Божі – тільки перворідні або Христові учні
Перворідний – першопроходець, він повинен все вивчити, з’ясувати, зрозуміти, встановити, попробувати, у всьому переконатися і зробити за своїм переконанням. Перед ним немає нічого, що він міг би взяти за приклад, що міг би наслідувати, копіювати і немає нікого перед ним, кому можна передати важку, непосильну справу, або ту, яка не вдається, бо він – народився перший і слухає тільки батька. Для перворідного, між ним і батьком немає посередника, заступника, наглядача, вчителя. Батько затрачує на перворідного всі свої зусилля, знання, засоби і готує його за свого помічника і наслідника в усьому, що буде.
Перворідному із дітей найважче і працюють вони найбільше, але на них батьки затрачують найбільше любові, уваги, часу, на них покладають і найбільшу надію, їх найбільше шанують.
У Бога перворідний – Ісус Христос, і серед людей Він також перворідний. Перворідний Іван Христитель і пророк Самуїл, від перворідного сина Ноя Сима походить народ Божий – Ізраїль. За перворідного вибране плем’я Левія, плем’я священників Божих, плем’я всіх керівників у царстві царя Давида.
Із синів Ісака Господь вибрав за перворідного Якова, який народився другим, а в Якова Господь вибрав за перворідного Йосипа, який народився одинадцятим. Коли Бог ділив спадщину то дав Йосипу поміж братами подвійну частку.
Посилаючи Мойсея до єгипетського фараона, Бог йому звелів: „І ти скажеш фараонові: „Так сказав Господь: Син Мій перворідний – то Ізраїль. І кажу Я тобі: відпусти Мого сина, – і нехай Мені служить”.
І коли єгипетський фараон відмовився виконати Божу волю, Господь винищив перворідних Єгипту. Це важко збагнути, але це було потрібно, щоби навчити і освятити всіх перворідних Ізраїля: „А Я оце взяв Левитів з-посеред Ізраїлевим синів замість кожного перворідного, що розкривають утробу, з Ізраїлевих синів. І будуть Левити Мої, бо Мій кожний перворідний. Того дня, коли Я був ударив кожного перворідного в єгипетськім краї, Я освятив Собі кожного перворідного в Ізраїлі від людини, аж до скотини.”
А коли Бог ділив спадщину між племенами Ізраїля на землі обіцяній, то Левієве плем’я не отримало наділу землі, не отримало частки у багатстві земному Ізраїля, бо його частка – Сам Бог: „Тому не було Левієві частки та спадку з братами. Господь – Він спадщина його.”
Таким чином, перворідний для Господа той, хто любить Його, хто молить Господа щоб дав йому розуміння науки Божої, хто, перш, ніж починати робити якусь справу, досліджує Боже слово, вияснює для себе, як цю справу велить зробити Господь, приймає це і так робить, хто відкидає всі канони, традиції, повір’я, вчення, загальноприйняті норми, бо їх для нього просто не існує, адже він перший. Всі перворідні належать Богові. Для перворідних Божих немає частки багатства серед земних синів, бо їхня частка – Сам Бог. Бог їм відав найбільше, бо це – спасіння і життя вічне у Бозі.
Старозавітні «перворідні» у книгах Нового Заповіту названі Христовими учнями, хоч і в Законі Мойсея є мова про Божих учнів. І це не означає, що відпала потреба у тому, щоби кожний старався стати перворідним, бо, як написано, Ісус Христос «збирає Церкву перворідних». Але для нас набагато простіше зрозуміти те, що вимагається для того, щоби стати Христовим учнем, ніж перворідним. А кожний перворідний є Христовим учнем, а кожного Христового учня Бог вчинив перворідним.
Необхідність нашого навчання пояснюється тим, що Бог спочатку створив Своїх синів, землю і всесвіт, а вже після цього – чоловіка. Що, звідки, яким чином появилося, що в тому є найважливіше, як від створеного переходити до творіння і що це таке – ніхто із людей цього не знає. І всього цього необхідно навчитися у Божому Царстві, куди Ісус Христос збирає Своїх учнів.
