Дуже часто ми носимо в собі велике прагнення молитви, яке не можемо втілити в життя. Перешкодою для цього не є відсутність часу, який часто просто марнуємо, але відсутність внутрішнього порядку. Може, навіть, присвячуємо молитві багато часу і сил. Часом регулярно практикуємо паломництва, беремо активну участь в релігійній спільноті, їздимо на реколекції, читаємо релігійні книжки, а наші духовні прагнення залишаються не заспокоєними.
Впадаємо в фрустрацію, коли бачимо, що наша щоденна поведінка не співпадає з нашими ідеалами. Обманюємо себе, вважаючи, що духовне життя повинно відразу усунути всі наші слабості й вади.
З часом наша ревність і ентузіазм згасають. Зникає захоплення духовністю. Розчаровані собою і безрезультативністю своєї духовності, повертаємось до «нормального», «тверезого» життя, де має значення лише те, до чого можна торкнутися, що можна побачити, почути, виміряти. На попереднє богомільне життя починаємо дивитись як на період дитячого ідеалізму, який мусить пройти в зіткненні з реальним світом.
Але, незважаючи на хаос і моральний непорядок, в нас існує схована туга за втраченими надіями і глибокими духовними прагненнями. В глибині серця ми прагнемо, як блудний син, повернутися до Бога, щоб знов зазнати Його близькість.
Час від часу ми пробуємо повернутись до досвіду минулого, щоби воскресити «щось», що вже давно вмерло. Маємо часом враження, що бракує небагато, щоб відновити давні духовні прагнення і релігійну ревність.
15_khvilin_schirosti-UA (PDF)
15-minut-iskrennosti-RU (PDF)
