Головна / Поради християнам / Взивайте всіх святих (о. Любо Куртович, OFM)

Взивайте всіх святих (о. Любо Куртович, OFM)

«Вірую в спілкування святих», – промовляємо ми в Апостольському символі віри. Ми сповідуємо віру в те, що існує зв’язок між нами, тими, що знаходяться на землі, і святими, які прийшли до Бога, до мети. Богородиця взиває нас шукати заступництва святих, «які вибілили свій одяг в крові Агнця», як сказано в Книзі Одкровення.

  Церква ставить перед нами святих як зразок, як приклад, який потрібно наслідувати, але не копіювати.

  Ми звикли вважати святих неабиякими, незвичайними, а деколи навіть і дивними людьми. Коли ми говоримо комусь, що він святий, то маємо на увазі, що він настільки праведний, чесний, доброчесний і благочестивий, що це викликає повагу й захоплення, але разом із тим і підсвідому відразу.

  Святі піднесені до вівтаря. На їхню честь виготовляють статуї, до них звертаються під час Літургії, віруючі моляться до них, шанують їхні образи, просять їх про захист. Одні святі допомагають у роботі, інші заступаються за подорожніх, хворих, дітей, хтось «відповідає» за благополуччя домашнього вогнища, за добрий урожай, за шлюб, за сім’ю, за успішні роди, за взаєморозуміння між людьми, за психічні хвороби й так далі.

  Урешті, ми віримо в те, що святі – це вибрані, виняткові люди. Вони ніби з іншого світу, ніби й жили на землі – і водночас не мають нічого спільного з нашим життям.

  На жаль, образ святих став повністю протилежним тому, заради чого була проголошена їхня святість. Церква хотіла дати людям приклад, щоб ми всі стали святими, а не щоб ми тільки молилися до святих про наші земні, незначні потреби.

  Між нами утворилася прірва, і тепер украй мало ймовірно, що святі послужать прикладом, який хтось відважиться наслідувати. Вони здаються недосяжними. Урочистість наших служб відділяє їх від нас настільки, що ніхто й думки не допускає, що потрібно бути такими, як вони.

  Проте якщо ми поглянемо на життя святих, то побачимо, що в них нема нічого, що могло б викликати таке сприйняття.

  Із Євангелія ми знаємо, що святим може бути і розбійник, розіп’ятий з Ісусом, і митарі Матвій та Закхей, і блудниця Магдалина. Єдина умова для святості – навернення.

  Нам потрібні приклади, які ми можемо й повинні наслідувати. Якщо ми викреслимо їх із нашої культури, викинемо із системи цінностей, тоді збудуємо бандитське суспільство.

  У свідомості багатьох людей, у тому числі й християн, живе думка, що святі – це особистості, із якими ми, звичайні смертні, не можемо себе порівнювати. Однак після більш глибокого роздумування зрозуміємо, що вони пройшли через земну Голгофу та знайшли святість у тому ж світі, де живемо й ми, або в подібних ситуаціях.

  Святість – це присутність у нас Святого Духа, що проявляється в наших життєвих рішеннях й учинках: у тому, як батько турбується про свою сім’ю, у материнській ніжності, у старанності учня, у відповідальності й ретельному ставленні працівника, у ревному й достойному служінні священника та монаха.

  Святість проявляється у відносинах між людьми і в людських учинках. Святість – це не стан. Це направленість. Святий не тільки той, хто володіє всіма чеснотами, але й той, хто до цих чеснот тягнеться. Святість – це не привілей для вибраних осіб у Церкві.

  Ми всі покликані до святості – кожний у відповідності до своїх дарів та становища в суспільстві. Бути святим – означає вибрати мірилом життя євангельські заповіді й старатися всіма силами жити за ними. Це залежить від здатності й сили кожної людини та від Божої благодаті, яка її супроводжує.

  У пошуках святості й апостольських звершень ми не повинні чекати якоїсь ідеальної ситуації, сприятливих можливостей. Коли християнин із любов’ю виконує навіть найнезначнішу щоденну роботу, у ній відобразиться образ Божий. Господь не просить від нас неможливого. Ми робимо те, що в наших силах, щоби Господь звершив те, що для нас не можливе.

  Тож поставмося серйозно до закликів Богородиці, через які Вона веде нас шляхами святості.

  Молитва: Пренепорочна Діво Маріє, Господь через заслуги Твого Сина звільнив Тебе від усякого злого гріха. У Твоєму Серці й у Твоєму материнському лоні Він знайшов дім для Свого Сина. Прийнявши Бога у Своє Серце й тіло, Ти прийняла всіх своїх дітей і залишаєшся Матір’ю кожному з них до кінця часів. Ти все життя зростала у вірі, візьми нас за руки й приведи до Ісуса. Даруємо Тобі свої серця, даємо свої руки, щоби відчувати себе в безпеці на життєвому шляху й у життєвій боротьбі, у якій знаходимось.

  Особливо приносимо тобі всіх хворих – і душею, і тілом. Утіш Своєю материнською близькістю всіх, хто заплутався, загубився, хто відчуває невпевненість. Нехай у темряві, серед якої знаходиться світ і люди, загориться світло. Амінь.

 

Читайте також

Про сповідь – о. Йосиф Будай

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *