Головна / Книги / МИСТЕЦТВО МОЛИТВИ. ПРО МОЛИТВУ ІСУСОВУ

МИСТЕЦТВО МОЛИТВИ. ПРО МОЛИТВУ ІСУСОВУ

altМИСТЕЦТВО МОЛИТВИ.
ПРО МОЛИТВУ ІСУСОВУ

«Великим благословенням для нас є молитва, якщо творимо її з належною настановою, і навчимося
однаково дякувати Богові і тоді, коли одержуємо, і тоді, коли не одержуємо того, що просимо. Бо Він і коли дає, і коли не дає, творить це нам на добро. Бо коли отримуєш те, про що просиш, ти це бачиш і тішишся, але й коли, не отримуєш, знай, що ти також прийняв ласку, тому що тобі відмовлено у тому, що безперечно було би тобі не на користь, а бути вбереженим від того, що було би шкідливим, — означає отримати велику ласку.
Отож, чи одержуєш прошене, чи ні, хай буде від тебе дяка Богові, у переконанні, що коли б ми часто не просили для себе речей некорисних, Бог кожночасно подавав нам те, про що у Нього просимо»

Иоан Золотоустий

     У цьому виданні зібрані поради молільників, досвід яких може використати кожен християнин, опановуючи мистецтво молитви. Проте слід пам'ятати, що навчимося молитися не через метод, а через поглиблення віри і духовного розуміння у тій мірі, в якій Господь відкриває кожному з нас.

ІСУСОВА МОЛИТВА

51. Ця божественна молитва, яка полягає у призиванні Спасителя, є така: Господи, Ісусе Христе, Сину Божий, помилуй мене! Вона є і молитва, і обітниця, й ісповідання віри, подателька Духа Святого і божественних дарів, очищення серця, вигнання бісів, оселення Ісуса Христа, джерело духовного розуміння і божественних помислів, відпущення гріхів, цілителька душі та тіла, подателька божественного навчання, колодязь божественної милості, посередниця одкровення Божих Тайн, бо носить у собі ім'я Спасителя нашого Бога, ім'я Ісуса Христа, Сина Божого, яке й на нас переноситься. Чому й усім вірним необхідно це ім'я безперестанно ісповідувати, щоб проповідувати віру, щоб засвідчити нашу любов до Господа нашого Ісуса Христа, від якої ніщо ніколи немає нас відлучити, і задля благодаті від імені цього, задля відпущення гріхів, зцілення душі, освячення, просвічення, і перш за все задля спасіння. Божественний євангелист говорить: «А ції — списано, щоб увірували ви, що Ісус — Христос, Син Божий». Це віра! — і «а вірувавши, — щоб мали життя в Його ім'я». Це спасіння і життя! (Йо. 20, ЗІ).
52. Нехай ніхто не думає, брати мої християни, ніби лише особи священичого сану та монахи мають обов'язок безперестанно і завжди молитися. Ні, ні: всі ми, християни, маємо обов'язок завжди перебувати у молитві… І Григорій Богослов навчає усіх християн й говорить їм, що належиться частіше згадувати в молитві Боже ім'я, ніж вдихати повітря… До цього ж майте на увазі і спосіб молитви, яким можливо безперестанно молитися, — саме молитися умом. А це завжди можемо робити, якщо захочемо. Бо й коли сидимо за якоюсь працею, і коли ходимо, і їмо, і коли п'ємо, завжди умом можемо молитися й творити умову молитву, благоугодну Богові, молитву істинну. Тілом будемо працювати, а душею молитися. Зовнішня наша людина нехай виконує свої тілесні справи, а внутрішня уся нехай буде присвячена на служіння Богу і ніколи не відстає від цієї духовної справи — умової молитви, як заповідує нам і Богочоловік Ісус, кажучи у святому Євангелії: «Ти ж, коли молишся, увійди у свою кімнату, зачини за собою двері й молись Отцеві твоєму, що перебуває в тайні» (Мт. 6, 6). Комірчина душі є тіло, двері наші суть п'ять відчуттів тілесних. Душа входить у свою комірчину тоді, коли ум не блукає туди й сюди у ділах та речах світських, але знаходиться в нутрі нашого серця. Почуття наші замикаються і залишаються такими, коли ми не даємо їм приліплятися до зовнішніх чуттєвих речей, і ум наш таким чином залишається вільним від усякої світської пристрасті і сокровенною умовою молитвою з'єднується з своїм Богом Отцем.
53. Навчайся умової сердечної молитви, бо Ісусова молитва є світильником на стежках наших і провідною зіркою до неба, як вчать св. Отці (у Добротолюбїї). Ісусова молитва (незгасаюча в умі та серці) є бичем проти плоті та злих її похотей (особливо блудних і обжерливих). До звичайної молитви: «Господи Ісусе Христе, Сину Божий», додавай: «Богородице, помилуй мене, грішного». Сама лише зовнішня молитва є недостатньою: Бог дослухається до ума; а тому ті монахи, які не з'єднують зовнішню молитву з внутрішньою, не є монахами, а чорними головешками. Той монах не має печаті Христової, котрий не знає (або забув) подвигу Ісусової молитви. Книжка не навчить цієї молитви (тільки вказує прямий шлях, як займатися нею); необхідною є конкретна практика у ній (молитві).
54. Щоб звертатися до Господа, треба зійти увагою ума в серце і там взивати до Нього. Якщо би ми, не опускаючи, виконували це невеличке правило: утвердившись умом у серці, стояти перед Господом зі страхом, благоговінням та відданістю, то ніколи не з'являлися б у нас не тільки пристрасні бажання й почуття, але й самі помисли.
55. Отож, ви читали про Ісусову молитву?… І знаєте її на ділі. Тільки вона одна може зробити так, щоб у нутрі міцним був належний порядок, і саме вона не дозволить зовнішнім господарським справам порушувати його. Лише вона дасть можливість виконати припис Отців: руки працюють, а ум та серце з Богом. Коли вона прищепиться до серця, тоді не буває у нутрі перерв… Щось систематичне запровадити у нутрі навряд чи можна, проте щось одне або однакове при різноманітності неминучих справ втримати можливо — і це дасть Ісусова молитва, коли прищепиться до серця. Як прищепиться? Хтозна, як, а прищеплюється. Той, хто трудиться, свідомий того, не знаючи, як це сталося. Праця… ходіння у присутності Божій з якнайчастішим повторенням цієї молитви. Як тільки вільний, одразу ж до неї… І дасться…
Читання належить до одного із способів поновлення й оживлення Ісусової молитви. Але радять читати більше саме про молитву.
56. Коли є пам'ять Божа, яка підтримує страх Божий у серці, тоді усе йде добре, але коли вона слабшає або тримається тільки в голові, тоді ні в чому немає ладу.
57. Увага до того, що буває в серці і виходить з нього — є головне діло у християнському житті. Цим і внутрішнє і зовнішнє належно упорядковується. Але до уваги завжди треба докладати розсудливість, щоб обстежити як належно те, що відбувається всередині і чого вимагає зовнішнє. Без розсудливості й увага ні до чого.
58. Буває, що навіть при виконанні зовнішнього послуху може не бути внутрішнього, і життя твоє залишиться бездушним. Як уникнути цього? Треба у всяке діло вкладати страх Божий в серці. Щоб серце було богобоязним, потрібно постійно думати про Бога. Думка про Бога буде дверима, через які входитиме душа у діяльне життя. Увесь труд тепер має бути зверненим на те, щоб безперестанно думати про Бога або ходити у Його присутності («Шукайте Бога… Шукайте лице Його завжди…») Ось де стоїть трезвіння і умова молитва. Бог є всюди; роби так, щоб і думка твоя усюди була з Богом. Як же ж це зробити? Думки товчуться, мов комарі у своїх стовпцях, а над думками і почуття серця. Щоби при'язати думку до чогось одного, старці мали звичай привчатися до безперервного промовляння коротенької молитвочки. Від навички і частого повторення молитвочка ця так прив'язувалася до язика, що він сам по собі повторював її. Через це і думка приставала до молитви, а через неї і до безперестанної думки про Бога. Після навички молитва зв'язувала пам'ять про Бога, а пам'ять про Бога — молитву; і вони взаємно себе підтримували. Ось і ходіння перед Богом.
Умова молитва є в того, хто, утвердившись увагою в серці, звідти підносить молитву до Бога. А умовий труд (подвиг) є тоді, коли хтось стоїть увагою в серці з пам'яттю про Господа, відкидаючи усяку іншу думку, яка намагається проникнути у серце.
59. Преподобний Ніл Сорський говорить: «А щоби при творенні умової молитви не впасти в оману, — не допускай у собі ніяких уявлень, ніяких образів та видінь; бо ширяння, сильні фантазії та емоції не припиняються й тоді, коли ум стоїть у серці й виконує молитву, і ніхто не в змозі опанувати їх, окрім тих, які досягли благодаттю Святого Духа досконалості й окрім тих, які стяжали через Ісуса Христа стійкість ума».
60. Один брат, по імені Йоан, прийшов з приморської країни до великого святого авви Филимона і, обійнявши його за ноги, спитав: «Що мені робити, мій отче, щоб спастися? Я бачу, що ум мій розсіюється і блукає по різних предметах туди й сюди, де не треба».
Авва трохи помовчав і каже йому: «Це — недуга зовнішніх людей, і залишається в тобі тому, що не маєш ще досконалої любові до Бога, оскільки ще не появилась в тобі теплота любові та пізнання Його». Тоді брат запитує авву: «Що ж мені робити?» «Йди, — відповідає той, — і виконуй поки що в серці сокровенну вправу; вона може твій ум очистити від цього». Брат, не розуміючи того, що сказав старець, знову запитує його: «Що таке сокровенна вправа?» «Йди, — відповідає він, — будь тверезим у своїм серці, і в умі своїм тверезо зі страхом та трепетом говори: Господи Ісусе Христе, помилуй мене! Так і блаженний Діадох приписує робити початківцям». Брат пішов від нього і з допомогою Божою та молитвами авви почав жити в безмовності і засмакував солодкість цього заняття; тільки це продовжувалося недовго. Як тільки він відхилився від нього і не міг вже у трезвінні звершувати його й молитися, то знову прийшов до старця і розповів йому, що сталося. А цей відповідає йому: «Ось ти вже пізнав дорогу мовчання та внутрішньої вправи і засмакував солодкість цього. Отже, май у серці своєму наступне: чи їси і п'єш, чи розмовляєш, поза келією або в дорозі, не забувай тверезою думкою і уважним умом приносити Богові цю молитву, і співати, й займатися молитвами та псалмами. Навіть якщо виконуєш щось вкрай необхідне, ум твій нехай не буде бездіяльним, а таємно нехай вправляється та молиться… Завжди, і відходячи до сну, і пробуджуючись, і коли їси чи п'єш, і якщо з ким-небудь розмовляєш, — тримай своє серце у сокровенному і умовому занятті псалмами або молитвою: Господи Ісусе Христе, помилуй мене!»
61. У чисто споглядальній молитві слово, як і самі думки, зникає, але не тому, що ти бажаєш цього, а тому, що це робиться само по собі.
Умова молитва переходить у молитву сердечну або умово-сердечну. Вона з'являється одночасно із зародженням сердечної теплоти. Іншої молитви вже немає у звичайному ході духовного життя. Умово-сердечна молитва може глибоко закоренитися у серці і бути у такому випадку без слів та думок. Вона полягає лише у стоянні перед Богом і благоговійно-любовному припаданні до Нього. Тут вона є тим самим, чим є поривання в нутро, щоб стати перед Богом на молитву або чим є сходження молитовного духа. Але все це ще не споглядальна молитва, яка є вищим молитовним станом, що інколи проявляється у Божих вибранців.
62. «Монах повинен, — чи їсть, чи п'є, чи сидить, чи служить, чи йде дорогою або робить щось інше, — безперестанно взивати: «Господи Ісусе Христе, Сину Божий, помилуй мене», щоб ім'я Господа Ісуса, сходячи у глибину серця, упокорило змія, який тримає простори серця, а душу спасло і оживотворило. То ж будь безперестанно з іменем Господа Ісуса, і нехай серце поглине Господа і Господь — серце, і будуть обоє одно. Не відлучайте серця свого від Бога, а перебувайте з Ним і серце своє хороніть завжди в пам'яті про Господа нашого Ісуса Христа, аж доки ім'я Господа вкоріниться у нутрі серця, і воно ні про що інше не буде думати, — щоби возвеличився у вас Господь».
63. Саме тому прославлені мудрістю наші вчителі та наставники разом з Святим Духом, який живе у них, навчають всіх нас, а найперше тих, які забажали вступити на шлях боготворчого мовчання, посвятитися Богові і, відійшовши від світу, мудро перебувати в мовчанні: понад усі інші справи та піклування найперше молитися до Господа і з безсумнівною надією просити у Нього милості, й постійно прикликувати всесвяте і найсолодше ім'я Його, завжди маючи Його в умі, у серці і на устах, та всіляко спонукати себе у Ньому і з Ним дихати, і жити, і спати, і чувати, і ходити, і їсти й пити — і взагалі все, що робимо, робити в Ньому і з Ним. Бо як при відсутності Його збігається до нас усе шкідливе, не залишаючи місця нічому корисному для душі, так у Його присутності усе противне відганяється, ні в чому доброму не буває нестачі, і все є можливим для виконання, як і сам Господь нам возвіщає: «Хто перебуває в Мені, а Я в ньому, той плід приносить щедро. Без Мене ж ви нічого чинити не можете» (Йо. 15, 5).
64. «Якщо істинно бажаєш засоромити помисли, радісно перебувати у мовчанні та без великого зусилля чувати серцем, то нехай пристане до дихання твого Ісусова молитва, і через кілька днів побачиш це на ділі».
65. Чого шукають Ісусовою молитвою? Того, щоб зійшов у серце благодатний вогонь і почалася безперервна молитва, чим саме і визначається стан благодаті. Потрібно знати, що Ісусова молитва, коли, впаде у серце Божа іскра, роздуває її у полум'я; але сама не дає цієї іскри, а лише сприяє, щоб прийняти її. Чим сприяє? Тим, що збирає думки в одне і дає можливість душі стояти перед Господом і ходити у Його присутності. Головне — стояти і ходити перед Богом з благанням до Нього із глибини серця. Так робив Максим Капсокалівіт… То ж нехай так роблять усі, хто шукає благодатного вогню, не турбуючись про слова та положення тіла. Бог дивиться на серце.
Я говорю це тому, що інші зовсім забувають про благання із серця… Уся турбота їх — про слова та положення тіла. І коли відмовлять у певному положенні з поклонами відоме число Ісусових молитов, тоді зупиняються на цьому, і з якоюсь зарозумілістю та осудженням дивляться на тих, які ходять до церкви на загальну уставну молитву. Деякі увесь свій вік так живуть і лишаються пустими, без благодаті.
Якщо б хтось запитав мене, як мені налагодити молитовне діло, я сказав би йому: звикай ходити у присутності Божій або зберігай пам'ять про Бога і перебувай у благоговінні; для підтримування цієї пам'яті вибери кілька коротеньких молитовок або просто візьми Золотоустові молитовки і часто повторюй їх з відповідними думками та почуттями. По мірі навикання буде просвітлюватися голова пам'яттю про Бога і зігріватиметься серце. У цьому положенні нарешті западе у серце іскра Божа — промінь благодаті. Його неможливо нічим виробити, він виходить прямо від Бога… Тоді можеш залишитися лише з Ісусовою молитвою і нею роздувати молитовну іскру у полум'я. Таким є прямий шлях.
66. Потім, коли зауважите, що хтось починає заглиблюватися у молитву, можете запропонувати йому творити Ісусову молитву безперервно, і при цьому зберігати пам'ять Божу зі страхом та благоговінням. Молитва є першою справою. Головне, що шукається молитвою, це отримання того вогника, котрий був даний Максиму Капсокалівіту… Цей вогник ніякою майстерністю не здобувається, а подається свобідно Божою благодаттю. Для цього і вимагається молитовний труд, як пише св. Макарій… Хочеш осягнути молитву, — каже він, — трудись у молитві… Бог побачить, як ти пильно шукаєш молитви, і дасть її (Слово 1, розділ 13).
