Божі люди і народні генії та герої
У світі так прийнято, що кожний народ, на теперішній час, вихваляється перед іншими народами своїми героями, геніями, визначними людьми, які, нібито, збільшують вартість свого народу, його престиж, славу… Народ без героїв – як людина без посади, на таких ніхто і увагу не звертає.
Своїх людей поміж народами має і Господь. Він дає характеристику і одним і іншим, описує їхнє майбутнє, а також дає настанови для нас, щоби ми відповідно і відповідально до цих людей ставилися, бо від цього залежить майбутнє життя кожного із нас. Але про все по-порядку, в історичному розвитку.
Буття. Вірш 5,24: «І ходив із Богом Енох, і не стало його, – бо забрав його Бог». Енох був першим Божим чоловіком, сучасною мовою – Божим пророком, якого вподобав собі Господь і забрав його до себе тоді, коли він прожив на землі лише третину від того, що прожили його ровесники. Для сучасних людей це була би трагедія, що він так рано помер, а всі побожні люди вважають його щасливим, бо він досягнув мети свого земного життя – перейшов у Боже Царство. При тому, муки земного життя для нього були у 3 рази менші, ніж у його ровесників, бо він був послушний Богу. Щастя не в тому, щоби прожити довше інших, а щоби з меншими випробуваннями, з меншими муками, з меншими затратами отримати нове, багате, вічне життя у Божому Царстві. Правда, люди чомусь бажають собі зовсім іншого.
Другою визначною особистістю був Ной. Вірш 6,8: «Але Ной знайшов милість у Господніх очах». Ноя народ вважав за такого, хто втратив розум, бо він далеко від моря, на суші, де ніколи не було дощу і ніхто не бачив великої води, будував корабель, щоби врятуватися від потопу. Ной – наш прабатько, але він не є наш герой, не є геній, ані пророк. Він для нас є просто Ной.
Вірші 18,23-33: «І Авраам підійшов та й промовив: «Чи погубиш також праведного з нечестивим?.. І сказав Авраам: «Хай не гніває це мого Господа, і нехай я скажу тільки разу цього: Може, хоч десять там знайдеться?» А Господь відказав: «Не знищу й ради десятьох!»
Ради десятка праведних людей, що проживали у Содомі і Гоморі, Господь побіцяв простити гріхи всіх мешканців цих міст і залишити їх жити дальше. Оце таке велике значення Божих людей для любої місцевості на землі – ради них Господь закриває очі на провини інших людей і залишає їх жити дальше. Коли побожних людей на місцевості не залишається, Господь її знищує. Героїв та геніїв для Бога немає і Він на них не звертає увагу та й винищує разом із всіма безбожниками.
Вихід. Вірш 7,1: «І сказав Господь до Мойсея: «Дивись, – Я поставив тебе замість Бога для фараона, а твій брат Аарон буде пророк твій». Для євреїв Мойсей був суддею, вчителем. Але не Мойсеєм хвалиться юдейський народ, а хвалиться Хасидом, Мордехаєм і іншими особами, до яких Господь не промовляв, які людей до Бога не навертали, а робили безбожність. Євреї та деякі християни святкують події пов’язані не з Мойсеєм, а з тими іншими особами. Бо вони є народними героями, а Мойсей – ні.
Повторення Закону. Вірші 4,7-8: «Бо хто інший такий великий народ, що мав би богів, таких йому близьких, як Господь, Бог наш, кожного разу, як ми кличемо до Нього? І хто інший такий великий народ, що має постанови й закони такі справедливі, як увесь той Закон, що я даю перед вами сьогодні?»
Не своїми героями великий і славний народ, не своїми геніями, а близькістю до Бога, Його справедливими законами. Особливо це добре видно зараз, коли Божі закони Конституцією відділені від держави, коли наблизився кінець життя на землі, коли беззаконня влади державної не дозволяє мирно жити її громадянам.
Вірші 13,2-6: «Якщо повстане серед тебе пророк або сновидець, і дасть тобі ознаку або чудо, і збудеться та ознака й чудо, що сказав він тобі, до того говорячи: «Ходімо ж за іншими богами, яких ти не знав, і будемо їм служити», то не слухайся слів того пророка або того сновидця, бо цим Господь, Бог ваш, випробовує вас, щоб пізнати, чи ви любите Господа, Бога вашого, усім своїм серцем і всією своєю душею.
