КІНЕЦЬ ЗЕМНОГО ЖИТТЯ: це – трагедія, чи мета для людини?
Відразу необхідно зазначити, що людина появилася на землі не випадково, не просто так, а її створив Бог з певною метою. Спочатку були створені духовні особи (Анголи і «все військо небесне»), а потім – всесвіт, земля, людина. При тому сказано, що все створено для людей і передано їм, що люди – боги і все це, для тих, хто прагне це зрозуміти (хто став учнем Христовим), конкретизовано у Біблії. А ще сказано, що тих Анголів, які не зберегли свого початкового стану, Бог замкнув у в’язницю до дня суду і що люди судитимуть Анголів. Тобто, у майбутньому світі роль людини буде дуже великою і доручити це можна тільки перевіреним і добре випробуваним людям, щоби не сталося з ними так, як з тими Анголами, які не зберегли свого початкового стану. Ті ж, хто не пройде випробування, хто виявиться непридатним для цієї ролі, будуть викинуті геть («у тьму кромішню»). А день смерті це – кінець випробувань, фініш, після якого одних запрошують на п’єдестал гідності (до Божого Царства), а для других настає «плач і скрегіт зубів», бо вони, як сміття, викинуті геть. Господь розказує нам про все по порядку.
Як не всі Анголи зберегли свій початковий стан, так і створені Богом люди виявилися не надійними. Адам з Євою порушили Божу постанову і стали непридатними для тієї ролі, яку для людей приготовив Господь. Смерть уввійшла в життя людини. Адам з Євою померли для Божого Царства, вимушені були заробляти на себе і з часом померло їхнє тіло.
Дехто може сказати, а що, якби вони не згрішили, то жили би і по сьогоднішній день? Ні. Еноха, який був сьомий від Адама, Бог забрав на небо і він тілом не помирав. Пророк Ілля також не помирав, а був взятий на небо. Тобто, тої смерті, якої всі зараз страшно бояться, могло і не бути. Людина жила би у земному тілі до певної пори, визначеної Господом, а потім миттєво би перемінилася і була би взята до Бога. Не було би ні цвинтарів, ні похоронів.
Але діти Адама і Єви грішили і надалі, а онуки порушували Божі постанови ще більше, а правнуки ще більше,… Так, що Господь пошкодував за те, що Він створив людину. А тому перший світ, Бог винищив потопом. І Анголи закриті у темниці до дня суду над ними, і люди першого світу були закриті в темниці до народження в людському тілі Ісуса Христа. Зрештою, Господь не розказав скільки із них повірило Його проповіді Євангелії Божого Царства, коли по смерті Він опустився до аду. Бо решта, що не повірила проповіді Євангелії, також буде чекати в тій темниці дня Божого суду що й Анголи. Судячи по тому, як сучасні люди слухають різних керівників (…Леніна, Маркса, Папу Римського, Путіна, священиків і науковців,…) і не слухають Господа, можна прийти до висновку, що Христовій проповіді Євангелії в аду повірило небагато людей.
Після потопу для людства Господь склав заповіт. Оті люди, які жили згідно до Божого заповіту і померли до народження Ісуса Христа, ті прийняли Його проповідь Євангелії, бо вона була продовженням їхнього життя. І Аврааму, який дотримувався Божого заповіту, Господь сказав: «А ти до своєї рідні прийдеш у мирі, у старості добрій похований будеш». Під словом «своєї рідні» розуміються ті люди із наших пращурів, яких для Себе вибрав Бог. Тепер, за Новим Заповітом, це – Церква Христова.
Інша річ з тими людьми, які не хотіли жити згідно із Заповітом. За порушення Заповіту Господь карав народ війною, голодом, моровицею, стихійними лихами. Мало того, що тоді люди помирали у муках, але і Бог їх відкинув і збільшував кару, бо Він сказав: «А якщо й тим не станете слухняні Мені, і будете ходити проти Мене, то й Я з лютістю піду проти вас».
Зараз у світі ведеться дуже багато воєн, багато народів голодують, вмирають від епідемій, або, прямо кажучи, несуть оті Божі покарання, але навертатися до Його заповіту вони не мають наміру. Вже почалася війна і в Україні. Українці спромоглися навіть на розмову про об’єднання православних церков, але дальше тих розмов справа не пішла і на черзі стоять оті інші Божі покарання, які наступають після того, коли війна нічого не навчила народ.
Господь знає про всі страхи і бажання людей, розказує про них і навчає, як нам треба поводитися. Він каже, що кожній людині відведена певна кількість днів життя. Людина може ті дні собі, або іншим, вкоротити, не пройти випробуваня і не потрапити до Царства Небесного, а Бог може їх як вкоротити, так і продовжити. Але душі людини Бог не знищить. Всі відкинуті Богом душі залишаються до дня суду. Важливим для людини є насититися добром за час свого життя, вміти побачити його, прийняти і подякувати Богу за нього.
Тільки не треба думати, що всі побожні люди живуть в радості, святкуючи кожен час. Випробування є для того, щоби побачити людину, її поступки у всіх крайнощах, коли треба напружити всю свою волю, всі свої зусилля, все своє терпіння і розум. Особливо трудно після того, коли людина в чомусь оступилася, нарушила якусь Божу постанову, бо тоді те випробування треба буде проходити ще раз, при складніших обставинах, щоб впевнитися, що то була випадковість.
Ті люди, яких полюбив Господь за їхнє земне життя, насправді дуже настраждалися. Пророк Ілля просив Бога забрати його душу, бо життя для нього стало нестерпним. Пророк Єремія, улюбленець Божий Ной проклинали свій день народження, бо дуже важкими їм видалися життєві випробування. Пророк Єлисей, апостол Павло отримали хворобу за їхнє величання серед людей, яку терпіли до своєї смерті. Є багато і інших прикладів страждань побожних людей, та й сам Господь перетерпів смерть на хресті. Виходить, хто без вини більше пострадав від людей за час свого земного життя, той у Бога більш шанований, а Божі улюбленці настрадалися дуже багато.
Є ще одна перевага у побожних людей, які хоч і не стали Божими улюбленцями, але не піддалися загальній безбожності і твердо очікували кінця випробувань. Таким Господь каже: «Ось Я прилучу тебе до батьків твоїх, і ти будеш прилучений до гробів своїх у спокої, очі твої не побачать усього того лиха, що Я наведу на оце місце та на мешканців його!»
А ще побожні люди просили у Бога: «Не кидай мене на час старости, коли зменшиться сила моя». Для них, в такому випадку, все відбувається з гідністю, поважно, без приниження і докорів сумління. Вони в мирі відходять до Бога.
Відомий знавець людських душ Соломон повчав, щоби люди час земного життя використовували для навчаня, щоби не уникали труднощів при випробуваннях, бо в противному випадку: «І будеш стогнати при своєму кінці, як знеможеться тіло твоє й твої сили, і скажеш: Як ненавидів я те напучування, а картання те серце моє відкидало! І не слухав я голосу своїх учителів». Тоді людина своїм духом вже відчуває, що до Божого Царства її не візьмуть, а виправити ситуацію немає можливості. Такі люди всіляко відтягують день смерті, якої вони панічно бояться і живуть в муках роками.
Ще через пророка Ісаю Господь повчав: «Праведник умирає і немає нікого, хто б узяв це до серця, і мужі побожні беруться зі світу, і немає такого, хто б те зрозумів, – що від зла забирається праведний з світу!» Тобто, якщо праведники можуть допомогти іншим навчитися, віднайти дорогу до Божого Царства, то вони терплять муки, терплять знущання від людей і живуть заради цього. А якщо немає таких, хто шукає Божого Царства, кому треба допомогти, то тих праведників, які закінчили випробування, Бог забирає зі світу, – «від зла забирається». Вони помирають і не противляться цьому. На противагу, безбожники бояться помирати і всіляко противляться смерті.
Пророку Даниїлу, який просив, щоб йому вияснили показані пророцтва, Господь сказав: «А ти йди до кінця, і відпочинеш, і встанеш на свою долю під кінець тих днів…» Тут йдеться про те, що по закінченні земних випробувань, людину із земного тіла Анголи переселяють у Ісуса Христа і для неї наступає відпочинок. Коли Ісус Христос встане до Свого царювання, тоді кожний підніметься із відпочинку і отримає «свою долю», своє місце у Божому Царстві.
Господь навчав ще й так: «Не бійтеся тих, хто тіло вбиває, а потім більш нічого не може вчинити! Але вкажу вам кого треба боятися: Бійтесь того, хто має владу, убивши, вкинути в геєнну». Приклад диякона Степана, якого безбожні євреї вкаменували, якраз ілюструє оце повчання. Господь від Своїх учнів ніколи не відмовиться і за перенесені страждання віддасть сторицею.
Апостол Павло від Божого імені навчав таке: «Бо ніхто з нас не живе сам для себе, і не вмирає ніхто сам для себе. Бо коли живемо для Господа живемо, і коли вмираємо для Господа вмираємо. І чи живемо, чи вмираємо ми Господні…
Знаємо бо, коли земний мешкальний намет наш зруйнується, то маємо будівлю від Бога на небі, дім нерукотворний та вічний. Тому то й зідхаємо, бажаючи приодягтися будівлею нашою,… бо не хочемо роздягтися, але одягтися, щоб смертне пожерлось життям.»
Смерть тіла і відпочинок у Христі для нас є справою неперевіреною і незвичною, а тому і боязною. Всі хотіли би так, як пророк Ілля, чи Енох миттєво перенестися із тіла на небо. Та цей шлях нам перекрили наші прабатьки Адам і Єва тим, що згрішили. Але не треба на них нарікати, бо ми набагато гірші за них. Адже все людство прямує не до Бога через відпочинок у Ньому, а в пекло. Про це Хроистос у своїх повчаннях розказував.
Про себе апостол Павло каже так: «Бо я вже за жертву стаю, і час відходу мого настав. Я змагався добрим змагом, свій біг закінчив, віру зберіг. Наостанку мені призначається вінок праведности, якого мені того дня дасть Господь, Суддя праведний; і не тільки мені, але й усім, хто прихід Його полюбив». Самого апостола люди покарали смертю такою ж, як Івана Христителя. А він день смерті називав ще й днем викуплення. Та й Соломон писав, що день смерті кращий за день народження. Звичайно, що це стосується побожних людей, які залишилися такими, якими нас створив Господь.
Під кінець днів життя на землі все буде набагато гірше, ніж було дотепер. Про це Господь розказав апостолу Івану. Написано, що «забитим мечем стало ліпше, ніж повбиваним голодом…» Є описані війни, голодомори, моровиці, стихійні лиха,… Є написано, що люди смерті шукати будуть та втече вона від них.
Але люди не захочуть ставати побожними, не захочуть навертатися до Божих законів і постанов. А тому і прийде кінець. Нам пощастило, ми живемо при спокої і Боже слово (Біблія) доступне кожному. Кожен з нас при бажанні може стати учнем Христовим і змагатися за місце у Божому відпочинку. І не тільки змагатися, але і здобути його, бо Господь хоче щоби всі врятувалися.
Таким чином, для побожних людей смерть це – «надбання», мета земного життя. Бо для них всі переживання, всі проблеми, всі випробування вже закінчилися і їм тепер даровано Богом оте обіцяне «чого око не бачило і чого вухо не чуло» – «вінець праведности», даровано Царство Небесне. Для безбожників всі люди живуть однаково і помирають однаково, а тому смерть це – трагедія. А по-суті, все хороше (задоволення і втіхи), для них вже закінчилося і перед ними тисячоліття томлення в аду, суд і Божі покарання в геєнні. Кожний отримає те, що він вибрав для себе, за що змагався, незалежно від того помер він у ліжку, чи на хресті. Мав він пишний похорон, чи не мав. Поставили йому величний пам’ятник, чи не поставили ніякого. Відвідують його могилу на цвинтарі, чи не відвідують.
Книги Біблії
1. Буття 2,16-17; 3,19; 5,5,11,21-24; 6,7; 7,4,23; 15,13-16; 23,1-2; 25,7-10,17; 35,16-20,27-29; 38,6-10;46,2-4; 47,25-31; 48,21-22; гл.49; 50,24-26.
2. Вихід гл.32.
3. Левит 10,1-6; гл.26.
4. Числа 16,23-33; 20,1-5,23-29; 21,5-9; 31,1-2.
5. Повторення Закону 4,22; гл.21; 32,48-51; 34,5-8.
6. Ісуса Навина 22,20; гл.23; 24,29,33.
7. Суддів 2,8-10; 9,50-54; 11,30-31; 16,30.
8. Перша Самуїлова 3,2-4,11-14; 4,18; 12,1-3; 25,38; 26,10,19,24; 31,4-5.
9. Друга Самуїлова 6,6-7; 7,12,18-19; 12,1-23; 14,14; 17,23; 19,33-36; 21,1-14.
10. Перша Царів 1,1-4; 2,1-2; 3,14; 14,1-14; 17,17-24; 18,40;19,1-4; 20,35-38.
11. Друга Царів 2,1-11; 13,14,20-21; гл.20; 22,18-20.
12. Перша Хронік гл.10; 17,11; 21,14-17; 29,28.
13. Друга Хронік 13,20; 16,12-13; 21,12-20; 24,20-21; 34,28.
14. Йова 1,21; 2,4-5,10; гл.3; 6,9; гл.7,16-17;19,6-21; 21,19-33; 42,16-17.
15. Псалми 2,12; 7,2-3; 38,4-6; 41,1-6; 42,3; 47,15; 67,7; 68,9-11; 70,9-11; пс.72; 81,6-7; пс.83; 101,24-25; 108,8; 118,19,49.
16. Приповісті 5,1-13.
17. Еклезіястова 1,4,18; гл.2; 3,1-2; 6,3; 7,1-2,17; 8,10; 9,4-6; 12,1-8.
18. Ісаї13,14-16; 42,23-25; 43,4; 46,3-4; 57,1-2; 65,13-16.
19. Єремії 8,3; 14,16; 19,7-9; 22,10; 25,32-33; 34,2-5,18-22; 36,30; 45,4-5; 48,6; 51,6.
20. Плач Єремії 4,9-10.
21. Єзекіїля 7,15-16; 9,1-7; 14,12-23; 18,26-27; 32,17-32.
22. Даниїла 6,7,24-25; 12,13.
23. Захарія 14,12.
24. Євангелія від Матвія 10,28-42; 11,12; 16,21-26; 17,12; 26,52.
25. Євангелія від Марка 8,31-38.
26. Євангелія від Луки 12,4-7; 16,22-26; 17,33; 21,20-25,36; 22,37; 23,29,46.
27. Євангелія від Івана 5,24; 6,27,47-58; 7,15; 8,28; 11,25; 12,24-26,48; 19,30.
28. Дії Апостолів 7,59-60; 9,36-37; 12,23.
29. Друге послання апостола Петра 1,13-14.
30. Послання апостола Павла до: Римлян 5,6-8; 6,3-11; 14,7-8.
31. Перше Коринтян 15,35-48.
32. Друге Коринтян 4,16; 5,1-9.
33. Ефесян 2,19-22; 4,30.
34. Филип’ян 1,21-24; 3,18-21.
35. Перше Солунян 4,13-18.
36. Друге Тимофію 2,11-13; 3,12-13; 4,6-8.
37. Євреїв 4,9-12; 13,7.
38. Об’явлення 2,10; 3,1-2,10; 6,9-11; 14,13.