67. У повсякденному досвіді благочестивого життя це наявно справджується стосовно Ісусової молитви. У ній мало слів, проте вони об'єднують все. Здавна визнано, що коли ти здобув навик молитися цією молитвою, то можеш замінити нею усі молитвослів'я. І хіба є хтось з ревнителів спасіння, який не був би знайомий з цією практикою? За свідченнями св. Отців, сила цієї молитви велика; а поміж тим, на ділі бачимо, що не всі, хто має навик до неї, причетні до тої сили, не всі споживають від її плодів. Чому? Тому, що самі хочуть присвоїти собі те, що належить до Божих дарів і є ділом Господньої благодаті.
Почати повторювати цю молитву зранку, ввечері, коли ходиш, сидиш чи лежиш, коли працюєш і коли відпочиваєш — це є наше діло, на це не вимагається особливої Божої допомоги. Трудячись так постійно, можна самому дійти до того, що язик і без нашої свідомості завжди буде повторювати цю молитву. Може прийти за цим і деяке примирення помислів, і навіть свого роду сердечна теплота, але все це, як зауважує у Добротолюбії чернець Никифор, буде ділом і плодом наших зусиль. Зупинитися на цьому — значить також задовольнитися умінням папуги вимовляти відомі слова, навіть такі, як «Господи помилуй». Плід від цього такий: будеш думати, що маєш, тоді як зовсім нічого не маєш. Це і стається з тими, в кого під час навикання до цієї молитви, оскільки це є річ, що залежить від нас, не розкривається свідомість того, у чому її суть. А не усвідомлюючи цього, вони задовольняються вказаними природними по-чатками її дії і припиняють пошук. Але в кого свідомість та розкриється, той не припинить пошуку; але бачачи, що скільки б не намагався діяти за приписами старців, очікуваного плоду все немає, припиняє всяке очікування від одного лише свого зусилля і всю надію покладає на Бога. Коли це владнається, тоді відкривається можливість благодатної дії: благодать приходить у час, який лише вона знає, і прищеплює ту молитву до серця. Тоді, як кажуть старці, буде все те саме за зовнішнім порядком, але не те саме за внутрішньою силою.
Що сказано про цю молитву, те можна примінити до всякого прояву духовного життя. Візьміть, наприклад, сердиту людину і припустіть, що вона забажала погасити гнівливість і здобути лагідність. У аскетичних книжках є вказівки на те, як необхідно керувати собою, щоб цього досягнути. Людина все це засвоює і починає діяти відповідно до прочитаних вказівок. Як далеко вона зайде своїми зусиллями? Не далі, ніж до мовчання уст у хвилю гніву з деяким вгамуванням самої злості, а щоби зовсім погасити гнів і оселити в серці лагідність, до цього вона сама ніколи не дійде. Це буває вже тоді, коли приходить благодать і прищеплює лагідність до серця.
Так і стосовно всього. Якого би плоду духовного життя ти не бажав отримати, шукай всіма силами, але не чекай плоду від своїх пошуків і зусиль, а склади свою печаль на Господа, без усякого зарахування будь-чого на свою долю, і Той сотворить (див. Пс. 36, 6).
Молись: «…бажаю, шукаю, але живи мене Ти правдою Твоєю». Господь визначив: «Без Мене ж ви нічого чинити не можете» (Йо. 15, 5). І закон цей виконується у духовному житті з точністю, так, що ні на волосину не відхиляється від визначеного. Коли запитують: що мені робити, щоби придбати ту чи іншу чесноту? Можна усім відповідати: звернись до Господа, і Він тобі дасть; іншого способу, щоб отримати те, чого шукаєш, немає.
68. Напишу тепер вам про способи як запалити постійний вогник або теплоту у серці. Згадайте як збуджується теплота у фізичному світі: труть дерево до дерева і отримують теплоту й навіть вогонь; якщо тримати річ на сонці, вона зігрівається, а якщо зосередити більше променів, то й запалюється. Спосіб до зародження духовної теплоти схожий на це. Праця — це тертя подвижництва; тримання на сонці — це умова молитва до Бога…
Трудами подвижництва може загорітися вогонь і в серці, але не скоро, якщо обмежуватися тільки ними: шлях цей потребує багато зусиль. Тому ще здавна досвідчені у духовному житті ревнителі спасіння, не відступаючи від цих трудів, за Божим наставленням, відкрили і передали для користування всім інший спосіб для зігрівання серця, простіший та легший на вигляд, але не менш трудний для виконання, проте який скорше приводить до мети: це цілеспрямоване здійснення умової молитви до Господа Спасителя. Воно полягає ось у чому: стань умом і увагою в серці і, будучи впевненим, що Господь поряд і слухає тебе, зі зворушенням взивай до Нього: «Господи, Ісусе Христе, Сину Божий, помилуй мене, грішного або грішну», — і роби це безперестанно, в церкві і вдома, і на дорозі, і за працею, і при столі, і у ліжку, одним словом — з тої миті, як відкриєш очі, до тої, коли закриєш їх. Це буде точнісінько відповідати триманню на сонці речі, тому що тут є тримання себе перед лицем Господа, котрий є сонцем невидимого світу. Необхідно знати, що плід від цієї молитви починається тоді, коли вона прищепиться до серця і заглибиться в нього; а для цього необхідно повправлятися у молитві, виділивши для неї певний час зранку і ввечері.
Коли все це будеш переходити зі старанністю, без лінивства, нічого не опускаючи, — Господь милостивий, — і засвітиться вогник у серці, який буде свідчити про зародження у самій глибині нашого єства внутрішнього духовного життя, або про те, що Господь воцарився в нас…
Відмінною рисою стану, коли відкривається у нутрі Царство Боже, або, інакше кажучи, коли засвічується у серці духовний вогонь, який не покидає, — є перебування у нутрі. Тоді свідомість зосереджується в серці і стоїть перед обличчям Господа, виливаючи перед Ним свої почуття, а найбільше з жалем припадаючи до Нього у смиренному покаянні разом з готовністю усе своє життя присвятити на служіння Йому єдиному. Такий порядок встановлюється щодня, з хвилини пробудження від сну, тримається увесь день, при всіх трудах та заняттях і не відходить, доки сон не зморить людину. Разом з встановленням такого порядку припиняється той настрій, який переважав у нутрі до цього моменту, в період пошуків, під час перехідного стану томлення, як називає його Сперанський… Припиняється нестримне блукання думок; атмосфера душі стає чистою та безхмарною: є лише думка та пам'ять про Господа. Звідси і ясність у всьому внутрішньому. Усе там ясне, усякий рух помічається і достойно оцінюється при умовому світлі, що сходить від Господа, якого споглядаємо. Внаслідок цього кожна недобра думка і недобре почуття, які підступають до серця, в самому зародку зустрічають опір і проганяються… Якщо ж проти волі й прослизне щось противне, у ту ж мить смиренно сповідається Господеві і очищується внутрішнім покаянням або зовнішньою сповіддю, так що совість завжди зберігається чистою перед Господом. У нагороду за весь такий внутрішній труд дається дерзновення до Бога у молитві, яка постійно жевріє у серці. Безперестанна теплота молитви є духом цього життя, так що з припиненням цієї теплоти припиняється і рух духовного життя, як з припиненням дихання припиняється життя тілесне.
69. Не кажу, щоб усе було завершено, як тільки досягнеш стану відчутного спілкування. Цим закладається тільки початок нового ступеня або нового періоду християнського життя. Звідси почнеться одухотворення душі та тіла. Коли людина опанує себе, вона починає вкладати в себе усе істинне, святе та чисте і виганяти все неправдиве, гріховне та плотське. Й до цього вона трудилася над тим, але щохвилини була обкраденою; те, що встигала вона збудувати, у ту ж мить було майже зовсім зруйноване. Тепер не так. Людина ступила твердою ногою і, не піддаючись протистоянням, здійснює відповідно своє збудування. Бо сприймається, за словами Варсонуфія, вогонь, який кинути на землю прийшов Господь, — і в цьому вогні починають перегоряти всі сили людської природи. Якщо довгим тертям викличете вогонь і вкладете його між дрова, — дрова запалають і будуть тріскотіти й диміти, доки не перегорять. А ті, котрі перегоріли, є пройняті вогнем і віддають приємне світло без диму та тріскотіння. Точнісінько таке саме відбувається і у нутрі. Коли вогонь сприйняли, починається перегоряння. Скільки при цьому диму та тріскотіння — знають ті, хто пізнав це. Але коли все перегорить, дим і тріскотіння припиняються, і у нутрі панує тільки світло. Стан цей є станом чистоти; до нього — довгий шлях. Але Господь багатомилостивий і всемогутній… Очевидно, що того, хто сприйняв вогонь відчутного спілкування з Господом, очікує не спокій, а велика праця, проте праця солодка та плідна; а до цього вона була й гіркою, й мало плідною, а то й безплідною зовсім.
70. По мірі того, як здобуватимеш навик молитися чужі молитви, почнуть пробуджуватися в тобі й свої молитовні звертання та взивання до Бога. Ніколи не залишай без уваги цих піднесень до Бога, що проявляються у твоїй душі; але щоразу, як тільки вони збудяться, зупинись і молися своєю молитвою. Не думай, що молячись так, завдаєш шкоди молитві, — ні: якраз тут ти й молишся як належиться, і ця молитва швидше доходить до Бога. Ось тому й існує правило, якого всі навчають: у церкві чи вдома, коли душа твоя сама захоче помолитися своїми, а не чужими словами, — дай їй свободу, нехай молиться. Хоча б навіть цілу службу сам промолився і навіть вдома відстав від молитовного правила й не встиг виконати його.
