиля найстрашніша, яку світ знав: Бого-Чоловік вмирає за Свої збунтовані сотворіння, а у стіп хреста Його Мати, — в передсмертних судорогах з Ним!…

Не можна без зворушення читати у ІІ-й Книзі Царств оповідання про Ресфу, жону Савла.

Пошесть діткнула ізраїльський народ. Давид благав у Г. Бога поради, а Той йому сказав, що причина — це Савло, Він бо нерозумно повбивав многих Гаваонітів.

Тоді Давид звернувся до вождя того народа і спитав його: «Якого задосить вчинення ти хочеш, щоб відплатити за гріх дому Савла?» Вождь відповів: «Достав мені сімох чоловіків з Савлової родини, щоб їх розп’яти». І поміж тими сімома присудженими знайшлось також двох синів Ресфи, Савлової жінки.

Коли та сумна новина дійшла до бідної матері, вона без нарікань підчинилась Божій Волі. Лишень, як забрано її діти, вона приодягнена в жалібну одежу, послідкувала за ними. А тоді, коли їх прив’язано до хреста, вона розпростерла свою волосінницю на скалі, — та у мертвецькій тишині вижидала, аж вони сконали. А потім погружена у болю, лишилась у підніжжя шибениці, щоб доглядати за тілами своїх дітей та охоронити їх перед зневагою і не дати на жир хижим птахам.

Тою Ресфою є Божественна Мати, що без нарікань слідкує за Своїм Сином на Голгофу, бачить, як Його їй на очах розпинають, і потонувши в болю, лишається у стін шибениці.

Та остаточна тривога нашої Многостраждальної Матері огорнула, наче б в одну в’язку, всі терпіння, перенесені впродовж цілого Її життя, — і Господь Бог через таїнственне зарядження свого Провидіння додав до того терпіння майже безконечну натугу в тій цілі, щоб гідно прилучити Співучасницю Відкуплення до Жертви Ісуса.

Але під час, коли Ця Геройська Діва тонула в болю, відчувала Вона, як Її Матернє Серце вщерть переповнювалось силою і втіхою, — бо Її діти, грішники, наближались до відкуплення.

«Наколи б кати» — каже св. Августин — «не були показалися рішучими, то Вона була в силі виконати сама Волю Небесного Отця, то є: власноручно прибивати цвяхами Свого Сина до хреста, подібно, як колись Авраам був готовий мечем пробити свого власного сина Ісаака.

Ось, чому то Ісус, бачучи, що все сповнилося, вказав на улюбленого учня, св. Івана, та промовив до Неї: «Жінко, це син Твій!», а потім додав: «Це Мати твоя!»

То був тестамент, передсмертне завіщання. Одинокий учень, присутний на Голгофі, улюблений учень, заступав толі всіх тих, що колись прилучаться до Ісуса. Марія жертвувала Свого Сина, але в заміну Вона отримала всіх Ісусових учнів, як Своїх власних діточок.

Найвищий біль задля страти Ісуса, — найбільш Її покріпляє через відкуплення грішників, Її дітей.

І так, — ця подвійна любов зглядом Ісуса і нас, повинна була мучити і заразом підбодрювати Її Матернє Серце.

Предорога Мати! Дозволь мені, Своїй маленькій дитині, улаштувати свою домівку в Твоїй преблагословенній душі; дозволь мені провести решту мойого життя, з’єдинитись з Тобою в почуваннях радости і болю.

О, як же ж я б бажав жити в часі Твого туземного життя, щоб облекшити Твої терпіння! Як же ж я завидую участі св. Івана і св. невіст, що могли Тебе потішати у тому страдальному житті.

Але Твоє Материнське око вже відтоді мене завважало між численними дітьми: Ти вже тоді бачила, що я колись Тебе любитиму всією ніжністю мого дитячого серця, та що я дам Тобі відшкодування, за терпіння, що їх Тобі я спричинив, жагучою любов’ю.

Дякую Тобі, моя Мати, що Ти передо мною зняла Свою заслону з Твоєї доброти: я назавсіди хочу Тебе любити!

 

 

РОЗДІЛ ДЕВ’ЯТИЙ ВОНА ОСВОБОДИЛА ТЕБЕ ВІД ПЕКЛА

«Визволь мене від усіх напастей і від великих згіршень зміюки і від вічного вогня і пітьми, Всенепорочна…» (Окт., Гл. І.).

Чи можеш ти збагнути розмір безнадійності у душі, що скотилась у пекло?

Пекло — то всеціле нещастя, бо там нема Господа Бога з Його любов’ю, — а сам лише Бог є всецілим добром.

Пекло, отже, то збір усіх зол у найвищій степені; то відсутність усякої полекші й виручення; то чисте терпіння без найменшої надії.

Пекло — це безмірна ненависть, клевета, шал, безнадійність, скрегіт зубів, зависть, гнів: це товариство всього того, що на землі було зіпсуте, мерзенне, що збуджувало прикрість і відразу.

Пекло — це стан неповорушности у злі, в безнадійності й ненависті. Пекло — це зібрання всіх мук туземних, піднесених до найвищої степені, є це, передусім, муки в огні, а той своїм жаром проймає всі члени засудженого, вдирається у найдрібніші клітини його тіла: у жили, в нерви, в сустави м’яса і костей. Той вогонь запалюється й піддержується через гнів обидженого Бога, — безконечно справедливого й всемогутнього.

Пекло — це вічність у позбавленні всіх дібр, — вічність у муках та безнадійності.

Коли янгол суду замкне над осудженим безодню пекла, він кине ключ у пропасть і проголосить на чотири сторони світа: час уже більш не існує!

А що торкається Тебе, Дорогий Читачу, то ти вже мало що не впав до того пекла. Ти в одну певну хвилю свого життя знайшовся на обриві тої вогненної пропасті. Ще один крок — і ти провалився б…

І хто ж спас тебе звідтіля?

О, ти щойно в вічності будеш знати як слід, що визначає доброта твоєї Матері і та кількість разів, що в них вона здержала руку Ісуса.

Відносно тебе відбувався вже суд, чи витяти дерево, що не приносить плодів? Але Марія наблизилася з благанням. Вона вказала на значення того чи іншого «Богородице Діво», що їх ти проказав у своєму житті, ту чи іншу набожність, що її ти заховав для Неї, і Вона відповіла Ісусові: «Чи сказано у вічності, що погибне та душа, що взивала мене?» — і Ісус дозволив Себе вблагати, — і знов хвилина Його справедливості геть уплила!

«Католицький Голос» у Ліверпулі з дня 9 листопада 1883 року доносить про наступну подію: Один робітник, знайшовши священика, просив його, щоб той з ним удався до його хворої жони. Була вона протестантка, але настійливо просила про католицького священика. Коли священик туди прибув, він знайшов Її в гарячому бажанні виректися протестанського заблудження; він, отже, почав випитуватися, чи не мала вона, може, якої-небудь набожности до Пресвятої Діви? Жінка каже, що ні; але нечайно вона собі пригадала, що ще у своєму дитинстві, коли бавилась з католицькими дітьми, чула молитовку «Богородице Діво», ту молитовку запам’ятала собі, і відтоді завсіди Її відмовляла перед спанням.

Отже, тайну відкрито: Пресвята Діва в годині смерті впімнулась про свою власність!

О, скільки то разів Вона в подібний спосіб оказала Своє право над дітьми, що не перестали їй поручатися!

Скільки то разів Вона спасала, немов би проти волі впертих грішників, — і то за одне лиш добре почування, яке вони у своїй молодості мали зглядом Неї!

В житті св. Франца Режіє оповідають, що раз призвали його до смертного ліжка одного завзятого грішника. Той відчував свою близьку смерть, але рішуче відмовлявся навернутись.

Святий вийняв зо свойого молитовника образок Пресвятої Діви, і показуючи його, промовив: «Одначе Пресвята Діва тебе любить!»

«Як?» — заголосив грішник, неначе б пробудився зо сну, — «Вона мене не знає!»

«Одначе Вона тебе дуже любить!» — спокійно повторив Святий.

«Хіба ж Вона не знає, що я вирікся своєї Віри і зневажив свою релігію?» — «Так, — Вона це знає!» — «Що я оклевечував Її Сина і топтав Його Кров». — «Вона все те знає!» — «Що мої руки є забагрені невинною кров’ю». — «Вона й те знає!» — відповів св. Франц.

«Чи ви, отче, говорите правду?» — зачудовано спитав грішник. «Так, я говорю правду, — скорше небо й земля пропадуть, ніж однісеньке слово Боже. От, що! І то Господь Бог сказав одного разу, і сьогодні це до тебе самого повторяє: «Сину: це Мати твоя!»

«Моя Мати!.. Вона мене любить!»… лебедів умираючий, — «Моя Мати!… Моя Мати, ах моя!..» — і рясні сльози покотилися з його очей, — сльози каяття і любови.

Він щиро визнав всі свої гріхи, і мало що не за годину віддав свою очищену душу своєму Спасителеві.

І хто ж нам скаже, де Божественна Пастушка мусіла шукати деяких Своїх овечок? Багатьох знайшла Вона на полі бою, в обличчі смерті, інших, коли корабель потопав, інших у в’язницях; ще інших знов на місці смертного присуду, за кілька хвилин перед тим, заки меч протяв нитку їх життя…

Та Божественна Мати є всюди присутня через продумчиву доброту: Вона спасає бідних заблуканців гріха; Вона чуває над упертими, щоб бодай через один докір совісти колись запровадити їх в Свої Матерні обійми.

Щоб Її уникати, тo справді треба того хотіти, — хотіти з упором і відкидати Її матерні запросини.

Аж до кінця віків Вона в небі не матиме спокою! Як Мати, чи ж може Вона бути спокійна, доки Її діти в небезпеці?

Вона посилає Своїх вірних слуг, а передовсім священиків, щоб дітям Своїм помогти і їх підняти. Вона поручає говорити в кожній порі про Її милосердя зглядом бідних грішників, — і тим чином їй удається притягнути велике їх число.

Нехай також і тобі Божественна Діва допоможе у цьому милосерному урядові; запровадивши себе самого, старайся й інших припровадити до Її стіп.

Божественна Мати буде тобі вдячна!

 

 

РОЗДІЛ ДЕСЯТИЙ ВОНА ПОСТРАХОМ ПЕКЛА

«Вітай! Що через Неї пекло стогне. Вітай, визволення з вічної геєнни». (Акаф. Покрову Богородиці).

Якщо ти повинен любити свою Матір, то це не лишень для того, що Вона є добра, милосерна, свята й красна, але також і для того, що Вона тобі допомагає затріумфувати побіду над великим ворогом, що його ти повинен боятися, — тобто — над дияволом.

Марія пострахом для пекла.

Аж до народження Тої Божественної Діви, диявол, як володар, мав власть над цим світом. Біснуватих поміж Жидами було пребагацько. Ще й по сьогоднішні часи диявол проявляє грізну могутність у країнах поганських, де не призивається Імені Марії.

Марія є ворогом сатани. Вона була сотворена Непорочною, щоб знищити Люцифера (диявола): І ворожнечу положу, — сказав Господь до змія, — поміж тобою а Невістою (Дівою Марією), і Він (Її Син) розчавить твою голову!

Тими головами, що не заперестають наново виростати, це єресі. Марія, — так оспівує Її Свята Церква, — знищила всі єресі, що піднялись спродовж століть; Вона погубила всіх переслідувателів Церкви, що проливали кров вірних.

Раз цісар Юліан-Відступник грозив святому Василієві Великому, архієп. Кесарійському, що наколи мешканці і на дальше залишаться християнами, то він країну затопить у вогні й крові.

Після той погрози він виправився війною на Персів. Між тим св. Архієпископ безнастанно молився перед іконою Пресвятої Діви. Одного дня Пресвята Діва відповіла йому через Свій образ: «Будь спокійний, Мій сину, — Юліан погиб!…»

І чи ж дивне воно, що диявол запалав смертельною ненавистю проти Тої, що руйнує його царство? А як же ж пошкодити Всенепорочній? — У своєму безсильному шалі, він звертається проти нас, Її діток, — що ще блукаємось по цій землі.

Він заприсяг погубити всіх нас до останнього, — щоб ми враз із ним потонули в безодні. «Су-постать ваш диявол, як лев рикає ходить, рискає кого поглотити». Диявол, як ревучий лев, — каже св. Петро, — ходить довкруги нас, шукаючи, кого б з нас пожерти…

1 хто ж осмілявся б ці надхненні слова легковажити? Хто осмілився б думати, що він безпечний, коли Святий Дух сам каже берегтися нам?

Св. Альфонс за приклад наводить одного шляхтича, що то мав для своєї послуги дуже рухливу мавпу. Те звірятко служило йому, подавало до стола, мило начиння, і віддавало йому чимало інших услуг.

Той шляхтич жив зле, але познакомився з святим священиком, та одного дня запросив його до себе, щоб той подивляв його чудне звірятко. Святий справді прийшов. Закликали мавпу. Але звірятко опустило вуха й причаїлося коло ліжка у віддаленій кімнаті. Священик враз зо шляхтичем звернувся до мавпи, та велів їй зараз вийти з укриття. Звірятко послухало, і дрижачи ціле, піднялося.

«В Ім’я Ісуса Христа», — сказав тоді священик, — «приказую тобі, скажи, хто ти є?»

О, чудо, — мавпа почала говорити!.. «Я» — каже вона, — «є дияволом, — і служу цьому чоловікові, щоб мати його душу. Я від Г.Бога маю призволення кинутися на нього, задушити його і жбурнути до пекла негайно, як він опустить молитовку «Богородице Діво», що її він відмовляє на честь Пресвятої Діви!

Задеревілий від страху шляхтич, кинувся до стіп священика, благаючи в його помочі. Святий вспокоїв його, а звернувшись до диявола, крикнув: «Геть звідсіля, — пекельна тварюко, не смієш нікому шкодити! Я позволяю тобі лиш у стіні оставити знак твойого побуту!»

Вмить дався чути глухий стукіт. Потвора щезла, — але в стіні утворилася діра, що протягом довшого часу не можна було її залатати.

О, дитя Марії! Ти користуєшся великим старанням із боку безнастанної ласки твоєї Матері, що тебе стереже від кігтів пекельної потвори.

І як же ж ти можеш спокійно жити, наколи диявол коло тебе, якщо ти не почуваєшся безнастанно схороненим під Материнський Покров Пресвятої Діви?

Як же ж ти можеш бути запевнений, що до своєї судьби, наколи ти не завсіди призиваєш Її на поміч?

Господь Бог лишив дияволові величезну могутність. Той воріг твоєї душі є духом, — щоправда, — упалим, але він зберіг усю свою проникливість. Він основно знає слабі сторони людської природи; він знає успосіблення, будову кожного чоловіка, і хосен, що його може з нього осягнути.

В штуці спокушувати, він посідає віковий досвід. Він може повалити стовпи святости, що їх уважали непохитними, — він має надію, що й тебе, у свою чергу приведе до упадку.

Чи чуєш? — Він має сильне переконання, що й ти, що читаєш оці стрічки й маєш набожність до Пресвятої Діви, що й ти залишиш колись свою Неньку, попадеш під його владу, та що він тебе кине до пекла…

Він не залишить тебе ні в день, — ні в ночі! Він обмотає тебе своїми сітями, як ниточками; він заворушить твій ум, твою волю, твоє серце, твою уяву, твої змисли; він виставить тебе на спокуси внутрі й позбавить тебе потіх назовні, щоб одного дня, ти самітно-оставлений, залишив боротьбу й здався на його ласку.

О, ти конче потребуєш твоєї чуйної, невтомної, могутньої Матінки.

Але не бійся нічого! Марія — то пострах для злих духів. «Коли вони зачують, що вимовляється Її ім’я, вони з перестрахом щезають!» — каже св. Вернард. — «Вже саме Ім’я Марії змушує їх до втечі; зачувши Його, вони вважають себе за побіджених!»

Один місіонер з Японії доносить, що раз товпа дияволів, під видом хижих звірів, окружили одного христіянина, намагаючись його перелякати.

«Я не маю зброї, що нею я б зміг вас поразити», — відповів їм, — «я не маю іншої помочі, як Імена: Ісуса й Марії».

Заледве лиш ці два Імена дійшли до їхніх вух, аж тут вмить розпалась земля, — і горді духи провалились.

Але, щоб запевнити собі цю безнастанну поміч Марії, ти повинен від сьогодні зачинати життя безперервної просьби до Неї.

Ти не можеш задоволятися призиванням Марії лиш кілька разів, коли пекло намагається у кожній хвилині тебе проковтнути; його безупинним наступам ти повинен протиставити — безнастанну молитву.

Ісус поручає нам в «Отче наш» просити нашого щоденного хліба — і щодня відновляти нашу просьбу. Ми повинні так само щодень прохати Пресвяту Діву, щоб нас обороняла від диявольських засідок і захороняла нас від пекла.

 

 

РОЗДІЛ ОДИНАДЦЯТИЙ МАРІЯ ПОМАГАЄ ДУШАМ В ЧИСТИЛИЩІ

«Ти тепле для мене і потужнє схоронище в цьому житті, Пренепорочна! Тож благаю Тебе — і по смерті простягни надо мною Твоє багате милосердя». (Окт., Гл.І)

Ми не зрозуміли б всієї ніжности Пресвятої Діви, якщо б ми не пригадали собі того, що Вона ділає для Своїх дітей по їх смерті.

Чистилище це місце очищення, де праведна душа докінчує сплачувати довги, затягнені під час туземного життя. Муки в чистилищі є страшні, — а деякі душі проходять їх довгі літа.

Вогонь, що там палає, є той самий, — говорять святі, — що в пеклі і мучить осуджених: нема різниці, хіба лиш що до довготи часу, який триває.

Душа, задержана у чистилищі знає, що вона є спасенна; вона з терпеливістю переносить свої терпіння, але терпить страшенно і зітхає за своїм освободженням.

Вона все більш бажала б полинути в небо, бо гаряче любить Бога, та знає щастя раю.

Вона звертається до своїх ближніх, що остались на землі. Але більша часть смертельних людей забуває про своїх покійників і не займається нічим іншим, як лиш своїми дочасними добрами.

І не лишається їй інша надія, крім милосердя небесної Матері.

Ця Предобра Матінка слідкує за Своїми дітьми і поза гробом; Вона сама, — каже св. Бонавентура, — спішить їх відвідати в їх вогняній в’язниці, підбадьорює їх та втихомирює їх терпіння.

Вона має привілей (особливу ласку) в деякі дні вивести з Собою до неба тих, що були зглядом Неї особливше набожні. В дні Свойого Успения, Вона щорічно освободжує з чистилища велике число душ.

Св. Петро Дам’яні оповідає подію про одну жінку, що по своїй смерти з’явилася одній зо своїх товаришок та з нею поділилась радістю: її увільнено з чистилища в дні Успення враз із многими душами, що їх число перевищало кількість мешканців Риму.

І хто ж не любив би Тої такої Предоброї Матері, що з таким спочуванням занімається бідними дітьми, що їх бачить у терпінні!

Вона часто вділяє їм ласки являтися своїм приятелям і ближнім, щоб у них розбудити співчуття до їхньої судьби. Так то одна бідна грішниця, на ім’я Марія, що Її були вигнали з Її родинного міста з причини згіршення, померши всіма забута, одержала від Пресвятої Діви не лишень ласку остаточну совершенного жалю, але й змогу дати осуд одній святій душі про те, що вона терпіла в чистилищі.

Св. Вернард оповідає, що св. Малахія мав умерлу сестру, а та сестра по якімсь часі багато разів йому з’явилася, щоб його просити молитов. Одного дня він почув голос: «Там у дверях церкви находиться твоя сестра, що від З0 днів не має ніякої поживи. Святий зрозумів, що вона бажає молитов, бо від 30-ох днів він перестав жертвувати за неї Служби Божі.

В кілька днів потім, він знову назовні церкви замітив свою сестру, приодягнену в чорну одіж. Він молився дальше, а згодом побачив її на середині церкви, — але в сірій одежі; він не залишив заступатися за неї, аж вкінці, побачив її в церкві, посеред прочих Святих, — і приодягнену в ясно-білу одіж.

Кілька літ тому, — один отець Редемпторист у монастирі в Лієжі, був на молитві у своїй кімнаті, коли нечайно почув стукання до своїх дверей, — і побачив, як входив священик, один з його каяників, недавно що умерлий. «Моліться за мене». — сказав він до свойого колишнього сповідника, — «я є в чистилищі».

«Чому ж ви попали до чистилища?» — «Я кілька разів занедбував свої молитви; допоможіть мені видобутися з цеї безодні мук».

Інколи Пресвята Діва тим бідним душам виєднує ласку: йти й спокутувати частину їхніх кар на землі на цьому самому місці, де вони затягнули свій довг.

Так то пояснюють оперті на неоспоримих свідоцтвах певні явління душ монахів, що повертають до свого монастиря відбувати побожні, але зле виповнені вправи, — явління душ священиків, що повертають, щоб відправити Службу Божу, недбало відправлену, — душ світських людей, надмірно прив’язаних до грошей, — ті вертають, щоб обрахувати свої скарби,

Пресвята Діва має ще й інший спосіб спомагати душі. Вона Своїх побожних дітей наділяє шляхетною думкою, передавати Їй задосить чинну силу всіх своїх діл. Тоді, збагатившись скарбом Своїх дітей, — Вона примінює ті молитви, ті вмертвлення і відпусти для душ у чистилищі, передовсім для тих, що були особливіш набожні зглядом Неї.

І ти також не вагайся помагати своїй милосердній Матері у цій добродійній праці. Помагай своїй Скарбничці. Передавай Їй все те, що ти мав чи можеш мати в одному дні зо своїх задосить учинень. А скільки то душ тобі завдячуватимуть своє освободження з чистилища.

Не побоюйся, що коли ти великодушний аж до такої міри, що забуваєш про свої власні справи, твоя душа з того потерпить шкоду, або що колись, передавши все Пресвятій Діві на заступництво других, ти сам будеш позбавлений помочі в чистилищі.

Це визначало б мати слабеньке поняття про доброту своєї Матері й зле розуміти ті надприродні зв’язі, що об’єднують душі.

Що більш ти забуваєш про себе, щоб думати про других, то більш Пречиста Діва, твоя Мати, думатиме про тебе, щоб тобі допомогти видістатись з чистилища.

А як же ж воно станеться?

Завдяки твойому спочуванню інших, Вона наділить тебе такою любов’ю до Ісуса, що ти силою любови надолужиш за всі твої похибки в минулому. Вона вчинить, що ти збуджуватимеш акти совершенного жалю, — словом, — душа

твоя буде така чиста, яка була вона у твойому дитинстві по Святому Хрещенні.

Не обчислюйся з Пресвятою Дівою. Що більш ти Їй даси, то більш Вона тобі віддасть; що більш Вона побачить у твоїй душі палаюче спочування, то більш також Вона тебе любитиме, й старатиметься про тебе!

 

 

РОЗДІЛ ДВАНАДЦЯТИЙ ВОНА НАМ ПОМАГАЄ В ГОДИНІ СМЕРТИ

«Ти в житті моїм мені проводом могутнім, що вибавляє мене від розбиття в багатьох небезпеках; ще й при смерті моїй будь при мені спасаючи, Мати Христа Бога». (Окт., Гл.1).

Бути може, ти страха маєш перед смертю. То не дивне, бо смерть, навіть праведника, то кара за гріх,

Ісус хотів нам осолодити той страшний перехід до вічності, беручи на себе те, що є утяжливе й відстрашаюче, і поручив Божественній Матері, щоби в особливший спосіб помагала бідним людям у цій останній годині.

Пресвята Діва знає Свій привілей, і як Предобра Мати вживає його обширно.

