Отець Піо

"Хто багато молиться, той спасеться; хто мало молиться, той уже у небезпеці. Хто не молиться, той себе топить"
(Отець Піо)

     Отець Піо народився 25 травня 1887 року у південнії Італії, у П'єтрельчині, що в районі Беневенто область Камапанья, був священиком Чину Братів Менших Капуцинів, жив з 1887 по 1968 рік. 20 вересня 1918 року Отець Піо одержав дар стигматів. під час своєї самотньої молитви на хорі після богослужіння, йому явилася містична постать і в цю мить він відчув глибокий пронизливий біль у всьому тілі.

Це була мить остаточної стигматизації: рани на руках, ногах, підребер'ї, як у Ісуса. Містичний дар був немов знаком його духовності, але одночасно ніс йому великі страждання через кров, яка витікала з ран і застоювалася у великих струпах з двох сторін долонь, на ногах, а також у підребер'ї, де знаходилася поперечна рана.

Незвичайне явище звернуло на себе увагу великих мас людей з усіх італійських областей та з-за кордону.  Тільки ран вистачило би для того, щоб бачити у ньому вище створіння, тому що ці його рани часом поширювали неповторний запах, який хвилею напливав на присутніх, а в певних обставинах його чули також і люди в далеких країнах.
Молитва про заступництво Отця Піо приносить благодаті, які не можна приписати людському втручанню. У більшості випадків тут не йдеться про чудо у його буквальному значенні. Благодаті, які одержували особи, прибігаючи до заступництва Отця Піо, були численними, і так відбувається і до цього часу. Коли його просили молитися, він тут же погоджувався, киваючи головою і, зі свого боку, теж просив молитися. Його традиційною молитвою, дуже поширеною серед вірних, була "вервиця до Ісусового серця", яку Отець Піо промовляв щоденно.
Часом насичений запах, який можна було почути, був знаком не тільки його присутності, а також і його ласки: і це можна було легко помітити. Але коли хтось пробував висловити йому свою вдячність, він, як правило, відповідав: "Не мені дякуйте, а Діві Марі". Коли ж якийсь вірний, однак, притискав його до стіни, настирливо запитуючи: "Отче, це ви були?",- то він відповідав: "А хто інший міг бути?". Іншим разом, коли він робив певні зауваження щодо особливостей тих людей, яких не міг знати, можна було зрозуміти, що це його надприродне втручання.
Саме неустанна молитва Отця Піо була джерелом тих благодатей, які він отримував від Бога для вірних. Отець Піо молився безперервно, вдень і вночі.
Незрозуміло, як це йому вдавалося, навіть якщо йшлося про внутрішню молитву, яка переступала через простий механізм слів. Але рука, яку він тримав у нагрудній кишені свого габіту, постійно перебігала намистинами вервиці, тому що ця молитва супроводжувала його протягом усього дня.
Десятки й десятки цілих вервиць, які складалися з п'ятнадцяти тайн: справді невірогідний рахунок. До них потрібно додати молитви під час богослужіння і інших літургійних відправ, як наприклад, відвідини Святих Дарів, що супроводжувалося молитвою до Діви Марії перед євхаристійним благословенням, яку він промовляв, поки мав сили.
Тут настав час розповісти про земне діло Отця Піо: про діло фізичного полегшення страждань, яке він постійно розвивав з перших років свого перебування у Сан Джованні Ротондо, почавши втілювати його у життя через власну участь у роботі місцевих ініціатив, насамперед у формі грошової допомоги.
Сьогодні лікарня Отця Піо – це справжнє лікарняне містечко, оснащене найсучаснішою технікою і апаратурою, а також іншими допоміжними структурами.
Папа Іван Павло II канонізував, тобто проголосив святим, Падре Піо – італійського ченця-капуцина, відомого у всьому світі сповідника і містика. Акт канонізації, незважаючи на палючу спеку, відбувся у присутності 250 тисяч віруючих і паломників на площі св. Петра в Римі і став одним з наймасовіших заходів в італійській столиці від часу ювілейних святкувань 2000 року.
Падре Піо прославився ще за життя як досвідчений духівник, чудотворець і стигматик. По 10-12 годин на день він проводив у сповідальниці, приймаючи сповіді прочан, а решту часу присвячував молитві.
Память святого Падре Піо здійснюється 23 вересня.