Той та інший спосіб молитви, — за молитовником з увагою і відповідними благоговійними думками та почуттями або без них, своїми словами, — однаково приємні Богові. Йому тільки неприємно тоді, коли хтось читає молитви вдома чи в церкві на службі стоїть неуважно: язик читає або вухо слухає, а думки блукають хто зна де. Тут зовсім нема молитви. Проте молитва особиста, а не прочитана, є ближчою до суті справи і багатопліднішою. Тому радять не завжди чекати доти, аж поки захочеться помолитися самому, але заставляти, принуджувати себе так молитися, і не тільки під час церковної служби і домашнього молитвослів'я, але й на всякий час. Щоб навикнути у цій самопримусовій молитовній праці, досвідчені молільники вибрали одну молитву до Господа Спасителя і встановили правило як її виконувати, щоб з її допомогою розвинути у собі особисту молитву. Це дуже просто: стань умом у серці перед Господом і молися Йому: «Господи Ісусе Христе, Сину Божий, помилуй мене». Так роби вдома перед спільною молитвою, і у проміжках між нею, і в кінці, так само і в церкві, і увесь день, щоб усі моменти дня наповнити молитвою.
Ця спасенна молитва спочатку, звичайно, буває трудовою, діяльною. Але якщо не полінуєтеся потрудитися над нею, вона стане саморушійною, сама буде творитися, немов струмок, що дзюрчить у серці. Це — велике благо, і варто потрудитися, щоб досягнути його. Подвижники, які здобули успіх у молитві, вказують для цього на невелике зусилля або на не дуже важку молитовну вправу, а саме: перед або після молитовного правила, ранішнього чи вечірнього, а може й вдень, виділи трохи часу на виконання цієї однієї молитви і виконуй її так: сядь, а краще стань молитовно, зосередься увагою у серці перед Господом, маючи певність, що Він поряд і слухає тебе, й взивай до Нього: «Господи Ісусе Христе, Сину Божий, помилуй мене», — і, якщо маєш охоту, клади поклони, поясні та доземні. Так роби чверть години, півгодини, більше або менше, як тобі зручніше. Чим ревніше потрудишся, тим скорше ця молитва прищепиться до серця. Краще взятися за справу якнайнастирливіше і не відступати, доки не досягнеш бажаного або доки молитва ця не почне сама рухатися в серці; після цього лише підтримуй її. Та сердечна теплота, або горіння духа, про які говорилося раніше, приходять саме цим шляхом. Чим більше закорінюється у серці Ісусова молитва, тим більше серце зігрівається, і тим більше саморушійною стає молитва, так що вогонь духовного життя спалахує у серці і горіння його стає безупинним, разом з тим, як молитва Ісусова займе усе серце і буде безупинно рухатися. Тому ті, у кому зародилося досконале внутрішнє життя, майже виключно моляться цією молитвою і визначають нею своє молитовне правило.
71. Св. Григорій Синайський пише: «Прийняте нами від Ісуса Христа у святому хрещенні не знищується, а тільки заховується як якийсь скарб у землю. І розсудливість та вдячність вимагають піклуватися про те, щоб відкрити його і зробити явним. До цього приводять такі способи: по-перше, дар цей відкривається у постійних зусиллях у виконанні заповідей, так що наскільки виконуємо заповіді, настільки дар цей виявляє свою світлість і свій блиск; по-друге, він стає явним і розкривається через безупинне призивання Господа Ісуса, безперестанною пам'яттю про Бога. Перший засіб є могутнім, але другий ще могутніший, так що і перший отримує від нього повну свою силу. Тому, якщо щиро хочемо розкрити заховане в нас благодатне зерно, то поспішаймо скорше здобути навичку до сердечної вправи і завжди мати у серці це єдине діло молитви, без видінь і образів, аж поки воно зігріє наше серце і розпалить його до невимовної любові до Господа».
72. Молитву цю назвали Ісусовою тому, що у ній ми звертаємось до Господа Ісуса, і за своїм складом вона є словесною, як всіляка інша коротка молитва. Умовою ж вона буває і повинна називатися тоді, коли підноситься не одним словом, але й умом і серцем до Бога, з усвідомленням її змісту і відчуттям, і особливо коли через довге з увагою промовляння так зливається з порухами духа, що лише вони і бачаться у нутрі, а слів ніби й нема. Усяка коротка молитва може піднятися до цього ступеня.
А Ісусовій молитві належить перевага тому, що вона поєднує душу з Господом Ісусом, а Господь Ісус є єдиними дверима до богоспілкування, здобути яке і намагається молитва. Бо сам Він сказав: «Ніхто не приходить до Отця, як тільки через Мене» (Йо. 14, 6).
Ось чому той, хто осягнув її, засвоює усю силу Господнього воплочення, у чому і є наше спасіння. Слухаючи це, ти не здивуєшся, чому ревнителі про спасіння не шкодували праці, намагаючись здобути навик до цієї молитви і засвоїти собі її силу. Візьми й ти з них приклад для себе.
Навик до Ісусової молитви зовнішньо полягає в тому, щоб вона сама по собі постійно оберталася на язиці, а внутрішньо — у зосередженні уваги ума у серці і в безперестанному стоянні у ній перед Богом із сердечною теплотою, яка супроводжує це у різних мірах; і відкиненням усяких інших помислів, а найголовніше — з сокрушеним і смиренним припаданням до Господа Спасителя. Початок до цього навикання укладається якнайчастішим повторенням цієї молитви з увагою в серці. Часте повторення збирає ум воєдино у стоянні перед Господом. Встановлення такого порядку у нутрі супроводжує зігрівання серця і відігнання найпростіших помислів, а не лише пристрасних. Коли у серці почне безупинно жевріти вогонь приліплення до Господа, тоді разом з цим оселиться у нутрі мирне розположення серця з сокрушеним і смиренним у думці припаданням до Нього. До цього доходить наш власний труд з допомогою Божої благодаті. Все інше, вище за те, що може відбутися у ділі молитви, буде даром єдиної благодаті. У святих Отців згадується про це тільки для того, щоби той, хто досягнув вказаної межі, не подумав, що йому нема вже чого бажати, і не уявив, що стоїть на самому вершечку молитовної або духовної досконалості.
Не поспішай підганяти одну молитву за другою, а з помірним триванням промовляй їх, як звичайно говорять перед великою особою, коли її про щось просять. Однак, не лише про слова піклуйся, а більше про те, щоб ум був у серці і стояв перед Господом, як присутнім, з повним усвідомленням Його величі і благодаті та правди.
Щоб уникнути помилок, знайди порадника — духовного отця, або співрозмовника — брата-однодумця, і звіряй їм все, що стається під час твого подвигу. А сам завжди дій у найбільшій простоті, у великому смиренні, не присвоюючи собі успіху. Знай, що справжній успіх з'являється у нутрі непомітно, не показуючись, так як відбувається ріст тіла. Тому, коли почуєш всередині: ось воно! — знай, що це голос ворожий, який подає тобі уявне замість дійсного. Тут є початок самообману. Заглушуй цей голос відразу; інакше він як труба буде гудіти в тобі, годуючи зарозумілість.
73. Необхідно знати, що правдива ознака подвигу і разом з тим умова успіху через нього є відчуття болючості. Той, хто простує безболісно, не отримає плоду. Сердечний біль і тілесний труд стягають дар Святого Духа, що дається усякому віруючому у святому хрещенні, та який через наше недбальство у виконанні заповідей закопується у пристрастях, а по невимовній Божій милості знову воскресає у покаянні. Тож не відступай від трудів через те, що вони є приносять болючість, щоб ти не був осуджений за безплідність і не в почув: «Візьміть, отже, талант від нього». Усякий подвиг, тілесний чи душевний, який не супроводжується болем і не вимагає праці, не приносить плоду: «…Царство Небесне здобувається силою; і ті, що вживають силу, силоміць беруть його» (Мт. 11, 12). Багато хто чи мало років підряд безболісно трудився і трудиться, але через цю безболісність був далекий від чистоти і непричетний Святого Духа, бо відкинув подвиг, який звершується з болем. Ті, які діють у недбальстві та розслабленні, трудяться ніби й багато, але ніякого плоду не пожинають через безболісність. Якщо, згідно з пророком, не сокрушаться бедра наші, знемігши від трудів пощення, і якщо ми не поставимо у серці болісних почуттів сокрушення, і як породілля не відчуємо гостроти болю, то не зможемо породити дух спасіння на землі нашого серця.

Із книги «Мистецтво молитви» видавництва «Свічадо», 2007 р.

Download PDF

Послання Богородиці, 9 січня 1986р., Меджуґор’є.


“Дорогі діти! Закликаю вас, щоб ви своїми молитвами допомогли Ісусові у здійсненні всіх планів, які Він тут чинить. Складайте також і жертви Ісусові, щоб здійснилось усе, як Він спланував, щоб сатана не міг нічого вчинити. Дякую вам, що відповіли на Мій заклик”.
www.medjugorje.com.ua

Читайте також

Аудіокнига “Спогади с. Лусії з Фатіми” (рос. мова)

Радио Мария · “Воспоминания сестры Лусии о Фатиме” (читает Анна Войтович)   Передача на «Радіо …

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *