Головна / Поради християнам / Як пізнати, чи діє хтось без надії на себе, а з досконалою надією на Бога?

Як пізнати, чи діє хтось без надії на себе, а з досконалою надією на Бога?

Нерідко трапляється, що деякі думають, ніби вони не мають жодної надії на себе, а все уповання покладають на Бога і в Ньому одному впевнені. Насправді ж так не є. У цьому вони можуть самі  пересвідчитись, судячи з того, як себе почувають і що стається з ними після того, як трапиться їм впасти. Якщо вони, переживаючи падіння, докоряють собі за це й вирішують: «Зроблю те і те, наслідки падіння затруться, і в мене знову піде все як має бути», — то це є вірний знак, що перед своїм падінням вони надіялись на себе, а не на Бога. І чим глибша та більша їхня скорбота, тим стає зрозуміліше, що вони дуже багато уповали на себе і дуже мало на Бога.

Тому скорбота їх падіння і не заглушується ніякою відрадою. Хто ж не покладається на себе, але уповає на Бога, той, коли впаде, не дуже дивується цьому і не переймається надмірною скорботою, бо знає, що це сталося з ним, звичайно, через неміч його, але ще більше — від слабкої надії на Бога. Тому внаслідок падіння він ще більше перестає надіятися на себе і намагається збільшити та поглибити смиренне уповання на Бога. А далі, ненавидячи погані пристрасті, які були причиною його падіння, спокійно і мирно несе весь тягар покути за образу Бога і, озброївшись ще більшим упованням на Нього, з великою мужністю та рішучістю переслідує своїх ворогів аж до смерти.

Про сказане вище я бажав би, щоб поміркували деякі особи, які думають, що вони — чеснотливі й духовні. Ті, які, впавши в який-небудь гріх, мучаться і нудьгують не знаходячи спокою, і змучені цією печаллю та нудьгою, які в них не від чого иншого, як від самолюбства, біжать через те ж самолюбство до духовного отця, щоб визволитись від такого тягаря. А їм треба було це зробити відразу після падіння, і зробити це не через що инше, як через бажання якнайшвидше змити скверну гріха, яким образили Бога, і прийняти нову силу проти себе самого у святому таїнстві покаяння.

 

Про помилковість думки тих, які вважають надмірну печаль чеснотою

При цьому грішать ті, що вважають чеснотою надмірну печаль, яка буває в них після вчинення гріха, не розуміючи, що це виникає в них через гордість і зарозумілість, яка походить від надмірного покладання на себе і на власні сили. Бо, думаючи, що вони щось велике, забагато на себе взяли, сподіваючись самі з цим упоратись. Тепер, бачачи із досвіду свого падіння, що в них немає жодної сили, вони дивуються, ніби зустріли щось неочікуване, бентежаться і па­дають духом, бо бачать розпростертого на землі ідола, тобто самих себе, на кого покладали всі свої очікування та надії. Але цього ніко­ли не трапиться зі смиренним, який уповає на єдиного Бога, не че­каючи нічого доброго від себе. Тому, коли такий і впаде в який-небудь гріх, хоч відчуває його тягар і печаль, але не бентежиться і не вагається розгублено, бо знає, що це сталося з ним через його влас­не безсилля, і падіння не є для нього неочікуваною новиною.

 

Певні знання, які помагають у визначенні міри і обсягу недовіри до себе та повного уповання на Бога

Оскільки вся сила, якою перемагаємо наших ворогів, породжується в нас від недовіри до себе та уповання на Бога, то треба тобі, брате мій, запастися правдивим знанням стосовно цього, щоб, з Божою допомогою, завжди носити в собі й зберігати таку силу. Будь твердо переконаний, що ні здібності, ні добрі якості — чи то при­родні, чи набуті, — ні таланти, даровані нам, ні знання всього Писання, ні те, що ми довгий час працювали для Бога і вже звикли до цієї праці, — навіть усе це разом не дасть нам змоги правильно виконувати Божу волю, якщо при кожному боговгодному, доброму ділі, яке належить нам зробити, при кожній біді, яку хочемо обминути, при кожному хресті, який повинні нести з волі нашого Бога, якщо, наголошую, у всіх таких і подібних випадках нашого серця не надихне особлива Божа допомога і не дасть нам сили для виконання діл, як сказав Господь: «Без Мене ж ви нічого чинити не можете» (Йо. 15,5). Отже, ціле своє життя, кожен день і хвилину, ми повинні берегти в собі незмінним таке в серці почуття, переконання й постанову, що за жодних обставин нам не можна покла­датися і надіятися на себе.

Стосовно ж надії на Бога, до того, що я сказав вже в третій главі, додай ще ось це: знай при цьому, що немає нічого легшого і зручнішого для Бога так зробити, щоб ти переміг своїх ворогів, хай буде їх мало чи багато, нехай будуть вони старі та сильні, чи нові й слабкі. Але на все у Нього свій час і свій порядок. Тому, нехай якась душа надмірно обтяжена гріхами, нехай вона винна у всіх гріхах світу, нехай осквернена так, як тільки хто може подумати, і нехай вона при цьому, скільки хотіла і могла, вживала всякі засоби та подвиги, щоб відступити від гріха і навернутися на дорогу добра, але ніяк не могла утвердитись в чомусь достойному, навіть найменшому, а навпаки, ще глибше поринала в зло, — нехай вона така. Але при цьому всьому їй не треба слабшати в надії на Бога і відступати від Нього, їй не варто полишати ні зброї, ні подвигів своїх духов­них, а треба боротися, і боротися з собою та з ворогами мужньо і невтомно. І знай, що в цій невидимій боротьбі тільки той не тратить, хто не перестає боротися і уповати на Бога, допомога якого ніколи не відступає від тих, які воюють в Його полках, хоч деколи Він допускає отримувати їм рани. Тому борись не відступаючи, бо в цій невідступній боротьбі — вся суть. У Бога ж завжди готові і ліки для тих, хто поранений ворогами, і допомога для їх знищення, які в потрібний час подає Він борцям своїм, що шукають Його і твердо надіються на Нього; в годину, коли вже не чекають, побачать вони, як зникають горді вороги їх, як написано: «вояки вавилонські припинили битву, сидять безчинно по твердинях» (Єр. 51,30).

Никодим Святогорець «Невидима боротьба»

 

Пропонуємо підписатись на розсилку духовних матеріалів від о. Антонія, ЧНІ.

Download PDF

Послання Богородиці, 25 лютого 1998., Меджуґор’є.


“Дорогі діти! І сьогодні Я з вами і знову всіх вас закликаю наблизитися до Мене своїми молитвами. В особливий спосіб закликаю вас до зречення в цей час благодаті. Дітоньки, роздумуйте й проживайте муку та смерть Ісусову за кожного з вас через ваші малі жертви. Тільки коли наблизитесь до Ісуса, збагнете безмежну любов, яку Він має до кожного з вас. Молитвою і своїм зреченням станете відкритішими на дар віри та любові до Церкви й людей, які поруч вас. Я вас люблю і благословляю. Дякую вам, що відповіли на Мій заклик”.
www.medjugorje.com.ua

Читайте також

Одне з небагатьох життєвих питань, які є невідворотними

Іноді можна зустріти розумних і добромисних людей, які говорять про смерть так, як про фізіологію …

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *