четвер , 24 Серпень 2017
uaenplru
Головна / Варто прочитати / Ім’я спасіння

Ім’я спасіння

JHS“Як сповнились вісім день, коли мали обрізати хлоп’ятко, назвали його Ісус – ім’я, що надав був ангел, перше, ніж Він зачався в лоні” (Лк. 2, 21). Обрізання практикували також інші народи, однак для ізраїльського народу воно стало святим обрядом, починаючи від Авраама, якому Бог наказав чинити це як знак приналежності до вибраного народу. Обряд обрізання, хоч і пов’язаний із зовнішнім знаком, не був лише формальністю, а зобов’язував його виконувати закони, дані Богом. Пророки щоразу частіше говорили про “обрізання серця”, тобто про відкритість людської душі любові до Бога та ближнього. Щоб належати до нового Божого народу, Ісус встановив хрещення, в якому ті, котрі вірують у Нього, до сьогодні складають обітниці, які містять основні обов’язки християнина.

Проте стосовно Ісуса був дотриманий традиційний обряд обрізання, який відбувався вдома і звершувався батьком або іншою досвідченою особою. З моменту обрізання Ісус офіцій­но став членом єврейського народу. Цю приналежність ніхто ніколи не заперечував. Обряд та союз – відтоді спасіння вже не залежить від того обряду, а від імені. Ім’я для євреїв мало велике значення через те, що були родичі з таким самим іменем і біблійні постаті, які воно пригадувало. Коли натомість ім’я було дане з Неба або змінене за Божою Волею, то набирало ще більшого значення, бо вказувало на місію, вибрану Отцем.

Ім’я “Ісус” означає “Спаситель”. “Він звільнить Свій народ від гріхів’’, – сказав ангел Йосифові (Мт. 1. 21). Це цілком нова місія в порівнянні з тим. чого народ очікував від Месії. А народ мав надію, що Великий Пророк звільнить вибраний народ від римлян і приведе до надзвичайної політичної величі. Проте в Божих планах месіанська місія – це щось набагато більше: Ісус прийшов, щоб знищити справу Сатани (як твердить св. Йоан Євангелист) і щоб визволити всіх, котрі перебувають у нього в неволі (як сказав св. Петро Корнелію – Ді. 10, 38). Це ім’я спасіння та благодаті – згадаймо лише про деякі євангельські фрагменти: “Щоб усе, про що б ви тільки попросили в Отця в Моє Ім’я, дав вам” (Йо. 15,16), “Ім’ям Моїм виганятимуть бісів (…) на хворих будуть руки класти, і добре їм стане” (Мк. 16,17-18), “Хто напоїть вас кухлем води тому, що ви Христові, – істинно кажу вам, – той не втратить своєї нагороди” (Мк. 9, 41). Коли апостоли Петро та Йоан чинять перше чудо в Ім’я Ісуса, зцілюючи паралізованого, котрий жебрав при брамі храму (Ді. З розділ), вони голосно сповідують: “То нехай буде відомо всім і всьому народові ізраїльському, що Ім’ям Ісуса Христа Назарянина, якого ви розіп’яли, а якого Бог воскресив з мертвих, – Ним цей стоїть здоровий перед вами. (…). І нема ні в кому іншому спасіння, бо й імени немає іншого під небом, що було дане людям, яким ми маємо спастися” (Ді. 4, 10-12).

Великий проповідник – св. Бернард зі Сієни — всюди поширював таблички та образки для розвішування на дверях помешкань або казав помістити на вхідній балці променисте сонце, в яке було вписано три літери: JHC (Jesus Hominum Salvator), тобто “Ісус – Спаситель людей”). Проповідуючи в якомусь місці, заохочував, щоб на вхідних дверях у всіх сім’ях було Ім’я, яке спасає. Слід добре усвідомити: Ім’я Ісуса має незвичайну силу, однак не є магічним словом. Його сила зумовлена вірою того, хто прикликає Господа. Його прикликають тим Іменем, яке вказує на місію Воплоченого Слова: “заради нас, людей, і нашого ради спасіння”,- як повторюємо у “Вірую”. Той, хто вважає, що досягне якогось результату, прикликаючи Ім’я Ісуса механічно і без глибокої віри в Його Божу Особу, нічого не досягне.

Утім факт обрізання і надання Імені, над яким ми роз­важаємо, містить також іншу правду великого значення: з нагоди обрізання (знаку належності до ізраїльського народу) і надання Імені Ісус (“Той, хто спасає”) є новою вражаючою реальністю і справжнім переломом. Від тієї миті спасіння вже не зумовлене обрізанням, а Іменем Ісуса. Сьогодні нам важко збагнути, в якій важкій ситуації опинилися перші християни, котрі були набожними, практикуючими євреями. Вони й далі щодня ходили до храму і вірно дотримувалися законів, які Бог дав їхнім батькам.

Утім великі труднощі з’явилися тоді, коли почали навертати­ся язичники. Виникла проблема, чи їх також мають обрізати, чи ні. Скажу лише, що обрізання вимагало дотримання всіх вимог Закону, даного вибраному народові.

Це була перша велика трудність, що виникла в апостольські часи. Світ був готовий до того, щоб стати християнським, але ніколи б не сприйняв того, що потрібно стати єврейським. Св. Павло відчув тягар небезпеки, коли почав проповідувати, що обрізання вже не служить нічому, бо спасіння залежить від віри в Ісуса Христа. Тоді апостола дуже критикували юдео-християни (тобто християни – вихідці з юдаїзму) повсюди, куди він лише не вирушав. Тому проблема була представлена апостолам в Єрусалимі: це був так званий перший собор, на якому справді відбулася палка дискусія. Ми повинні зважати на те, якою була ментальність євреїв, котрі стали християнами: вони вбачали у вірі батьків обітниці, які реалізувалися в Ісусові – Євреєві, Котрий був обрізаний і Котрий дотримувався закону, хоч і, на відміну від євреїв, зосереджувався на його суті, а не на суворій літері. Варто також зрозуміти богословські труднощі: якщо обрізання було необхідним, то заперечувало твердження, що спасіння повністю залежить від віри в Ісуса Христа. Більше того, це раптово затримувало євангелізацію всіх народів. Апостоли, натхненні Святим Духом, повністю погодилися з Павлом, що обрізання, яке вже нічому не служило, було непотрібним.

Так відбувся остаточний розлом між Синагогою та Церквою: як християни ми спасенні через віру в Ісуса Христа – Того, Котрий об’єднує в Собі народ Старого Завіту і новий Божий народ. У наступні століття Церква зіштовхнеться з іншими, подібними проблемами – хоч і не такими важкими, як ця перша, однак з проблемами, які, на жаль, погано усвідомлені та вирішені, затримали євангелізацію. Згадаймо, наприклад, ситуацію про нерозуміння китайських та малабарських обрядів за часів Папи Бенедикга XIV (1675-1758), коли вважали, що для того, аби стати християнином, потрібно прийняти західноєвропейські звичаї. Цілковита відкритість іншим, щоправда ще не повністю реалізована, відбулася разом з II Ватиканським Собором (1963-65), на якому, особливо в душпастирській Конституції про Церкву в сучасному світі Gaudium et spes, проголошено пошану до інших культур, в яких треба цінити все те, що можна узгодити з християнством.

Роздуми

Про Марію: Умить обрізання Діва побачила першу Кров, пролиту Її Сином, та Його перше страждання. Може, зауважила в тому факті щось пророче. Також відчула радість, називаючи Дитину Іменем Ісус, таким значущим для місії, плодами якої Вона скористалася вже раніше: усвідомила, що це Ім’я лунатиме як благословення для цілої землі.

Про нас: Подумаймо про святе Хрещення, яке з Волі Ісуса було встановлене в Ім’я Трійці. Це Таїнство чинить нас учасниками нового Божого народу, співучасниками Божественної природи, членами Христа, поєднаними з Його місіями священика, пророка і царя. Хрещення також обдаровує нас Духом Святим. З вірою закликаймо Ім’я Ісуса, пізнаючи Його міць.

із книги Євангеліє Марії. Жінка, яка перемогла зло. о. д-р Габріель Аморт

Читайте також

1499500523_praying-hard

Чому інколи є так важко молитися?

Свого часу я був пригнічений проблемою, яка роками існує в церквах, і вона сильно турбувала мене. ...

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *