Головна / Молитви / ДЕВ’ЯТНИЦЯ ДО СВЯТИТЕЛЯ МИКОЛАЯ

ДЕВ’ЯТНИЦЯ ДО СВЯТИТЕЛЯ МИКОЛАЯ

svmРодина (разом батьки і діти), зібрана грудневого вечора, готується до зустрічі Чудотворця Миколая. В кожній сім’ї є свої проблеми, переживання, радості, випробування, нестатки. Хтось хворіє, хтось далеко на чужині на заробітках, молода мама ходить у блаженному стані і очікує народження дитини. Дітям чи онукам дається важко наука, хтось має хрест, який не має сил нести, опускає руки, а можливо, і нарікає на свою долю, своє життя. Вся родина може брати одне намірення, за кого жертвує цю дев’ятницю, або кожен член родини своє окреме намірення. Сім’я збирається в місці, де є родинний престіл, якщо немає такого духовного куточка в родині, тоді можна застелити обрус на стіл, засвітити свічку, поставити хрестик чи образок Святителя Миколая і відмовляти приписані молитви. Якщо є маленькі діти, яким важко клячати чи стояти, то можна сісти і уважно з поясненнями читати дітям про життя і чуда Святителя Миколая.

Перед читанням потрібно осінити себе знаком святого хреста, тобто перехреститися і помолитися до Святого Духа. Скінчивши читати на даний день життєпис Святителя Миколая, родина клякає на спільну молитву. Можна помолитися “Отче наш” і “Богородице Діво”, “Слава Отцу” чи перечитати один ірмос і кондак з Акафіста до Святителя Миколая, чи одну із молитов яку подаємо в нашому набоженстві. Батькам потрібно добре обдумати, як гарно прикрасити цю дев’ятницю в родинному гроні, щоб дітям було цікаво і вони відчули смак молитви і знову захотіли таких родинних набоженств. Мусимо пам’ятати і бути дуже обережними, щоб наші молитви не мали виключно матеріального змісту. Завжди цінності духовні мають переважати над матеріальними.
Знаємо, що в сім’ї є різні проблеми. Наприклад, хтось у родині вже роками не приступає до Святої Сповіді, не ходить у неділі і свята до церкви на Божественну Святу Літургію. Хтось із членів родини перебуває в тяжкому гріху пияцтва чи наркоманії, хтось вживає непристойні слова або зневажливо ставиться до батьків. Можливо, хтось із членів родини є невіруючим або пішов в секту – маємо просити за його навернення і опам’ятання. Насамперед, маємо показати, що переживаємо про нашу безсмертну душу і про вічне її спасіння, а вже на другому плані – наші земні, матеріальні проблеми.
Треба вміти защепити в серці дитини, закласти в ньому фундамент милосердя і любові до ближнього. Навіть знайти особистий приклад (бо наочний приклад найкраще будує і викликає в нашому серці милосердя і співчуття), з тієї місцевості, де ви проживаєте. Хтось є хворий, каліка, має фізичні чи психологічні вади. Слід обов’язково згадати про таких людей. Якщо особисто ви не маєте можливості їм допомогти, то принаймні треба за них пам’ятати в своїх молитвах і просити Чудотворця Миколая, щоб не забув про них і їм послав людей, які б стали їм у пригоді. Також дуже важливо вміти направити серце і розум дитини до джерела всякого добра і милосердя, яким є наш Господь Ісус Христос і Божі Угодники в небі. Навчити дитину молитися і довіряти Господу Богу – нелегко в нинішньому секуляризованому, безбожному світі, але без цієї науки не можемо будувати духовного життя.
Родина має усвідомити собі, як старші, так і діти, що замало сьогодні молитися кожен про себе і за себе, Спаситель від нас вимагає чогось більшого. Маємо довіряти Його Слову, а Христос сказав: “Істинно кажу вам ще раз: коли двоє з вас згодиться на землі просити що б там не було, воно буде дано їм Моїм Отцем Небесним; бо де двоє або троє зібрані в Моє ім’я, там Я серед них” (Мт. 18, 19-20). Так закладається фундамент християнської родини, яка не тільки іде в неділю і свята до храму на молитву, а також її господа є домом молитви.
Буду молитися у вашому наміренні, щоб ви зробили цей перший крок у ваших родинах, відбули дев’ятницю до Святителя Миколая – Великого Чудотворця. Відкиньте всякі сумніви і страх, бо це диявол вам його навіває, не кажіть, що ви не можете і не вмієте, що вас не зрозуміють ваші рідні, які, можливо, далекі від Бога і Церкви. Вам обов’язково вдасться, ви будете дуже щасливі, коли прийде свято Миколая, а ви відбули дев’ятницю до цього Великого Чудотворця. Святитель з високого неба поблагословить ваші бажання і мрії, принесе вам щось більше, як земний подарунок, він принесе великий презент від самого Господа Бога, якого так любив і був вірний йому на землі, а тепер оглядає ясність Його обличчя в Царстві Небесному. Скільки незліченних чуд отримали мешканці землі і отримують по сьогоднішній день вже 1700 років за його посередництвом і заступництвом. Святий Отець Миколай-Чудотворець не забув про нас, це ми так часто в нашому житті забуваємо про нього, а шукаємо собі різних Санта-Клаусів, Дідів Морозів і Снігуроньок. Повернімося до нього, і він надалі буде випрошувати в небі тих ласк і добродійств, які потрібні для наших родин і усього народу. Хай Господь Бог і Святитель Миколай – Великий Чудотворець нам всім поблагословить.

