Св. Франциск Салезький каже, що наш Спаситель ніколи не є настільки добродушний і ніжний в усьому, що зробив для нас, як у Св. Причасті, в якому Він, можна сказати, винищує себе і стає поживою, щоб могти з’єднатись з серцями своїх вірних. Тому мудрий Герсон казав, що нема ефективнішого засобу, ніж Св. Причастя, аби запалити побожність і святу любов до Бога в наших душах.
І справді, коли йдеться про щось приємне Богові, то що може душа зробити приємніше Йому, ніж прийняти Св. Причастя? Св. Діонісій вчить нас, що любов завжди стримить до досконалого з’єднання. Але як може душа бути досконаліше з’єднаною з Ісусом, аніж в той спосіб, про який Він сам каже: “Хто їсть моє тіло й п’є мою кров, у мені перебуває, і я в ньому” (Ів. 6:56). Св. Августин каже, що кожного дня, коли ти приймаєш Св. Тайни, Ісус є завжди з тобою і ти будеш завжди поступати в Божій любові.
І знову, якщо стоїть питання зцілення наших духовних слабкостей, які певніші ліки можемо мати, ніж Св. Причастя, що зветься “ліками, за допомогою яких ми можемо звільнитися від щоденних упадків і зберігатись від смертельних гріхів”.
“Чому – питає Кардинал Бона – в стількох душах ми бачимо так мало плодів при так частому прийманні Св. Причастя, а до того ж, вони постійно впадають в ті самі помилки?” Він відповідає: “Вина не в їжі, але в схильності того, хто приймає”. “Чи ж можна – каже Соломон – в пазуху вогню набрати так, щоб одежа не згоріла?” (Прип.6:27). “Бо Бог наш – вогонь, що пожирає” (Втор. 4:24). Він сам приходить у Св. Причасті, щоб запалити цей божественний вогонь. “Як же ж це воно тоді так – каже Вільям з Парижу – що ми бачимо таке диявольське чудо: душі залишаються холодними в Божій любові посеред такого полум’я?”
Все походить від браку належного нахилу і, особливо, – браку приготування. Вогонь відразу запалює сухе, а не зелене дерево, бо воно схильне до горіння. Святі отримували велику користь від Св. Причастя, тому що готувались із дуже великою старанністю.
Приготування до частого Причастя буває двох видів: дальше і ближче. Дальше приготування вимагає відв’язання від сотворінь. Св. Августин каже, що якщо б ти очікував відвідин великої особи, котрій певні предмети в твоєму домі були б противні, то чи ти не забрав би їх перед його прибуттям? Отже, коли ти бажаєш прийняти Ісуса Христа, потрібно забрати зі свого серця всі земні почування, які йому би не подобались. Хто бажає часто причащатись, повинен звільнити своє серце від земних речей. Це саме те, про що Господь одного разу сказав Св. Гертруді: “Я не бажаю нічого більшого від тебе, як тільки, щоб ти приходила приймати мене з серцем вільним від своєї власної любові”.
Ближче приготування можна почати ввечері перед днем, коли будеш приймати Св. Причастя, почуваннями любові і бажання. Як тільки прокинешся зранку, подумай, що ти приймеш Ісуса Христа, і з гарячим бажанням запроси Обручника твоєї душі поспішати до твого серця.
Відразу перед Причастям потрібно, навіть коли ти зробив розважання, збуджувати живі почуття віри, покори і бажання.
По-перше, ти повинен оживити свою віру, розважаючи над величчю того, кого ти приймаєш. Якщо б віра не запевнювала цього, хто міг коли-небудь уявити, що Бог захотів стати поживою своїх власних сотворінь? Але Церква вчить, що наш Відкупитель Ісус Христос реально і правдиво присутній в Св. Причасті. Яка гарна була відповідь Св. Людовіка, короля Франції, чоловікові, який запрошував його подивитись на Ісуса Христа, що об’явився в Св. Причасті під виглядом немовлятка! “Нехай ті, – сказав святий король, – що не вірять через віру, ідуть і подивляться. Я вірю твердіше, ніж би я побачив Ісуса Христа своїми очима”.
По-друге, ти повинен збуджувати почуття покори, розважаючи над тим, що хоч і не достойний, ти збираєшся прийняти Бога до свого серця. О. Сеньері казав, що для того, хто приступає до Св. Причастя найкраще є почуття подиву, що повинно спонукати його вигукувати: “Як це? Бог прийде до мене?” Які були би почуття пастуха, коли б він побачив, що його Цар прибув, щоб замешкати з ним в його наметі? Які твої почуття, коли Цар неба приходить до твого серця в Св. Причасті? Чи ж не повинен ти принаймні сказати йому з правдивою покорою: “Господи, я недостойний, щоб Ти ввійшов під мою покрівлю” (Мт. 8:8). До покори додай акт жалю і надії, з довір’ям очікуючи, що Ісус Христос, коли прийде до твоєї душі, збагатить тебе своїми ласками.
По-третє, ти повинен збуджувати гаряче бажання прийняти Ісуса Христа в Св. Тайнах. Потрібно, щоб ми відчували правдивий голод за цим небесним хлібом. Хто приймає його з більшим бажанням, отримує більше ласк. Св. Франциск Салезький казав, що тільки з любові треба приймати того, хто тільки з любові дає себе нам. Відкупитель сказав одного разу св. Мехтильді: “При Св. Причасті бажай мати найбільшу любов, яку святі мали до мене, а це бажання зарахую тобі за таку любов, якої будеш бажати”.
Щоб собі легко пригадати ці почування перед Св. Причастям, вистачить задати собі три питання: Хто приходить? До кого? З якою метою? Приходить Бог безконечної величі. Приходить до нужденного грішника. Приходить, щоби ти його любив.
Як здобути великі скарби ласк?
Після Св. Причастя залишайся з Ісусом Христом якомога довше. О. Іван Авіля каже, що ми повинні високо цінити час після Св. Причастя, тому що власне тоді можна здобути собі багаті скарби Божих ласк. Св. Марія Магдалина Пацці казала: “Час після Св. Причастя – це найцінніший час нашого життя. Це час найвідповідніший для довірливої розмови з Богом і для розпалення вогнем Божої любові наших душ. В цей час нам не потрібні навіть провідники чи книжки, тому що сам Ісус Христос вчить нас, як ми повинні його любити”. Подібно казала св. Тереза: “Після Св. Причастя не втрачаймо такої гарної можливості вести переговори з Богом. Бог не відплачує невдячністю за житло, де Його добре приймають”. В іншому місці вона каже, що після Св. Причастя Ісус Христос залишається в душі як на престолі ласки і, здається, каже до неї, як колись на землі до сліпонародженого: “Що ти хочеш, щоб я зробив тобі? Улюблена душе кажи, що ти хочеш від мене? Я прийшов, щоб дарувати тобі ласки, які попросиш у мене”.
Багато людей часто причащаються, але отримують з цього мало користі, тому що залишаються мало часу з Ісусом Христом. Господь одного разу сказав Св. Маргареті з Кортони: “Я ставлюсь до душ, як вони ставляться до Мене”.
Старайся після Св. Причастя якнайбільше збуджувати в собі побожних почувань: подяки, любові, жалю, віддання Богові себе. Але більш за все проси у Ісуса Христа ласк, а особливо ласки витривання і Його святої любові. На цих почуваннях полягає “ведення переговорів”, про котрі говорить Св. Тереза. А коли ти відчуваєш посуху і розсіяння, читай якусь книгу з побожними почуваннями до Бога.
О. Балтазар Альварез казав, що ми повинні дуже цінити час після Св. Причастя, уявляючи, що ми чуємо з уст самого Ісуса Христа слова, які він сказав до своїх учнів: “Мене не завжди маєте з собою”.
Немає молитви, яка більше подобається Богові і яка більше корисна для душі, ніж та, що зроблена під час подяки після Св. Причастя. Тому не рекомендується, як більшість робить, починати читати відразу після Св. Причастя. Краще провести принаймні трошки часу в святих почуваннях і розмові з Ісусом Христом, котрий тоді перебуває в нас, і в повторенні багато разів слів якоїсь душевної молитви. Ісус Христос повторяв ту ж саму молитву тричі в саду: “Почав молитись утретє, повторюючи ті самі слова” (Мат. 26: 44).
О, які багатства ласк втрачають ті, хто мало молиться після Св. Причастя! Після молитви подяки за Св. Причастя заховуй себе цілий день, в який ти причащався, з’єднаним з Ісусом Христом через побожні зітхання і молитви. Увесь день, в який ти прийняв Св. Причастя, треба провести більш ніж звичайно зосередженим. Св. Алозій Гонзага намагався три дні після Св. Причастя дякувати Ісусові Христові. Твоя зосередженість не повинна зменшуватись, тому що ти частіше причащаєшся. Навпаки, чим частіше ти приймаєш Господа, тим тісніше з’єднаним з Ним ти повинен себе заховувати.
Просімо у Марії великої любові до Св. Причастя, бо Св. Бернард каже, що її прохання ніколи не можуть бути марними, і вона отримує все, що забажає.
