СІМ МЕЧІВ БОЛЮ

СІМ МЕЧІВ БОЛЮ
(сім терпінь Матінки Божої)

Вступ

Пречистая Діва Сина родила.
А Божа Премудрість так зарядила,
Що разом із Сином Пречистая Мати
За нас усіх, грішників, мала страждати.

Це Божа Премудрість так зарядила.
Щоби могла спастися кожна людина.
На муки, на смерть Сина мусила дати
За нас грішників, Божая Мати.
Душе Найсвятіша! Що Ти відчувала,
Коли Твого Сина юрба бичувала,
Коли Твого Сина кривава дорога
Звела на Голготу, на Хрест Сина-Бога?!
О, все Ти знесла, Найсвятішая Мати!
Дозволь в розважаннях Тобі співчувати.

Терпіння І
Пророцтво Симеона
Ісусові сповнився день сороковий.
В Святої Родини цей день був святковий.
І Сина Пречиста скупала, повила,
В сорочечку білу Його нарядила,
Бо час той настав, та врочистая днина –
До храму Отця понесуть вони Сина.
У храмі Їх праведний старець стрічає,
І Йосифа й Матінку Божу вітає.
Цей старець померти не мав аж до того,
Як сам не побачить він Бога живого.
Зрадів Симеон – нині Стрітення з Богом!
Нарешті скінчишся, життєва дорого!..
Взяв Бога на руки – дививсь Йому в очі
І Духом Святим мовив речі пророчі:
Що камнем спіткання Дитя Боже буде
Всім тим, що у Нього не ввірують, людям.
Та многі повірять у Бога-Ісуса,
Вони ж бо по вірі своїй і спасуться
І вічно Йому суперечити будуть
Світ, похіть й диявол – прабатько облуди.
І так скінчив старець: “Сказати я мушу,
Маріє, Тобі Самій меч проткне душу”.
І радість у Серці Святім, Непорочнім
Змінилася болем від слів цих пророчих.
І як з того болю Вона не страждала,
Та всю Себе в Руки Отцеві віддала:
“Будь воля Твоя!” – у покорі просила.
І Матері Божій дана була сила
Знести тяжкий біль, пережити тривогу.
О Матінко Божа, молись за нас Богу!

Терпіння II
Втеча до Єгипту
Ще рана, та перша, не встигла зажити,
Як треба вже й другу було пережити.
Ірод лукавий, цар Іудеї,
Спрягся з дияволом в згубній ідеї –
Вбити Ісуса Боже Дитятко.
Знов Божій Матінці Серце протято.
Знов меч-терпіння прошив Її Душу –
“Із Сином в чужину тікати Я мушу!..”
Так, мусиш тікати, бо Син в небезпеці,
Так, мусиш терпіти у зливі і спеці.
Вістрям двосічним Мамине Серце
Знов тяжко прошите – як знести усе це?! –
І страх від погрози Ірода злого,
І з Немовлятком в далеку дорогу…
Що ж ти задумав, Іроде-кате? –
Всіх немовлят поголовно стинати!..
Спішить до Єгипту Святая Родина,
І буде там, заки цар Ірод не згине.
Так Ангел Господній звелів – Божа воля.
Така вже святих в світі грішному доля….
Зібралися швидко у путь невідому –
Взяли необхідне Ісусові з дому.
Рушили темної ночі в дорогу.
Пречиста не плаче, лиш молиться Богу.
Просить розради, помочі просить.
Очі покірно до неба підносить.
Бо в Серці надія не згасне ніколи:
“О Боже, хай буде на все Твоя воля!”
Синочка до Серця Свого пригортає,
А Йосиф-обручник Її потішає.
В Єгипет Родина Свята поспішає.

Терпіння IІІ
Ісус загубився в Єрусалимі
На Пасху, на свято до Єрусалиму
І цей рік покликав Святую Родину,
А Йосиф святий і Пречистая Мати
На цей раз Ісуса схотіли узяти
До Єрусалимського храму-святині.
Дванадцять вже років було їх Дитині.
Відразу по святах із храму святого
Родина Святая пустилась в дорогу.
І вже, як пройшли у гурті цілу днину,
Оглянулась Мати – згубили Дитину!
Шукали Ісуса між дітьми – немає…
Родина Святая назад повертає
До Єрусалиму, в неблизьку дорогу.
Стривожена Мати все молиться Богу.
Три дні і три ночі шукають Дитяти.
І Мамине Серце знов болем протяте.
Як Йосиф журився! А як було Мамі?
На третій день Сина побачили в Храмі.
А мамине Серце мечем прошиває.
“О Сину! Тебе ми усюди шукаєм..”
“Чого ж ви шукали, не знали оце ви,
Що Я маю бути при справах Отцевих?..”
Навчав вчителів того Храму святого.
Жалів, що завдав Мамі болю тяжкого.
Ще досі такого не бачили дива:
Та звідки в Дитини ця Мудрість правдива?!
Він встав, бо додому пора із Батьками.
І був уже завше відтоді слухняним.
Так Мати, що Сина безмежно кохала,
Великого болю утретє зазнала.
Коли ж душа наша в гріхах заблукає.
Лиш Божої волі хай кожен шукає
У Храмі святому, у Тайнах Господніх
Лиш так можем спастись від пекла безодні.

