Господи, в тиші цього дня приходимо, щоб просити в Тебе миру, мудрості й сили. Ми хочемо подивитися на світ очима, повними любові. Дай нам покору перед життєвими подіями.
Якщо ми постійно повставатимемо проти всього й противитимемося всьому, то така форма недовіри до Бога ускладнить завдання Святого Духа, що скеровує нас у життя.
Довіряймо Господу не в сенсі фаталізму, який би вчинив нас пасивними, а в сенсі довірливого й абсолютного віддання себе в руки Отця.
Покора, до якої нас надихнула любов і довіра, робить нас вільними, активними, а не пасивними. Вона дозволяє побачити лише все добре в тому, що з нами трапляється, як в успіхах так і в невдачах.
Життя – це передусім унікальні та неповторні історії, які ми розповідаємо безліч разів. Ми повторюємо їх саме тому, що вони ніколи більше не повторяться, вони унікальні…
Тендітність життя звертає нашу увагу до глибинної суті. Часом стається так, що чим більше ми дивимося, тим менше бачимо. Можливо потрібно просто заплющити очі й іти. Досить сидіти, аналізувати. Прийшов час жити дієво.
Бачити – чи не означає це – дивитися щоразу наново? Дивитися, немов уперше бачити? Можливо з таким ставленням до життя ми помітимо й пізнаємо істину.
Шукаймо, радше, автентичності, чутливості. Пізнаваймо річ без додаткових знаків. Зрозуміймо, врешті, драму сучасної людини, яка прагне тлумачити там, де треба відчувати, яка шукає значень там, де треба шукати дотику, яка думає там, де треба любити. Тому не можу не погодитися із словами Антуана де Сент-Екзюпері: «Очі сліпі. Шукати треба серцем».
Досить шукати фрази чи слова, що мотивують нас, досить ними закривати свої рани. Відважмося визнати нашу крихкість. Розпочинаймо шукати серцем…
Бр. Антоній Канюк, ЧСВВ
