ПИТАННЯ: Яка різниця між освяченим і неосвяченим релігійним предметом? Чи не є фетишизмом шанування освячених предметів?
ВІДПОВІДЬ: Освячений предмет являє собою знак, який вказує на джерело всього священного – Бога. Освячення предмета служить для того, щоб оживити нашу пам’ять про Його присутність або про присутність святих. Освячений предмет – це також вираження дару, захисту та благословення, і всіма цими властивостями він володіє ex opere operantis, тобто залежно від благочестя того, хто просить про них і для цього звертається до священика, тобто до посередництва Церкви: таким чином, в силу спілкування духовних благ, за молитвами Церкви віруючий стягує на себе захист, благословення та відповідні милості.
Іноді говорять про особливу силу, якою наділені освячені предмети. Звернемося до Нового Завіту: «Та й чуда неабиякі творив Бог руками Павла: досить було прикласти до недужих хустинку чи хвартух, які були діткнулись його тіла, і недуги їх покидали, і виходили злі духи» (Дії. 19,11-12).
Коли священик закликає благословення якого-небудь святого на певний предмет, він закликає силу і владу Ісуса Христа, що діяв у цьому святому, як це відбувалося з віруючими з Ефеса.
Освячення релігійних предметів не має нічого спільного з фетишизмом. Фетишисти вважають, що предмет сам по собі володіє особливими божественними властивостями. Фетишизм – форма забобонів, що межує з ідолопоклонством. У той час як освячений християнським служителем релігійний предмет відсилає до сили Ісуса Христа, що діє через нього. Освячені предмети – це, як ми вже сказали вище, частина спілкування духовних благ. Освячені предмети відносяться до так званих сакраменталіїв.
Згідно 1166 канону канонічного права, сакраменталії – це священні знаки, «за допомогою яких позначаються і за клопотанням Церкви набуваються наслідки, переважно духовні».
Пояснимо, що це за наслідки, на прикладі духовного досвіду подвижниці і містика Луїзи Лато, яка мала особливий дар розпізнавати освячені предмети. Цей містичний феномен називається «ієрогнозіс». Луїза Лато піддавалася обстеженню численних медиків і богословів з Бельгії і з Франції. Ось що пише про неї видатний домініканський духовний наставник отець Хуан Арінтеро: «Якщо їй підносили яку-небудь реліквію Слуги Божого, навіть якщо він не був прославлений у лику блаженних (…), вона умиротворено посміхалася, прикладалася до неї або брала її. Так само вона поводилася з освяченим предметами, навіть якщо вони мали мирської вид (наприклад, перстень), проте показувала повну байдужість при вигляді неосвячених предметів, навіть якщо мова йшла про священні образи.
Один священик, одягнений по-світськи, підніс їй неосвячене розп’яття. Це не викликало в неї ніякої реакції. Тоді він відвернувся і своєю богопосвяченою рукою зробив над ним знак хреста. Тільки тоді вона посміхнулася властивою їй посмішкою. Всі, хто був там, були змушені вигукнути: «Яке велике благословення священика, а адже цьому надають так мало значення!». Коли світська людина подавав їй руку, вона залишалася байдужою, але варто було священику простягнути руку, як вона наповнювалася радістю. Коли священик давав їй благословення, вона раділа, відчуваючи ніби небесне вплив. Коли поруч з нею молилися, нехай навіть незнайомою мовою (…), а потім з тією ж інтонацією читали мирські тексти або просто зміст бревіарія, це її вираз припинялося, і вона знову була байдужою».
І далі: «Одного разу настоятель, повертаючись з останнього причастя і соборування одного хворого, побажав показати їй посудину для освячених елеїв, щоб подивитися, з яким благоговінням вона до нього поставиться. Вона була на підлозі, немов розп’ята. Відчувши здалеку йде до неї священика, вона за якимось натхненням стала на коліна і стала переміщатися йому назустріч, немов потужний магніт її притягував … ».
Описані тут факти в якійсь мірі пояснюють, чому віруючі з благоговінням ставляться до освяченим релігійним предметів.
Джерело: радіо Ватикан