За Господом, Богом вашим, будете ходити, і Його будете боятися, і заповіді Його будете виконувати, і голосу Його будете слухатися, і Йому будете служити, і до Нього будете линути. А пророк той або той сновидець нехай буде забитий»,.. Зверніть увагу на це, бо всі генії кличуть подібно до того: «Поховайте та вставайте…», а про Божі закони забули і священики.
Вірш 28,1: «І станеться, якщо дійсно будеш ти слухатися голосу Господа, Бога свого, щоб додержувати виконання всіх Його заповідей, що я наказую тобі сьогодні, то поставить тебе Господь, Бог твій, найвищим над усі народи землі. І прийдуть на тебе всі оці благословення…»
Знову таки, не від кількості визначних осіб, кількості геніїв, а залежно від того, як народ виконує заповіді і закони Господні, буде він більший за інші народи або меншим за них. Будуть мати його мешканці мир, достаток, добре здоров’я, чи ні, будуть у них «майдани», чи ні. І хвалитися треба не своїми національними героями, а знаннями і виконанням Божих законів, заповідей і постанов, бо тоді не буде вбивств, голоду і хвороб.
Вірш 28,15: «Та станеться, коли ти не будеш слухатися голосу Господа, Бога свого, щоб додержувати виконання всіх Його заповідей та постанов Його, що я сьогодні наказую тобі, то прийдуть на тебе всі оці прокляття, і досягнуть тебе:..»
А дальше, в цьому вірші, Господь перелічує всі прокляття, які, у такому випадку, Він накладе на народ: вбивства, голод, хвороби і ніхто не зможе ті прокляття ні зменшити, ні відмінити: ні майдан, ні Росія, ні євросоюз. А хто противиться Божій карі, протестує проти неї, той противиться Божій постанові, і, напевно, не буде помилуваний. Народи ж схильні називати протестантів проти свавілля влади героями, а владі Бог дав право діяти таким чином, яким вона діє. Народи відкинули Боже царювання і захотіли собі поставити царем (владою державною) людину. Господь допустив це і дав право царю. (Почитайте, яке право Бог дав царю!)
Ми продовжуємо відкидати Боже царювання – Його закони, заповіді, постанови і бунтуємося проти влади, яку собі вибрали, і тим самі собі робимо біду. Ми відкинули Божі закони і постанови тим, що встановили замість них Конституцію і закони, прийняті Верховною Радою. Ісус Христос каже, що виконувати Його закони і постанови одночасно із Конституцією та законами Верховної Ради – неможливо. Або ми будемо дотримуватися Його законів і постанов і будемо Його народом, Його Церквою, або будемо поганами, відкиненими Богом, які мають свою Конституцію і закони, якими є весь світ.
Суддів. Глава 11. Суддя Їфтах дав Богу обітницю і відповідно до тієї обітниці приніс цілопаленням Господу свою дочку-одиначку: «І сталося в кінці двох місяців, і вернулася вона до батька свого, а він учинив над нею свою обітницю, яку обіцяв був, і вона не пізнала мужа. І сталося це звичаєм в Ізраїлі: рік-річно ходять Ізраїлеві дочки плакати за дочкою гілеадянина Їфтаха, чотири дні в році».
Дванадцять суддів настановив Господь для Ізраїля і всі вони виконали, покладені на них, Його постанови. Вони і пророки найбільше послужили Богу і найбільше зробили для людей. Але ніхто не вважає їх за особливих, за героїв, за геніїв. Їм не ставлять пам’ятників, їм не поклоняються, їм не приносять квітів до пам’ятників. Вони не мають своїх дат у календарі, за дочкою судді Їфтаха плачуть, постять, але не влаштовують свято, не вважають її героєм.
Перша книга Самуїлова. Вірші 15,24-25: «І сказав Саул до Самуїла: «Прогрішився я, бо переступив накази Господні та слова твої, – бо я боявся народу, та послухався його голосу. А тепер прости ж мій гріх, і повернися зо мною, – і я поклонюсь Господеві».
