Процес який завершиться 1 травня беатифікацією Папи Римського Івана Павла II
показав, що у колишнього понтифіка не було різниці між його публічним життям і приватним. Постулятор цієї справи сказав, що процес «став підтвердженням повної прозорості життя Івана Павла ІІ, як людини та як священика». Таку саму думку висловив і монсеньйор Славомір Одер на конференції минулої п’ятниці в Римі. «Не існувало «публічного» Войтили і «приватного»» сказав він. За словами монсеньйора, ЗМІ не «створювали» симпатичного, завзятого і чуйного Папи. Швидше, ці якості були сутністю його особистості.
Процес також показав, що джерелом енергії, ентузіазму і глибини Святого Отця були «зустрічі з Богом, любов до Христа і знання, що Господь любив його». Постулятор розповів що Кароль Войтила одного разу сказав: «Вони намагаються зрозуміти мене збоку […] але мене можливо зрозуміти тільки зсередини». Молитва була «повітрям, яким він дихав, водою яку він пив, їжею, яка живила його». Монсеньйор Одер додав, що він молився до останньої години агонії. Багато свідків підтвердили, що для Івана Павла II: «Перше завдання Папи для Церкви і світу – це молитися». «Саме завдяки молитві, його справи давали плоди» сказав монсеньйор Славомір. Коли понтифік попросив співробітників запропонувати рішення для конкретних проблем, і вони казали, що вони не знайшли відповідей, він повторював: «рішення будуть, коли ми будемо молитися більше».
Відкритий на істину
Монсеньйор Одер також відзначив рису Івана Павла ІІ «говорити правду без страху». Його внутрішня свобода була також виражена в відреченні від матеріальних благ, продовжив постулятор, назвавши Папу «людиною радикальної бідності».
Він розповів свідчення з Кракова про те, як люди прали відразу кілька разів новий одяг, щоб він виглядав вживаним, і завдяки цій хитрості Кароль Войтила приймав його (одяг) у подарунок і не казав віддати ці речі бідним. Його внутрішня свобода виявлялась також у стосунках з іншими людьми, сказав монсеньйор. Папа був людиною, яка вміла приймати критику і не уникав важких і незручних ситуацій через страх – ні зі страху перед владою під час його перебування в Польщі, ні через страх з боку громадської думки під час свого понтифікату.
Успіх ніколи не був його метою, сказав монсеньйор Одер. Його метою радше було: «проголошувати істину Євангелія і захищати істину про людину». З цієї свободи, продовжив він, яка була закорінена в його стосунках з Богом народилось його гасло: ««Не бійся», як початок і девіз його понтифікату».
Монсеньйор Одер описав Папу як людину, яка шукала близькості з кожною людиною. «Войтила, який дуже скоро втратив свою сім‘ю, мав дуже сильне почуття родини і знав людське тепло», – сказав він. І ці сімейні цінності він розширював за межі Церкви. Монсеньйор Одер розповів про зустріч з єврейською жінкою, яка сказала йому, що втратила батька двічі: «У перший раз, коли помер її біологічний батько, а другий зі смертю Івана Павла II».
Відкритий на страждання
Хрест це ще одна складова життя Войтили, яку не слід випускати з уваги, сказав монсеньйор Одер. Він пригадав як Папа переносив страждання «з гідністю, і, врешті-решт, в тиші, яка говорить більше, ніж слова». Постулятор додав, що «Мільйони людей у світі зберегли в пам’яті сюжет по телебаченню про Папу в його особистій каплиці, де він молиться обіймаючи хрест під час служби Страсної п’ятниці». Монсеньйор Одер сказав, що беатифікаційний процес був не просто «бюрократичною експертизою». Цей процес, за його словами, додав «інтенсивності і сили» до вже відомих рис Папи Івана Павла ІІ, а також перед тими хто провадив процес відкрилось багато нових фактів і свідчень.
