Військо і його значення. Порядок формування та життєдіяльності
Сучасна людська наука цурається Божого слова і тому стверджування та визначення слів, подані у різних енциклопедіях, далекі від правди. Вікіпедія пов’язує слово військо із словом дружина, яке має варязьке походження. Але військо існувало і до потопу, і у старозавітних народів, а не тільки у варягів , і буде існувати до другого приходу Ісуса Христа. У Бога є своє військо. А тому не можна користуватися лише тою інформацією, яку придумали люди і робити із військом так, як роблять українці.
Отож, у наш час та в наших умовах розуміння Божого слова про військо є найголовнішим, бо інакше неможливо встановити законний порядок, побудувати довго живучу, міцну державу, мати мир, стабільність і достаток. Написано: «І почув Аврам, що небіж його взятий у неволю, та й узброїв своїх вправних слуг, що в домі його народились, три сотні й вісімнадцять, і погнався до Дану». Аврам – господар дому, його керівник, а його слуги, при необхідності, складають його військо. Господар визначає, як кого озброїти, як кого навчати, куди його приділити і куди, коли його посилати. У воєнний час господар дому є воєначальником, а в мирний час він є владою. Утримувати військо окремо, як ударну силу, не потрібно і Господь цього робити не казав.
«І вирушили Ізраїлеві сини з Рамесесу та Суккоту, близько шестисот тисяч чоловік піхоти, крім дітей, а також багато різного люду піднялося з ними,…» Як бачимо, серед Ізраїлевих синів Господь рахує лише воїнів, і не просто воїнів по їх кількості, а за їхніми десятками, сотнями, тисячами. Всі жінки, діти, представники інших національностей, що проживали разом з ними, не обліковувалися і до державних справ, до служби у війську не долучалися. Тим більше не можна було ставити їх начальниками у народі, чи у війську. На це є Божа постанова. Один закон для основного народу і для нацменшин, одна віра, не православна, не католицька, не протестантська,… а одна віра в Сина Божого Ісуса Христа, що Він перепровадить мене із нашої землі на нову землю, де буде замешкувати Бог із Своїми людьми, одні цінності, один звичай і не має значення хто із нацменшин ким був раніше. Хто живе у цій державі, той мусить виконувати закони і норми, встановлені Богом для цієї держави, дотримуватися її віри, мови…
До служби у війську зараховували здорових і сильних чоловіків від віку двадцяти років і старше. Було у Ізраїля і плем’я Левитів, які несли службу у скинії Божого заповіту. До цієї служби були придатні здорові чоловіки віком від 25 до 50 років, але у чисельність війська їх не включали.
Структурно військо кожного племені складали десятки, п’ятдесятки, сотні, тисячі, полки. Командири цих формувань називалися: десятник, п’ятидесятник, сотник, тисячник, полковий тисячник, князь племені. Вони підпорядковувалися судді народу. Князя племені настановляв Господь, а всіх інших начальників, згідно до Божої постанови про тих начальників, призначав, настановлений Богом, суддя народу разом із князями. Ніяких виборів, ніякого прислуговування начальникам, ніякого хабаря не могло бути, бо про це наприкінці служби кожному начальнику треба було звітувати перед підлеглими. І якщо би він щось у когось взяв, то, по закінченні його начальницької служби, йому це би пригадали і осудили. Всі ці начальники війська в мирний час були і владою, і суддями. Іншої влади, крім вищенаведених суддів у державі не повинно бути. Простіші життєві і військові проблеми вирішували безпосередні начальники, а складні проблеми, які не могли вирішити менші начальники, вирішували керівники народу – 11 князів і суддя. Щодо законності тих чи інших дій та поступків можна було звертатися і до священиків. Їхня постанова була законом для всіх.
