Коли настає ранок, стає світліше, ми ясніше бачимо в дзеркалі бруд і плями на своєму обличчі. Так само, коли внутрішнє світло Святого починає висвітлювати нашу совість, то ми бачимо більш ясніше і чіткіше наші гріхи, а також всі наші недоліки та негативні звички, які заважають нам досягнути істинного благочестя. І те ж саме світло, яке допомагає нам побачити нашу недосконалість, спонукає нас до того, щоб очищатися і звільнятися від гріхів. Бути цілком чистими від гріхів ми не можемо, принаймні такий стан не може тривати довго, але ми можемо не мати від них залежності. Наприклад, одна справа, якщо людина обдурила кого-небудь жартома в якійсь дрібниці, друга, якщо вона звикла дурити і це приносить їй задоволення.
Гріх завжди неприємний Богу, яким би малим він не був. Залежність від будь-якого гріха завжди буде означати навмисну протидію Божої волі. Чи можливо, щоб добра душа не тільки вирішила робити те, що неприємно Богу, а й робила це навмисно? Ці прив'язаності, Філотею, абсолютно протилежні побожності. Вони послаблюють дух, припиняють доступ божественним втіхам, відкривають двері спокусам. Якщо вони й не вбивають душу, то роблять її хворою.
Бджола, потрапивши в павутину, не гине, але якщо вона надовго заплутується в її мережах, втрачає здатність виробляти мед. Так і душа може безплідно очиститися від багатьох гріхів через покаяння, але якщо вона має прив'язаність до якогось навіть незначного гріха, вона втрачає здатність до діяльного благочестивого життя.
Невелика брехня, марнослів'я, надмірність у вчинках, словах, звичках, одязі, розвагах – це та духовна павутина, яка обвиває нашу свідомість, і ми повинні прагнути з неї вибратися так, як прагнуть бджоли позбавитися павутини фізичної. Якщо ми прив'язуємося до цих наших недоліків, якщо ми даємо їм доступ в наше серце і намагаємося їх зберегти, помножити, ми скоро зауважимо, як вичерпується в нас мед духовного життя і вулик нашої душі виявляється отруєним і спустошеним.
Св. Франциск Салезький
