У нашому метушливому житті можна знайти кілька хвилин для тиші й зосередження. Для світла, яке допомагає побачити справжні обриси речей і спрямовує на правильний шлях. Це Вервиця.
В дорозі
Вервицю можна відмолювати у церкві перед Святими Дарами. Але молитися на вервиці можна також у звичайних буденних ситуаціях, на приклад, в автобусі, у черзі до каси або під час ранкової пробіжки.
Навіть коли я знаю, що мені не вистачить часу на всю Вервицю, я можу відмолити один або два десятки, а решту залишити на потім. Якщо комусь не подобається у публічному місці виймати з кишені вервичку, то можна придбати десяток намистин у вигляді персня чи браслета.
Можливо, молитві у заторах більше перешкоджають перерви і розсіяння, але у неї є свої переваги – вона допомагає пригадати про Бога і віддати Йому справи, якими я живу тут і тепер. Розважання над подіями з життя Ісуса й Божої Матері стає підставою до здійснення іспиту совісті, молитви за інших людей (на приклад, за пасажирів автобуса). Тому Вервицю можна назвати молитвою життя – вона наповнює щоденне життя Божою присутністю. Допомагає виконувати пораду св. Павла з Послання до Солунян: «Неустанно моліться».
Молитва життя
Вервиця – це молитва життя ще й з іншої причини. Все, що коли-небудь зі мною сталося, можна знайти у таємницях Вервиці. Мене щось болить? Ісус також страждав (таємниці скорботні). Життя дає мені такі виклики, що я навіть не знаю, як їх подолати? Щось схоже могла відчувати Марія у часі Благовіщення (І таємниця радісна). Мене турбує і засмучує поведінка моїх дітей? А що думали Марія і Йосип, коли дванадцятилітній Ісус зник у єрусалимському храмі (V таємниця радісна)? Я втомлена? Мандрівка Ісуса Палестиною у спеку, без постійного місця проживання була теж не легкою (ІІІ таємниця світла).
Наш Господь Бог вирішив стати людиною і зрозуміти усю радість і смуток, які наповнюють нашу долю. Він радів на весіллі і тужив над могилою товариша. Був немовлям, біженцем, главою сім’ї, учителем. Працював фізично, ходив пішки, пітнів і замерзав. Не відступив навіть перед тортурами. Помер у муках. Пригадування історії Його життя не тільки допомагає мені поглянути на мої проблеми з відповідного ракурсу. За такої нагоди я можу усвідомити, що різні труднощі саме для того були мені дані, щоб я могла краще пізнати й наблизитися до Нього.
Come back
Вервиця – це молитва для Марії. Коли «голова» розважає над подіями з життя Ісуса й Марії, «вуста» промовляють чергове «Богородице Діво». У цьому є глибока теологія, що вражаюче співвідноситься зі звичайним життєвим досвідом.
Ми, католики, не вважаємо Марію богинею і жодним чином не зрівнюємо її з Богом. Лише Він є Творцем і Спасителем, а також Отцем і Матір’ю, Товаришем, найближчою для мене особою. Він може врятувати мене без допомоги інших людей. Оскільки Він любить любити, то хоче, щоб я теж пізнала любов і вчилася любові у різних вимірах. Тому Він посилає на мій шлях людей – тих, яких я можу бачити, але також тих, які вже на небі і з якими я маю винятково духовний зв’язок. Пресвята Богородиця як Матір нашого Господа і наша Матір посідає серед них особливе місце. Я можу звертатися до неї з різними справами, як мої діти звертаються до мене – щоб вона мені все пояснила, допомогла, потішила. На відміну від земних матерів Вона має безмежне терпіння.
Багато святих говорило про Матір Божу як посередницю ласк. Вони повторювали, що дорога «через Марію до Ісуса» – це найпевніша і найгарніша дорога до Господа. Може, тому так багато осіб, які навертаються, приступають до сповіді через багато років або просто починають багато молитися, розпочинають це come back саме з Вервиці? Я знаю кілька таких випадків. Між іншим це й моя історія.
Переклад: Ольга Гайсенюк
Джерело: slovo.today