Поселялися євреї за своїми підрозділами: «Утаборяться Ізраїлеві сини кожен у таборі своїм, і кожен при своїм прапорі за своїми військовими відділами…» А якщо до цього добавити ще й єврейські кучки, то побачимо, що крім чіткої організації всього народу, вони у своїх підрозділах були дуже близькими один одному. Їхні військові сотні фактично складалися із сусідів та рідні. І це не просто так постановив Господь, але без такої структури народу, його війська, його влади, кожній людині неможливо жити за Божими заповідями і постановами, інакше – за Божим заповітом. Тому цього не можна порушувати і це доведено подальшою історією Ізраїля, бо євреї робили великий гріх, коли не слухалися настановлених їм Господом суддів, а ще більший гріх вони зробили, коли відкинули Божих суддів і вибрали собі царя, який, відмінив Божі закони і запровадив свої закони, який поміняв структуру війська, влади державної та й самої держави. Найбільший гріх, це – відкинути Божі закони, чим відкидається Боже царювання. Бо те, що ми, відкинули Божі закони і визнали їх відокремленими від нашої держави у Конституції і є відкиданням Божого царювання над нами. А, що ми молимося: «Отче наш, нехай прийде Царство Твоє,…», то ми лицеміримо перед Ним. Бог судить за вчинками нашими.
Озброєння для війська виготовляли самі. Серед євреїв були визначні майстри любої справи. А у час правління царів було і так, що озброєння закуповували у сусідніх народів. Цим багато займався цар Соломон і його царство рахували найміцнішим.
Таким чином вся ізраїльська держава була побудована по принципу військового табору: за десятками, сотнями, тисячами, де військові начальники були одночасно і державною владою і суддями. Спадщину батьків не можна було продавати чужинцям, а тільки своїм соплемінникам. У повсякденному житті кожний займався своєю справою, але у разі необхідності військо збиралося дуже швидко.
Та не це було основою захисту Ізраїля, хоч необхідно признати, що структура війська, його організація, були зроблені досконало. Ізраїля захищав Сам Бог. У Божому заповіті сказано: «Якщо будете ходити згідно з постановами Моїми, а заповідей Моїх будете додержувати й будете виконувати їх, то… І дам мир у Краю, і ви будете лежати, і ніхто не вчинить, щоби ви тремтіли, – бо злу звірину винищу з землі, а меч не перейде через Край ваш. І ви будете гнати ворогів своїх, а вони попадають перед вами від меча. І п’ятеро з вас поженуть сотню, а сотня з вас пожене десять тисяч, – і попадають вороги ваші перед вами від меча.»
Вся тогочасна військова структура Ізраїля служила скоріше для грабунку ворога, а не для захисту. В Біблії наводиться багато прикладів того, як Господь побивав ворога замість ізраїльських вояків, а вони лише грабували здобич.
Інша річ, коли євреї не виконували Божого заповіту. Тоді Господь віддавав їх в руку їхніх ворогів і вся ця військова структура їм не допомогала: «Та станеться, коли ти не будеш слухатися голосу Господа, Бога свого, щоб додержувати виконання всіх Його заповідей та постанов Його… Ударить Господь тебе сухотами, і пропасницею, і запаленням, і гарячкою, і мечем, і посухою, і іржею, – і вони будуть гнати тебе, аж поки ти не загинеш».
У часи правління суддів, було багато разів так, що євреї полишали належне до виконання у Божому заповіті, а у себе запроваджували свята, звичаї, обряди сусідніх народів. Господь тоді віддавав їх у неволю до тих народів. А коли у неволі вони доходили до розуміння своїх прогріхів, каялися, обіцяли надалі дотримуватися Заповіту і молили Бога визволити їх, то Господь змилосерджувався, ставив їм суддю, через якого визволяв народ із неволі.
Коли помирав той суддя, то народ псувався ще більше від попереднього. І знову на Край приходили завойовники. Тобто, люба структура війська, любе, найсучасніше озброєння, висококласні фахівці не можуть бути гарантією захисту батьківщини від ворога перед Богом, коли Він постановив віддати народ у неволю за порушення Його заповідей і постанов. Значить, дотримуйтеся Божого заповіту і будете мати мир назавжди.
З того часу, як євреї відкинули правління суддів і настановили собі царя, як і всі поганські народи, почалися зміни в структурі, функціях і порядку формування війська. Перший ізраїльський цар Саул сформував постійне трьохтисячне військо і розмістив його у своєму місті. Царі поганських народів утримували військо і набагато більше по чисельності.
Отут – віра євреїв, покірність і слухняність Богу. Заради царської пихи та забаганки була порушена Божа постанова. І ніхто, ні священики, ні керівники народу, ні сам народ не спротивилися цареві, бо Господь попереджував євреїв, що коли вони зі своїм царем будуть дотримуватися Його заповідей і постанов, то будуть мирно жити у своїм Краї. А якщо не будуть дотримуватися, а будуть встановлювати свої закони і постанови, то погинуть. Страх перед царем, бажання йому догодити, щоби отримати його прихильність, виявилися сильнішими за Божі постанови, за кари Бога, який може знищити царя разом із народом.
І по тій причині появилося постійне військо, підпорядковане цареві, для виконання його наказів і розпоряджень, для захисту царя. Таке військо – царева гордість і окраса. Всі царі, щоби продемонструвати свою потугу, свою велич, старалися мати якомога більше військо. Старалися навчати його, озброювати найновішим озброєнням. Але, із Божої постанови про військо, царі залишили тільки навчання кожного здорового молодого чоловіка військової справи, все решту – відкинули. А вже при демократії, коли президентами стають на короткий час заради власного збагачення, царям не до показу власної пихи і важності, не до Божих постанов, не до організації війська. Їм аби зберегти режим влади, награбувати та заховати награбоване, а тому вони дбають про ті силові структури, які це забезпечують: поліцію, службу безпеки, прокуратуру, суди, а якщо після їхнього забезпечення ще щось залишиться, то це вже буде для війська. Вавилонське царство є виключенням із цього правила.
Власне до Ізраїлевих царів Бог посилав Своїх пророків, через яких показував гріхи царів і народу, попереджував про покарання, якщо вони не виправляться. Зрештою Господь зміцнив асирійського царя і віддав Ізраїль йому у неволю. Але і цього не взяли до уваги ні Юдея, ні навколишні поганські народи. А тому Господь зміцнив вавилонського царя Навуходоносора, щоби його руками їх покарати.
Оцей принцип, коли Господь зміцнює одне царство світу, яке називають вавилонським, щоби його руками покарати всі інші народи світу за їхню безбожність, як написано, буде існувати аж до останніх днів, до другого приходу Ісуса Христа. На жаль, ні вавилонський цар цього не розуміє, бо він думає, що це він такий мудрий і сильний і тому має право влаштовувати у цілому світі свої порядки, ні всі народи світу цього не розуміють, щоби виправити свою безбожність і звільнитися від вавилонського гноблення. А в Біблії про це написано чорним по білому.
З часом військо розділили, як написано у Вікіпедії, що є недалеке від правди, на дві дружини. «Старша дружина складалася з представників феодальної аристократії і була найближчим оточенням князя, брала участь в обговоренні державних та господарських справ (Боярська рада), очолювала молодшу дружину та Воїв.
Молодша дружина або гридь була ядром збройних сил і складалася з професійних воїнів, охороняла князя, княжий двір і майно, виконувала окремі адміністративно-судові доручення князя. Молодша дружина становила постійне населення сторожових градів-фортець, збудованих на кордонах Русі чи окремих князівств. Тут вона несла військову службу, а у вільний від військових обов’язків час обробляла землю та виконувала різні господарські роботи для своїх потреб.
За службу дружина одержувала від князя землі з правом експлуатації населення, що проживало на них, збирати данину та організовувати власне господарство, у якому застосовувалася праця залежних селян. Частина молодшої дружини, що проживала при князеві, була на його утриманні. Залишками господарських дворів старшої дружини та градів-фортець є давньоруські городища».
Дальше частину війська відокремили для охорони суспільного порядку, боротьби з правопорушеннями і назвали її поліцією. Термін «поліція» започатковано в 1450 році, «Трактат про поліцію» опубліковано в 1750 році, а першою поліцією сучасного типу рахують столичну поліцію Лондона, створену в 1829 році.
Окремою структурою стала таємна поліція, яка у різні часи називалася по різному, а виконувала функції розвідки, контррозвідки, захисту царя і правлячого режиму. В кінцевому результаті її назвали службою безпеки.
Разом із поліцією створювалася і формувалася прокуратура. У шістнадцятому столітті на території Польщі були створені трибунали – вищі суди, у яких була посада прокурора (інстигатора), котрий наглядав за чинністю подання позовів до трибунальського суду. А у 1579 році в Луцьку був створений трибунал і вважається, що з цього часу посади прокурорів запроваджені в Україні.
Як бачимо, всю роботу, яку виконував в стародавньому Ізраїлі Божий суддя разом із всією громадою, згідно до Божої постанови, царі своєю владою переклали на військо. З часом, для виконання певних функцій, із війська були виділені підрозділи і на їх основі сформовані поліція, служба безпеки, прокуратура. Функції війська звелися суто до захисту держави від зовнішнього ворога, що за Божим заповітом робити не потрібно, бо, якщо народ виконує Божі заповіді і постанови, то зовнішній ворог на нього не нападе. А військо, сформоване згідно до Божої постанови, і у наш час, час високоточних засобів враження, зброї масового знищення, спроможне стати на захист свого краю.
Але життя громади, від цих царевих реформ, не стало безпечнішим, комфортнішим, не стало більше порядку, справедливості, законності… Навпаки, стало гірше, а причина погіршення криється в порушенні Божих законів та постанов.
В незалежній Україні владоможці в порушенні Божих заповідей пішли ще дальше своїх попередників. Після проголошення України, як незалежної держави, все її майно належало всій громаді. Але за кілька років те майно держави опинилося в руках невеликої кількості владоможців, яке за їхніми законами і постановами вже належить їм і ніякі претензії суди не приймають. Для своєї охорони, оборони, захисту кожний із них створив собі власну охорону, а по-суті, це є власне військо. Суддів у всіх судах, прокурорів призначають вони і ці структури їм служать також. Тобто, загальнодержавне військо їх персону не охороняє, не захищає, а тому і не цікавить, бо кожен із них має своє власне військо, свою охорону. Цар в Україні – тимчасовий, якому, по закінченні царювання, бажано покинути країну, бо існує ймовірність його арешту і ув’язнення, а тому він не може займатися державним військом.
У випадку кризи в Україні, чи якогось катаклізму, чи ще якихось загрозливих ситуацій, всі владоможці розраховують втекти із України. Хто під покров «вавилонського царя», на Захід, де вони закупили собі житло, бізнес, зосередили свої маєтки і коштовності. А частина в Росію, і вони там зосереджують свої статки.
В засобах масової інформації пишуть, що приватна охорона (приватне військо), по своїй чисельності, вже давно перевершила державне військо, міліцію, службу безпеки, разом взятих. Це вже не є іграшка, це є велика сила і тому державні силові структури завжди відступають перед приватною охороною і тими, хто за нею стоїть, хто є її власником.
Доми українських воїнів пограбував не зовнішній ворог, а свої, рідні, патріотичні, українські владоможці. Ні міліція, ні прокуратура, ні служба безпеки, ні суди не захистили народ від внутрішнього пограбування, а військо позбавлене такої функції і нічого зробити не може. «Український цар», за правом царя, яке дав йому Бог, віддав міліції, прокуратурі, службі безпеки, за «охорону режиму», за їхню службу цареві «народ для експлуатації», щоби вони, за свою службу окрім царевої платні, яка є набагато більшою, ніж у військових, отримували доходи і від народу, як данину. Ці доходи на порядок вищі за офіційну платню. І ніхто, крім самих цих структур, їх не контролює у тій «експлуатації народу». Підлеглі збирають данину для себе і начальника, а менші начальники для більших начальників. Тобто хабарництво, корупція є закладені в основу їх формування і діяльності.
Гірше військовим, вони не мають права «експлуатації народу». У них лише начальники збирають данину з підлеглих. А крім того міліцію наділили правом «експлуатувати» і військових. Зараз сержант міліції без сорому перед старшим і страху перед законом вимагає грошей від військового полковника, бо його начальники вимагають грошей від нього. Такого дикунства не було і у середні віки.
Багато воїнів-професіоналів українського війська покинули службу, бо не могли змиритися із таким станом речей. А ті, що залишилися, ніби і мають функцію захисту держави від зовнішнього ворога, але своїм духом відчувають всю фальш і цинізм свого становища. Разом із своїми пограбованими домами споглядаючи на приватну охорону владоможців, пиху міліціонерів та СБУшників нарікають на свою долю і ходять на службу поки їм платять, але захищати вони нікого не збираються та й не зможуть цього зробити. В додачу до цього всього, ще й як знущання над ними, над Божою постановою, Міністром Оборони настановили кадрового офіцера російської армії. Для справедливості слід зазначити, що і українці-міністри оборони, також, для свого народу натворили багато лиха, бо немає контролю за їх діяльністю і ніхто, ні перед ким не звітує, як це передбачено Божою постановою.
У головах сучасних владоможців появилася ідея, знайти гроші у бюджеті держави для того, щоби вирівняти платню військовим із платнею у міліції та й зробити військо «професійним». Божа наука і сучасна військова наука стверджують, що професійне військо не придатне для захисту батьківщини. Бо таке формування війська означає, що молодих юнаків призивати на військову службу не будуть, а тому і поняття про організований захист, про ліквідацію наслідків застосування зброї, стихійного лиха, вони не будуть мати. Всі військові будуть служити по найму за контрактом, як і міліція. І тоді військо можна буде використовувати не для захисту від зовнішнього ворога, як це зараз вважається, але і як ударну силу міліції, бо військо оснащене важким озброєнням. Не захист від зовнішнього ворога потрібний тим, хто тримає капітали та маєтки на Заході, а захист від народу, щоби тримати народ в страху і покорі, поки є ще що грабувати.
А тому, для українського народу в даний час є однаково, чи є у нього військо, чи немає, бо ми зламали Божий заповіт, порушили Божу постанову, Божу заповідь. А у всі часи і у всіх народів таке порушення дуже дорого коштувало народу. В історії України таких прикладів немало, але вони нас нічого не навчили. Ми як були безбожниками-язичниками, так і залишаємося ними, тільки назвали себе християнами і намножуємо кількість конфесій та свят. Всі конфесії між собою ворогують, а разом із ними і народ, розділений на ці конфесії. Божих законів ніхто не знає і не виконує.
А падіння Української республіки у 1920 році, голодомор 1932-1933 років, репресії 1937-1938 років і пізніші, переселення українців на схід Росії, у нашій школі вважається, що винуваті за це перед Богом росіяни, а не наші предки. Хоч Бог прямо каже, що це – кара за порушення Його заповіту. То по якій причині Господь має бути милостивий до українців, якщо ми навіть своєї провини не визнаємо?
Христос повчав, що перед Його другим приходом «повстане народ на народ, і царство на царство,…і аж до кінця буде війна, гострі спустошення… попадають мужі твої від меча, а лицарство твоє на війні… повстане син проти батька, а батько проти сина,… всі жінки будуть побезчещені,… хто далекий, помре від меча, а близький від моровиці». І ніхто цього чути не хоче, і не боїться, що воно скоро наступить, бо всі священики про те не розказують, а навпаки, дурять, що такого ніколи не буде, що Христос другий раз прийде, щоби кожного спасти, а не палити землю і всіх безбожників. І хто собі може уявити, який то є гнів Божий зараз на нас за те, що ми робимо?
У Біблії сказано, що до другого приходу Ісуса Христа, цього становища вже ніхто не змінить. А тому і не має сенсу надриватися, щоби встановити порядок у державі, коли всі змагаються за маєтки, гроші, славу, а вивчати Божі заповіді і їх виконувати, в силу своїх можливостей, не хочуть. Є сенс у тому, щоби вберегти себе чистим від цього, що робиться у нашій державі, бо Господь каже: «Відкиньте трупи своїх царів і не торкайтесь нечистого, і Я прийму вас!» А Його прихід може бути і сьогодні, і завтра, і трохи пізніше.
Апостол Павло повчав свого учня Тимофія: «А ти терпи лихо, як добрий вояк Христа Ісуса! Бо жоден вояк не в’яжеться в справи життя, аби догодити тому, хто військо збирає. А як хто йде на змаги, то вінка не одержує, якщо незаконно змагається… Бо хто добре виконує службу, той добрий ступінь набуває собі та велику відвагу в вірі через Христа Ісуса».
Отож, хто прагне до Божого Царства, до того «війська», яке збирає Христос, нехай сам виясняє, що і як наказав робити Господь та дотримується того, щоби при потребі мати відвагу звернутися до Нього і отримати від Бога допомогу. Бо написано, що всі владоможці, із своїми чиновниками та своєю прислугою, при другім приході Ісуса Христа, живцем будуть вкинені у озеро, що горить огнем та сіркою.
Книги Біблії
1. Буття 14,13-24; 21,22; 27,39-40; 32,7; 34,25.
2. Вихід 6,14-15; 12,37; 14,9; 17,8-13; 18,25; 30,14.
3. Левит гл.26.
4. Числа гл.1-2; 4,1-3; 8,24-26; 10,18; 14,26-45;№ 31,1-10,48-54.
5. Повторення Закону 1,9-17,30-32; гл.20 і 28.
6. Ісуса Навина 6,2-5; 10,7-11.
7. Суддів 2,18; 7,1-7; 17,6; гл.20-21.
8. Перша Самуїлова 15,1-26; гл.17; 18,12; 23,1-2; 28,16-19; 30,23-24.
9. Друга Самуїлова 2,8-9; 5,22-25.
10. Перша Царів 8,33-34,44-52; 9,1-9; 12,21-24; 15,16; гл.20.
11. Друга Царів 5,1; 6,8-23; 7,6-7; 18,11-12; 19,1-7,25-28,35; 20,12-18.
12. Перша Хронік 22,7-10; гл.27.
13. Друга Хронік 1,16-17; 6,34-35; 9,25; 13,12; гл.14; 20,1-6;24,23-24; 26,12-15; 35,20-24; 36,15-17.
14. Ездри 8,21-23.
15. Неемії гл.4 і 9.
16. Йова 1,3,13-17.
17. Псалми 19,8-9; 43,5-8; 88,20-26; 90,1-12; пс.117.
18. Ісаї 1,19-20; 2,1-4,20-22; гл.3; 6,11-13; 10,5-19,22-23; 13,4-19; 19,2-4; гл.24; 33,1; 37,21-29; 38,1-6; 41,8-20; 42,23-25; 43,1-5; 45,22; 49,22-26; 50,5-7,11; 51,7-8; 60,12,20-21.
19. Єремії 4,1,7-9,29; 9,11-13; 14,15-16; 27,1-8; 28,8; 29,7; 37,9-10; 38,2; 40,2-4; гл.42; 50,8,45-46; 51,19-26.
20. Єзекіїля 5,12; 25,15-27; 26,5-21; 27,10-11; 29,19-20; 38,14-23; 39,1-8; 43,9; гл.48.
21. Даниїла 1,1-2; 9,26-27; гл.11.
22. Овдія 12-13.
23. Захарія 10,6.
24. Євангелія від Матвія 2,16; 22,7; 24,6-8; 27,27-38,65.
25. Євангелія від Марка 6,27-28; 15,16-24.
26. Євангелія від Луки3,14; 23,11.
27. Євангелія від Івана 8,3-13; 18,30-32.
28. Дії Апостолів 9,1-2; 16,22-23,35; 21,30-34; 23,26-30; гл.25; 27,1.
29. Послання апостола Павла до: Римлян 13,1-7.
30. Галатів 1,10.
31. Перше Тимофія 3,13.
32. Друге Тимофія 2,1-5; 4,1-8.
33. Євреїв 4,9-10.
34. Послання апостола Юди 14-15.
35. Об’явлення 5,11; 7,9-11; 9,1-18; 12,7-8; 13,1-7; 16,12-14; 19,19-20; 20,7-10.