Любов – це справді універсальний вихід. У кожному поодинокому випадку важко визначити, що буде краще: мовчати чи говорити, не втручатися чи дати пораду. Але, якщо у тобі буде любов, щоб ти не вчинив, воно буде правильним, бо «любов ближньому зла не чинить» (Рим. 13, 10)…
Кожна особа, з якою ти зустрічаєшся, – це твій позикодавець, який приходить до тебе забрати борг, що ти йому винен. Можливо, він проситиме у тебе щось, що ти не зможеш йому дати й іноді ти будеш змушений йому лагідно відмовити; однак навіть коли ти відсилатимеш його, не задовільнивши його прохання, уважай, щоб ти не відсилав його, гн віддавши того боргу, що ним є любов. Бог у Христі дав тобі любов, щоб розділити її з братами… Внутрішня любов, про яку говорив апостол, – це любов, яку ми модемо практикувати всі і завжди. Зовнішні акти любові неодмінно мусять перериватися, любов же – ні. Це не любов, яку хтось повинен дарувати, а хтось отримувати, це не любов, яка робить різницю між багатим і бідним, здоровим і хворим. Цю любов можуть дарувати всі – бідні не менше від багатих. Часто вона міняє ролі, встановлені людською несправедливістю, і чинить бідних справжніми багатими і справжніми дарувальниками.
Ця любов – не лише універсальна, але дуже конкретна. Йдеться не про ведення абстрактної боротьби з власними думками, а про те, щоб почати дивитися на людей новими очима. Це особи, з якими ми будемо зустрічатися ще сьогодні. Достатньо вирішити, зо я хочу ставитись до тієї особи з такою щирою любов»ю, – і ти з подивом зауважиш, що можливе зовсім інше ставлення до неї. Немовби у тобі відкрилося ще одне око, не таке, як звичне, природне. Усі стосунки можна змінити. Наведу один приклад. Ти лежиш у ліжку, – хворий чи просто не можеш заснути. Звісно, ти не можеш молитися весь час. Але Боже слово ставить перед тобою важливе завдання – чергувати молитву з братньою любов»ю. І ось як: нехай у твоїй уяві до кімнати зайдуть ті твої знайомі, кого Бог приведе на думку у тій хвилі, і з ким, ймовірно, тобі найбільше треба було б змінити свої стосунки. Коли кожен з них стоятиме там, перед тобою, у самому твоєму серці, – спробуй на нього подивитися Божими очима і серцем- так, як би ти хотів, щоб Бог дивився на тебе. І ти побачиш, як мовби чудом зникнуть усі мотиви для упередження і ворожості, всі образи; він виглядатиме перед твоїми очима як бідне створіння, що страждає, що бореться зі своїми слабкостями і обмеженнями, як ти, як і всі. І ти будеш здивований, як ти досі цього не відкриві відпустиш його в мирі, так, як прощаєшся з братом, мовчки поцілувавши його… Ніхто нічого не зауважить: якщо хтось увійде до твоєї кімнати, то знайде все без змін, тільки твоє лице буде трохи ясніше, а в тебе тим часом ввійде Царство Боже. Трошки нового неба і нової землі зайняло місце старої землі, і перші, хто зазнає від цього благотворного впливу, будуть якраз оті брати, з якими ти примирився…
Джерело: Канталамесса Раньєро. Для Господа живемо: Духовні роздуми на основі послання апостола Павла до Римлян/ з італ. перекл. П.Смук. – Львів: Свічадо, 2008. – 256 с.
Довідка: Отець Раньєро Канталамесса (Raniero Cantalamessa) – католицький священик, монах-капуцин. Доктор богослов’я, фахівець з античної літератури, член Міжнародної богословської комісії (1975-1981). У 1979 р відійшов від викладацької діяльності, щоб присвятити весь свій час проповіді Євангелія. У 1980 р був призначений папою Іваном-Павлом II на посаду проповідника папського будинку, донині виконуючи покладені на нього обов’язки – під час Великого і Різдвяного постів щотижня проповідувати в присутності папи, кардиналів і єпископів Римської Курії та настоятелів монаших чинів. Часто виступає на міжнародних конференціях, також екуменічних. Веде щотижневу програму про Євангеліє на італійському державному телебаченні.
