Центральне місце в молитовному житті християнина займає молитва «Отче наш», та сама молитва, яку вчить нас молитися на сторінках Євангелія Ісус Христос. «Господня молитва – як каже Тертуліан – це все Євангеліє в скороченні». Тут зібрана вся програма християнського життя. Молитва «Отче наш» представлена під двома редакціями двох євангелистів Матея (6,9-13) та Луки (11,2-4). Дві формули суттєво однакові, однак мають свої відмінності. Зміст молитви в Матея є більш урочистий, насичений та літургійний, натомість у Луки є коротший та більш інтимніший. Зосередьмо наші роздуми на молитві «Отче наш», яку знаходимо в Євангелії від Луки. Структура молитви у Луки складається із звернення до Небесного Отця і п’яти прохань, які молільник звертає до Бога. Тож розгляньмо кожне зокрема.
Молитва розпочинається із зверненням до Бога як до Отця. В Старому Завіті до Бога звертались як до Творця, Вседержителя, Володаря, Всемогутнього та Предвічного, коли й зверталися до Бога, як до Отця, то в значенні Батька ізраїльського народу, а не окремих осіб. Бог через пророка Єремію звіщає, що в месіанські часи «Ти зватимеш мене: мій Батьку!» (Єр. 3,19). Здійснення цієї обітниці виявляє нам Христос, наказуючи звертатись до Бога виразом «Отче наш». Отож, хто належить до славної родини, старається, щоб своєю поведінкою не принести ганьби своєму родові. Подібно християнин повинен жити так, щоб не посоромити свого Божого синівства.
- Перше прохання «Нехай святиться твоє Ім’я» закликає нас до гідного освячення Божого Імені. Святити, по-єврейському «кодеш», означає відрізняти та відокремлювати від усього буденного та пересічного і включає в себе такі ознаки як достоїнство, велич, могутність та благородність. Святити Боже Ім’я – це звіщати правду про Бога та віддавати йому належну честь і хвалу, а поряд із цим, це й заповідь Христа: «Так нехай світить перед людьми ваше світло, щоб вони, бачивши ваші добрі вчинки, прославляли вашого Отця, що на небі.» (Мт. 5,16).
- Наступне прохання – «Нехай прийде твоє Царство». Що це таке Боже Царство? В різні історичні періоди це поняття мало свої значення. Хтось розумів це як суспільну переміну, хтось як духовну, а ще хтось як політичну. Чим ж є для нас, людей ХХІ століття, Боже Царство? Святіший Отець Венедикт ХVI у своїй книзі «Ісус із Назарету» каже що, «Царство Боже не є зовнішньою структурою, а має своє місце всередині людини; Христос вказує на самого себе: Він, стоячи посеред нас, є Царством Божим. Царство присутнє не просто фізично в Ісусі, а через його діяння, що відбувається в Святому Дусі. В цьому значенні в Ісусі та через Ісуса Царство Боже стає присутнім та сучасним».
- Далі ми молимось «Дай нам кожного дня наш хліб щоденний» – Велику частину свого часу людина присвячує старанням про все необхідне для свого земного життя. Надмірна турбота та економічні конфлікти ведуть до втрати віри в Бога, натомість молитва до Отця про хліб щоденний породжує довір’я та внутрішній спокій. Христос забороняє нам журитись та надто турбуватись земними справами: «Не турбуйтеся вашим життям, що вам їсти та що пити; ні тілом вашим, у що одягнутись. Отець же ваш Небесний знає, що вам усе це потрібне. Шукайте перше Царство Боже та його справедливість, а все те вам докладеться.» (Мт. 6, 25, 33). Однак, Господь ніколи нам не забороняє просити в Нього те, чого нам потрібно.
- «І прости нам гріхи наші, бо й ми прощаємо кожному, хто нам винен» – Гріх – це свідоме і добровільне переступлення Божої заповіді, а поряд із цим це й невдячність проти люблячого Бога, який обдаровує своє творіння ласкою та турботою. Апостол Яків каже: «Всі ми прогрішуємось чимало» (Як. 3,2), а Іван у своєму листі пише: «Коли ми кажемо, що гріха не маємо, то ми самих себе обманюємо, і правди в нас немає.» (1 Ів.1,8.). Кожен гріх має також і соціальне значення. Він нищить зв’язок не лише з Богом, але й наносить кривду і нашим ближнім. Тому, як любов до ближніх є любов’ю до Бога, так і гріхи проти ближніх є гріхами проти Бога: «Істинно кажу вам – каже Христос – усе, що ви зробили одному з моїх братів найменших – ви мені зробили» (Мт. 25,40). Тому, коли хтось не хоче простити ближньому, той сам себе виключає з-під Божого милосердя: «Коли ви прощатимете людям їхні провини, то й Отець ваш Небесний простить вам. А коли ви не будете прощати людям, то й Отець ваш Небесний не простить вам провин ваших» (Мт.6,14-15).
- І останнє: «І не введи нас у спокусу» – Існує три джерела спокус: сатана, світ, а також наші пристрасті, однак, помилково вважати, що Господь є причиною спокуси, тому на це апостол Яків пише: «Ніхто спокушуваний нехай не каже: Бог мене спокушає; бо Бог не може бути спокушуваний злом, і сам він не спокушає нікого, кожний спокушається своєю власною пожадливістю, яка його притягає і зводить. А потім пожадливість, завагітнівши, породжує гріх; гріх же, здійснений, – породжує смерть.» (Як. 1,13-16). Отож, Господь не вводить в спокусу і, також, не спокушає, а лише дозволяє на спокусу, щоб випробувати та утвердити у праведності, як це було із праведним Йовом. В молитві ми не просимо про звільнення від спокус, але звертаємось з проханням до Господа, щоб Бог допоміг їх перемогти.
Нехай молитва “Отче наш”, яку ми щодня проказуємо, буде щирою, скріпленою глибокою вірою та добрими ділами, слова ж нашої молитви хай завжди будуть милими Господеві.
За матеріалами: dyvensvit.org