Божих людей інші визнають за великих при їхньому житті. Цар Саул просив милості у Божого пророка і судді Самуїла. Цар визнавав себе перед Богом меншим за пророка. А народ робить своїми геніями і героями тих, які вже відійшли у інший світ і про яких поганого говорити не прийнято. Беруть із життя людини один факт, за який його називають героєм і все інше, із його біографії, признавати відмовляються. Тобто, Божими людьми стають у час свого земного життя, а народними геніями і героями – по своїй смерті.
Друга книга Самуїлова. Вірш 1,16: «І сказав до нього Давид: «Кров твоя на голові твоїй, бо уста твої посвідчили проти тебе, говорячи: Я вбив Господнього помазанця».
Цар Давид засудив на смерть юнака, який, на прохання, Богом настановленого царя, Саула, добив його і приніс цю звістку до Давида. А це означає, що при любих обставинах не можна торкатися Божих людей і причиняти їм смерть, бо за це буде кара смерті від Бога.
Перша книга Царів. Вірші 19,2-4: «І послала Єзавель посланця до Іллі, говорячи: «Отак нехай зроблять мені боги, і так нехай додадуть, якщо цього часу взавтра я не зроблю душі твоїй, як зроблено душі кожного з них!» (Йдеться про пророків Ваала, яких вбив пророк Ілля).
І побачив він це, і встав та пішов, боячись за душу свою. І прийшов він до Юдиної Беер-Шеви, і позоставив там свого хлопця. А сам пішов пустинею, дорогою одного дня,і сів під одним ялівцем, і зажадав собі смерти, і сказав: «Досить тепер, Господи! Візьми душу мою, бо я не ліпший від батьків своїх!»…
Єзавель – провідниця тогочасних жінок, її наслідували, з неї брали приклад. Вона – національний кумир, національний божок. Ілля – Божий пророк. У суспільстві вони займають протилежне становище і відіграють таку роль, як тут описано. Національні кумири запроваджують безбожність, беззаконня, вседозволеність, служіння ідолам, традиціям, звичаям. Народ запроваджує їх владу над собою, їй поклоняється і готовий винищити всіх, навіть Божих пророків, якщо хто із них щось має проти їхніх кумирів, яким вони поклоняються.
Боги у виді національних героїв для народу є привабливішими за Господа, Його науку, якої навчають Божі пророки. Адже Господь відрізняється від інших богів Своєю наукою і зрозуміти Його можна тільки через науку. Національні герої, прийняті за кумирів, роблять наукою свої побажання до волі і до ситого спокою, а тому це приємніше за Божу науку.
Ездри. Вірші 9,1-2: «А як скінчилося це, підійшли до мене зверхники, говорячи: «Цей народ, Ізраїль, і священики та Левити не відділилися від народів цих країв з їхніми гидотами,.. а рука зверхників та представників була перша в цьому споневіренні».
Тобто, національними героями, геніями стають особи, які були першими у споневіренні народу. По-суті, це вони проклали дорогу безбожності, або показали цю дорогу. У сучасних школах народ навчають, що їхні герої, їхні генії проклали дорогу до волі, до кращого майбуття у власній, незалежній, демократичній державі. Всі, хто іде по демократичній дорозі, тримають над собою, як прапор, – національних героїв. А тому, кожного, хто пробує їх зупинити, напоумити, повернути до Господа, вони змітають, як змітається віником опале листя.
Йова. Вірш 1,1: «Був чоловік у країні Уц, на ім’я йому Йов. І був чоловік цей невинний та праведний, і він Бога боявся, а від злого втікав».
Але він не став національним героєм, його ніхто не пропагує, не вихваляє, а тим більше – не вивчає.
Вірші 3,2-3: «І Йов заговорив та й сказав: «Хай загине той день, що я в ньому родився, і та ніч, що сказала: «Зачавсь чоловік!»
Вірш 7,1: «Хіба чоловік на землі – не на службі військовій? І його дні – як дні наймита!»..
Божі люди пояснюють, що через гріх людина викинена з Раю. І вартує великих зусиль оте, щоби вона показала Господу, що визнає Його за Бога і хоче повернутися до того, що в Раю. Не краще майбутнє, не щасливе життя у власній державі, а те, що Бог приготував у Раю, є метою для людини.
Друзі Йова, які прийшли його розрадити і поспівчувати йому. Вони були багатими, мали владу, але не знали Божої науки і вважали, що Господь наділяє своїх людей на землі багатством та славою, а безбожні мучаться у бідності та хворобах. Вірш 8,5-7: «Якщо ти звертатися будеш до Бога, і будеш благати Всемогутнього, якщо чистий ти та безневинний, – то тепер Він тобі Свою милість пробудить, і наповнить оселю твою справедливістю, і хоч твій початок нужденний, але твій кінець буде вельми великий!»
На оцій «філософії» і побудована теорія необхідності національних героїв, геніїв та їхнє вихваляння, теорія державності і таке інше. А Господь про тих друзів Йова іншої думки і каже: «Хто то такий, що затемнює раду словами без розуму?» (Вірш 38,2).
Вірші 42,7-8: «…А тепер візьміть собі сім бичків та сім баранів, і йдіть до Мого раба Йова, і принесете цілопалення за себе, а Мій раб Йов помолиться за вас, бо тільки з ним Я буду рахуватися, щоб не вчинити вам злої речі,»…
Тільки з тими, хто знає Божу науку і її дотримується, Господь буде рахуватися, а всі герої і генії залишаться поза Божим Царством разом із тими, хто їм поклонявся.
Псалми. 2,1-4: «Чого то племена бунтують, а народи задумують марне? Земні царі повстають, і князі нараджуються разом на Господа та на Його Помазанця: «Позриваймо ми їхні кайдани, і поскидаймо із себе їхні пута!» Але, Той, Хто на небесах пробуває – посміється, Владика їх висміє!»
Оце – продовження повчання із книги Йова.
9,20: «Устань же, о Господи, – хай людина не перемагає, нехай перед лицем Твоїм засуджені будуть народи!»
11,2-3: «Спаси мене, Господи, бо нема вже побожного, з-поміж людських синів позникали вже вірні! Марноту говорять один до одного, їхні уста облесні, і серцем подвійним говорять…»
35,1-5: «Грішне слово безбожного в серці моїм: «Нема страху Божого перед очима його», бо в очах своїх він до себе підлещується, щоб буцімто гріх свій знайти, щоб зненавидіти. Слова його уст – то марнота й обмана, перестав він бути мудрим, щоб чинити добро. Беззаконство задумує він на постелі своїй, стає на дорозі недобрій, не цурається злого».
36,34: «Надійся на Господа, та держися дороги Його, – і піднесе Він тебе, щоб успадкувати землю, ти бачитимеш, як понижені будуть безбожні». (Робити так потрібно зараз, щоб побачити потім).
98,6: «Мойсей і Аарон – серед священиків Його, а Самуїл серед тих, що кличуть Імення Його». (Варті повчання у Божих людей ті, кого Господь вибрав для Себе, а не ті, кого люди обирають. Тобто, святими людей робить тільки один Бог, а не Папа Римський, чи ще хтось).
145, 3-6: «Не надійтесь на князів, на людського сина, бо в ньому спасіння нема: вийде дух його – і він до своєї землі повертається, – того дня його задуми гинуть! Блажений, кому його поміч – Бог Яковів, що надія його на Господа, Бога його,..»
Ісаї. Вірш 1,1: «Видіння Ісаї, Амосового сина, яке він був бачив про Юдею та про Єрусалим за днів Уззії, Йотама, Ахаза та Єзекії.юдиних царів».
Божий чоловік, на відміну від національних геніїв і героїв, сам нічого не придумує, ні до чого не призиває, а лише переказує те, що йому показав Господь. Ось що Ісая переказує про майбутнє людей на землі: «Вірші 24,1-6 і 18: ось Господь нищить землю й пустошить її, й обертає поверхню її, а мешканців її розпорошує. І стане священик, як і народ, а пан – немов раб, пані, – як невільниця її, продавець – немов той покупець, боргувальник – немов той винуватець, віритель – як довжник.
