19 вересня 1846 року “Прекрасна Пані” об’явилася двом дітям з містечка Кор у Франції: 11-річному Максиміну Жіро і 14-річній Мелані Кальва, які пасли стада корів на альпійських луках Ла Салету. На той час ця високогірна місцевість була досить віддаленою від зовнішнього світу, адже сюди можна було добратися лише верхи на мулі або пішки. Діти походили з бідних сімей, не вміли ні читати, ні писати, не відвідували школи катехизму.
Максимін жив у Корі зі своїм батьком і мачухою. Його вихованням особливо ніхто не займався і більшість свого часу він проводив з козами і собакою в горах. Як і всі жителі Кор, Максимін розмовляв на провансальському діалекті і знав лише декілька французьких слів.
Сім’я Мелані Кальва також жила в Корі. Оскільки в них було 9 дітей, а Мелані була четвертою, то ще з 10 років її віддали на роботу пастушкою. Вона працювала в сім’ї Пра з Абланде, одному з хуторів села Ла Салет.
Діти не знали один одного, тому що Мелані рідко бувала вдома.
Одного дня в селянина з Абланде захворів пастух і він попросив свого друга, батька Максиміна, щоб хлопець попрацював у нього кілька днів.
Діти зустрілися в селі і разом пішли пасти свої стада. Максимін намагався розговорити Мелані, але вона не хотіла підтримувати розмову. Згодом вони знайшли спільну тему для розмови, оскільки обоє походили з Кору.
На наступний день діти знову разом пасли корів. На обід вони з’їли кусень хліб і сиру, спустилися до джерела, щоб напитися води, і згодом заснули. Раптом Мелані прокинулася і почала трясти Максиміна: “Максимін! Максимін! Треба подивитися на наших корів. Я не знаю, де вони!” Діти поспіхом піднялися на протилежний схил гори Гаргас. Корови мирно паслися, їх просто не було видно з глибини яру. Мелані спустилася до джерела, щоб забрати сумку з їжею і на середині пагорба зупинилась, заціпенівши зі страху: “Максимін! Подивись вниз на світло”. – “Де? Де?” – підбіг хлопчик. На місці, де вони відпочивали, висіла “вогняна куля” і ніби із середини кулі з’явилася жінка.
Спочатку вона сиділа на камені вся у сльозах, згодом підвелася і довго розмовляла з ними французькою мовою та місцевою говіркою, не перестаючи плакати.Вона була зодягнена як заможна місцева пані. Сяйво, яке випромінювалося довкола, походило від хреста на її грудях, в оточенні молотка і обценьків, ланцюгів і троянд.
Прекрасна Пані встала і заговорила французькою:
“Підійдіть, мої діти, не бійтеся, я прийшла сюди, щоб розповісти вам велику новину.
Якщо мій народ не хоче підкоритися, я буду змушена відпустити руку мого Сина. Вона настільки сильна і важка, що я не в змозі більше її стримувати. Протягом довгого часу я страждаю через вас! Я тільки хочу, щоб мій син вас не покинув і змушена невпинно Його про це благати, а ви не зважаєте на це! Скільки б ви не молилися і працювали, ви ніколи не зможете відшкодувати того болю, якого я зазнаю через вас.
Вам дано шість днів, щоб працювати, а сьомий я залишила для себе, проте ви не хочете його мені присвятити. Це дуже обтяжує руку мого Сина.
А також їздові не вміють лаятися по-іншому, ніж згадати ім’я мого Сина. Це дві речі, які обтяжують руку мого Сина.
Якщо врожай псується, це тільки через вас. Я вам показала це минулого року на прикладі картоплі, а ви не надали цьому значення. Все навпаки: коли ви знаходили зіпсуті картоплини, ви лаялися, згадуючи ім’я мого Сина. Вони і надалі псуватимуться, і цього року на Різдво їх більше не залишиться.
(До цього моменту Прекрасна Пані говорила французькою. Вона випередила запитання Мелані і закінчила свою мову говіркою.)
Ви не розумієте, мої діточки! Я скажу вам це по-іншому.
Якщо у вас є зерно, не потрібно його сіяти. Все, що посієте, з’їдять хробаки, а решта перетвориться в порох при молотьбі. Настане великий голод. Перед настанням голоду маленькі діти до 7 років хворітимуть на лихоманку і помиратимуть на руках тих людей, хто їх буде тримати.
Інші люди голодуватимуть. Горіхи зіпсуються, а виноград згниє.
(В цей час Мелані побачила, як Прекрасна Дама сказала кілька слів Максиміну, але вона не почула. Потім Максимін зрозумів, що вона сказала кілька слів Мелані, які він також на почув. Тоді вона продовжила говорити.)
Якщо вони навернуться, каміння і скелі перетворяться на зерно, а картопля сама насадиться.
Ви добре молитеся, мої діточки?”
“Не дуже добре, Пані.”
“Ох, діти мої, потрібно добре молитися ввечері і вранці хоча б “Отче наш” і “Богородице Діво”, а якщо у вас буде час, то моліться більше.
Влітку тільки декілька жінок старшого віку ходять на Богослужіння. Інші працюють у неділю ціле літо, а взимку, коли вони не знають, чим зайнятись, йдуть на Службу Божу лише для того, щоб насміхатися з релігії.
У Великий піст вони ходять до м’ясника, як собаки.
Ви ніколи не бачили зіпсоване зерно, мої діточки?”
“Ні, Пані!”
“Однак ти, Максиміне, моя дитино, ти повинен був це бачити одного разу в Куені з твоїм батьком. Господар поля сказав твоєму батькові прийти і подивитися як псується збіжжя. Ви пішли туди удвох. Твій батько взяв два чи три колоски в долоні, їх потер і вони перетворилися в порох. На зворотній дорозі, коли ви були за півгодини від Кору, батько дав тобі шматок хліба, кажучи : “Бери, синку, їж ще хліб цього року, бо я не знаю хто його буде їсти на наступний рік, якщо зерно й надалі буде таким.”
“А! Так, Пані. Я тепер це пригадую. Я про це не згадав відразу.”
Отож, діти мої, передайте це всьому моєму народу!
Ідіть, діти мої, перекажіть це всьому моєму народу!”
Потім вона піднялася по звивистій стежці і зникла у сяйві.
19 вересня 1851 року, після ретельного дослідження цієї події, свідків, змісту послання, єпископ Гренобля Філібер де Бріяр оголосив у своєму відомому пастирському посланні, що “Об’явлення Пречистої Діви двом пастушкам на горі Ла Салет… містить всі ознаки правдивості і вірні повинні признати його достовірність і безумовність”.
