«Терпеливістю вашою душі свої ви здобудете»
Терпіння, це – основна риса характеру побожної людини. Але з іншого боку, якщо ми будемо оцінювати свої вчинки, чи вчинки своїх рідних, знайомих, ближніх, то побачимо, що найбільше, чого нам бракує, так це – терпіння. І тут виникає ділема, як ми, не маючи терпіння, розраховуємо увійти до Божого Царства, розраховуємо продовжити своє життя в іншому світі?
Для сучасних християн характерним є бажання нічого із Божої науки не знати, нічим із Божого заповіту не перейматися, а виправдатися перед Богом дотриманням традицій і сучасних свят, мовляв, в цьому суть віри наших батьків. А ми – строгі наслідувачі їхньої віри, ми нічого із Писання не виясняємо і не досліджуємо, ми не слухаємося нікого, чого би нам не розказували, ми з вірного шляху не збочуємо і тому ми є найправедніші перед Господом.
Але та історія людства, яку наводить Ісус Христос у Святому Писанні і така поведінка, як наша при цьому, свідкує про протилежне. Судіть самі. Адам із Євою прожили у Раю близько 120-125 років і навчилися за цей час у Господа достатньо, щоби вони могли розуміти для чого їх створив Бог, що і як їм належить виконувати, щоби отримати вічне життя. Мається на увазі, отримати вічне життя таке, як у Бога, щоби більше не чути про смерть і не перейматися нею. Але по тому всьому вони оступилися, порушили Божу заборону і були викинуті із Раю, а «смерть запанували над ними». Їхні діти, внуки, правнуки,… знали про це все із повчань Адама і Єви, але придумали собі жертвоприношення, традиції, обряди, свята, які замінили їм Божу науку і дозволяли рахувати себе праведними перед Богом. Тих, хто строго дотримувався Божої науки, по-сучасному – відстав від життя, був ортодоксом, як, для прикладу, Енох, чи Ной, – люди засуджували і переслідували, а тих, хто її порушував – вихваляли, що через 1600 років закінчилося потопом.
Після потопу люди не стали слухнянішими, хоч Бог склав із Ноєм заповіт і Ной ще 350 років жив на землі із своїми внуками-правнуками і навчав їх. Через 130 років після потопу, внуки-правнуки Ноя почали будову Вавилонської вежі і Ной це бачив, за що людей Бог осудив. А через 400 років Господь знищив міста Содом і Гоморру, разом із їхніми околицями, за їхню безбожність. Через 1000 років після потопу Господь вже вивів Ізраїля із Єгипту. При тому Він винищив сім народів, які заселяли тодішню Палестину, щоби поселити на їхньому місці євреїв. Ті сім народів, як і все людство перед потопом, відпали повністю від Бога і не хотіли повертатися до Раю, за що Бог наказав їх винищити всіх, від новонародженого й аж до найстаршого. Через 1400 років після потопу євреї відмовилися від Божого царювання і захотіли вибрати собі царя, що до 1800 року після потопу привело до відступства євреїв від Бога. За що Господь вигнав їх із Обіцяної землі і розсіяв по всьому світу. Через 2400 років у людському тілі народився Ісус Христос для того, «щоби віднайти загинуле» – казав Він.
Тобто, не зважаючи на повчання Божих пророків, яких Господь посилав до єврейського народу «рано і пізно», не зважаючи на Божий заповіт, все людство, разом із Божим народом, відвернулося від свого Бога і Ісус Христос прийшов у людському тілі на землю, щоби особисто ще раз розказати людям для чого вони створені Богом і як їм уввійти до Його Царства, щоби їх врятувати від остаточної загибелі. При тому Господь розказав, що по Його вознесенні до Небесного Отця буде створена Церква. Але з часом, (через 1290 днів) та Церква, що буде на землі, переродиться на антихриста. Знову буде встановлена «гидота спустошення», яка була перед потопом, яка була в Содомі і Гоморрі, перед їх знищенням, яка була в Ізраїлі перед народженням Ісуса Христа. Ось через те, що люди не тільки не виконують Божого заповіту, але і не намагаються його вивчати, – прийде кінець життя на землі.
Єврейському народу, а в першу чергу священикам, таке повчання не сподобалося. Вони себе рахували заслуженим Божим народом, Божими слугами, а Христос називав їх безбожниками, не достойними Божого Царства. За це Господа засудили, зневажили, побили, обплювали і повісили на дереві, бо записано, що проклятий всякий, що висить на дереві. Серед всіх Божих пророків, які були перед Ісусом Христом, також були засуджені, були побиті, були вбиті, але таких знущань, як Господь, не зазнав ніхто із них. І через оце, що Ісус Христос перетерпів найбільші знущання серед всіх живущих на землі, Він отримав від Небесного Отця найбільше Ім’я (по-сучасному найбільшу посаду) у всьому всесвіті. Є Бог, є після Бога, менший за Нього, Божий Син Ісус Христос, а всі решту Божі сини – менші від Ісуса Христа і всі поклонилися Йому (по-сучасному – підпорядкувалися Йому). А з іншого боку, Ісус Христос, який Сам перетерпів всі мислимі і немислимі муки, тепер може допомогти кожному, хто терпить випробування, бо все це Він Сам вже перетерпів і знає, як воно людині при цьому.
Ось такий принцип закладений у Божій науці: ніхто докладно цієї науки не знає і тому всі її порушують. За кожне порушення Божої постанови, закону, заповіді, люди отримують покарання. Другий вид покарання побожні люди отримують від безбожників за те, що вони вирізняються від загалу, що вони не такі як всі, що намагаються отримати щось таке, чого інші не отримають. Терпіти кару люди не хочуть і всіляко від неї ухиляються, але хто це розуміє і у час свого земного життя більше перетерпів за Господнє Ім’я (свідомо терпів кару), той буде більшим у Божому Царстві. А хто не пострадав за Божу правду у час земного життя, той до Царства не потрапить, бо спочатку люди зненавиділи Ісуса Христа і Його вбили, а тепер ненавидять і переслідують кожного, хто отримав Духа Христового, хто наслідує Господа, хто живе за Його законами. Обминути ті переслідування, обминути терпіння – неможливо.
А хто живе за людськими законами, хто не має Святого Духа, того оточуючі люблять, того хвалять, за того голосують, того терплять, того слухають, таких роблять героями і патріотами, таким встановлюють пам’ятники. Ось таку «гидоту» всі ми робимо: хвалимо безбожників і переслідуємо Христових учнів, бо вони не такі, як всі, вони слабі і ніколи не дають здачі.
Звичайно, кожне ствердження має бути перевірене Божим словом. Тож звернімося до Біблії. У часи Старого Заповіту Господь повчав, щоби кожний був сильний і відважний при виконанні Божих заповідей і постанов, бо без того їх неможливо виконати. А про терпіння перший раз Божий Ангол каже Агар, служниці Сарри: «Вернися до пані своєї, – і терпи під руками її!» Дальше, є наведені приклади нетерпеливості, бунтування єврейського народу при походах пустинею, приклади терпеливості царя Давида, приклади терпеливості Божих пророків, є повчання про піст, який сприяє набуванню терпіння, а самого Божого повчання про терпеливість немає. Воно починається лише тоді, коли Ісус Христос проповідував Євангелію Божого Царства.
Господь повчав: «Просіть – і буде вам дано, шукайте – і знайдете, стукайте – і відчинять вам; бо кожен, хто просить – одержує, хто шукає – знаходить, а хто стукає – відчинять йому». Не відразу отримують, коли просять, не відразу знаходять, коли шукають, не відразу відчиняють, коли стукають, але проявіть терпіння і все виповниться. А ще Ісус Христос попереджував, що за те, що Він робив все по закону, по правді, світ Його зненавидів. По тій же причині світ буде ненавидіти всіх Христових учнів, буде їх переслідувати, як переслідували Господа, «а той, хто витерпить аж до кінця, – той буде спасений!»
Іншим разом Ісус Христос пояснює: «І будуть вас видавати і батьки, і брати, і рідня, і друзі, а декому з вас заподіють і смерть. І за Ім’я Моє будуть усі вас ненавидіти. Але й волосина вам з голови не загине! Терпеливістю вашою душі свої ви здобудете».