Земне життя дано людині для того, щоби вона показала Господу, що признає Його за свого Бога і, що хоче навчатися у Нього у Його Царстві. Що потрібно, щоби стати Христовим учнем зараз, у час свого земного життя і як це зробити, Господь розказує у Святому Писанні.
Для початку пригадаємо слова Господа про те, що вузька та стежина і тісні ті ворота, що ведуть до Божого Царства і мало хто їх находить. І широка та дорога, яка веде в пропасть, і багато по ній ідуть. Значить, кожний вимушений сам шукати ту вузьку стежину, бо, якщо ми будемо її шукати разом, надіючись, що один допоможе другому, що разом «нас багато і нас не подолати», то опинимося на тій широкій дорозі, що веде у пропасть. Можна і потрібно слухати один одного, підказувати один другому, пояснювати, але приймати рішення, що є вірним, а що ні, і як мені бути, повинен кожний сам. Звичайно, якщо він хоче бути перворідним і Христовим учнем.
Господь повчав, що якби людям розказувати про те, куди влаштуватися, щоби мати більше грошей, привілеїв, маєтків, слави, то вони будуть слухати, а якщо їм розказувати як відшукати ту вузьку стежину до Божого Царства, – то не будуть слухати. Як у свій час не слухали Господа, так і не будуть слухати Його учнів. А значить, сучасні люди цього не шукають, цим не цікавляться, це не є модним і не є для них потрібним. Не дивлячись на це, я продовжу, може комусь воно і пригодиться.
Учень – це переважно молода людина, яка не володіє знаннями і вмінням, а тому і наймається до майстра, щоби навчитися в нього того, що він вміє і знає, щоби в майбутньому самостійно з високою якістю виконувати таку роботу, як майстер і тим забезпечити своє життя. (Доволі для учня, коли він буде, як вчитель його, – повчав Господь). Учень вчиться не тільки слухаючи свого вчителя, але і спостерігаючи за тим, що і як робить вчитель. Розповідь вчителя є потрібна, щоби пояснити вчинки, а не для того, щоби навчити, як це прийнято у сучасних школах: навчають одного, а самі роблять зовсім інше.
Учні були у пророків, учні були у Івана Христителя, частина яких стала головними учнями Ісуса Христа. По-суті всі книги Біблії написані учнями пророків і апостолів. У Господа було 12 основних учнів і тисячі простих учнів. У Христових апостолів також були учні, апостол Павло записав, що не він христив людей, а його учні. Треба думати, що всі учні пророків і апостолів також зачислені до учнів Христових.
В Євангелії записані такі слова Ісуса Христа, що тим прославиться Отець Небесний, якщо ви будете Моїми учнями і багато плоду принесете. Цим Господь передбачав постійне наше навчання, а, значить, і постійну звітність за вивчене. За рік часу кожний мав би приносити Богу плід і не один, бо інакше він не зможе принести плоду багато. І кожному належить контролювати себе в цьому, щоби не залишитися без плоду. Хто все робить згідно до Христової науки, хто не тільки вивчає, але і виконує всі Господні заповіді, закони і постанови, той згідно із Новим Заповітом, за словом Ісуса Христа отримує Святого Духа і це є ознакою його приналежності до Христових учнів, до Христової Церкви, до збору всіх святих.
В притчі про сіяча Господь розповідає, чому троє із чотирьох людей не приносять плоду для Бога і не стають Його учнями: вони не прикладають належних зусиль до вивчення Святого Писання; вони не визначилися, чи надалі вони будуть жити для Бога і змагатися за Його Царство, як робив наш Учитель Ісус Христос, чи будуть жити так, як всі – дбати про добробут свій і своїх дітей, змагатися за те, щоби бути не гіршим за інших, щоби мати повагу, становище серед інших і подібне тому; вони не відмовилися від благ, вигод, багатства, слави, всього того, за що змагаються сучасні люди. Бо в Писанні сказано: «Так ото й кожен із вас, який не зречеться усього, що має, не може бути учнем Моїм».
Тобто, Господь повчає, що хто не зуміє подолати оці три основні причини, які не позволяють принести плід для Бога, той не зможе стати Його учнем. Крім того, Господь каже, що треба зробити найперше, щоби мати надію стати Його учнем, щоби братися за подолання цих трьох причин: «Коли хто приходить до Мене, і не зненавидить свого батька та матері, і дружини й дітей, і братів і сестер, а до того й своєї душі, – той не може буть учнем Моїм! І хто свого хреста не несе, і не йде вслід за Мною, – той не може бути учнем Моїм!»
Цей текст важкий для розуміння, бо Господь дав заповідь «люби свого ближнього, як самого себе», а в цій заповіді каже, що хто «не зненавидить батька і матері,…» Тобто, Господь ніби Сам Собі заперечує. Насправді, Господь однією заповіддю доповнює другу, бо перед тим Він казав: «Не робіть так, як батьки ваші, бо ваші батьки покинули Господа, а ви робите гірше батьків ваших, йдете за впертістю лютого серця свого».
Він каже, що наші батьки запровадили різні конфесії, а щоби одна конфесія мала чим відрізнятися від іншої, запровадили різні вчення своїх святих, різні свята у різні часи, різні обряди, різні богослужіння, а слово Боже, Його Закон, Його заповіт, ми полишили. Тепер ми вивчаємо і досліджуємо вчення своїх святих, а на дослідження Писання не маємо часу і плоду для Бога не приносимо.
Ось тому Господь каже, що поки ви не зненавидите ті батьківські віри, ті вчення святих, ті їхні обряди і богослужіння, яких дотепер дотримувалися ваші брати і сестри та й ви самі, ви не зможете стати Його учнем і не зможете ввійти до Його Царства. Це , як ви бачите, є Господня заповідь, а не вчення якогось святого. Її необхідно виконувати нарівні з іншими Божими заповідями, бо хто порушив одну заповідь, той порушив весь Закон. А ще Господь каже: «Як у слові моїм позостанетеся, тоді справді Моїми учнями будете, і пізнаєте правду, – а правда вас вільними зробить!»
Це дуже важко зрозуміти пересічним людям, бо вони рахують себе віруючими і такими, що поганого нікому нічого не зробили, і що до церкви ходять, і що їхня віра найвірніша. А тут виявляється, що Господь від людини вимагає зовсім іншого і каже, що люди не виконують Його слова, а те, що вони роблять для нього, насправді Йому є огидно і не потрібно. І тому, вже скоро Він прийде палити і нищити землю, а не рятувати і роздавати нагороди, як повчають багато «святих». Божі люди будуть жити на новій землі і під новим небом, а ті, хто залишиться на теперішній землі, будуть терпіти кари і муки від них, що описані в книзі «Об’явлень».
Більше того, Господь каже своїм учням: «Що тільки зв’яжете на землі, зв’язане буде на небі, і що тільки розв’яжете на землі, розв’язане буде на небі». Його учні на землі будуть зневаженні іншими людьми і як переслідували Господа, так будуть їх переслідувати і гнати геть, а їм Господь дав владу прощати іншим їхні провини або не прощати, допомагати або не допомагати, вздоровлювати або не вздоровлювати… І ще казав Господь: «Хто вас слухає – Мене слухає, хто ж погорджує вами – погорджує Мною, хто ж погорджує Мною – погорджує Тим, Хто послав Мене». Сучасне слово «священик» не означає, що він є учень Христа, але учень Христа обов’язково стане священиком Бога.
Апостол Павло рекомендував вчитися і брати за приклад Божих пророків, а тепер до того біблейського переліку пророків слід добавити Христових апостолів.