+Во Імя Отца і Сина, і Святаго Духа. Амінь.
Молитва до Святого Духа:
Царю Небесний, Утішителю, Душе істини, іже везді сий і вся ісполняяй, сокровище благих, і жизни подателю, прийди і вселися в ни, і очисти ни от всякія скверни, і спаси, Блаже, душі наша.
Або акт стрілистий до Святого Духа:
Дух Святий зійде на нас і сила Всевишнього осінить нас (3 рази).
Ці молитви відмовляємо на початку дев’ятниці кожного дня.
1. Батьки Святого Миколая Чудотворця – Теофан і Нонна – проживали в місті Патарах, в давній Лікії, яка входила до Малої Азії. Родина походила із славного шляхетного, багатого роду. Серед усіх родин, які жили на цей час у місті Патарах, вони відзначалися християнськими чеснотами. Любов і взаємна згода панували в цій родині, двері їхнього помешкання були відкриті для бідних, хворих, немічних і подорожніх. Народне прислів’я каже: кого Бог любить, тому і дає хрести, випробування. Більшість із праведників Старого Завіту мали різного роду випробування. Серед таких найтяжчих випробувань для родин була безплідність: Авраам і Сара, Захарій і Єлизавета, Йоаким і Анна.
Гарний приклад до утвердження нашої віри нам подає Слово Боже про Алкана і Анну. Алкан мав дві жінки – Пенніну, з якою мав діти, а в Анни дітей не було. Анна дуже боляче переживала свою безплідність. Часто заливалася гіркими сльозами, бувало, днями не споживала жодної їжі, ховалася від людського ока, на самоті минали дні її життя. Одного разу вона так молилася перед Господом: “Господи сил, коли Ти зглянешся над горем рабині своєї, та й згадаєш мене, й не забудеш рабині твоєї, й даси рабині твоїй хлоп’ятко, я віддам його Господеві на весь його вік, і бритва не доторкнеться його голови” (1Сам. 1, 11). Господь Бог вислухав молитву Анни і послав їй сина, і дано було йому ім’я Самуїл, що означає – “я його випросила в Господа”. Анна не забула про ті великі добродійства, які їй виявив Всевишній, і такими словами склала благодарення Господеві: “Серце моє у Господі радіє… Немає, як Господь, святого, нема бо іншого, крім Тебе, нема скелі, як Бог наш. Не множте слів тих гордовито, нехай зухвалість не виходить з уст ваших, бо Бог – то Господь всевідаючий, Він зважує вчинки. Луки ламаються в потужних, а слабосилі оперізуються міццю. Ситі за хліб ідуть у найми, а зголоднілі кидають працювати. Неплідна сім раз родить, а многодітна в’яне. Він піднімає нужденного з пороху вгору, підносить бідного з грязі, щоб його з князями посадити і дати у спадщину престіл слави, бо Господні – землі основи, і Він на них світ поставив. Він оберігає кроки своїх вірних, а нечестиві в темряві замовкнуть: не силою ж бо горуватиме людина! Противники Господні будуть розбиті! Всевишній громом ударить на небі, Господь судитиме аж по край світу, дасть потугу своєму Цареві, піднесе вгору ріг Помазаника свого” (1Сам. 2, 1-10). Такими словами склала Анна Господу Богу благодарення за дар материнства.
Також і ця християнська родина – Теофан і Нонна – були безплідні. Вони дуже бажали мати дітей і ніколи не зневірювалися. Ревна щоденна молитва і велика довіра до Господа Бога додавали їм сили, надія ніколи не опускала їх серця, по-людськи міркуючи, чи можна сподіватися в старшому віці народити дитину.
Побожні, богобоязливі батьки просили Господа о дитину і склали обіт, що як Провидіння Боже їм дасть дитятко, вони віддадуть його на службу Господеві. Слово Боже нас навчає, що велику силу має і багато може зробити молитва праведника. Нонна в блаженному стані. Це найщасливіші дні у їхній родині. Побожна родина стала вдвічі більше заносити свої молитви перед Престіл Всевишнього. Радість наповняла серця батьків, вони молилися за дитину, яку Нонна носила під своїм серцем. Мабуть, за ніщо інше в житті вони так не дякували Господу Богу, як за цей дар нового життя, що було в утробі Нонни.
Нонна біля 258 року народила хлопчика. З приходом на світ дитини все наповнилося великою радістю: дім, де жила праведна родина, раділи сусіди, близькі знайомі, цей знак радості – це був не тільки земний знак, він мав набагато глибше духовне значення, якого люди навіть не усвідомлювали.
Господь Бог окремим людям дає знак своєї опіки від дитинства, а навіть вже в утробі матері, як читаємо про Йоана Хрестителя, коли Мати Божа: “Увійшла в дім Захарії і привітала Єлизавету. І як почула Єлизавета привіт Марії, здригнулася дитина в її лоні” (Лк. 1, 40-41). Восьмого дня після народження дитини, коли мали дати йому ім’я, відкрилися уста в Захарії, і він почав пророкувати про свого сина: “А ти, дитино, пророком Всевишнього назвешся, бо ти ходитимеш перед Господом, щоб приготувати йому дорогу, дати його народові знання спасіння через відпущення гріхів їхніх, завдяки сердечній милості нашого Бога, з якою зглянулось на нас Світло з висоти, щоб освітити тих, що сидять у темряві та в тіні смертній, щоб спрямувати наші ноги на дорогу миру” (Лк. 1, 76-79).
Також Нонна і Теофан у своїй новонародженій дитині вбачали щось неземне, вони кожного дня милувалися своєю дитиною і бачили, що опіка Всевишнього є постійно над ним.
Помолімося за кожну християнську родину, за родини, які не мають дітей, але дуже прагнуть, щоб Господь Бог поблагословив прагнення їхніх сердець: “Отче наш”, “Богородице Діво”, “Слава Отцю”. Також можна відмовити молитву до Святителя Миколая чи заспівати пісню або колядку.

2. При хрещенні дитині дали ім’я Миколай. Ім’я Миколай означає – переможець народів. Вже від перших днів свого земного життя, ще немовлятком Миколай виявив себе надзвичайною дитиною. Дивні речі відбувалися у його дитинстві, що неможливо пояснити звичайним людським розумом. Дитина від перших днів була наділена особливою благодаттю від Господа Бога, він був великим постником ще перед тим, як почав вживати їжу в своєму житті. У середу і п’ятницю він ссав материнські груди тільки після вечірньої молитви батьків, цілий день не доторкнувся грудей і не плакав від голоду. Це був видимий знак його батькам від Господа Бога, що це незвичайна дитина, Всевишній має Свої плани щодо його майбутнього.
Від колиски аж до самої смерті для цього Божого Подвижника середа і п’ятниця будуть днями, в які Святитель буде в строгий спосіб зберігати піст. Можливо, хтось скаже, що такі речі неможливі. Так, в людини на землі дуже багато речей є неможливими до осягнення і здійснення. Для Бога неможливих речей немає. Приклад немовляти Миколая відкриває перед нами ще раз євангельську істину. В нинішньому світі багато християн взагалі забули, що таке піст і молитва. Для них не існує такого поняття. Не маю на увазі піст у середу і п’ятницю впродовж року, а навіть Великий Піст, який готує вірних до Христового Воскресіння.
Христос на прикладі дитинства Святого Миколая бажає показати глибоке духовне значення посту. Пригадаймо євангельського батька, який прийшов до Ісуса і перед усім народом падає Спасителеві до ніг і благає, щоб вигнав злого духа з його сина. З жалем той чоловік промовляє, що звертався до учнів Його, але вони були безсилі і не могли йому допомогти. Христос виганяє злого духа з хлопця і віддає його здорового батькові. Бачивши все це, учні, будучи наодинці зі Спасителем, запитали Його, чому вони не могли вигнати біса з хлопця. Ісус відповів: “Через вашу малу віру; бо істинно кажу вам: коли матимете віру, як зерно гірчиці, скажете цій горі: перенесися звідси туди – і вона перенесеться; і нічого не буде для вас неможливого. А щодо цього роду бісів, то його виганяють лише молитвою і постом” (Мт. 17, 20-21). Святитель Миколай у своєму житті буде пострахом для злого духа, тому Господь Бог вже від утроби його матері готував його до такої великої духовної боротьби з силами темряви.
Така надзвичайна поведінка Миколая в ранньому дитинстві змусила його батьків глибоко застановитися над вихованням свого сина, вони зрозуміли, що Бог вибрав його до особливої місії. Батьки старалися в тих поганських часах дати дитині добре християнське виховання. Вони, як ревні християни, були свідомі того, що маєток і матеріальний добробут, який вони посідали, не ощасливить їхньої дитини, лише духовні цінності дадуть їй правильний орієнтир у житті.
Сумлінна і старанна праця батьків, щоденна молитва за свого сина і уповання на Божу поміч увінчалися успіхом. Добре зерно, яке вони сіяли в душі свого сина, падало на плодовитий ґрунт і дало добрий урожай. Передання голосить про ще один дивний випадок у житті дитини. Батьки довший час застановлялися над вчителем для свого сина. Поганство на той час ще мало свій вплив, тому, як кожні християнські батьки, вони хотіли, щоб їхній син попав у добрі руки і отримав гарне виховання. Слухаючи розмови батьків і бачачи їхні переживання й тривогу, маленький Миколай під впливом Святого Духа назвав по складах ім’я вчителя, який має вчити його грамоти.
Наука давалася йому без найменших зусиль. Навчившись читати, дитина тягнулася до вищої істини, якою є сам Творець Господь Бог. Хлопець не мав жодного потягу до світського життя. Йому не були цікаві дитячі ігри і забави, товариства і знайомства, у вільний час він читав Слово Боже, і з нього черпав для себе знання, зростаючи в любові до Господа Бога. Мала дитина дивилася на світ духовними очима зрілого християнина у вірі. Такий погляд на життя у старшої, дозрілої, глибоко духовної людини, самозрозумілий. Хоча, трапляється, що дорослі чи люди старшого віку часто дивляться на світ і сприймають його очима маленької дитини. В багатьох випадках такі речі є можливі. Але щоб мала дитина оцінювала світ і життя у ньому, як старець, який прожив у пустелі багато років і добре знав духовний світ, – це щось неземне, щось вище, надприродне. Це був ще один особливий знак з неба для батьків, близької родини, що ця дитина не має жити для цього світу, а має вище духовне покликання у своєму житті від Господа Бога.
В Миколая був дядько, єпископ міста Патари, який також мав ім’я Миколай. Часто буваючи в хаті Теофана і Нонни, своїх родичів, і спілкуючись із маленьким Миколаєм, він побачив надзвичайний дар, який посідає ця дитина. Він радить батькам, щоб віддали свого сина-одинака на службу Господеві, бо бачить у ньому особливе призначення від Бога. Батьки радо віддали свого сина на службу Богу, тому що добре пам’ятали про свій обіт, який склали перед Господом: якщо буде в них дитина, то посвятять її на службу Богу.
Помолімося за матерів, які перебувають у блаженному стані, щоб вони любили своє дитя і в усьому уповали на Боже Провидіння:
(Молитви, як першого дня дев’ятниці).