Земля буде дощенту зруйнована та пограбована вся, бо це слово Господь проказав, – засумує, зів’яне земля, ослабіє й зів’яне вселенна, ослабіють вельможі народу землі… Й осквернилась земля під своїми мешканцями, бо переступили закони, постанову порушили, зламали вони заповіта відвічного… Тому землю прокляття поїло, й одержали кару мешканці її, тому-то згоріли мешканці землі, і небагато людей позосталося…
І станеться, той, хто втікатиме від крику жаху, до ями впаде, хто ж із ями виходить, буде схоплений в пастку, бо відкриті розтвори згори, а підстави землі затремтіли…»
Ніхто із національних геніїв не остерігає людей отак, як Божий чоловік, щоби вони врятувалися, прийшли до мети свого життя. Всі вони на своїх пророцтвах просто заробляли для свого земного життя.
І ще про національних геніїв. Вірш 41,24: «Та ви менш від нічого, і менший ваш чин від марноти, – гидота, хто вас вибирає!»
Вірш 45,11: «Так говорить Господь, Святий Ізраїлів,і Той, Хто Його вформував: «Питайте мене про майбутнє, а долю синів Моїх і чин Моїх рук позостале Мені!»
Господь піклується долею Своїх синів і дочок, а герої, генії та патріоти можуть тільки нашкодити людям заради своєї користі.
Вірші 56,4-5: «Бо так каже Господь про скопців, що суботи мої бережуть, і вибирають завгодне Мені, і що тримаються міцно Мого заповіту: Я їм дам у Своїм домі та в мурах Своїх місце і ймення, що краще воно за синів та дочок, – Я дам йому вічне ім’я, яке не понищиться!»
Господь каже конкретно, що отримають ті, хто буде жити побожно, а генії і герої нікому ніколи нічого не дали, вони лише самі робили і закликали інших до безбожності.
Єремії. Вірші 3,14-15: «Верніться, діти невірні, говорить Господь, бо Я вам Господар, та візьму вас по одному з міста, а з роду по два, і вас поведу до Сіону! І дам пастирів вам згідно з серцем Своїм, і вони будуть пасти вас умінням та розумом».
Не герої з геніями допровадять народ до бажаної мети, а Божі люди, – бо це каже Господь. Як Він дав суддів Ізраїлю у старозавітні часи, так дасть і всім народам за Новим Заповітом у Своєму Царстві. Народ, який відкидає Божий Заповіт і вибирає собі героїв та геніїв, та владу державну – Господу не потрібний.
Вірші 5,30-31: «Чудне та страшне стало в краї: пророки віщують неправду, при помочі їхній панують священики, і народ Мій оце так кохає! І що зробите ви, як кінець тому прийде?»
Це стосується і українського народу разом із його геніями і «майданами».
Вірш 6,16: «Так говорить Господь: «На дорогах спиніться та гляньте, і спитайте про давні стежки, де та добра дорога, – то нею ідіть, і знайдете мир для своєї душі!»
Не нове, не те, що роблять розвинуті і «продвинуті» народи та держави, не видумки національних пророків, а давні стежки юдейського народу є тою доброю дорогою, яка веде до миру.
Вірш 9,23: «Бо хто буде хвалитись, хай хвалиться тільки оцим: що він розуміє та знає Мене, що Я – то Господь, Який на землі чинить милість, правосуддя та правду, бо в цьому Моє уподобання, каже Господь».
Вірші 11,3-5: «Так говорить Господь, Бог Ізраїлів: Проклята та людина, що не слухає слів заповіту цього, що його наказав був Я вашим батькам того дня, коли виводив їх із краю єгипетського, із залізного горна, говорячи: Слухайтеся Мого голосу, і робіть усе те, що Я накажу вам, – і будете ви народом Моїм, а Я буду вам Богом, щоб Я виповнив присягу ту, якою Я вашим батькам присягав дати їм Край, що тече молоком, як сьогодні!»
Господь від людей хоче лише одного – щоби вони жили за тими законами, які Він встановив. Керівники народу, пастирі, священики, пророки були настановлені, щоби навчати народ Божих законів та дотримуватися їх, бо за цим наступає мир, достаток, спокій, здоров’я, тобто, всі людські блага.
Народи відмовилися від настановлених Богом суддів і пророків та обирають собі своїх керівників, геніїв, пророків, героїв, які і самі не знають Божої науки, і не навчають її інших, а замість неї проповідують свої побажання та свої закони. Ота наука людям подобається і вони її слухають та вихваляють.
А Господь про них каже: «Вірш 12,10-11: Численні пастирі попсували Мого виноградника, потоптали Мій уділ, Мій улюблений уділ вони обернули на голу пустиню! Обернули його на спустошення, він при Мені у жалобі, спустошений, увесь Край опустілий, – бо нікого нема, хто б поклав це на серце собі!»
Вірші 14,14-16: «Ці пророки неправду Іменням Моїм пророкують: Я їх не посилав, і не наказував їм, і їм не говорив! Вони вам пророкують невірні видіння та чари, нікчемність й оману свого серця… Тому так промовляє Господь на пророків, які пророкують Іменням Моїм, хоч Я не посилав їх, та що кажуть вони: «Меч та голод не буде в цім Краї»: від меча та від голоду згинуть пророки такі!
А народ, що таке пророкують йому, розкиданий буде по вулицях Єрусалиму від голоду та від меча, і не буде кому поховати його…»
Вірші 17,5-8: «Так говорить Господь: Проклятий той муж, що надію кладе на людину, і робить раменом своїм слабу плоть, а від Господа серце його відступає!..»
Для людей Бог є Творець, Господар, Опікун, Вчитель,.. Є люди, які на це зважають, бояться Бога, а є і герої, які не бояться Бога і демонструють це своїм земним життям. І царі, і князі, і поети з письменниками та з акторами, генії з героями, всі вони порушували Божі закони і виставляли це на показ іншим.
Вірші 23,1-4: «Горе пастирям тим, що розгублюють та розганяють отару Мого пасовиська, говорить Господь! Тому так промовляє Господь, Бог Ізраїлів, про пастирів тих, що пасуть Мій народ: Ви отару Мою розпорошили й їх розігнали, та не наглядали за ними. Ось тому покараю Я вас за лихі ваші вчинки, говорить Господь! А Я позбираю останок отари Своєї зі всіх тих країв, куди Я їх по виганяв був, і їх поверну на пасовиська їхні, і вони порозплоджуються та розмножаться. І над ними посталю Я пастирів тих, які пастимуть їх,..»
Вірш 28,8: «Ті пророки, що від віків були передо мною і перед тобою, пророкували про численні краї та про царства великі, про війни, і про голод та про моровицю».
Люди є неслухняні Богу і тому Божі пророки переказували, що їх чекає за непослух: війни, голод, епідемії хвороб, а національні герої закликали до будови ситого життя, кращого майбутнього і обіцяли його швидке досягнення. Євреї та й всі інші народи пророків переслідують, а героїв шанують.
Вірші 45,4-5: «Так говорить Господь: Ось Я поруйную, що Я збудував, а що Я насадив, те Я вирву, також усю землю свою. А ти ось шукаєш для себе великого. Не шукай, бо ось Я наведу зло на кожне тіло, – говорить Господь, – а тобі дам душу твою за здобич на всіх тих місцях, де ти будеш ходити!»
Отака доля побожної людини! Їх Господь збереже у місці Свого відпочинку, а для геніїв і героїв там місце не передбачене, хоч люди рахують зовсім по-іншому.
Єзекіїля. Вірші 2,7; 3,17-21; 13,18-23; 26,17-21; гл.27; 28,12-19; 30,22-26; 31,2-18; гл.32; 43,9 – тими словами Господь остерігає людей щоби вони не покидали Його, бо без Його підтримки неможливо дійти до нового життя. Навіть ті, кого Господь настановив за Херувимів (князь Тиру, або вавилонський цар чи єгипетський фараон), без Бога зблудили і були погублені.
Тому Господь каже: «Тепер нехай вони віддалять від Мене розпусту свою та трупи своїх царів, і Я буду пробувати між ними навіки». Це означає – відкиньте всіх героїв і геніїв, царів і президентів, всіх своїх святих і блаженних, яких Бог не називав такими, не обирайте собі владу та слухайтеся тільки Божого слова.
Даниїла. Вірші 5,14; 11,33. Мудрість та геніальність людині даються Божим Духом і дає їх Він тим, кого вподобав Собі, а не тим, хто красиво говорив і кого вибрали собі люди.
Осії. Вірші 2,4-8; 4,6; 6,6; 8,4. Ті народи, що послухали своїх геніїв, Господь покарає, бо вони відкинули Його слово, Його повчання, а послухали людину. Це перед Богом – перелюб. Про це Він каже і через пророка Амоса (глава 2), пророка Михея, Захарію.
Подальше навчання надають Божі апостоли, євангелісти. Євангелія від Матвія, вірші 6,24-25 і 33; 7,15-20; 16,17-19; 20,20-24; 23,1-7 і 37; 24,4-14; 26,34-35.
Господь повчає, що людина не може шанувати і Бога, і національних геніїв з пророками, бо вона буде служити або одному, або другому. Генії – це фальшиві пророки, їх Бог не посилав до народу. Хто тримається геніїв, той втрачає Бога. І лише від Бога залежить те, хто ввійде у Його Царство, хто буде більшим, а хто меншим у ньому.
У земному житті люди самі встановлюють хто є більшим серед них, а хто – меншим, але Бог поменшить всіх звеличених людьми, а тих, хто був принижений людьми – звеличить. Перед другим приходом Господа самозвеличених людей буде дуже багато і вони зведуть багатьох, але це вже всі знають і хто розумний, той буде триматися Бога.
Євангелія від Луки. Вірші 1,13-17; 4,8; 6,26; 9,48; 12,29-31; 21,17; 22,24-27. Господь розказав людям, як і у якому випадку необхідно поводитися, а тих, хто хоче бути великим, остеріг: «Горе вам, як усі люди про вас говоритимуть добре, бо так само чинили фальшивим пророкам батьки їхні!» Шукати потрібно Божого Царства, а все решта додасться від Бога. Поза Божим Царством великих не буде.
Євангелія від Івана. Вірші 3,34; 6,27; 7,48; 8,42-44 і 56; 18,22-23. Божої науки навчають лише ті, кого Він послав і вона є єдино потрібна у земному житті. Господь пояснює, чому люди не хочуть цього, а шукають слави, багатства, геройства…
Дії святих Апостолів. Вірші 5,38-39; 6,8; 7,59; 8,9-10. Господь – господар світу і буде лише так, як Він постановив. Найбільша нагорода за результат земного життя, найбільша величність – щоб Господь прийняв людину до своєї оселі.
У своїх посланнях апостол Павло ще раз наголошує, що найважливішим для людини є вивчення Божої науки і показує, як її розуміти. Послання до Римлян 1,1-11; до Коринтян перше 1,27-29; 3,16; 4,1-2; друге – 11,5-15; до Галатів 2,16; 6,8; до Ефесян 4,11-15; до Филипя’н 3,8-16.
Адже ніхто із людей не визнає героїв з геніями фальшивими пророками, бо навіть сам сатана називає себе анголом світла. Але людину Бог наділив розумом і тим розумом мусимо керуватися. «Стережіться, щоб ніхто вас не звів філософією та марною оманою за переданням людським, за стихіями світу, а не за Христом,… Не кажіть неправди один на одного, якщо скинули з себе людину стародавню з її вчинками, та зодягнулися в нову, що відновлюється до пізнання за образом Створителя її, де нема ані гелена, ані юдея, обрізання та не обрізання, варвара, скита, раба, вільного, – але все та в усьому Христос!»(до Колосян 2,8; 3,9-11).
Отож попереду у людства не буде українців, не буде росіян, поляків, юдеїв, а буде тільки Христос і кожна людина, як частинка Христа, бо всі побожні люди разом складають Христа, Його Церкву.