Ісус Христос обіцяв Своїм учням, що коли Він відійде до Свого Отця, то Бог пришле їм Святого Духа, який ще раз нагадає їм науку і розкаже ще більше, ніж вони чули від Нього. Апостол Павло досконало вивчив єврейське вчення, по-сучасному, він мав вищу духовну освіту, але розуміння Божої науки він отримав у видіннях від Господа, а не від учителів під час навчання. Тобто, навчитися Божої науки можна тільки від Господа і при допомозі Його Святого Духа, а не в школах, академіях, семінаріях…
Дуже шкода, що Христових учнів назвали християнами, бо якби збереглася стара назва, то не було би різних конфесій, різних вчень, не було би так багато людей, які називають себе віруючими християнами, не було би віри юдейської і християнської, бо стати Христовим учнем дуже важко, а християнином може назвати себе і середньовічний поганин, і його приймуть у християнську конфесію, але не прийме Господь. Він казав: «По тому пізнають усі, що ви учні мої, як будете мати любов між собою», – як будете допомагати один одному навчитися науки Христової, яка допровадить вас до Його Царства. А це зовсім не те, що спостерігається між християнськими конфесіями і сектами. Бо Христові учні вспадкують Боже Царство, а християни, це ті, які не спромоглися стати Христовими учнями і незалежно від їхньої конфесії, їхньої національності.
P.S. Не призиваю нікого кидати свою віру і приставати до «мого повчання». Я лише навів деякі постанови Ісуса Христа. Якщо ви визнаєте Його за свого Господа, то зробіть так, як Він вимагає: дослідіть по Біблії і виясніть, правду вам показано, чи ні. Якщо неправду показую, то немає чого мене слухати. А якщо кажу правду, то Христові постанови треба виконувати, бо ніяке повчання «святих» не може оправдати наше порушення постанов Ісуса Христа і звільнити від кари за те порушення. Господь каже, що те слово, яке Він говорив, що записано в Біблії, буде судити кожного із нас останнього дня нашого земного життя, а не вчення «святих», чи вчителів, чи священиків. До Господа нам іти і перед Ним ставати.
Про учнів Христових йдеться у таких книгах Біблії:
1. Буття 12,1-3; 17,1-9; 18,19; 26,2-5;46,1-4.
2. Вихід 4,10-11; 6,1-9 і 29; 10,1-2; 24,7-8; 35,1-3.
3. Левит 4,1-3; 6,1; гл.18.
4. Числа 14,26-28; 16,1-3; 21,5-7; 22,12; 30,1.
5. Повторення Закону 1,3; 4,5-6; 5,24-31; 7,12-26; 8,4-6; 10,12-13; 11,18-21 і 26-28; гл.13; 17,2-20; 27,9-10 і 26; гл.28;29,9; 30,9-10 і 17-20; 31,10-13 і 29; 33,3.
6. Ісуса Навина 1,8; 6,26; 22,5; 24,14 і 29.
7. Суддів 2,10-15.
8. Перша Самуїлова 2,12; 3,1 і 11 і 19-21; 8,6-10; 9,6.
9. Друга Самуїлова 12,12-14; 23,1-3.
10. Перша Царів 2,1-4; 3,3-9 і 14; 6,12-13; 9,2-9; 10,23; 11,1-13 і 26-39; 14,7-11; 18,1-7; 23,24.
11. Перша Хронік 16,8-16; 22,11-13; 28,9.
12. Друга Хронік 1,7-12; 7,12-22; 11,2-4; 12,1-8; 15,12-15; 17,7-10; 24,17-20; 30,6-11; 34,29-31.
13. Ездри 2,62; 4,1-6; 7,10 і 25-26; 9,7 і 13-15.
14. Неемії 8,1-9 і 13; 9,29-38; 13,15-25.
15. Йова 1,1 і 8 і 22; 2,3, 4,1-6; 5,17; 6,9-10; 10,7; 11,7; 12,16-25; 17,4 і 9; 21,7-19; 24,1-12; 28,12-13 і 28; 36,5-15; 42,7.
16. Псалми 1; 15,7; 21,23; 24,14; 26,8-11; 31,8-9; 33,6-12; 35,11; 39,8-9; 49,16-23; 63,10-11; 77,3-8; 94,10-11; 111,1-3; 118.
17. Ісаї 1,1-17; 6,6-7; 8,12-17; 11,1-9; 24,5-6; 26,8-19; 28,7-13; 29,13-15; 30,9; 38,19; 48,16-22; 50,4-11; 54,13; 55,10-13; 56,4-7; 58,2-4; 64,6-9; 65,2-3.
18. Єремії 1,9; 2,8; 5,3-5; 6,10-21; 9,13-16 і 23-24; 11,3-5 і 11-12; 22,8-9 і 21-22; гл.24; 28,8; 32,33.
19. Єзекіїля 2,5; 3,3-7; 5,5-7; 11,19-20; 12,2; 14,21-23; 22,26-28; 34,2-17; 44,15-28.
20. Даниїла 1,17-20; 2,20-21; 3,26-28; 6,19-22; 9,4 і 20-27.
21. Осії 1,2; 4,1-2 і 6; 10,1 і 12-13; 13,6.
22. Амоса 2,11-12; 4,3-5; 5,4-6; 7,16-17.
23. Михея 2,11; 3,11.
24. Софонії гл.1; 3,7.
25. Захарії 1,3-6.
26. Євангелія від Матвія 3,10; 4,15 і 19; 5,1-48; гл.6-7; 8,21-22; 9,14 і 35-38; гл.10; 11,12 і 25-30; 12,46-50; гл.13; 15,9; 16,12-26; 17,17-20; 18,1-20; 19,12-30; 20,16; 23,8-12; гл. 24; 25,44; 28,18-20.
27. Євангелія від Марка 1,17-18; 2,18; 3,13-15; 4,1-2; 6,6-8 і 34; 10,15 і 29-30; 13,22-23; 14,49; 16,15-16.
28. Євангелія від Луки 2,46; 4,31-32; 5,15; 6,40 і 46-49; 8,1-15; 9,1-6 і 23; 10,16; 11,28; 14,26-35; 17,22-23; 20,46-47; 21,8.
29. Євангелія від Івана 1,37; 4,1-3 і 36-38 і 53; 5,24; гл.6; 7,15-18 і 39; 8,12 і 31-32 і 42-47; 10,25-30; 12,25-26; 13,12-17 і 35-36; 14,12-14 і 23; 15,3-16; гл.17; 18,37-38; 20,20-21; 22,11-22.
30. Дії святих Апостолів 1,6-8; 2,17 і 37-40; 4,3; 5,12; 6,7; 8,1-4; 9,25-26; 10,40-44; 13,1; 14,27-28; 15,22-29; 16,30-34; 17,2-4; 18,8; 20,27-30; 26,17-18 і 28.
31. Послання апостола Павла: до Римлян 1,15-19; 2,17-29; 3,10-18; 11,25; 12,6; 15,1-3; 16,17.
32. Перше до Коринтян 1,17 і 31; 3,8-10; 4,1-2 і 17; 8,3; 9,14 і 24-27; 11,18-19; 12,7-11; 13,11; 14,20.
33. Друге до Коринтян 4,6 і 16; 5,10-11 і 20-21; гл.6; 11,3-4 і 21-32; 12,15 і 19.
34. до Галатів 1,6-9; 2,1-4 і 20; 5,24; 6,7-10.
35. до Ефесян 1,15-23; 2,19-22; 4,17-32.
36. до Филип’ян 2,21; 3,8-17; 4,8-9.
37. до Колосян 1,26-29; 3,16 і 24-25.
38. Перше до Солунян 2,3-5; 3,9; 5,11.
39. Друге до Солунян 1,6-10.
40. Перше до Тимофія 1,6-7;гл.3-4.
41. Друге до Тимофія 1,10-11; 3,6-7 і 16; 4,1-5.
42. до Євреїв 3,13; 5,12; 6,12; 8,11; гл.11; 12,5-8 і 25-29; 13,7.
43. Послання апостола Якова 3,1-2; 4,7-10.
44. Послання апостола Петра: перше 2,21-25.
45. Друге 2,1-3.
46. Друге послання апостола Івана 9.
47. Об’явлення 2,2 і 20-22; 3,3 і 9; 9,20-21; 10,8-11; 16,15; 22,14.