Падав густий, лапатий сніг, а в теплій і затишній кімнаті за письмовим столом сидів молодий помічник священика й задумливо дивився на чистий аркуш паперу, на якому й досі не було ні рядочка. Ще з юності він мріяв служити Богові та стати священиком. Позаду роки навчання на богословському факультеті університету, й ось уже кілька місяців він – помічник священика великої церкви. Завтра Різдво, й так сталося, що парох захворів, тож Різдвяну проповідь доведеться говорити саме йому. Він так мріяв про це! Така нагода донести до людей Добру Новину! Юнак із самісінького ранку сидить за письмовим столом – а на аркуші й досі нема ні рядочка. Потрібні слова, що завтра мали б зворушити людей, чомусь не хочуть лягати під перо. Довкола стоси книжок, які прогорнуто за день, виписки із Святого Письма та творів видатних богословів…
Але той аркуш, на якому повинна бути проповідь – чистий-чистісінький. Юнак зітхнув і схилив голову на стіл. Сон його переміг…
Він підвівся, подивився на годинник – до вечері ще залишилася добра година.
"Піду прогуляюся. Все одно в голові жодної розумної думки. А далі – як Бог дасть…"
Він одягає пальто, закутується шарфом і рушає надвір. Заметіль стихла. Чистий сніг білим полотном укрив вулиці міста, втішивши дітвору, що вибігла гратись у сніжки, й засмутивши двірників, на яких чекало прибирання.
"Давно не було такої щедрої на сніг зими!" – усміхається молодий священик, йдучи вулицею.
"Дивно… Чому так буденно метушаться перехожі, ніби сьогодні не Святвечір?"
Далі його погляд падає на вітрину крамниці, і його дивує, що та чомусь не прикрашена до Різдва, він зазирає до іншої – так само: немає ні зірочок, ні гілочок ялинки, ні паперових Ангеликів, тобто нічого такого, чим зазвичай прикрашають приміщення до Різдва. "Дивно …"
Молодий чоловік згадує, що в магазині на розі вулиці він вчора бачив дуже гарний порцеляновий вертеп: маленька, ніби іграшкова, стаєнка, а в ній фігурки Марії, Св. Йосифа, маленького Ісуса в яслах, пастухів, царів, Ангелів і навіть верблюдів, овець, віслюка та вола. Він іде туди, щоб іще раз помилуватися тією зворушливою вифлеємською сценою – раптом вона підкаже потрібні для проповіді слова? Але вертепу вже немає. "Його, напевне, купили", – думає юнак і запитує у продавця: "Вертеп? Купили?" – "Який вертеп?" – "Порцеляновий?" – "Вибачте, добродію, в нас ніколи не було такого товару. Я навіть не розумію, про що мова", – відповідає той.
"Мабуть я сплутав крамниці…" Він далі бреде засніженими вулицями рідного міста, все ще шукаючи слова для завтрашньої проповіді. Й раптом зауважує, що не бачить своєї церкви, повз яку оце зараз мав би проходити. Священик ще раз уважно оглядає все довкола. Так, так, саме тут має бути його церква Різдва, проте на тому місці чомусь стоїть звичайний будинок.
"О Господи! Це ж я, напевне, теж підхопив застуду. В мене гарячка. Тому й увижається казна-що. Слід хутко повертатися додому, випити гарячого молока з медом і трав'яного чаю. Я за всяку ціну маю бути завтра на ногах, адже крім мене, нікому буде провести Богослужіння".
Поволі сутеніє: звісно, передріздвяний день – найкоротший у році. Юнак вбігає до свого будинку й помічає, що на дверях нема зеленого віночка. Зазирає у вітальню – зникла ялинка і нема нікого з домашніх. Іде на кухню, аби попросити служницю загріти молока від застуди – й помічає, що звідти не чутно тих чарівних пахощів і метушні, які завжди супроводять передсвяткові приготування. "Добрий вечір, пане! – вітає його служниця. – Ваші батьки та сестра поїхали до театру". – "До театру? Замість Святвечора?!" – вигукує вражений священик. Такого в його статечній, побожній родині ще не було! "Перепрошую, пане, якого вечора? Хіба сьогодні якийсь незвичайний день?"
Вкрай змучений юнак просить гарячого молока з медом, бо він трохи застудився. І втомлено рушає до своєї кімнати. "Таки не зможу я завтра провести Богослужіння. Слід писати комусь із товаришів, щоб замінив… Ні, це ж треба захворіти в такий урочистий і відповідальний час! Чому, Господи? Але ж і горло не болить і нежитю нема…" Він намагається не нарікати та прийняти несподівану застуду, як Боже випробування. Розгортає святе Письмо, щоб знайти в ньому слова розради … і бачить чисті білі аркуші. "Не може такого бути!"
Він хапає інше видання – так само порожні сторінки. Поволі на кожній з них проступає одне-єдине речення: "Якби Я не прийшов…"!
"Якби Я не прийшов…" – вголос читає бідолашний помічник пароха. Тепер зрозуміло, чому буденно метушаться на вулицях люди, чому зникли різдвяні прикраси та вертеп із крамниці, чому на площі більше немає церкви, чому у вітальні не стоїть ялинка, а його домашні поїхали до театру… Бо немає ніякого Святвечора, а завтра не настане Різдво. Отож не потрібно писати ніяку проповідь, бо нема ніякої Доброї Новини… Уся Біблія тепер має лише чотири слова : "Якби Я не прийшов …"
"Як страшно, Господи! Ісусе, як страшно й сумно жити в світі, де Ти не народився!" – шепоче юнак, схиляючи голову на руки.
У двері стукають – то, напевно, служниця принесла гаряче молоко з медом.
– Сину, ти вийдеш до гостей? Приїхали двоє твоїх кузинів, татова хрещениця… Завершуй свої справи, бо скоро святкова вечеря!
То не служниця, то голос матері. Хіба вона не поїхала до театру? Святкова вечеря? Він підводиться, у кімнаті майже темно, й усе ж він бачить перед собою розгорнуту Біблію: "Народження ж Ісуса Христа сталося так…" То Євангеліє від Матея, а не порожні сторінки!
Тобто все, що трапилося з ним, – тільки сон? Він задрімав, працюючи над своєю першою Різдвяною проповіддю? "Мама каже, що до вечері ще є час… Тобто я встигну написати! Дякую, мій Боже, що допоміг знайти потрібні слова! І дякую, що Ти багато століть тому прийшов на землю, аби врятувати наші душі!"
Підготували Традиційні сестри-монахині ЧСВВ
Провінції Божого Милосердя