Божому слузі належить першому скуштувати Божого Царства, а щоби стати таким, необхідно самостійно і докладно вивчити Божу науку. «Настане-бо час, коли здорової науки не будуть триматись, але за своїми пожадливостями виберуть собі вчителів, щоб вони їхні вуха влещували». (друге до Тимофія, глава 2; 4).
Отих вчителів люди роблять геніями, пророками, героями. Їх слухають, їм поклоняються, їм ставлять пам’ятники, приносять в жертву квіти, запалюють свічки.
Апостол Яків у своєму посланні прямо каже, що кожний, хто визнає народних геніїв та героїв, стає Божим ворогом. Він також радить не нарікати на когось, не осуджувати, а взяти Божих пророків за приклад «страждання та довготерпіння». Не протестами, не майданами, а «стражданням та довготерпінням» здобувається Боже Царство.
Апостол Петро записав, що Божі пророки служили не для себе самих, а для нас, бо дякуючи їхнім книгам, ми пізнаємо Божу науку. «А між людом були й неправдиві пророки, як і будуть між вас учителі неправдиві, що впровадять згубні єресі, відречуться від Владики, що викупив їх, і стягнуть на себе самі скору погибіль».
Отим апостол дає вичерпну характеристику національним геніям, але християни цим не цікавляться, Біблію не вивчають і тому у нас процвітає ідолопоклонство. Адже і пам’ятник Артеміді – ідол, і пам’ятник Аполону – ідол, і пам’ятник Шевченку, Франку, Леніну – ідол, і всім іншим особам також, бо у другій заповіді Господь заборонив встановлювати всяке зображення, яке людина бачила і приходити до нього з квітами та поклонами.
Апостол Іван повчає: «Улюблені, – не кожному духові вірте, але випробовуйте духів, чи від Бога вони, бо неправдивих пророків багато з’явилося в світ… Коли хто приходить до вас, але не приносить науки цієї, не приймайте до дому його, і не вітайте його!»
В цьому дусі написав послання і апостол Юда. Але сучасні люди, навчені служити «і вашим, і нашим, лиш би мені була вигода», не зможуть цього збагнути.
В «Об’явленнях» записані Божі слова де йдеться про те, що Він ненавидить національних геніїв (Николаїтів), що Він давав їм час покаятися, але вони не захотіли, що Він радить їм повчитися у Нього, щоби не була видна «ганьба наготи» – відсутність знань і мудрості.
Вірші 6,9-11: «І коли п’яту печатку розкрив, я побачив під жертівником душі побитих за Боже Слово, і за свідчення, яке вони мали. І кликнули вони гучним голосом, кажучи: «Аж доки Владико святий та правдивий, не будеш судити, і не мститимеш тим, хто живе на землі, за кров нашу?» І кожному з них дано білу одежу, і сказано їм іще трохи спочити, аж поки доповнять число їхні спів слуги, і брати їхні, що будуть побиті, як і вони».
Ті, що знаходилися в Божому Царстві, були побиті за проповідування Божого слова, а не за вимагання, від ними обраної влади, кращих умов життя, кращої платні, такого пана, який їм подобається, чи вступу до якогось союзу.
Виходячи із всього наведеного, можна сказати, що у Божому Царстві знаходяться лише Божі слуги, які вимагають від Господа мстити нам, живучим на землі за те, що не слухаємо і побиваємо їх, а слухаємо своїх національних геніїв, героїв!!!
Хто прийняв Божу науку, той отримує білу одежу для Божого Царства (вірш 7,14). Хто послухав своїх геніїв, той буде там, де і вони. Багато людей пам’ятають слова Ісуса Христа: «І будуть перші останніми, а останні – першими». Тобто, ті, кого люди вважають першими до Божого Царства, насправді є до нього останніми, а ті, кого люди вважають останніми до Царства, насправді є першими.
Відомо, що перед Богом кожний стане сам. Ні батьки, ні діти, ні парафіяни не можуть привести людину перед Нього, бо кожний народжується сам і відходить сам. А якщо це так, то розумно буде наперед, через Боже слово, вияснити у Господа, чого Він хоче, щоби пізніше мати відвагу підняти свої руки до Нього і молити Його, щоби судив нас за Своєю милістю, а не за Своїм гнівом і прийняв до місця Свого відпочинку.