3. Єпископ Миколай прийняв свого племінника Миколая, “юного старця”, під свою опіку. Без сумніву, що Святитель Миколай старанно виконував всі розпорядження своїх настоятелів, які, звичайно, придивлялися до його життя, жертви і посвяти. Звичайно, Святий Миколай перейшов усі нижчі ступені священства. Своєю поставою він давав приклад не тільки для своїх ровесників, а навіть для духовних осіб, і то старшого віку, які подивляли його посвячене життя для Господа Бога.
В день, коли Миколай прийняв Тайну Священства, його святитель єпископ Патар Миколай, натхнений Святим Духом, промовив такі пророчі слова: “Я бачу, браття, нове сонце, яке сходить над землею і являє собою милосердну потіху для тих, які сумують і плачуть. Блаженне те стадо, яке удостоїться мати його своїм пастирем, бо він буде добрим пастирем для заблудлих душ, приведе їх на пасовище благочестя і явиться милосердним помічником у бідах і скорботах”. Це були воістину пророчі слова, про що буде свідчити своїм життям молодий священик о. Миколай.
Прийнявши пресвітерський сан, Святий Миколай додав працю до праці, він став ще більше молитися і жертвувати себе на службу Господеві. Молитва, посвята, піст, жертва були невід’ємною частиною його життя. Багато світських і духовних осіб, бачачи реальний приклад молодого священика, часто говорили, що він веде ангелоподібний спосіб життя. Його душу прикрашали все нові і нові чесноти в різних ділянках душпастирської праці. Всякі справи і добрі діла Отець Миколай старався робити настільки дискретно, щоб нікому не було відомо, чия рука це зробила. Отець Миколай глибоко усвідомлював своє священиче покликання згідно зі словами і наукою Христа-Спасителя: “Ви знаєте, що князі народів панують над ними, а вельможі гнітять їх. Не так має бути між вами. Але як хтось хотів би у вас бути великий, нехай буде вам слуга. І хто б хотів у вас бути перший, нехай стане вам за раба. Так само Син Чоловічий прийшов не для того, щоб Йому служили, але – послужити й дати життя своє на викуп за багатьох” (Мт. 20, 25-28). Все своє життя Святитель Миколай керувався цими євангельськими засадами.
Якось єпископ Миколай вирушив в Єрусалим, щоб поклонитися святим місцям. На час своєї відсутності в Патарах він поручив керувати церквою своєму племінникові Отцеві Миколаю. Він старався якнайкраще виконати свій обов’язок. Саме тоді (біля 300 р.) в Патарах і околицях панує страшна хвороба – чума, від якої помирають його батьки Теофан і Нонна. Отець Миколай був сином-одинаком, і тому до нього перейшла уся велика спадщина, яку посідала його родина.
В тому часі всенародного лихоліття, коли чума косила багато людей, зойк і плач чулися по всьому краю. Залишалися сиротами діти, жінки без чоловіків, старші і опущені люди. В кожній хаті когось із рідних не стало, а часом вимирали цілі родини. Священик Миколай показав себе як євангельський самарянин. Одним допомагав грошима, інших відвідував і давав добру пораду, для сиріт і маленьких дітей шукав опікунів, ніс людям як матеріальну, так і духовну допомогу. Він забув за себе, а жив людським горем і терпінням, стараючись кожному допомогти. Він не тільки приймав бідних, які приходили до нього, він сам їх шукав. І робив це без жодної похвали, але дуже скромно і непомітно, волів завжди бути в тіні. Робив так, як навчав Христос-Спаситель: “Уважайте добре, щоб ви не чинили ваших добрих учинків перед людьми, які б вас бачили, а то не матимете нагороди в Отця вашого, що на небі. Отож, коли даєш милостиню, не труби перед собою, як роблять лицеміри по синагогах та вулицях, щоб їх хвалили люди. Істинно кажу вам: вони вже мають свою нагороду. Ти ж, коли даєш милостиню, нехай твоя ліва рука не знає, що робить твоя права: щоб твоя милостиня була таємна, і Отець твій, що бачить таємне, воздасть тобі” (Мт. 6, 1-4).
Найстарші люди, які проживали в Патарах, за все своє життя ще не бачили такої жертвенної, щирої і милосердної людини, якою був Отець Миколай. Тому слава про нього розійшлася далеко за межі його проживання, він її не шукав, він не прагнув її, але Боже Провидіння так зарядило, щоб його добрі діла наслідували інші християни.
Помолімося за молодь, яка вирішила присвятити своє життя служінню Господеві, щоб вона перемогла спокуси світу і була вірна своєму покликанню. За святі покликання до стану священичого і монашого.
(Молитви, як першого дня дев’ятниці).