Терпіння IV
На Хресній Дорозі
На Хресній Дорозі за Сином в знемозі
Йде Мати із Серцем вчетверте протятим.
А єрусалимське жіноцтво ридає,
Бо муки-терпіння Христа споглядає.
Ісус обернувся і всім відповів їм,
Що плакати мають над дітьми своїми,
Бо дні надійдуть – вони будуть просити,
Щоб гори високі могли їх покрити.
Він так їм сказав, і в хвилину цю саму
Побачив у натовпі сплакану Маму.
Печальну, страждальну… Зійшла з Неба милість –
Погляди Мами і Сина схрестились.
Очі сльозами страждання налиті
Зустрілися тої блаженної миті.
Зустрілися в ніжності-болю суцвітті
Двоє Сердець Найсвятіших у світі –
Мамине Серце, багнетом прошите,
І Синове, кров’ю за нас всіх облите…
Кинулась, кличучи: “Сину…о, Сину!..”
Та жовнір Її відштовхнув в ту хвилину.
Так зустріч коротка свята закінчилась.
Син Хрест поніс далі. А Мати молилась,
Молилась за Свого і Божого Сина:
“Зменши й скороти Його муки!” – просила.
І все ж знайшла сили в терпіннях та болях:
“Нехай не Моя, а Твоя буде воля!”
О, Мати Небесна! На Хресній Дорозі,
За Сином йдучи, Ти не впала в знемозі,
А все героїчно знесла і стерпіла.
Молися за нас, щоб і ми так зуміли,
Йдучи по дорозі зітхання, спіткання.
Свій хрест донести без гріха нарікання.

Терпіння V
Божа Мати під Хрестом
Стоїть під Хрестом Божа Мати – страждає,
Бо Синові муки тяжкі споглядає.
Хрест – постіль смертельна. Ісус помирає.
І Кров Пресвята з Його Тіла спливає.
І терня уїлося в Синову скроню…
Я вже Тебе, Сину Мій, не обороню!..
У муках незмірних Ісус помирає,
А Матінка Божа мовчить – не ридає.
Мовчить, бо терпіння уста зачинило
І Сльози святі на очах осушило.
“Жінко, це син Твій!” – вказав Мамі милій
На учня Івана, якого любив Він,
“Це Мати Твоя!” – на опіку Івана
Дав Ту, Чия мука була несказанна.
Хоч найболісніша була ця хвилина,
Вона зрозуміла слова Свого Сина.
В святому Івані тепер Божа Мати
Всіх нас за дітей Своїх буде приймати.
І разом з Іваном святим ми так само
У Матінці Божій одержали Маму.
А в Божої Мами найтяжча хвилина,
Остання хвилина життя Її Сина!..
Найтяжча хвилина під Божим Розп’яттям.
І Мамину Душу прошив меч вже п’ятий.
Та як з того болю Вона не страждала –
На Божую волю тепер все віддала.
О, Матінко Божа, благаємо нині –
Будь з нами в терпіннях, в останній хвилині!

Терпіння VI
На руках у Матері Тіло Господнє
У муках Ісус на Хресті помирає –
Отцеві Небесному Дух Свій вручає.
Ще Мамине Серце не переболіло,
Як жовнір проткнув списом Синове Тіло.
Він Серце пробив уже мертвого Сина –
І Крові стікає остання краплина…
Нема на Голготі вже більше нікого,
Крім горстки жінок та Івана святого.
Як всі розійшлися й нікого немає,
То хто ж це з Хреста Боже Тіло знімає?…
Вдивляється Мати – щось діється дивне:
Це, Йосифе, Ти? І це Ти, Никодиме?..
Апостоли зразу всі порозбігались,
А ці учні тайні прийшли – не злякались.
Драбину удвох до Хреста припирають
І терня колюче зі скронь вибирають,
Із Рук Його, з Ніг Його цвяхи виймають –
І Тіло на Мамині Руки спускають…
А Мати, як зблизька побачила все це,
То шостий меч зблиснув – прошив Її Серце!
Скріпилась, бо знала, хоч тяжко страждала:
Від Бога отримала – Богу віддала!
Бог дав – Бог забрав. На усе Божа воля!
Вона співстраждала із Сином у болях.
І Кров’ю Святою Єдиного Сина
Вона за нас Господа перепросила.

Терпіння VІІ
Ісус у Гробі
Йосиф із другом своїм Никодимом
Тайно вночі до Ісуса ходили –
Христову Науку у серці пронесли.
Тепер йому смирну й алое принесли.
Вони Тіло пахощами намастили,
Тоді плащаницею гарно обвили.
І в гробі, що Йосиф собі мав тримати.
Зібрались Ісуса Христа поховати.
Спішать хоронити, бо завтра субота.
За Синовим Тілом йде Мати в скорботах.
Востаннє на Сина поглянула Мати –
За хвилю землі Його треба віддати…
Ось тіло у гробі уже залишили.
А Мамина мука дійшла до вершини.
Їй Сина забракло, Їй так одиноко!
І Сьомий меч в Серце ударив жорстоко.
Та вже, коли каменем гріб заслонили,
Матінка Божа знайшла в собі сили.
Очі до Неба в покорі звертала.
“Будь воля Твоя!” – крізь печаль прошептала.
Колись Вона Сина у Єрусалимі
Згубила малого й шукала три днині.
Шукала три днині й знайшла у святині.
Й тепер за три дні уповання на Бога
В Господньому сяйві уздрить Сина Свого.
Він в сяєві Божої Слави Воскресне!
Моли за нас Бога, Царице небесна!

Марія Влад