Святого Йосифа, як правило, зображують з ліхтарем або з посохом у руках. Навряд чи можна знайти кращий образ “вірного та мудрого слуги”, що ,за словами Христа, покликаний піклуватися за маєток свого пана (див.Мт 24,45-47)
Саме таким описують Йосифа євангелісти Матей і Лука. Він вірний, праведний, слухняний Богові – ідеальний земний батько для Божого Сина. Але якщо ти уважно прочитаєш глави про нього, то помітиш ще одну особливість Йосифа: це не святий, що володіє всіма чеснотами, а праведна людина, що зростає у святості, переживаючи випробування за випробуванням.
Життя Йосифа не було безхмарним і легким. Отримавши унікальне Боже покликання, йому довелося зустрітися з несподіванками і раптовими поворотами долі. Неважко уявити, як здивований Йосиф запитує Бога: «Чому я? Що все це означає?»
Такий самий, як ти і я
Яким був Йосиф? Те, як він долав труднощі, пов’язані з втечею до Єгипту, говорить про нього як про людину розважливу, енергійну, готову взяти на себе відповідальність. Ремесло Йосифа дає підставу стверджувати, що він був фізично сильним і загартованим. Грецьке слово, переведене на українську мову в Євангеліях від Матея (13,55) і Марка (6,3) як «тесля», означало ремісника, що працює не тільки з деревом, але й з каменем.
Святе Письмо жодного разу не цитує самого Йосифа, тому склалася думка, що він був мовчазним. Але ймовірно, євангелісти просто хотіли підкреслити його беззастережну слухняність Богові. Насправді, життя в першому столітті в середземноморському селищі з вузькими вуличками і тісно прилеглими один до одного внутрішніми двориками припускало неминуче інтенсивне спілкування. Особисто я бачу Йосифа доброзичливим, товариським, здатним знайти спільну мову з замовниками.
Приховане від сторонніх очей внутрішнє життя Йосифа відбивало його близькість до Бога. Йосиф був здатен до самозаглиблення, що дозволяло йому чути Господа у своєму серці. Неухильно виконуючи Закон Мойсея (див. Лк 2,22-24.41), Йосиф таким чином виявляв свою вірність і любов до Бога.
Чому, Господи?
Йосиф, як і будь-який чоловік після заручин, з нетерпінням очікував на шлюб. І раптом його приголомшила несподівана новина: його наречена вагітна, і батько явно не він. Ми не знаємо достеменно реакції Йосифа на цю новину. Але оскільки вона поставила під загрозу долю майбутньої родини, логічно припустити, що Йосиф зазнав великого потрясіння.
Матей пише, що Йосиф вирішив розлучитися з Марією без розголосу, оскільки був «праведний» і «не бажав її ославити» (пор. Мт 1,19). Але за цією скупою ремаркою криється велика драма. Будь-який праведний юдей на його місці офіційно розлучився б зі своєю нареченою, викритою в перелюбі. Але Йосиф вирішив зробити все так, щоб у Марії було якнайменше неприємностей. Його рішення про таємне розлучення було наповнене співчуттям і жалем. Я думаю, що Йосиф прийняв це рішення після довгих безсонних ночей і бесід з Богом у гарячій молитві.
Йосиф, напевно, відчував себе вільним відзобов’язаньібув украй здивований, коли Бог звернувся до нього уві сні і наказав змінити своє рішення. Але це породило в ньому ряд питань. Ким же буде ця незвичайна Дитина? Як жити з Божою обраницею, Матір’ю Божого Сина? Йосиф, напевно, відчув, що його сімейне життя буде докорінно відрізнятися від того, якого він очікував.
Незважаючи на всі ці питання, Йосиф сказав «так». За словами Йоана Павла II, прийнявши Марію «у всій таємниці її материнства», Йосиф приніс себе в жертву Господу, таким чином потрапивши в епіцентр Божого Задуму щодо всього людського роду.
Що далі?
Наступне веління ангела – втікати до Єгипту – здивувало і спантеличило Йосифа. Досить подивитися на ситуацію його очима. Йосифові було сказано, що Ісус Христос зачатий «від Духа Святого» і «спасе народ свій від гріхів їхніх» (Мт 1,20-21). Від Діви Марії він довідався, що Ісус Христос – «Син Всевишнього» і що «Господь Бог дасть йому престол Давида, його батька», і «він царюватиме» (див. Лк 1,32-35). У Вифлеємі Йосиф почув від пастухів, що ангели в небі об’явили народження «Спасителя, він же Христос Господь», і побачив волхвів, що прийшли, щоб поклонитися «царю Юдейському» (Лк 2,11; Мт 2,2).
Що ж він міг думати про всі ці пророчі слова, коли раптово довідався, що йому треба вести свою родину під покровом ночі не до слави, а у вигнання? В критичний момент голові Святої Родини треба було вирішити чимало питань: як він зможе подбати про Марію і Дитину протягом усієї мандрівки, що сягала більше ніж 300 км? Який маршрут буде більш безпечним? Як вони виживуть у Єгипті, якщо він не зможе знайти там роботу?
Безсумнівно, Йосиф зустрічав кожне випробування з такою ж слухняною вірою, яку він виявив, довірившись своїм пророчим снам (див. Мт 2,13-14.20-21). Але неважко уявити собі Йосифа в убогій хатині в Єгипті, що волає до Бога в хвилини короткого відпочинку: «Що все це значить? ЯкТи врятуєш весь людський рід через Сина, якщо Йому доводиться поневірятися на чужині?»
Чому я?
Повернувшись в Назарет, Йосиф, напевно, насолоджувався декількома щасливими і мирними роками сімейного життя. Сам Бог був присутній у його родині, і Йосиф дійсно був благословенний. Але його випробування продовжувалися.
Отець Бенедикт Грешель СРЯ якось сказав: «Тільки уявіть, як це щодня сідати за один стіл із Втіленим Словом і Непорочним Зачаттям», святість Яких багаторазово перевершує твою власну. Можливо, Йосифа трохи бентежила роль голови цієї незвичайної родини і вимагала від нього чимало смиренності».
Хоча батьківство Йосифа не було біологічним, проте, воно було цілком реальним. Ісус називав Йосифа «авва», слухався його і звертався за батьківською підтримкою. Але як виховувати таку незвичайну Дитину? Напевно, Йосиф робив це, на кожному кроці спираючись на Божу допомогу, вірячи, що Бог забезпечить його всім необхідним для виконання цього покликання.
Так, покладаючись на Бога, Йосиф виконував роль батька Ісуса. За юдейською традицією, він ніс відповідальність за початкову освіту Сина, навчаючи Його з трьох років головним істинам юдейської віри і давньоєврейській мові Писання. Більшість сільських жителів того часу володіли лише арамейською мовою; і коли Святе Письмо читалася вголос у синагозі давньоєврейською, вони очікували тлумачення, щоб зрозуміти почуте.
Як і інші батьки в Назареті, Йосиф привчав Сина і до свого ремесла. У домашній майстерні він навчав Ісуса робити й обновляти такі речі, як плуги і світильники. На будівництві Йосиф із Сином тяжко працювали пліч-о-пліч, закладаючи фундамент з каменю, піднімаючи балки на дах.
Йосиф настільки сумлінно виконував своє покликання, що кожен у Назареті вважав Ісуса Христа сином теслі, і всі були здивовані, коли Він зненацька почав проповідувати «словами благодаті» і робити чудеса (див. Лк4,22; Мт 13,54-55). Така реакція також вказує на те, що поки Ісус ріс, Він не творив ніяких чудес, які могли б чимось виділити Його родину з-поміж всіх інших, які також важкою працею заробляли собі на життя.
Що ж далі?
Отже, Йосиф перебував у самому серці Божої таємниці, але не бачив ніяких захоплюючих чудес, яких можна було б очікувати, живучи під одним дахом із Самим Месією. Ймовірно, він не забував пророцтв і чудес, які оточували народження Ісуса. Але після цього нічого особливого не відбувалося. Як же Хри-стос міг виконати Свою місію, якщо Він жив прихованим життям у маленькому селищі, котре нараховувало всього декілька сотень чоловік?
З одного боку, Йосиф знав Христа настільки добре, наскільки можна знати людину, живучи з нею під одним дахом. З іншого -особистість Христа і Його місія були вкриті таємницею. В їхньому Сині було щось таке, що ні Йосиф, ні Марія не могли осягнути цілком. Коли вони знайшли підлітка Ісуса в Храмі, і Він пояснив їм, що повинен перебувати в домі Отця, «вони не зрозуміли слова, що він сказав їм» (Лк 2,18.33.47-48.50).
Марія роздумувала над усіма цими подіями (див. Лк 2,19.51) і ставала першим і найкращим учнем Христа. У Йосифа, схоже, не було такої можливості. Він зникає зі сторінок Євангелія після паломництва Святої Родини до Єрусалима. Діва Марія з’являється в Кані вже без чоловіка, тому можна припустити, що Йосиф помер до того, якХристос почав Своє служіння. Скоріше за все, Йосиф так ніколи і не побачив на землі здійснення Задуму, якому він віддав себе до решти.
«На вашу думку, хто я?»
На відомій візантійській іконі Йосиф зображений чоловіком, що зсутулився, і це виказує його внутрішнє сум’яття, викликане таємничою вагітністю Марії. Замаскований в образі старця диявол намагається зародити в Йосифі сумнів щодо божественного походження Дитятка.
Драма, зображена на іконі, стосується і нас. Кожен християнин не раз у своєму житті покликаний відповісти на запитання Ісуса Христа: «На вашу думку, хто я?» (Мт 16,15). Чи дійсно Він Божий Син? Чи приймаю я цілком реальність Втілення у всій його повноті? Чи відкритий я силі Божого спасіння? Чи довіряюсь я Богові на крутих і несподіваних віражах своєї долі?
Хоча Йосиф так і не збагнув до кінця таємниці Божого Сина, він щиро сказав Богові «так» усім своїм життям. Як мудра, розважлива людина, Йосиф будував свій дім на скелі (див. Мт 7,24), тобто слухав Боже слово і виконував його.
Покликаний прямувати незвіданим шляхом, що перевершує людське розуміння, Йосиф ішов з вірою вперед. Щоразу, коли нам здається, що ми заплуталися, заблукали або ж стоїмо перед невідкритою таємницею, приклад Йосифа та його заступництво допоможуть нам слідувати за ним.
Луїза Перрота
Слово між нами 2009-2010 №9(103)