4. Коли єпископ Миколай, дядько Отця Миколая, повернувся з Палестини, Святитель просив, щоб він його відпустив, бо дуже бажає відвідати Святу Землю і поклонитися місцям, де ступала нога нашого Спасителя Ісуса Христа. Сівши на корабель, який прямував до Олександрії, Отець Миколай вирушив у подорож. Коли корабель наближався до Єгипту, отець Миколай сказав морякам, щоб були напоготові, бо збирається велика буря, хоча небо в той час було чисте і безхмарне. За деякий час небо вкрилося чорними хмарами, подув сильний вітер, корабель почало кидати в різні сторони, громи і блискавки були настільки страшні, що між народом зчинився великий переполох, шум, крик, плач…
Люди втратили будь-яку надію на порятунок. Моряки почали просити Отця Миколая, щоб молився до Господа, щоб стих вітер і знову настала спокійна погода. Отець Миколай впав на коліна, підніс очі і руки до неба і просив в Господа Бога о порятунок. Молитва Святителя була вислухана. Всі раділи і веселилися і дякували Господу Богу за спокій на морі.
Святий Отець Миколай у всьому наслідував нашого Спасителя Ісуса Христа. І, мабуть, тоді на морі Святитель пригадав собі євангельську подію: “Як Він увійшов до човна, слідом за Ним увійшли Його учні. Аж ось зірвалася на морі така велика буря, що хвилі заливали човен. Він спав. Ті кинулися до Нього, збудили Його і кажуть: – Рятуй, Господи, ми погибаємо! А Він до них каже: – Чого ви полохливі, маловіри? Тоді Він встав, погрозив вітрам і морю, і настала велика тиша. І здивувались люди й заговорили між собою: – Хто це такий, що і вітри, і море слухають Його? ” (Мт. 8, 23-27).
На тому ж самому кораблі сталося ще одне чудо. Один з моряків, спускаючись вниз із щогли, посковзнувся, впав і вбився. Тіло його лежало посеред судна мертве. Знову великий смуток огорнув серця моряків. Ця сумна подія відбувалася на очах священика Миколая. Святитель Миколай став на колінах і почав заносити свої молитви до Господа Бога. Молодий чоловік за деякий час встав на ноги, немовби після сну. Всіх присутніх огорнув великий страх, а також вдячність до Отця Миколая за його щиру і ревну молитву. Сьогодні для багатьох людей ці великі речі видаються легендами або байкою. Але це не так. Це реальність, яку проповідував Христос-Спаситель і передав її Своїм учням: “Ідіть, проповідуйте, кажучи, що Царство Небесне – близько. Оздоровляйте недужих, воскрешайте мертвих, очищайте прокажених, бісів виганяйте” (Мт. 10, 7-8).
Корабель щасливо прибув до Олександрії в Єгипет, всі пасажири були вельми щасливі, що могли своїми очима бачити ті дивні речі, які відбувалися на судні за молитвами священика Миколая.
Моряки в порту почали займатися своїми справами, бо невдовзі мали продовжувати своє плавання. В портах завжди людно. Знаходяться люди з різних країн, околиць, зустрічаються різні культури, люди. Отець Миколай знав, що там багато людей чекають на його допомогу. Не помилився. Різні люди: когось обікрали, хтось у дорозі захворів, хтось загубив речі і не має за що доїхати до своєї країни. Там Отець Миколай побачив багато людей, які чекали на “чудо”, тобто реальну допомогу. Але ніхто не мав часу для тих людей, кожен жив своїм життям, кожен поспішав, здоровий не звертав увагу на хворого, багатий – на бідного. Священик Миколай пішов до тих людей. Одним допоміг матеріально, інших потішив, когось пригорнув до свого люблячого серця, комусь обтер сльози розпачу і зневіри, над іншими помолився, і вони отримали ласку оздоровлення, ще з інших вигнав злого духа. Коли Святитель сів на корабель, люди його прощали з великим жалем, з сльозами на очах, просили молитися за них і за їхні родини.
Корабель щасливо доїхав до Святої Землі. Священик Миколай відвідав Єрусалим – місто, яке так тісно пов’язане з життям і смертю нашого Спасителя Ісуса Христа. Це був благословенний і святий час, про який так мріяв і якого так довго чекав Святитель Миколай. Звичайно, не обійшлося без духовних травм. Місто зазнало подвійного нападу і руїни за цісаря Тита, а потім за цісаря Андріана. Зруйнована святиня, до якої часто заходив Христос, молився в ній і проповідував, стала пусткою, не залишилося каменя на камені, як проповідував Спаситель. Погани старалися також знищити, засипати, зруйнувати всі місця пов’язані з життям Господа Ісуса.
Святитель Миколай, знаючи добре євангельську науку, старався в своєму серці відновити все те, що знав про життя Христа-Спасителя. Святитель Миколай кожен день проводив у глибокій молитві і задумі. Як говорить християнське передання, він вночі підійшов до однієї церкви, яка була закрита, впавши на коліна, так гаряче молився, що двері церковні самі відкрилися перед Святителем і він ввійшов до святині і в ній прославляв Господа Бога.
Після постів і довгих молитов священик Миколай вирішує залишитися в Палестині, знайти пустинне місце і там молитися і випрошувати в Господа ласк, яких потребує народ і Мати-Церква. Божа воля була іншою. Бог не бажав, щоб світильник світив десь у печері чи в пустелі, а щоб серед народу ніс світло і освітлював кожну душу, провадив народ до святого і побожного життя. Пізнавши Божу волю, священик Миколай в покорі серця змирився з нею і вирішив повертатися на свою батьківщину.
Він домовився з моряками, які мали довезти його на батьківщину, і вони дали свою згоду. Однак в дорозі Отець відчув з їхнього боку велику неприязнь, зневагу і злобу. Замість того, щоб плисти в Лікію, як було йому обіцяно, моряки поплили в протилежному напрямку за вітром. Побачивши це, Отець Миколай в покорі свого серця просив моряків змінити курс, але вони в своїй черствості і жорстокості навіть не хотіли спілкуватися з ним. Тоді Отець Миколай знову звернувся по допомогу до Господа Бога, і одразу зчинився надзвичайно сильний вітер, який повернув корабель у протилежному напрямку до Лікії.
Прибувши щасливо до Лікії і бажаючи віддалитися від суєти світу, Угодник Божий не вирушає в рідне місто Патари, а йде в Сіонську обитель, яку заснував його дядько єпископ Миколай. Дуже радо зустріла братія монастиря Отця Миколая, якого любила і поважала. Святитель бажав залишитися в цій обителі на всі дні свого земного життя.
Помолімося за ненароджених дітей в утробі матерів, яким загрожує вбивство, за дітей-інвалідів та дітей сиріт, за дітей невиліковно хворих, щоб суспільство ставилося до них з любов’ю і постійно оточувало їх опікою.
(Молитви, як першого дня дев’ятниці).