Та й як інакше може воно бути? Від тої ж хвилі залежить вічність. То визначає, — тоді вирішається, чи душа безсмертна, сотворена на образ Божий, буде його вічно любити, чи ненавидіти, — чи душа відкуплена Кров’ю Ісуса Христа, буде зневажати свойого Добродія в продовж вічних віків, чи буде його благословляти.

І це рішення залежить від акту свобідної волі. Пекло в тій найважнішій хвилі висилає своїх найбільш підступних і злобноворожих духів, щоб душу погубити, попхати Її до гріха, або розпуки…, а Ісус висилає Своїх янголів, щоб Її уласкавити, оборонити й потішити.

Представ собі, Дорогий Читачу, що надійшла хвиля твоєї смерти.

Твої ближні окружають твоє ліжко й тривожно вижидають твоєї останньої хвилини. Злі духи намагаються пройти до твоєї кімнати, але небесна сторожа коло тебе чуває. Ти є предметом змагань: неба і пекла! Господь Бог і діявол слідять за порушенням твого серця, щоб бачити, чи ти вмреш помирений зо своїм Богом, чи може, Його виречешся.

Подумай, отже, з яким то тривожним старанням твоя Небесна Матінка помагає тобі у тій хвилі!

Чи ж ти не дитина Її? Чи ж то не Та, що зачала тебе у Своєму Серці і зродила до життя надприродного? Чи ж не Вона слухала твоїх молитов, що линули із твойого серця через цілу довгу мандрівку життя: «Пресвята Діво, молися за мене, тепер і в годині моєї смерти… Пресвята Богородице, спаси нас!…»

Чи ж не почислила Вона всіх тих «Богородице Діво», що їх ти відмовляв впродовж свого життя, всі акти любови, що твої уста прошептали?

І тепер, коли ти вмираєш та безсилий навіть молитовку прошептати, або піднести очей на дорогий образ, — чи ж Та Предобра Мати, Та Всевірна Діва може забути на тебе? Ні, ніколи!

Небо й земля скорше пропадуть, ніж душа, що вручилася в опіку Марії!

І якщо ти у тій хвилині не зможеш мати останніх потіх релігії, то Вона тобі випросить ласку совершенного жалю, або зділає чудо, щоб тебе спасти.

Перед кількадесятьома роками, один єпископ Шкотії робив візиту парохій у своїй обширній єпархії, де католики були рідко, та й то порозкидані по лісах та узгір’ях.

Одного разу заскочила його ніч у густому лісі, і він по многих зусиллях зміг, вкінці, віднайти селянську хату, що стояла на краю лісу.

Вдовиця, що зі своєю родиною замешкувала ту хату, прийняла його щиро, але не пізнала, що її гість — єпископ. А той знов у свою чергу не здавав собі справи: чи находиться в домі католицькім, чи в домі протестанськім.

Незабаром вдовиця почала оповідати своє горе: «Мій старенький батько» — казала, — «лежить у поблизькій кімнаті і є близький смерті, але не хоче приготовитися, щоби вмерти доброю смертю…»

Вона завела єпископа до бідної кімнати. Він хотів розположити душу її старенького батька, але той на згадку про свій стан, наново зібрав усі свої сили, і з дивною рішучістю промовив: «Ні, — я ще не вмру!…»

«Та ж, подумайте», — відповів єпископ, «ми всі є смертельні, а ваша недуга є дуже тяжка».

«Я вам повторяю», — сказав старець, — «що я ще не вмру: це ж неможливе!…»

На всі замітки свойого гостя, він давав ту саму відповідь тиху, але рішучу: «Я ще не вмру!…» «В кінці», — промовив єпископ, трохи змішавшись, — «яку ж властиво основу маєте ви твердити, що не вмрете?»

При цих словах старець проявив оживлене зворушення; він кинув на гостя пронизливий погляд і спитав: «Чи ви католик?» — «Так!» — відповів єпископ.

«У такому случаю» — говорив він, — «я вам хочу сказати, чому я ще не вмру…» Він зібрав усі свої сили, сів на свойому ліжку, і вмираючим, але чутним голосом промовив: «Я, пане, також католик. Після мойого Першого Святого Причастя я щодня благав Пресвяту Діву, щоб не дозволила мені вмерти без присутносте священика. Чи можете подумати, що моя Предорога Мати мене не вислухає? Це ж не можливе: ні, я не вмру!…»

«Мій дорогий сину», — відповів єпископ, зворушений аж до сліз, — «мій дорогий сину, Пресвята Діва вислухала твою молитву. Той, що з тобою говорить, є більш, ніж священик, він твій єпископ!»

Він відкрив свого плаща та показав свого нагрудного хреста: потім додав: «Божественна Мати чудом привела мене до цього дому, щоб прийняти твій останній віддих!»

Старець заридав… А потім, простягнув руки і промовив: «О, моя Предорога Мати, я знав, що Ти мене вислухаєш!…»

Він відбув Святу Сповідь, одержав розрішення, — і вкоротці умер свято.

Дорогий Читачу, послухай мене! Божественна Мати є така добра, що Вона навіть готова вчинити таке саме чудо, для всякого вірного, що призиває Її з витревалістю. Ми всі — Її діти, — і всі ми для Неї невисказано дорогі. Але треба Її що днини молити з довір’ям, а Вона вислухає.

І наколи б був осуджений хтось, хто благав перед тим вірно в Божественної Матері помочі, так це була б пляма, витиснена на Її Імені?

З самого дна пекла такий засудженець кричати б міг: «Ось, що! Та ж мене обманули Святі, що з таким захопленням писали про могутність і доброту Марії! Мене обманув св. Єфрем, називаючи набожність зглядом Марії запевняльним листом, щоб оминути пекло! Мене обманув св. Бонавентура, називаючи Марію: Спасениям для тих, що Її призивають», — і св. Ігнатій, твердячи, що вірний слуга Марії не може погибнути!»

Мене обманув св. Вернард, кажучи: «Ніколи не чувано, щоб ті, що Тебе призивали, були опущені!» Отже, й Свята Церква мене обманула, позволяючи й заохочуючи Святих так навчати.

А, вкінці, і Вона Сама мене обманула, — Ця Божественна Мати, обсипуючи Своїми ласками тих, що заохочували людей вповати на Її доброту.

О, не бійся нічого, грішнику, — ти, що хочеш бути дитиною Марії! Пресвята Діва є вірна, — Вона не може обманути; твоя ж Мати не може заподіяти кривди Своїй дитині. Вертай знов До стану ласки, а потім вже більш не запереставай щоденно Її призивати, а твоя Пресолодка Мати буде коло твойого узголів’я вхвилині смерті, щоб упімнутися за Свою власність! Дитя Марії не може пропасти!

 

 

РОЗДІЛ ТРИНАДЦЯТИЙ ВОНА – КНЯГИНЯ ВСЕСВІТУ

«Добра і предобра неба і землі Княгине… спаси і змилосердися, Пані, над Святішим вселенським Архиєреєм, Римським Папою… і всім почотом.. (З акаф. Успіння Матері Божої).

Чому ти любиш Божественну Матір? Це не лишень для того, що вона є добра, співчувальна, ніжна, любляча, — що Вона за тебе терпіла й що породила тебе до життя ласки. Ні! Також для того, що Ця Божественна Діва — Княгиня всесвіту, Володарка Янголів і Святих.

Подумай, отже, що все було сотворене для Неї. Господь Бог не був би призвав цього світу існувати, ні сотворіння, що його заселяють, наколи б Він не був передбачував поміж ними Своєї будучої Матері.

Він не був би порішив за догідне сотворити ті міліони людських істот, наколи б одна з них не була призначена бути Йому за Улюблену Дочку.

Яку ж славу, гідну безконечного Бога, цей світ зміг би був оказати Богові, якщо б не був одного дня показав Непорочної Діви, що в Своїх Материнських обіймах леліяла Бого-Чоловіка?

Світ був сотворений з огляду на Неї, так само був він і відкуплений, з огляду на Неї. Бог не хотів допустити, щоб хвилі гріха піднялися аж до того улюбленого сотворіння: ось, чому Він воплотився. Він хотів запобігти, щоб Вона не була заплямлена, — от, чому Він з’явився у цьому світі: щоб Свою Матір охоронити від усякої змови.

Бог терпів від безчисленних гріхів, що мали занечищувати землю, бо добачував, що одного дня та земля носитиме несплямлену стопу Його Улюбленої Матері.

Якщо б Марія не була існувала, то світ тисяча разів був би зруйнований. Вона Сама сказала до св. Бригітти: «Бог Мене полюбив над усі твори Своїх рук, і це з прихильности до Мене, що Він нераз щадив світ перед Моїм Народженням!)»

Так, Марія — Княгиня всесвіту. Вона Та, що управляє всесвітом у невидимий спосіб й укладає всі події на остаточне прославлення Свого Сина-Ісуса.

Вона Княгиня сердець. У пісні Своєї покори: «Величає душа Моя Господа», — Вона передбачила, що всі народи Її проголосять: Благословенною. Вона знала, що безчисленні Її діти любитимуть Її більш, ніж чисте сотворіння може бути люблене, та що їх почитания, як величава ріка, буде переходити віки, щораз потужніш, щораз вище, аж вкінці зніметься до океану вічного величання.

І справді, — у всіх католицьких країнах здвигнено безчисленні святині на Її честь.

Чи є, бодай одна країна на землі, що не мала б тих чудотворних ікон, де рік-річно збираються численні товпи народа?

Чи є, бодай один народ, що зглядом Неї не мав би особлившого почитания, і що не думав би в любові зглядом Неї перевищити прочі народи на землі?

Цілі держави віддали себе під Її охорону, построїли Їй величавих храмів, як своїй улюбленій Княгині, щоб Її запросити чувати над їхньою долею.

І наколи новітня суспільність у більшості країн віддаляється від Христа-Царя, і Княгині-Матері, то, чи ж не замітне, як зо сторони вірних неустанно зростає любов і набожність, та як вони щораз більшою щирістю і внутрішньою любов’ю дають відшкодування за суспільну невірність?

Пресвята Діва управляє народами. Діяльні керманичі судьби світа є склонні не признавати Бога й Його верхньої влади, — вони думають розпоряджати судьбою народів, не числячись з Ним. Але всемогутній Господь жартує Собі з їхньої політики на землі.

Лиш Він Сам держить нитки судьби світу. Уклади цих безбожників ніколи не стаються перепонами Володареві володарів, — у відношенні до цілі, що її Він собі намітив від вічності. Та ціль — це спасти вибранців, побільшити число вірних слуг та улюблених дітей Пресвятої Діви, закладати панування для Ісуса, Царя віків.

Ісус і Марія невидимо лучаться в усіх подіях, що відбуваються на наших очах; Вони осягають свою ціль у переворотах, у війнах, у переміні панівних народів, у зрості чи розвалі держав.

Те, що має важність перед нашими очима, те, що ми вважаємо за важке нещастя, в їх очах не є ніщо інше, як зарядження Провидіння, щасливий спосіб осягнути ціль, що Її Вони намітили.

І не лишень цей видимий світ є підчинений Матері Царя царів, але й Янгольські Хори приклоняють перед Нею свої чола.

Скоро лиш вони заіснували, Бог вказав їм, як у далі віків стояла Діва, приодягнена в сонце, місяць під стопами Її, а на голові вінець зо звізд. І Він велів їм приклонити перед Нею свої голови, як перед своєю Княгинею.

Гордий Люцифер відмовився упокоритись і був стручений у пропасть, але вірні янголи вже від тоді Її проголосили за улюблену свою Княгиню.

О, яка то радість для мойого дитячого серця знати, що моя Мати є велика, поважна, могутня, — Вона Княгиня всесвіту! Княгиня Янголів і Святих!

Та, що панує над землею, — Та, що володіє небом, — Та, що перед Нею Херувими й Серафими з пошаною й любов’ю клоняться, — Вона моя Мати!

Під час того, як Її величають і превозносять на небі й на землі, Вона занята мною, Своєю маленькою дитиною.

Коли я всміхаюся до Неї, Вона рівно ж відповідає мені пестощами; Вона до мене витягає Свої Матерні руки, щоб пригорнути мене до Свого Серця.

Коли я заявляю їй, що люблю я Її, Вона, здається, забуває міліони янголів і святих, що окружають Її престол, і мені відповідає поспішно: Я тебе люблю ще більш!

Коли я призиваю Її, Вона вмить посилає до мене князя з Свого двора; а коли я в небезпеці, Вона до мене нахиляється й простягає до мене Свій Матерній Покров.

Ох, як я Її люблю!

Я люблю у Ній ту безконечну благосклонність, що спонукує Її схилятися до мене, Своєї маленької туземної дитини, так, неначе б то Вона не мала більш ким займатися, як лише мною.

Те, що я люблю у моєї Княгині то те, що Вона, під час коли у небі лунає на Її честь небесна мелодія, — Вона наклонюється до мене, щоб почути, як я тут нескладно лепочу Її предороге Ім’я.

Так! Небесна Княгине, Ти моя Найдорожча Мати, — моя Матінка. Я люблю Тебе з усього мого серця!

 

 

 

 

ЧАСТИНА ДРУГА ТРЕБА НАСЛІДУВАТИ ПРЕСВЯТУЮ ДІВУ

 

 

РОЗДІЛ ПЕРШИЙ ТРЕБА НЕНАВИДІТИ ГРІХА

"Того, що милосердя Він хоче, що Його Ти, Мати чиста, породила, ублагай, щоб заховались ми від гріхів і душевних змаз…" (Паракл).

Дорогий Читачу! Якщо ти за мною слідкував аж досі, то ти не зможеш повздержатися, щоб не любити Діви дів, своєї Предорогої Матері. Ти б мусів мати серце твердше скали, щоб не любити Тої, що ціла є Красою і ціла Добротою, Тої, що схотіла бути твоєю Матір’ю, щоб тебе посідати коло Себе у небі.

Але, як же ж ти дійдеш "о злуки з Нею в раю, якщо ти на цій землі не наслідуєш Божественної Діви?

А як же ж зможеш ти сказати: «Мати Маріє, я люблю Тебе!» — коли твоє серце залишається прив’язане до гріха?

Ця Діва є уся Непорочна, вся свята, без ніякої тлями гріха, — і Вона спішить пригорнути тебе до Свойого Серця. Як же ж ти осмілишся наблизитися і дозволити, щоб Вона тебе огорнула у свої непорочні обійми, якщо ти любиш несправедливість?

Я не кажу, — розуміється, — що, поки до Неї наближишся, ти повинен бути святий і винятий з під усякої похибки. Я лишень кажу, що ти не повинен більш любити гріха. Я кажу, що ти повинен бажати з ним розв’язатися, що ти повинен зачати його ненавидіти і вживати необхідних способів, щоб освободитися з під його ярма.

Перед кількома роками помер юний монах, на ймення Микола. В новіцияті він був мало ревний, розсіяний, — а що дійшов до обітів, то це лиш для того, що при кінці свого новіціяту особлившим способом посвятився Пресвятій Діві, присягаючи, що на будуче він на себе вважатиме й оминати всяких занедбань у Правилах. Згодом він розпочав свої вищі науки. Він поставив собі за клич: До Ісуса через Марію!

Взявся він з запалом справляти свої похибки та безнастанно призивати свою Предорогу Матір. По трьох літах дійшов до такого совершенного заховування монаших Правил, що всі його співбраття вважали його за святого.

Невдовзі він тяжко занедужав. У хвилині. смерти він попав у захоплення, його обличчя засяяло — його очі з любов’ю потонули в іконі Пресвятої Діви. Так він віддав духа.

Те, що той юнак міг ділати, — чи ж не можеш ти того доконати: чи ти на світі, чи в монастирі? Він був повний похибок, — але раз притягнений красою й невинністю Пресвятої Діви, соромиться свого млявого життя й прирікає, що поправиться. І не лишень прирікає, але й жадає від Неї помочі виповнити це.

Так само й ти ділай!

Але, може бути, ти зв’язаний кайданами гріха?

Не попадай у розпуку! Число тих бідних жертв пристрасти, що доходять одначе до поправи при помочі Пресвятої Діви, є дуже велике, — легіон. Але треба хотіти освободитися з соромного ярма і треба вживати засобів.

Першою умовою, щоб осягнути добрий кінець цієї боротьби це, — щоб ти піднявся по кожній похибці. Коли ти мав нещастя згрішити, кинься навколішки перед іконою Пресвятої Діви, проси через Неї прощення в Ісуса, благай у Його помочі, потім знов берись за боротьбу.

Якщо ти щирий, то Пресвята Діва ніколи не відсуне тебе набік. Чи ж Вона не знає, краще за тебе, слабосильности людської природи й цілковитої немочі, що в ній ти находишся, щоб поправитися власними синами?

Чи ти вже бачив коли матір, що попала у відразу на вид ран своєї дитини… а ще така Мати, як Марія?..

Покажи Їй рани своєї душі та їх огидну мерзькість і благай Її, щоб Вона тобі дала небесного бальзаму їх ісцілити. Вона завсіди тебе прийме з материнською усмішкою, коли ти із жалем у серці наблизишся до Неї по похибці.

Потім, — уникай нагоди! Наколи якийсь предмет, або якась особа є для тебе нагодою до упадку, то ти не оминеш гріха, коли б навіть Пресвята Діва схотіла для тебе зділати чудо.

Раз один молодий розпусник був сильно зворушений ласкою, висповідався та постановив змінити життя. У запалі своєї ревности, він бажав туди завести також і свою співучасницю, — і в тій цілі поступив до її дому. І, лишенько! Замість її навернути, — він знову попав у гріх. Пресвята Діва наново вділила йому розкаяння, і він поспішив щиро висповідатися.

Але, — він за всяку ціну хотів навернути свою спільницю гріхів, — та в друге удався до Її дому! О, чудо! Коли він знаходився на порозі, замітив, що його перенесено на велике віддалення.

Пресвята Діва зділала чудо, щоб віддалити його, від нагоди до гріха.

В кінці, знай, що помимо усіх твоїх добрих постанов і самого уникання нагод, ти не дійдеш до побіди своїх злих наклонів, якщо ти не будеш молитися, А під молитвою треба розуміти постійну просьбу про поміч.

Ти повинен, наче, надокучати Пресвятій Діві своєю молитвою. О, як же ж Вона любить це надокучання!

Грішник думає, що скоро лиш він рішив змінити життя, то зможе, дійсно, покинути гріха. Але він себе обманює, його повторені упадки приводять його до сумного досвіду. Брат святого Петра Дам’яні, одного разу поповнив тяжкого гріха. Пригноблений соромом і докорами сумління, поспішив кинутий. у підніжжя статуї Пресвятої Діви, наложив собі на шию шнура, заявляючи, що на будуче хоче бути Її невільником. Він у той сам час поклав на престіл суму грошей, прирікаючи платити їй всі літа.

За якийсь час потім, усильна спокуса наново його занепокоїла, і він уже був склонний до упадку, — коли Та всемилостива Мати йому з’явилась, злегесенька вдарила його по лиці, і сказала йому:«Мій синку, чому ж ти у своїх спокусах не взиваєш Мене на підмогу?»

О, коли б то душі неустанно зверталися за поміччю до Неї! Ціле пекло не було б у змозі пошкодити тому, хто поручається Марії.

Неможлива це річ, щоб сатана ставив опір Непорочній!

 

 

РОЗДІЛ ДРУГИЙ ТРЕБА ВИПОВНЯТИ СВІЙ ОБОВ’ЯЗОК ЯК ВОНА

«Які великі ріки благодати зринули на твою благословенну душу, (Йосипе) в тридцятьох роках твого пожиття з взорами такими добротливости, з Ісусом і Марією?!…» (З Акаф. св. Йосипа.).

Ти, може, думаєш, що туземське життя Пресвятої Діви було виповнене високими ділами, блискучими чудами.

О, як дуже ти помиляєшся!

Пресвята Діва заключала Свою святість у виповненні обов’язків стану, а ті обов’язки були вельми звичайні.

Перейди життя божественної матері: ти не найдеш ні одного чуда! Що найбільш, — Євангелія, даючи огляд 18-літнього тягу життя Пресвятої Родини в Назареті, каже цими простенькими словами: Ісус був підлеглий Своїм Родичам. Очевидно, — що й справді не було ніякого визначнішого діла, щоб про нього згадати.

Пресвята Діва була Обручницею Святого Йосифа і Матір’ю Ісуса. Вона виповнювала обов’язки, що випливали з того подвійного уряду.

В домі, в Назареті, та Княгиня Янголів, Та вичікувана всіми віками, вела господарство, замітала хату, приготовляла обід, мила начиння. Ще й до тепер вказують на криницю, де Вона завсіди ходила брати воду, носячи збанок на Свойому рамені.

Сусіди нічого особлившого не знали оповісти про Пресвяту Родину. Вони лиш замічали скромність молодої Матері, Її привітливість, Її милий спосіб віддавати прислуги.

Ніколи навіть і не приходила їм думка, що ця невіста могла бути Матір’ю Месії, або, що той маленький Ісус був Желаниям вічних гір. Ба що більш, — ніколи й у Пресвятої Діви не виринала думка, познакомити їх зо станом високих тайн.

Так упливало Її одноманітне життя у виповненні тисячних обов’язків родинного життя.

Чи не можеш ти Її наслідувати й учинити постанову: ділати задля любови до Бога те, що приписує твій стан життя, що його ти вибрав? Ніяке твоє заняття не може бути за низьке, щоб не подобатися Богові.

Коли Ісус і Марія з наміром вибрали життя бідного стану ремісничого, то це очевидно, у тій цілі, щоб тобі показати, що Господь Бог не глядить на величину діл, що їх для Нього довершуємо, — а лишень на любов, з якою їх сповняємо.

Для Господа Бога, що є безконечною величавістю, всі туземські заняття людей, чи то вони царі, чи простолюдини, мужики, мають таку саму вартість. Багачі цього світу, могутні, вчені, не більші бідняків, слуг і невчених.

Перед ним кожен чоловік то порошинка і в Його очах кожен обов’язок не є понижуючий, коли, його виповняємо задля Волі Божої.

Якщо тобі прийшла думка вивищитися над своїх ближніх, тому, що посідаєш більш науки, більш хисту, більш майна, — то ти дав доказ пустого нерозуму.

І якщо тобі довелося засумувати, що не маєш почеснішої посади у суспільності, або, що ти не тішишся таким признанням, як твій сусід-ближній, то ти проявив свою вузькоглядність. Ти, на ділі, нічого не зрозумів у справжньому багатстві й у справжній Шляхетності. Вони заключаються втім, щоб на цьому світі служити Тому, хто тебе сотворив, виповнювати те, що він тобі поручає, уникати того, що Він тобі забороняє.

Та що більш,"— наколи Він тобі на цій землі дав у покоряюче заняття, то дякуй Йому, що Він уподібнює тебе до Ісуса й Марії, менше виставляє на гордість, менше відповідальності й неприємностей накладає тобі.

Пресвята Діва усвятилася виповняючи Свої покірні заняття, як Обручниця і Матір, але те, що надало заслуг тому трудолюбному Її й простодушному житті, це любов, з якою Вона ті обов’язки виповнювала.

«Вся слава дочки царевої в ній самій» (Пс. XCIV, 14). Вся слава Княжої Дочки в ній самій, — каже Псальмопівець. Звідсіль доводиться сказати: справжня вартість життя Дочки Божественного Царя не заключалася у величавості зовнішніх діл, але у наміренні, з яким Вона їх виповнювала.

Яке ж було те намірення? — Вона хотіла подобатися Богові, Вона хотіла Йому показати Свою любов через свій покірний послух.

Чи бачиш Її заняту в спокійнім домику в Назареті? — Яке неустанне старання, щоб все було чистеньке й добре, все на своєму місці, щоб робота була скінчена у свій час! Але, в тім самім часі, Її серце спрямовується до Ісуса, що тутечки ж з нею, занятий своїми дитячими забавками. Вона не тратить Його з очей. Вона чуває, щоб Він не впав, щоб не скалічився. Від часу до часу, Вона бере Його на руки, приголублює, — і знову жваво береться за роботу.

Так само і ти ділай з Тим Ісусом, що його носиш у своєму серці. При всьому, що ділаєш, думай про Нього, або бодай від часу до часу збуджуй акт любови до Нього, кажучи: «Ісусе, все роблю для Тебе. Люби мене, помагай мені!»

Одним словом, — ти повинен подобатись Ісусові під час всієї твоєї праці, і ніщо не повинно тебе відлучити від Нього.

Коли св. Роза з Ліми жила ще у рідній хаті, батьки Її хотіли їй перешкодити, щоби не ходила до церкви, та й щоб не молилася у своїй кімнаті. В тій цілі вони замикали Її в кухні, наказуючи їй приготовляти обід. Але свята не горювала з тої пригоди. «Ісусе», — сказала вона, — «Ти мешкаєш у хатині мойого серця; чи ж не Ти сам сказав, що як лиш хтось Тебе любить, то поспішиш з Отцем і Святим Духом, щоб замешкати в його душі?

«О, добре! Ніхто не перешкодить мені мешкати враз з Тобою, і молитися, коли я працюватиму!»

Роби те саме!

Може бути, ти бажаєш більш молитися, піти до церкви, слухати Служби Божої в тижні. Але праця перешкоджає тобі довго молитися. Можливо, що ти маєш родину удержати. Ти мусиш йти служити до чужих, щоб заробити на своє утримання.

Можливо, що так само, прийшла тобі думка піти в монастир, щоб совершенніш служити Богові.

Але, — годі! Непереможні обставини супротивляються твоїм бажанням і ти собі уявляєш, що ти не можеш подобатися Богові! Помилка!

Скажи собі: Господь Бог замешкує у мені, відколи я находжусь у стані ласки. Я буду Йому жертвувати свій труд через руки Пресвятої Діви. Я буду молитися під час своїх занять, проситиму в своєї Небесної Матінки помочі і вказівок, як Вона Сама працювала для Ісуса у Назареті, так щоб і я працював.

 

 

РОЗДІЛ ТРЕТІЙ ТРЕБА ЯК ВОНА ЛЮБИТИ ТЕРПІННЯ

«З учнем дівственником Мати Діва стоючи під Хрестом… кликала огорнута риданням… виславляю Твою невисказану, мій Сину, доброту… (Троп. Сострад. Пречистій Діві Марії)

Чи ж не є це дивне, що найневинніша з усіх сотворінь, найбільш витерпіла, найбільш бажала терпіти!

Навіщо ж Господь, що любив Її більш, ніж ми можемо зрозуміти, допустив, що тільки терпінь перейшло через Її пречисте життя й діткнуло Її Серце, таке солодке й добре?

Наші погляди не є такі, які в Бога — ані наші шляхи такі, які у Всевишнього.

Заледве — каже о. Боссвет, — Спаситель увійшов до Родини в Назареті, до того часу такої спокійної, — а вже з Ним прийшов і хрест.

Заледве Ісус воплотився, а вже тяжкі підозріння нападають на Праведного Йосифа й замішують його мирне життя.

Ісус ще не народився був, а вже змушує Марію й Йосифа пускатися в довгу й у тяжку подорож до Вифлеему.

А потім, як Пресвята Діва привела на світ Своє Божественне Дитятко, ціле місто Єрусалим заворушується. Ірод шукає, щоб новонародженого вбити. Безчисленна кількість маленьких діток улягла смерті з Його причини.

Саме небо, неначе б, зжахнулося. Ангел являється нечайно, щоб остерегти Иосифа: треба тікати, тікати негайно, тікати ще таки цеї ночі, тікати в ідолопоклонні країни, — через непроходиму пустиню!

Нема більш спокою для Йосифа й Марії, відколи при них Ісус, цей дорогий Син, що буде нагодою до стільки наступних тривог для бідної Матері, аж до Його смерті на Хресті.

Яка ж це, отже, тайна? Чи Г.Бог дійсно не міг спасти свойого сина від жорстокости Ірода, в інший спосіб, як лиш через поспішну втечу? То було б смішне таке думати.

Чи ж не міг Він дозволити Пресвятій Діві жити в спокою після того, як повірив їй Ісуса? Очевидно, — що міг. Він міг освободити Ісуса від зношення таких переслідувань і такої ганебної смерті; Він міг задоволитися лиш одним актом любови й покори Бого-Чоловіка, щоб надолужити за всі гріхи всього людства.

Але він того не схотів, і Він мав до того Свої причини; та й надто сміливе було б це — росліджувати всі ті підстави, бо Господь Бог є безконечно мудрий, справедливий і добрий, а людина не що інше, як незнання, порох і гріх.

Все ж таки, ми знаємо, що коли Ісус вибрав терпіти і вмерти радніш, ніж вигодами окружитися і приємнощами, так це було для того, щоб дати нам змогу краще пізнати безмір злоби гріха; було це також для того, щоб віддати більшу славу Богові через те повне самовиречення; вкінці, було це для того, щоб нам самим показати, як дуже полюбив нас Господь Бог.

В тій предвічній Волі Божій ми нічого не змінимо.

І так, — Він хотів, щоб Пресвята Діва йшла тим самим шляхом хреста що й Її Син, та щоб людина тут на землі скоштувала з тої самої чаші смутку, що й Ісус і Марія скоштували.

Це річ, рішена у Божих намірах; Пресвята Діва, хоч невинна, хотіла терпіти, треба отже, щоб і ти, грішнику терпів, щоб надолужити за гріхи свої та за гріхи ближніх.

Пресвята Діва терпіла, щоб статись взірцем нашої терпеливості, і тому треба, щоб ми Її наслідували, двигаючи в спокою тягарі життя.

Пресвята Діва терпіла, щоб бути Співучасницею Відкуплення людського роду, — а ти, так само повинен терпіти, щоб до себе приноровити овоч Її терпіння.

А тепер, що ти думаєш про терпіння? Хоч — не хоч, а ти, будеш терпіти. Будеш ти добрий, чи злий, будеш терпіти. Чи розумієш ти бездонну підставу терпіння, чи на саму лиш згадку про муку, ти бунтуєшся, а однак будеш терпіти.

Чи не є, отже розумне, щоб ти брав участь і ступав мужньо услід за своїм Братом Ісусом і за своєю Матір’ю?

«Між терпінням, а розкішшю є та різниця», — каже один Святий, — «що розкіш зразу принаджує, а опісля зраджує. А навпаки, терпіння спочатку відпихає, але згодом воно подобається й принаджує!»

Якщо ти не здужаєш відразу полюбити терпіння, так — принаймні старайся, бодай радо його прийняти. А мало – помалу терня розквітає в рози.

Чи бажаєш ще одної поради, щоб наслідувати Марію совершенно? Коли ти терпиш, заховуй терпіння для себе і не спішися другим оповідати про свої терпіння. Не треба, щоб цілий світ знав, що ми маємо нещастя, або щоб другі милосердилися над нашою судьбою.

Схоронюй свою тайну на дні свого серця. Дозволь самому Ісусові радуватися твоєю терпеливістю серед злиднів.

Врешті, — ніхто не є в силі співчувати з твоїм терпінням, як ти цього хотів би. Навіщо просити потіхи в сотворінь, коли потішити вони не мають змоги? Лишень Ісус є Утішитель! Якщо Він деколи й засмутить, так не хоче Він нам завдати прикрощів, так само, як не хотів Він того ділати Своїй Матері. Він лиш хоче вчинити, щоб наша душа піднялась все вище в терпеливості й любові.

Та що більш, коли ти маєш терпіння, не висказуй його занадто Ісусові. Без сумніву, ти можеш Йому про це сказати, але не настоюй. На молитві ти повинен займатися Ісусом, але не займати Ісуса тобою; ти повинен розважати про Його безконечні страдания, про Його розтулені рани, але не про маленькі прикрощі, що їх тобі заподіяли; ти повинен відвернути свою увагу від себе самого, а звернути Її до свого Божественного Вчителя і все зносити для Нього.

О, яка це ніжна ця думка Святої Тереси від Ісуса Дитятка, виражена таким простесеньким способом: «Коли я маю терпіння,, я стараюся нічого не проявляти Ісусові, навіть на лиці, щоб Йому заощадити терпіння на думку, що Його дитя терпить».

І ти ділай так само! Терпітимеш спокійно, не турбуючи інших своїми наріканнями, і не займаючи ними надмірно Ісуса. Ти зноситимеш невигоди тіла, болі й розчарування серця, різниці настрою, прикрощі успосіблення, підозріння, клевети, переслідування, насмішки, невдачі, клопоти маєткові, перетяження, недуги, — і все це, що твій Божественний Вчитель поручив тобі терпіти задля Нього.

І ти наслідуватимеш Пресвяту Діву, що зберігала у Своєму Серці всі свої терпіння й мовчки жертвувала їх Своєму Божественному Синові, щоб з Ним надолужити за наші гріхи, відкупити нас від пекла, — та й вчинити, щоб Господь Бог радувався Її терпеливістю.

 

 

РОЗДІЛ ЧЕТВЕРТИЙ ТРЕБА БУТИ МИЛОСЕРДНИМ, ЯК ВОНА

«Ніхто, що прибігає до Тебе, не відходить від Тебе застиджений, чиста Діво Богородице, а просить благодаті йотримує…» (Богородичен на Вечір, Гл. 6.).

Ніжна любов це чеснота така мила, що як ми лиш у кого Її завважаємо, відразу ми склонні нею переймитися.

Як то приємно зустрінути душу, завсіди ласкаву й добру, що ніколи не виразить нічого злого, що ніколи не підозріває, нікому не завдає терпіння, — терпить, не показуючи другому своїх прикрощів.

Як то солодко бачити, що хтось є завсіди склонний зділати комусь приємність, а сам собі завдає неприємних трудів, віддає прислуги своїм підчиненим, — і то без надії на вдячність!

Як то приємно знайти душу покірливу, що любить життя укрите, вважає за краще оставити почести іншим, собі ж залишає забуття й погорду, перед ніким не хоче себе визначити непотрібно, немає ніякої вибагливости, думає, що для неї все дуже добре, душу, що не любить звертати уваги других на себе і на свої діла.

Якщо зустрінеться на землі душа така гарна, не можна повздержатись, щоб Її не любити.

Ось, яка була Пресвята Діва, — але в незрівняній степені!

Вона була така добра і така услужлива, така ніжна в Своїй доброчинності, така милосердна в Своїх думках, така обережна в Своїх осудах, що справді Вона — то восіблення привітності.

Вона проживала серед зіпсутого світу, знаючи стан душі тих, що з ними говорила. Часто — можна б так сказати, — гріх і похибка заглядали їй в обличчя, промовляли до Неї зблизька, — але милосердна Діва не робила їм нечемних замітів і заслужених докорів.

Пізніш, — під час прилюдного життя Ісуса. Вона бачила лицемірство фарисеїв, трусливість учнів, несправедливість начальників синагоги, але Вона не осуджує, Вона мовчить.

В часі страстей, Вона могла була взятись боронити Свого Сина перед поганським судом, вже склонним уласкавити Ісуса, могла захистити переслідувану невинність, і напевно була б осягнула освободження Ісуса, — але Вона мовчить й не обвинувачує нікого.

Хто ж не подивлятиме Її зичливого заступництва під час весілля у Кані Галилейській, щоб вивести із прикрого положення бідних молодят, що їм забракло вина?

Хто нам скаже про тайну участь, яку Вона має у наверненні Магдалини, а пізніш в наверненні доброго розбійника на хресті?

Але, передовсім, історія століть відслонила нам чутливість Серця Цієї Божественної Матері. Безчисленні чуда сповнились через Її заступництво, — щоб помагати, ісціляти й потішати.

Послухай про ніжну увагу Марії зглядом одної дитини, що була до Неї набожна.

Родина Ельман у Надренській країні, мала одиноку дочку Рожу, літ 15-ти, що находилася у захисті коло монахинь.

Після торгівлі батько відпроваджував свою дитину до монастиря.

В дорозі залізницею, молода дочка замітила через вікно грядку з величавими білими розами. І той вид захопив Її так дуже, що вона просила батенька задержатися на найближчій станції, щоб піти й попросити власника тої грядки в’язочки роз.

Батько всміхнувшись, здвигнув лиш раменами. Роза наставала: «Я приобіцяла моїм учителькам в’язку білих роз, щоб прикрасити вівтар Пресвятої Діви; я всюди шукала, але дарма. Он там, немов з зарядження Провидіння, знаходжу стільки розкішних роз. Батеньку, — просила вона, обнімаючи його руками, — зробіть мені цю приємність!»

Вона просила й приговорювала так гарненько, що вкінці батько рішився сповнити Її волю, — і на першому перестанку вони висіли з потягу і верталися до міста, де була грядка з розами.

Коли з доброзичливої згоди власника одержали в’язку роз, повертаючись на станцію. Але, яке ж було їх здивування, коли вони там знайшли всю службу у найбільшому замішанні. Заледве поїзд лишив станцію, аж тут нечайно на нього наскочив другий поїзд, що приїздив і вагон, де перед тим находилася Роза з своїм батеньком, — буквально розсипався у трісочки…

Зо сльозами в очах Роза поглядала на свого батенька, а той з надміру зворушення пригортав свою дитину, кажучи: «О, якою доброю показалася для нас Божа Мати! Що ж була б сказала наша мати, коли б ми були погибли?»

Про приклади чудесної опіки тисячами читаємо в Річниках Пресвятої Діви: справді Вона найбільш чуйна Мати, найніжніша в Своїй доброчинності, наймилосерніша в Своїх поступках.

Це вже для Неї природна річ, ділати добро, це Її покликання — ділати приємність. У Ній вроджена доброта не була викривлена через гріх. Вона лишилася: всеціло добра, всеціло склонна оказувати услуги, помочі й потіхи.

О, яку приємність ти їй зділаєш, якщо ти наслідуватимеш Її у цій любові зглядом ближніх!

Суворість, яку ти часом проявляєш своїм підчиненим, або своїм ровесникам, наносить їй стільки терпіння! Та суворість — це ознака дуже злого успосіблення; вона — овочем гордости, — а гордість всеціло не подобається Покірній Діві.

Пильнуй побідити в собі ці маленькі пристрасті нетерпеливости, злого настрою, гніву або подразнення.

Не забагай наложити другим свого способу думати, не гнівайся, коли зустрічаєш протиріччя, не оказуй невдоволення, коли перервуть тобі любе чи нелюбе зайняття, у товаристві з другими.

Передовсім, — заховай спокій у родинному вогнищі. Будь поблажливий для думки других; не накидуй завсіди своєї волі; не відповідай злісно, коли лучиться противність, не відплачуй несправедливістю у злих поступках.

А навпаки, — віддавай тільки услуг, скільки лиш зможеш; май завсіди привітливий вигляд й лагідне поведения.

Все це ділай, щоб наслідувати свою Матір, а безумовно станешся для Неї дорогий, бо Вона добачуватиме у тобі образ Своєї власної доброти.

А ввечері одної днини, коли ти зможеш зазначити кілька подібних побід над самим собою, спіши уцілувати руку своєї Матері і зложи їй цю в’язочку роз.

Вони будуть запашніми і більш миловидні, ніж цвіти Рози Ельман. Коли вже задля такого слабенького прояву пошани зо сторони юної вихованки захисту, Вона була переможена й зділала чудо, то чого ж не вчинить Вона для тебе, що приносиш їй цвіти чесноти, які не зів’януть через усю вічність!

І каступного дня зачни свою працю проти пристрастей гніву, проти нетерпеливости й злого настрою, і щоднини наново берись боротись — аж дійдеш до того, що ти уподібнишся до своєї Пресолодкої Матінки.