Про що ти думаєш, дивлячись на Хрест? Про любов? Про страждання Господнє? Про Його милосердя чи про своє спасіння? Так, усе це приховано у священному хресному дереві, але є ще одне: послух. Розп’ятий Ісус – це знак найвищого послуху Божій волі, що виникає із синівської любові (див. Йо 8,28-29).
Весь Свій земний шлях Ісус пройшов у смиренності і послуху. Він корився Своїм батькам (див. Лк 2,51). Він виконував Божу волю, коли привселюдно прийняв хрещення в Йордані (Мт 3,14-15). Христос був слухняний Богові в часи випробувань і спокус (див. Йо 12,27-28). Чимало годин Він проводив у молитві, щоб пізнати волю Свого Отця (див. Лк 6,12-13). Навіть Йому, Божому Синові, ця слухняність не завжди давалася легко – згадай Його боріння в Гетсиманскому саду. Але Ісус постійно зважав на мудрість Отця, на силу Святого Духа, і Його смиренність перетворювалася на перемогу: Воскресіння в славі!
Христос здобув нове життя, мужньо пройшовши через страждання і смерть. Ставши Людиною, зійшовши на Хрест, Господь відкрив для всіх ворота зі смерті в життя.
Роздумуючи над стражданнями і смертю Христа під час Страсного тижня, не будемо випускати з уваги їхній результат – перемогу Любові і безмежної покори. Відгукнімося ж на Добру Новину, наслідуУ ці останні дні Великого посту не будемо забувати про найголовніше: Божа благодать перемагає пітьму горя і гріха, зціляє біль, страждання і розпач. Після сорокаденної мандрівки з Христом, дійшовши з Ним до Голгофи, ми загартували в випробуваннях наші серця і утвердилися в любові. Людина приймає Христа або відкидає, йде за Ним або віддаляється від Нього, — іншого не дано. Відстоювати правду, захищати знедолених, утверджувати християнські цінності і нести людям Добру Новину – все це вимагає чималої мужності. Але Господь не залишив нас наодинці з труднощами. З висоти Свого Хреста Він дає нам силу, віру і сміливість, щоб ми невпинно свідчили про Істину.
«Господи Ісусе, дай мені мужність прямувати за Тобою.»
«Слово між нами» Великий піст 2004 №2(51)
Роздумуючи про Страсті Господні, ми найчастіше зосереджуємося на тілесних стражданнях Ісуса Христа. Сьогодні звернімо свою увагу на те, як наш Господь переживав це Серцем.
Кожен з нас хоча б раз потрапляв у ситуацію неприйняття і нерозуміння з боку близьких людей. Це набагато болючіше, ніж нерозуміння чужих людей, від яких ми і не очікуємо багато. Тому можемо собі уявити, як ранили Христа осуд і ненависть духовної еліти вибраного народу: «Ганьба розбила моє серце, і я знемігся, я чекав милосердя, та його не було, і втішителів, – та не знайшов нікого» (Пс 69(68),21). Ісус страждав, знаючи, що, відкидаючи Його, вони відкидали любов Небесного Отця.
Коли нас відкидають люди, яких ми любимо, найчастіше ми замикаємося в собі, перестаємо з ними спілкуватися, в нас закрадається не-прощення, бажання помсти або навіть ненависть. Ісус вчинив зі Своїми кривдниками інакше: Він простив їх і молив про їхнє прощення Отця: «Отче, відпусти їм, не знають бо, що роблять» (Лк 23,34).
Наслідуймо ж Христа. У нас немає причин залишатися в кайданах самотності та образ. Ісус прийшов не тільки, щоб відкупити наші гріхи, але й щоб відкрити для нас шлях до звільнення від усіх наших кривд і ворожнечі. Впродовж Страсного тижня не зосереджуйся на образах, завданих тобі оточуючими. Проси Бога зцілити тебе від душевних ран. Проси, щоб Його Святий Дух звільнив тебе від ланцюгів, накладених іншими людьми. Нехай Христовий мир і радість наповнюють тебе, дають силу простити твоїх кривдників. Якщо Христос може зцілити тіло, то Він може зцілити і зранене серце. Тому дозволь Йому подарувати тобі свободу, якої ти так жадаєш!
«Господи, Ти мій Визволитель! Я віддаю Тобі біль свого серця, піднеси його на жертовний Хрест! Звільни мене і допоможи жити у сяйві Твоєї любові і прощення!»
«Слово між нами» Великий піст 2008№2(87)
Сьогодні, на початку Страсного Тижня, ми разом з усією Церквою читаємо про Страсті Христові від святого Марка. Це тиждень Любові Христової. Нехай він буде сповнений не лише скорботою і смутком, а і вдячністю, світлою радістю і надією.
Євангеліст розповідає, що коли Господь Ісус Христос віддав дух, завіса в Храмі роздерлася надвоє, від верху до низу (див. Мр 15,37-38). Завіса являла собою полотнище, яке відокремлювало людей від Святая Святих Храму (див. Вих 25,8). Розірвати її від верху до низу було неможливо людськими зусиллями, тому що висота Храму була величезною. Розриваючи цю завісу, Господь хотів сказати людям: «Між Мною і вами більше немає
границь».
Як завіса відокремлювала людей у храмі від присутності і святості Бога, так гріх відокремлює нас від нашого Творця. Але після смерті Христа ця завіса роздерлася від верху до низу (від небес до землі). Нам відкрився шлях до небес, і Божа любов стала доступною кожному з нас. Тепер ми можемо чути Його голос і відчувати Його присутність.
Проте кожен з нас відчуває прірву між собою і Господом. Завіса гріха і невір’я часто закриває нам шлях до престолу Небесного Отця. Але Ісус жадає розірвати цю завісу впродовж цього Страсного Тижня. Потрібно тільки прийти до Нього і відкрити своє серце. І Господь наповнить нас Його любов’ю. «Господи Ісусе, дивлячись на Твоє Розп’яття, я не можу знайти потрібних слів. Прийди і розірви завісу гріха в моєму житті. Ісусе, я хочу доторкнутися до Твоєї слави і стати схожим на Тебе.»
«Слово між нами» Великий піст 2006 №3(70)