5. Як перед тим Боже Провидіння не бажало, щоб отець Миколай залишився в Палестинській пустелі, так і тепер Всевишній не бажає, щоб він вів укрите життя в Миколаївській обителі. Має сповнитися Слово Боже, яке проповідував Христос-Спаситель: “Ви – світло. Не може сховатися місто, що лежить на верху гори. І не запалюють світла та й не ставлять його під посудиною, лише на свічник, і воно світить усім у хаті. Так нехай світить перед людьми ваше світло, щоб вони, бачивши ваші добрі вчинки, прославляли вашого Отця, що на небі” (Мт. 5, 14-16). Господь Бог бажав, щоб такий духовний світильник, як Святитель Миколай, світив не тільки тим, які жили в тому періоді, а всім християнам по всі часи.
Одного разу коли отець Миколай в покорі серця на самоті заносив свої молитви до Всевишнього, він почув голос, який промовив до нього: “Миколаю! Ти повинен вступити на службу народу, якщо бажаєш отримати від Мене вінець слави”. Святитель здригнувся і до кінця не усвідомив значення цих слів. Тоді знову той самий голос повторив: “Миколаю! Ця обитель – не те жниво, на котрому ти можеш принести бажані Мною плоди. Вийди з неї і піди в світ до людей, через тебе буде прославлене Моє ім’я”.
Святитель Миколай зрозумів, що це голос самого Господа Бога, і він має виконати Його святу волю. Хоча важко було покинути монастир, де він провадив глибоке духовне життя, якого шукала і прагнула його душа, але смиренно покидає монастирські стіни і йде у світ. Але не повертається в своє рідне місто Патари, де є всіма знаний і люблений, а йде у велике місто Мири, столицю і митрополію Лікійської країни. Святитель гадав, що у великому місті можна “загубитися” між людьми і про нього ніхто не буде знати. Жив, як жебрак, не маючи де прихилити голови. Отець Миколай від самого ранку, як тільки відкривалися храми, аж до пізнього вечора перебував на молитві. Насправді це було велике смирення Святителя Миколая: жити серед жебраків у великій погорді серед людей цього світу. Він ішов у житті тими дверима, про які говорив Ісус: “Входьте вузькими дверима, бо просторі двері й розлога дорога, що веде до погибелі, і багато нею ходять. Але тісні двері й вузька дорога, що веде до життя, і мало таких, що її находять” (Мт. 7, 13-14).
Саме в той час відійшов у вічність Архієпископ всієї Лікії Йоан. Щоб обирати нового архієрея, зібралися в Мирах всі єпископи цієї країни. Хоча на цьому зібранні було багато достойних архієреїв і священнослужителів, однак ніяк не могли прийти до однієї думки, кожного дня виникали якісь розбіжності. Тоді зібране духовенство зрозуміло, що не тим шляхом вони ідуть: Господь, мабуть, має свої плани, які їм невідомі, і тому треба просити в гарячій молитві Божого знаку, щоб Всевишній сам вказав на достойника, який міг прийняти Мирлікійську катедру.
Одному з найстаріших єпископів явився чоловік, осяяний світлом, який наказав йому цієї ночі стати в притворі храму і зауважити першого чоловіка, який прийде до святині на ранішнє богослужіння: саме цей чоловік достойний стати Архієпископом Мирлікійським. Також було назване ім’я того чоловіка – Миколай. Отримавши божественне одкровення, старець-архієрей оголосив це іншим єпископам. Старець з молитвою в серці очікує в притворі, хто перший прийде на утренні молитви. Приходить чоловік, старець-єпископ запитав у нього ім’я, чоловік мовчав довший час. Після того, запитав його ще раз, той відповів: “Миколай, раб святині твоєї, владико!”
Переконавшись у тому, що це той самий чоловік, про якого йому було сповіщено уві сні, старець взяв Миколая за руку і привів на Собор єпископів. Вони з радістю прийняли його і поставили посередині храму. Незважаючи на те, що була ще ніч, звістка скоро розійшлася між народом, який наповнив храм Божий, щоб побачити свого духовного Пастиря. Єпископ-старець, який мав чудне видіння, звернувся до зібраних такими словами: “Прийміть, брати, свого пастиря, котрого помазав для вас Святий Дух і якому Він поручив управляти вашими душами. Не людський собор, а суд Божий поставив його. Тепер ми маємо того, кого бажали; знайшли і прийняли того, кого шукали. Під його мудрим проводом ми сміливо можемо надіятися предстати перед Господом у день Його слави і суду”.
Усвідомивши все, що відбувається в цій святині, Святитель Миколай почав відмовлятися від сану, але на прохання архієреїв і зібраного народу з великим смиренням прийняв волю самого Господа Бога. Собор єпископів рукоположив священика Миколая в сан Архієпископа Мирлікійського.
Святий Методій, патріарх Константинопольський, розповів, що ще перед смертю Архієпископа Лікійського Йоана в чудесному видінні Миколай був повідомлений про свій вибір. Однієї ночі Святитель бачив, що наш Спаситель Ісус Христос у великому сіянні стоїть перед ним і подає йому Святе Євангеліє, оправлене в золото, а з другої сторони стоїть Пресвята Богородиця і кладе на його плечі святительський омофор.
Помолімося за Святішого Отця Папу Римського, щоб його турбота про моральний стан подружжя та сімей врятувала людство від духовного зубожіння і занепаду. За церковну ієрархію, духовенство і богопосвячених осіб, щоб за прикладом Святителя Миколая вони давали відважне свідчення Святої Віри в ліберальному і секуляризованому світі, який відкидає і погорджує духовними цінностями:
(Молитви, як першого дня дев’ятниці).

6. Вибір на Архієпископа не змінив серце Святителя Миколая. Він не впав у гордість і не використовував свого становище для слави чи похвали. Навпаки, Владика відчував велику відповідальність перед Господом Богом за повірене йому стадо. Молитва його стала ще більш смиренною і палкою, а піст – ще більш виснажливим і строгим. Молився за себе, щоб Господь Бог провадив ним, а він був завжди послушний Його Святій волі. Молився за народ Божий, щоб не зійшов з дороги істини, а жив таким життям, якого вимагає Святе Євангеліє. Його щодня зустрічали хворі, каліки, немічні, розбиті серця, і для кожного з них він мав час і ліки на душевні і тілесні рани кожного. Настав 312 рік: великий голод в Мирах, люди пухнуть, велика паніка і насильство панує в місті, немає хліба. Святитель Миколай благає милостивого Господа о порятунок і цілком довіряє себе і свою паству в руки Божі.
Молитва праведника приносить обильні плоди. В Сицилії жив один купець, який збирався відпливати в Іспанію зі збіжжям. Все було готове до подорожі. Люди, які мали супроводжувати купця, знали, до якої країни мають плисти. Ранком приходить купець і повідомляє, що змінює свій напрямок. Всі були вельми здивовані, бо мають плисти до іншої країни і невідомо, як їм поведеться з торгом. Купець переконує своїх підданих, розповідаючи їм про причину такої раптової зміни напрямку. Уві сні цієї ночі він бачить єпископа, який просить його, щоб він не їхав в Іспанію, а повернув у Мири, бо там великий голод і люди потребують того збіжжя. Як завдаток, дає йому три золоті монети. Коли купець пробудився, подумав, що то просто сон, але відкривши кулак, побачив, що в його руці справді були три золоті монети.
Тож він привіз у Лікійську країну збіжжя, чим було врятовано від голодної смерті тисячі народу. Коли люди поцікавилися, як купець довідався, що в них голод, він розказав їм про видіння, яке мав уві сні. Вірні ще сильніше полюбили свого душпастиря Отця Миколая і вірили в силу його молитви і заступництва перед Господом Богом.
Часи, коли жив Святитель Миколай, не були спокійними для Церкви Христової. Десять великих переслідувань терпіла Обручниця Христова від римських імператорів. Тисячі християн у різних куточках імперії давали мужнє свідоцтво своєї віри. Сповнилося слово Христове: “Вас ненавидить світ – знайте, що Він Мене перше, ніж вас, ненавидів. Якби ви були від світу, світ своє любив би. А що ви не від світу, бо Я вибрав вас від світу, тому світ вас ненавидить. Згадайте слово, що Я був сказав вам: слуга не більший від пана свого. Якщо переслідували Мене, переслідуватимуть і вас; і якщо слово Моє зберігали, зберігатимуть і ваше. Та все те робитимуть вам за Моє ім’я, не знають бо того, хто послав Мене” (Мт. 15, 18-21). Так, наприклад, в Нікомідії в самий день Пасхи було спалено 20 000 християн. Не оминуло переслідування і Мирлікійської Церкви, душпастирем якої був Святий Миколай. Під час переслідувань Отець Миколай був відважний і стійкий у Святій Вірі і не жалів своїх сил, проповідуючи Слово Боже і закликаючи народ бути вірним Христові і не зрікатися Його.
За таке відважне голошення Слова Божого він разом з іншими християнами був вкинутий у в’язницю. Тут він перебув немало часу, терпеливо переносив голод, холод, всякі невигоди, які зазнав разом зі своїми вірними, але навіть не допускав думки, щоб зректися Христа. Тюрма, як для нього, так і для багатьох християн, була випробуванням віри. Святитель різними способами старався підтримувати ув’язнених християн, утверджував їх у вірі через науки, які проповідував у темниці, потішав малодушних і слабохарактерних, навчав, що найбільша честь для християнина – віддати своє життя за віру Христову, і сам був готовий кожного разу, як відкривали двері тюрми, встати і піти на муки за Христа і Його Церкву. Завдяки такій титанічній духовній праці Отця Миколая, сотні людей, яких він навчав і благословляв, коли вони йшли на жахливу смерть, ставали мучениками і сподобилися вінця вічної слави в Царстві Небесному. Боже Провидіння тримало при житті Святителя Миколая, бо він ще мав багато зробити для Церкви Христової.
Коли закінчилося переслідування християн, Святий Миколай знову повернувся до своєї пастви. Була велика руїна: матеріальна, моральна і духовна. Багато християн залишилося без засобів до життя, багато сиріт, вдів, старців, зруйновані храми. Як завжди, Святитель Миколай своєю жертвенною працею і молитвою старався повернути попередній порядок життя. Не для однієї родини він замінив батька чи матір, годувальника, опікуна, лікаря душі і тіла. Біль християн був його болем і стражданням. Своїм особистим прикладом він заохочував інших священиків, а також світських людей до взаємної допомоги і підтримки. Він став всім для всіх.
Помолімося за християн, переслідуваних за віру Христову, які проживають у Святій Землі, Азії, Африці, Індії, щоб їх героїчний духовний подвиг утверджував у вірі тих, які можуть спокійно без жодних перешкод визнавати Віру Христову, але є легковажними і байдужими до Святої Віри.
(Молитви, як першого дня дев’ятниці).