Конкретніше про терпеливість навчає апостол поган, Павло: «Надією-бо ми спаслися. Надія ж, коли бачить, не є надія, бо хто що бачить, чому б того надіявся? А ми сподіваємось, чого не бачимо, то очукуємо того з терпеливістю… У ревності не лінуйтеся, духом палайте, служіть Господеві, тіштесь надією, утиски терпіть, перебувайте в молитві, беріть уділ в потребах святих, будьте гостинні до чужинців!» А ще апостол Павло називає Бога «Богом терпеливості» і пояснює: «Бо Христос не послав мене, щоб христити, а звіщати Євангелію, і то не в мудрості слова, щоб безсилим не став хрест (терпіння) Христа. Бо ж слово про хреста тим, що гинуть, – то глупота, а для нас, що спасаємось, – сила Божа!»
Тобто, для всіх побожних людей, терпіння утисків і переслідувань від безбожників є тим моментом, коли вони набираються сили Божої, коли їм відкриваються ворота Божого Царства. Прикро терпіти утиски, але, з іншого боку, за це людина отримує велику платню від Бога. Хто більше перетерпів, той більшу платню отримує. Тому дальше і є написано: «… а ми проповідуємо Христа розп’ятого, – для юдеїв згіршення, а для греків – безумство, а для самих покликаних юдеїв та греків – Христа, Божу силу та Божу мудрість!»
І дальше апостол Павло повчає: «Бо поскільки намножуються в нас терпіння Христові, – так через Христа й потішення намножується. Бо як терпимо скорботи, то на вашу втіху й спасіння; коли потішаємось, то на вашу втіху в терпінні тих самих страждань, які терпимо ми… Тому любо мені перебувати в недугах, у прикростях, у бідах, у переслідуваннях, в утисках через Христа. Коли-бо я слабий, тоді я сильний… Бо вчинено вам за Христа добродійство, – не тільки вірувати в Нього, але і страждати за Нього, маючи таку саму боротьбу, яку ви бачили в мені, а тепер чуєте про мене».
Коли комусь із нас стає дуже важко терпіти ті обставини, які нас обступили, то апостол Павло радить пригадати терпіння нашого Господа, розказує, що йому самому прийшлось перетерпіти, радить взяти собі за приклад терпіння Божих пророків: «…Він упокорив Себе, бувши слухняний аж до смерти, і то смерти хресної… Тому Бог повищив Його та дав Йому Ім’я, вище над кожне ім’я, щоб перед Ісусовим Ім’ям вклонялося кожне коліно небесних, і земних, і підземних, і щоб кожний язик визнавав: Ісус Христос – то Господь, на славу Бога Отця!..» Про особисто пережите апостол Павло пише так: «Я був більш у працях, у ранах надміру, частіш у в’язницях, часто при смерті. Від євреїв п’ять раз я прийняв був по сорок ударів без одного, тричі киями бито мене, один раз мене каменували, тричі розбивсь корабль, ніч і день я пробув у глибочині морській; у мандрівках я часто бував, бував у небезпеках на річках, у небезпеках розбійничих, у небезпеках свого народу, у небезпеках поган, у небезпеках по містах, у небезпеках у пустині, у небезпеках на морі, у небезпеках між братами фальшивими, у виснажуванні та в праці, часто в недосипанні, у голоді й спразі, часто в пості, у холоді та в наготі». І дальше: «Тож і ми, мавши навколо себе велику таку хмару свідків, скиньмо всякий тягар та гріх, що обплутує нас, та й біжім з терпеливістю до боротьби, яка перед нами, дивлячись на Ісуса, на Начадльника й Виконавця віри, що замість радости, яка була перед ним, перетерпів хреста, не звертавши уваги на сором, і сів по правиці престолу Божого. Тож подумайте про Того, Хто перетерпів такий перекір проти Себе від грішних, щоб ви не знемоглись, і не впали на душах своїх…»
Апостол Яків повчає так: «Майте, браття мої, повну радість, коли впадаєте в усілякі випробування, знаючи, що досвідчення вашої віри дає терпеливість. А терпеливість нехай має чин досконалий, щоб ви досконалі та бездоганні були, і недостачі ні в чому не мали… Блаженна людина, що витерпить пробу, бо, бувши випробувана, дістане вінця життя, якого Господь обіцяв тим, хто любить Його… Отож, браття довготерпіть аж до приходу Господа! Ось чекає рільник дорогоцінного плоду землі, довготерпить за нього, аж поки одержить дощ ранній та пізній. Довготерпіть же й ви, зміцніть серця ваші, бо наблизився прихід Господній».
Апостол Петро пише: «Бо то вгодне, коли хто, через сумління перед Богом, терпить недолю, непоправді страдаючи. Бо яка похвала, коли терпите ви, як вас б’ють за провини? Але коли з мукою терпите за добрі вчинки, то це вгодне Богові! Бо на це ви покликані. Бо й Христос постраждав за нас, і залишив нам приклада, щоб пішли ми слідами Його… Тому докладіть до цього всю пильність, і покажіть у вашій вірі чесноту, а в чесноті – пізнання, а в пізнанні – стримання, а в стриманні – терпеливість, а в терпеливості – благочестя, а в благочесті – братерство, а в братерстві – любов… Не бариться Господь із обітницею, як деякі вважають це барінням, але вам довготерпить, бо не хоче, щоб хто загинув, але щоб усі навернулися до каяття».
А коли Ісус Христос показував апостолу Івану, «що незабаром статися має», тоді розказав нам, що Він знає про все наше терпіння і пообіцяв, що, коли хто збереже своє терпіння, то Господь збереже його від години випробування, яка має прийти на весь світ. А також попередив, що ніхто із людей не зможе нічого змінити на землі. То, що народи задумали зробити, те вони зроблять, а кожний побожний чоловік має пильнуватися, щоби він не порушив Божий заповіт і не встрявав у всілякі групи (общини) людей, що стараються покращити умови проживання своїх нащадків, забезпечити їм краще майбутнє, бо: «Коли хто до полону веде, – сам піде в полон. Коли хто мечем убиває, – такий мусить сам бути вбитий мечем! Отут терпеливість і віра святих!… І не мають спокою день і ніч усі ті, хто вклоняється звірині та образу її (хто вступає у органи влади та різні релігійні організації), і приймає знамено ймення його. Тут терпеливість святих, що додержують заповіді Божі та Ісусову віру!»
Таким чином, серед розпусного і безбожного люду, кожний побожний чоловік вимушений мучитися і страдати, бо він не такий, як всі і живе за Божими законами. Якщо хто не страдав за правду, не терпів переслідування оточуючих, той не зумів наблизитися до Бога і його майбутнє життя під великою загрозою. Це треба розуміти.
Книги Біблії
1. Буття 4,6-7; 16,6-9.
2. Вихід 14,10-11.
3. Числа 11,1.
4. Повторення Закону гл.8.
5. Друга Самуїлова 16,5-13.
6. Псалми пс.68.
7. Приповісті 3,11-12.
8. Еклезіястова 7,8; 8,14.
9. Плач Єремії 3,26-36 і 57-59.
10. Євангелія від Матвія 7,7-9; 10,22-23; 15,22-28; 24,4-14; 24,42-44; 26,75.
11. Євангелія від Марка 13,5-13; 14,38.
12. Євангелія від Луки 6,121-13; 18,2-6; 21,16-19; 24,25-27 і 46-47.
13. Євангелія від Івана 15,18-21; 16,33; 18,10-11.
14. Дії Апостолів 7,59-60; 9,15-16.
15. Послання апостола Павла до: Римлян 8,24-25 і 32-36; 12,11-13; 15,4-6.
16. Перше Коринтян 1,17-18 і 21-25; 4,9-13; 6,5-8; 9,25-27.
17. Друге Коринтян 1,5-7; 4,7-18; 6,3-10; 11,19-33; 12,10.
18. Галатів 5,22-23.
19. Филип’ян 1,29-30; 2,5-11; 3,8-11; 4,12.
20. Перше Солунян 3,4.
21. Друге Солунян 1,3-9.
22. Перше Тимофія 2,11-12.
23. Друге Тимофія 2,3-16.
24. Євреїв 2,10-18; 5,8; 6,11-15; 10,36; 11,31-38; 12,1-11; 13,13-14.
25. Послання апостола Якова 1,2-4; 5,7-11.
26. Послання апостола Петра: Перше 2,19-25.
27. Друге 1,5-7; 3,9.
28. Об’явлення 1,9; 2,10 і 19; 3,10 і 21; 7,14-17; 13,10; 14,9-12.