У Меджуґор’є я вперше приїхала 7 років тому як одна з тисяч молодих людей з цілого світу, з валізою, повною питань, і глибокою спрагою Бога в серці. Господи, що мені робити в моєму житті? Як прожити це життя по-справжньому добре? У що мені вкласти своє серце й усі свої сили цілковито? Чому довіритися? Яке моє місце в житті й яке моє покликання? Тут, читаючи послання Божої Матері, я вперше почула: «Ти важлива для Мене… Бог має план з кожним із вас…»; «Віддайте себе цілком… Присвятіть своє життя за спасіння світу». Одного разу, коли наша група на семінарі посту піднімалася на гору Кріжевац, ми зупинилися на тому місці, де помер отець Славко Барбарич. Тереза розповідала нам про його життя, служіння. «Отець Славко віддав себе повністю в розпорядження Божої Матері, віддав їй усі свої здібності, таланти, свій час – тут, на землі, за Її наміри…» Пам’ятаю, як мені в той момент усе стало ясно. Так, це те, чого хочу і я! Це те, чого шукає моє серце! Я стала роздумувати: а як це зробити? Дуже просто: слухати й проживати те, про що каже Марія, жити за її посланнями. Як в Меджуґор’ї часто можна почути: «Вступити в школу Марії». Мені теж захотілося віддати своє життя й кожен малий дар, який дарував мені Небесний Батько, в руки Марії, щоб це служило виконанню Божого плану добра й спасіння через Меджуґор’є. А в усьому іншому – моїх труднощах, відкритті мого покликання, зцілення мого серця, щоб воно ставало здатним приймати Божу любов і дарувати її, – Марія мені допоможе, адже Вона добра та ніжна Мама. Ця думка допомагала мені починати кожен день із довірою, радістю: «Мамо, цей новий день, подарований мені Богом, дарую Тобі. Будь ласка, нехай моє життя допомагає Тобі й несе добро іншим, особливо тим, хто найсильніше страждає сьогодні». Меджуґор’є допомогло мені повірити в цю просту правду: у сучасному світі багато болю й страждання, але я можу стільки, скільки можу, а саме: всім серцем дарувати свій день, своє життя, свої молитви й працю, радощі та прикрощі Непорочному Серцю Марії. І таким чином допомагати Їй приносити Божу любов, Свого Сина, туди і до тих людей, які найбільше цього потребують.
«У школі Богородиці» для мене кожен день – урок життя, і хочу поділитися одним із них. Дуже швидко Марія звернула мою увагу на Її слова з Євангелія від Івана: «Що скаже Він вам, то зробіть» (Ів. 2: 5). Я зрозуміла, що жити з Марією – це кожен день слухати, вірити й закохуватися в слова Ісуса, в Боже Слово. Це цінний досвід для мене, за який я дуже вдячна Богородиці. Я навіть уявити собі не могла, наскільки сильно, конкретно й у той же час ніжно, по-батьківськи промовляє Господь через Біблію. Він говорить в тиші серця, надихаючи, зміцнюючи, відповідаючи, допомагаючи мені бачити в Його світлі й правді себе саму, конкретні ситуації в моєму житті. У спільноті «Світло Марії» в Меджуґор’ї я вчуся починати кожен день на колінах, молитвою й читанням Євангелія на конкретний день. Чим більше я практикую це, тим більше розумію апостола Петра, який сказав Ісусові: «Господи! До кого ми підемо? Ти маєш слова життя вічного…» (Ів. 6:68). Мені здається, що в багатьох своїх життєвих ситуаціях я, напевно б, не змогла вистояти й проживати мир і радість у серці, якби не прочитала вранці слів Ісуса. Безцінний урок на все моє життя від Тієї, Яка всі слова Ісуса зберігала у Своєму Серці. Мені дуже допомагають слова, сказані Марією в одному з послань: «Слово Боже – це світло в темряві, яка вас оточує…» Часто, коли я не знаю як маю вчинити, коли важко мені самій або серце болить за тих людей, яких зустрічаю, або після довгого дня й усього пережитого в ньому мені подобається взяти в руки Боже Слово, прийняти душею світло Ісуса і спокійно лягти спати. Пам’ятаю, як сильно це було, коли Діва Марія сказала в посланні Мір’яні:«…улюблені Мої діти, нехай Слова Мого Сина і Його любов стануть першою і останньою думкою вашого дня». Скільки разів у житті я засинала з докорами сумління, з тривогою в душі, з почуттям гіркоти або неприйняття того, як сьогодні прожила день, що зробила або, навпаки, не зробила… Ці слова Мами стали для мене Вифлеємської зіркою, яка нагадує: дитя, не переживай, віддай усе Ісусові, прийми Його світло й живи з миром у серці. У спільноті ми почали практикувати це кожного вечора: разом читали фрагмент із Євангелія дня й потім залишалися якийсь час у тиші, роблячи іспит сумління. Також, згадуючи й дякуючи Ісусові за всі чудові моменти дня, коли в серці перемагала любов і доброта Ісуса, коли Він допомагав бути терпеливим, уважним, розуміти свого ближнього. Але також згадуючи й віддаючи в Його руки також ті моменти, коли я падала, коли не жила словами Ісуса чи не жила любов’ю. І, попросивши за це прощення, йти спати, віддавши своє життя цілковито в руки Божі. Ці маленькі, але конкретні уроки, яких навчає нас Марія через Меджуґор’є, стали для мене чимось дорогоцінним. Я щиро вдячна Богові за цей подарунок, за те, що можу навчатися в цій «школі».
Оксана (Латвія)
Взято з газети Світло Марії