7. В часи Святого Отця Миколая багато людей давало героїчне свідоцтво своєї віри, навіть до мученицької смерті, а інша частина людей перебувала в пітьмі поганства. Святитель Миколай не міг спокійно дивитися, як у його країні процвітають ще залишки поганства. В Лікії було багато поганських капищ, які продовжували приваблювати багато людей. Особливим культом у регіоні Малої Азії була вшанована богиня Афродіта. Велика і багата поганська святиня була в Мирах. Її жриці були надзвичайно великими розпусницями, які своєю розбещеністю приваблювали багато людей – це було кубло найбільшої розпусти в цілій околиці. Святитель старався різними способами заборонити і знести цей культ у Мирах, але йому не вдавалося, бо цісарі підтримували поганську релігію. Це стало можливим, коли на троні засів Константин Великий. Святитель Миколай зруйнував усі капища, які були в його країні, і показав тим, що перебували в тіні смертній, дорогу до Христа-Спасителя.
Звичайно, що диявол не спить, він завжди “на сторожі”, щоб тільки сіяти зло серед народу і всіма способами підкопувати фундамент Христової Церкви. Боротьба духовна триватиме до другого приходу Христа-Спасителя. Життя християнина на землі – це постійна боротьба зі силами темряви.
Такою силою темряви для Христової Церкви став священик Арій (336 р.) родом із Лівії. Спочатку це був дуже ревний і благочестивий душпастир в Олександрії. Наука Арія полягала в тому, що Христос – Логос не родився від Отця перед усіма віками, але був першим сотворінням Бога Отця із нічого. Одночасно внутрішньо Він настільки уподібнився волі Бога, що був прийнятий Ним як Син, але Він не є Богом. Між християнами почалося велике духовне протистояння. Одні підтримували священика Арія, інші трималися правовірної віри. Непорозуміння між християнами перетворилося у духовну війну. Тоді, щоб вирішити це питання і прийти до однієї правильної думки, Константин Великий скликає в Нікеї в Малій Азії Перший Вселенський Собор у 325 р. На цьому соборі, який тривав біля двох місяців, був укладений Символ християнської Віри.
Найревнішими захисниками Святої Віри на Соборі були святий Атанасій Олександрійський, який тоді був ще дияконом, і Святитель Миколай. Християнське Передання наводить такий приклад ревності Святого Миколая. На одному із соборових засідань, коли священик Арій хотів переконати зібраних Отців у своїй єресі, Святитель Миколай не стерпів його богохульства і в присутності всіх людей вдарив його у лице. Отці Собору вважали, що такий вчинок Отця Миколая недостойний і лишили його святительського сану – омофора, а самого вкинули у в’язницю. Святитель Миколай, бачачи велику загрозу для Церкви Христової, не міг дивитися спокійно, як зневажають Христа-Спасителя, він як “Добрий пастир, життя своє дає за овець. Наймит, який не пастир і якому вівці не належать, бачить вовка, що надходить, і кидає вівці та біжить геть; і вовк хапає їх і розполохує. Наймит же втікає, бо він наймит і не дбає про вівці. Я – добрий пастир і знаю моїх, і мої Мене знають. Отець Мій знає Мене, і Я знаю Отця; Я життя Моє кладу за мої вівці” (Йо. 10, 11-15).
Але скоро самі отці Собору переконалися в тому, що їхні дії щодо отця Миколая були несправедливі. Багато з них мали видіння, в якому сам Господь наш Ісус Христос подавав Святителю Миколаю Святу Євангелію, а Пречиста Діва Марія возложила на його рамена омофор. Отці Церкви наказали визволити Святого Отця Миколая з в’язниці і повернули йому духовний сан, вшанувавши його як великого Угодника Божого.
Святитель Миколай дожив до глибокої старості. Все своє життя він віддав служінню Господу Богові, досконалим прикладом свого жертвенного і побожного життя показав як священикам, так і світським особам, як слід виконувати Заповідь Любові до Господа Бога і ближнього. А ще Святитель Миколай дав нам правдиві засади, умови, через які можна осягнути ступінь досконалого, жертвенного, посвяченого життя для Бога, Церкви і свого народу.
Все життя Святителя Миколая від материнської утроби аж до останнього віддиху супроводжувала молитва. Центром життя цієї людини була молитва. Те, що сьогодні відкинули багато як духовних, так і світських осіб, і тому так часто священики під час сповіді чують від людей: забув помолитися, не маю часу на молитву, пропускаю молитву, не розумію молитви, не відчуваю потреби в молитві. Відкинувши молитву, ми стаємо найбіднішими людьми на землі. Важливим чинником після молитви був піст і умертвлення. Все своє життя Святитель прожив у строгому пості, а з цього випливає, що він досконало знав Святе Євангеліє, жив і будував своє життя і стосунки з людьми після євангельської науки. Життя Святого Миколая можна окреслити таким духовним терміном: жив у світлі Євангелія. Це означає, що у всіх випадках свого життя, в різних найважчих ситуаціях він старався поводитися так, як вчить Слово Боже.
Святий Миколай дав приклад глибокої, досконалої покори. Він шукав дороги, яка провадить до Царства Божого. Зрозумів одну істину, що така дорога в житті є дуже вузькою і тернистою, іншої не шукав, ішов нею усе своє життя. Чим більше впокорював себе на землі, тим більше його Господь вивищував у різних життєвих ситуаціях. Дуже гарний приклад глибокої покори дав нам Святитель. Втікав від світу, від людської похвали, слави, гонору, того ніколи не прагнув і для того не жив, а Господь завжди його підносив як приклад для інших.
Сьогодні багато людей ставлять перед собою одну ціль – бути в центрі уваги, шукати теплого і вигідного місця в житті, чинити свою, а не Божу волю. Тому так багато розчарувань, знеохочень, депресій, невдач, самогубств, бо людина живе не для того, щоб виконати Божу волю, а щоб жити після своєї уяви, не раз гріховної і небезпечної, відкидаючи Бога. Святитель Миколай прожив своє життя після слів Апостола Павла: “Побожність – справді великий прибуток для тих, що вдовольняються тим, що мають. Ми бо не принесли на світ нічого, та й винести нічого не можемо, але маючи поживу і одежу, цим будемо задовольнятись. А ті, що хочуть багатіти, впадають у спокусу та в тенета, і в безліч бажань безглуздих та шкідливих, що штовхають людей у прірву та погибель. Бо корінь усього лиха – грошолюбство, до якого деякі вдавшись, відпали від віри і прошили себе численними болями. Ти ж, чоловіче Божий, утікай від цього. Шукай праведності, побожності, віри, любові, терпеливості, лагідності. Змагай добрим змагом віри, старайся осягнути життя вічне, до якого ти покликаний і за яке був склав гарне визнання віри перед багатьма свідками” ( 1 Тим. 6, 6-12).
Після нетривалої хвороби Чудотворець з молитвою на устах “В руки Твої, Господи, віддаю Духа свого” закінчив свій життєвий шлях. Молився усе життя, в останні дні молитва була його єдиною поживою, з усмішкою на обличчі і з молитвою на устах він закінчив свою земну мандрівку. Точно не відомо, коли Господь Бог покликав Святого Миколая до Себе. Одні джерела подають дату 341 р., інші – між 345-352 рр.
Помолімося за дітей, скривджених пияцтвом, наркоманією, щоб вони знайшли в суспільстві любов, доброзичливість і допомогу, яких їм бракує у родині. За блудних синів і дочок, які своїми вчинками ранять серця батьків, за їхнє навернення на дорогу Заповідей Божих. За розлучені подружжя, щоб вони віднайшли дорогу, яка допоможе виправити те, що знищило їхню любов і злагоду.
(Молитви, як першого дня дев’ятниці).

8. Мощі Святого Отця Миколая спочивали в кафедральному Сіонському храмі в Мирах. Вірні постійно відвідували храм і випрошували обильні ласки в різних своїх потребах. Від 1087 р. за грецького цісаря Алексія І Комнена (1081-1111), коли з допусту Божого за гріхи людські багато міст і сіл християнського Сходу були спустошені мечем і вогнем, піднепало також місто Мири і святиня, в якій спочивали мощі Святителя Миколая. Але як Провидіння Боже чувало над Святителем Миколаєм за його життя, так і тепер Господь мав здійснити Свої плани через людей.
Святитель Миколай явився уві сні одному богобоязливому священикові у місті Барі і просив, щоб він повідомив духовенство і боголюбивий народ, аби його мощі перенести з Мири до Бара. Коли ця вістка розійшлася в Барі, духовенство і миряни зрозуміли в цьому знак Божої волі і приготували три кораблі, які мали виїхати в Мири і привезти мощі Святителя Миколая. За словами тогочасного західного літописця Сигеберга, всіх людей, які виїхали з Бара було 47 осіб – священики, міщани (не рахуючи прислуги і матросів). Щоб їхня подорож не виглядала підозрілою, вони під виглядом купців завантажили на борт кораблів зерно і вирушили в дорогу.
Щасливо прибувши до Антіохії, де продали пшеницю і накупили інших товарів, щоб надалі займатися “купецькими справами”, вони від мешканців отримали вельми сумну новину: не так давно відплили з Антіохії купці з Венеції, які відправилися в Мири, щоб перевезти мощі Святителя Миколая до свого міста. Отримавши таку новину, мешканці Бара швидко сідають у кораблі і вирушають у Мири, аби першими приїхати і перевезти мощі. Їм щастило, бо вітер був попутній, і вони швидше приплили і зупинилися в Андріані – пристані міста Мири.
Спочатку вони послали в місто двох єрусалимських паломників, щоб ті вивідали, чи в місті спокійно і під чиєю опікою перебуває святиня, в якій спочивають мощі Святителя. В місті на той час був спокій. Тоді 47 осіб взяли зброю, на борту судна залишили матросів і прислугу, а самі пішли до святині. В храмі було всього чотири монахи. Прибульці розповіли їм про мету свого приїзду і попросили вказати місце, де перебувають мощі, але монахи відмовилися. Тоді хотіли їх підкупити, запропонувавши 300 золотих, від чого монахи категорично відмовилися. Вони навіть намагаються вибігти на вулицю, щоб розбудити мешканців Мири, аби ті оборонили мощі Святителя Миколая, але їм це не вдалося.
Один із прибулих на ім’я Матей став погрожувати монахові, вимагаючи, щоб той вказав місце, де зберігаються мощі Святителя Миколая. Другий монах, захищаючи свого товариша, вказав те місце, але заявив, що вже багато було спроб забрати мощі, навіть імператори бажали їх перенести в інше місце до іншої святині, але всі ті спроби були марними. Прийшовши на місце, де зберігалися мощі Святителя Миколая, юнак Матей взяв молоток і сильно вдарив по мармуровій плиті, яка розсипалася на дрібні кусочки. Розривши каміння, вони побачили білий саркофаг (раку), накритий кришкою. Коли Матей вдарив по кришці, вона також розбилася на дрібні кусочки, так що було видно мощі. Миттю розійшовся пахучий аромат по цілій святині, а відтак і по цілому місті. Запах був настільки приємний, що людям здавалося, що вони перебувають не в храмі, а в раю. Це було пахуче миро, яке точилося з костей Святого Чудотворця. Матей передав святі мощі священикові, який обвив їх білим полотном і відтак занесли їх на корабель.
Вістка про те швидко розлетілася по всьому місту: від них забирають мощі Святителя! На березі зібралося багато вірних, які заливалися ревними сльозами, бо не хотіли, щоб мощі Святителя Миколая покидали Мири. Коли кораблі відчалили від берега, вірні ішли в море за кораблями і прощалися з мощами Святителя. Громадяни Бара потішали зажурених: мовляв, ви маєте гріб, де лежали святі мощі, вкритий святим миром, а також образ Святого, перед яким можна вимолювати собі обильні ласки. Кораблі вже віддалилися від берега на дві милі, але плач і ридання мешканців Мири було ще чути довго. На кораблі також не було особи, яка, бачачи таку велику любов жителів Мири до Святителя Миколая, не стрималася б від сліз. Виїхали кораблі з Мири до Бара в квітні 1087 року.
Перші дні дорога була нелегкою. Моряки відчували, що щось відбувається не так, як вони на це сподівалися і очікували. Між людьми почалися різні сумніви: а може, вони везуть не мощі Святого Миколая? Інші вважали, що їхній вчинок не подобався Святителеві, ще інші – можливо, хтось зневажив мощі Святителя і присвоїв собі якусь їх частинку. Більшість присутніх моряків на борту корабля зійшлися на думці, що потрібно заприсягтися на Євангелії, що ніхто не взяв жодної частинки мощів Святителя. Після присяги було виявлено п’ять осіб, які взяли маленьку частинку мощів, і кожен їх повернув. Після того знову настала гарна погода, і кораблі рушили до своєї батьківщини.
Цей випадок був дуже неприємний для моряків, на серці в них був страх і неспокій, і кожен чекав, що має щось з ними статися. Коли мореплавці проминули протоку Трахеї, одному з моряків уві сні явився Святитель Миколай і сказав, щоб усі були спокійні, нічого не боялися, за двадцять днів кораблі прибудуть до Бара. Така новина вселила в серця моряків велику надію і спокій.
Восьмого травня 1087 р. корабель приплив до пристані св. Георгія, яка була за чотири милі від міста Бара. Коли мешканці Бара дізналися, що мощі Святителя Миколая вже в пристані св. Георгія, наступного дня, в неділю дев’ятого травня, священики і всі мешканці міста вийшли з процесією, щоб достойно зустріти мощі Отця Миколая. Моряки і всі вірні, які брали участь у цій подорожі, сказали мешканцям Бара, що вони обіцяли мешканцям Мири, що на честь Чудотворця Миколая буде побудована в Барі величава святиня. Мощі Святителя Миколая зложили до монастирської святині оо. Бенедиктинців, які щиро і з великою радістю прийняв ігумен Ілля.
Між духовенством і мешканцями Бара виникли протистояння щодо місця спочинку мощей святого Миколая. Аби уникнути сварок і непорозумінь, Архієпископ Бара Урсон наказав скласти мощі в храмі Св. Євстахія і благословив будівництво нового храму на честь Святителя Миколая.
До Бара з’їхалося багато Архієпископів, єпископів, духовенства з усіх куточків Італії. Численні прочани в урочистий спосіб босоніж здійснили всенародну прощу до храму Св. Євстахія, щоб поклонитися мощам Святителя Миколая.
Помолімося за духовне і національне відродження українського народу. За батьків, вчителів, вихователів, катехитів, щоб вони терпеливо і наполегливо розвивали в сучасній молоді любов до Бога, Церкви і свого народу. За учнів і студентів, щоб вони старанно оволодівали знаннями і поважали своїх батьків, вчителів і вихователів.
(Молитви, як першого дня дев’ятниці).

9. Через два роки був побудований храм на честь Святителя Миколая в місті Барі. Духовенство і вірні міста просили Святішого Отця Урбана ІІ, щоб він зі священним собором приїхав до Бара і освятив церкву, а також своїми руками положив у нову раку чесні мощі Божого Угодника Миколая. Папа Урбан ІІ з великою радістю дав свою згоду і на цю благочестиву просьбу приїхав у супроводі численного духовенства і вірних. Урочистості посвячення храму і перенесення мощей відбулися першого жовтня. Папа Урбан ІІ після того, як мощі Святителя Миколая були покладені в храмі, взяв церкву безпосередньо під свою Папську опіку, від’єднавши її з-під влади місцевого єпископа.
Це саме підтвердив і Папа Пасхалій ІІ (1099-1118). З цього випливає, що храм Святителя Миколая, де спочивають його чесні мощі, мав великий авторитет і пошану серед багатьох духовних осіб. Тут, перед мощами Святителя Миколая, молився в 1094 р. знаменитий проповідник Христових походів Петро Пустинник і схилив герцога Боемунда взяти в руки зброю, щоб визволити гріб Господній від невірних. Герцоги Апулії – Роберт, Рожен, Боемунд – приймали на себе звання захисників храму Святителя Миколая. Імператори, королі, герцоги і князі, а також багато інших впливових і багатих людей складали великі пожертвування на святиню Чудотворця Миколая.
В день, коли мощі Святителя Миколая були перенесені в Бар, 47 вірних отримали різні ласки оздоровлення. Такі самі чуда діялися біля мощей Святителя Миколая і наступними днями. Оздоровлювалися важкохворі, паралізовані, сліпі, каліки на ноги і руки, біснуваті. Оздоровлювалися діти, старші, жінки, чоловіки.
Чуда, які вірні отримували від Святителя Миколая, незліченні в різних країнах і в різних народах. У Константинополі жив один багатий чоловік Епіфаній, сановник царя Константа. Маючи велику господарку і дім, він потребував багато прислуги. Взимку у грудні він взяв золото, а також вірного слугу і поїхав на торги рабів. Того дня Епіфанію не пощастило: не було такого чоловіка, якого він собі бажав. Втомлений дорогою, він хотів якнайшвидше лягти, роздягнувся і пішов на відпочинок. Наступного дня встав, хотів взяти гроші і піти у справах, але тут на тому місці, де завжди клав гроші, нічого не було. Підозра відразу впала на слугу, з яким їздив на торг, Епіфаній звинуватив його в крадіжці. Слуга просився, присягався, що не брав грошей і не бачив, де господар їх клав, але бідоласі нічого не помогло – ні сльози, ні благання, ні присяга. Розлючений Епіфаній наказав зв’язати слугу і вкинути в темну і зимну кімнату. Глузуючи, з іронією промовив: “Згадаю про нього, коли прийде празник Святого Миколая”.
Молодий хлопець-слуга, побитий, закований в ланцюги, лежав напівживий у зимній, темній кімнаті. Йому було не тільки фізично боляче, а також і душевно. Він не брав грошей, завжди провадив богоугодне життя, нікому ніколи не робив жодної кривди і зла, а тут його звинувачують перед усім двором у злодійстві. Він неустанно благав Господа Бога за заступництвом Святителя Миколая: “Отче чесний, Святий Миколаю, визволи мене від цієї біди! Ти знаєш, що я невинний, допоможи мені! Завтра твій празник, а я сиджу в темній і холодній кімнаті, як злочинець…” Так і заснув бідолаха зі сльозами на очах і з молитвою на устах. Уві сні являється йому Святитель Миколай, промовляючи: “Не сумуй, визволить тебе Христос мною, рабом Своїм”. І в той же час спали з рук молодця ланцюги. Цієї ж ночі явився Святитель Миколай і сановнику Епіфанію і з усією строгістю сказав: “Епіфанію, чому ти несправедливо звинувачуєш свого раба? Ти сам винен, бо положив золото в іншому місці і забув про нього, а мучиш вірного слугу твого. Встань, випусти свого раба. Коли не зробиш цього, то сам попадеш у велику біду. І показав те місце, де було покладене золото”.
Проснувшись, Епіфаній пішов до того місця, де вказала йому десниця Святителя Миколая, і справді знайшов там золото. Відтак скоренько пішов до кімнати, де був слуга, перепросив його за вчинений проти нього гріх і велів дати йому все необхідне, а сам залишився до самого ранку на молитві. Почувши дзвони, що скликали вірних на утреню, Епіфаній взяв слугу і пішов до церкви Святого Миколая. Дорогою до храму молився слуга і молився Епіфаній, один до одного нічого не говорили. Після утрені він розказав священикові і вірним, які були в храмі, про подію, яка мала місце в його житті і про чудо, яке зробив Святитель Отець Миколай. Потім, перед усіма вірними в церкві він попросив у слуги вибачення, а золото, яке знайшов, розділив на три частини: одну дав на потреби храму Святого Миколая, другу роздав бідним, які були в храмі, а третю – рабові своєму, промовляючи: “Візьми це золото, чадо, щоб від нинішнього дня ти більше не служив нікому, крім Святителя Миколая; а я по-батьківськи буду піклуватися про твої тілесні потреби”. І всі радісно зустріли празник Святителя Миколая.
Помолімося за слабих і беззахисних, самотніх і опущених, знедолених, покинутих, скривджених, тяжкохворих, щоб ніхто їм не завдавав кривди, а всі поспішали на допомогу. За всіх, хто відбував дев’ятницю і очікує чуда від Святителя Миколая. За медичних працівників, щоб Господь Бог за молитвами Святителя Миколая давав їм святу терпеливість, любов і співчуття до своїх пацієнтів.
(Молитви, як першого дня дев’ятниці).

Download PDF

Послання Богородиці, 25 вересня 2005., Меджуґор’є.


“Дорогі діти! У любові вас закликаю: наверніться, навіть коли ви далеко від Мого Серця. Не забувайте: Я – ваша Мати і відчуваю біль за кожного, хто є далеко від Мого Серця, але вас не залишу самих. Вірю, що можете залишити шлях гріха й вирішитевибрати святість. Дякую вам, що відповіли на Мій заклик”.
www.medjugorje.com.ua

Читайте також

Ісусова молитва

2 коментарі

  1. А де ж дев”ятниця??

  2. Дякуємо! Вже виправили.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *