ТРИ ПРИНЦИПИ ШЛЮБУ

 

«Щоразу, коли наречені приходять до мене, – пише один священик, наш читач, – я залишаю їм ці три принципи: «роз­мовляти, пробачати, молитися». Програма подружнього жит­тя полягає у трьох словах, як трьох твердинях любови. Три слова, які можуть бути дороговказами, щоб запитати себе і підвести підсумок: яка ситуація з нашим спілкуванням як по­дружжя? Чи немає чогось, що ми повинні пробачити? Чи мо­литва перебуває у серці нашого життя?

Розмовляти. Всім нам відомо, що можна розмовляти і нічо­го не сказати, що спілкування у подружжі не є пропорційним до сказаних слів. Про це свідчить винятковий приклад деяких подружжів, з яких один не може більше говорити через хворо­бу чи нещасний випадок, але які, однак, глибоко спілкуються. Для того, щоб слово служило любові, слід спершу слухати ін­шого. «Багато подружніх пар скаржаться на брак діялогу, але мало на відсутність слухання. Однак саме брак слухання руй­нує діялог. Тільки-но один відкрив вуста, як інший, зна­ючи, що почує, набуває роздратованого вигляду ще до того, як фраза буде завершена. Тоді шукають іншу тему розмови, потім ще іншу і так далі, аж поки вони вичерпаються. Тоді на­стає анонімність і гнітюче мовчання, що не мають нічого спіль­ного зі слуханням серця. Тільки коли подружжя знаходять час, щоб посмакувати присутність один одного, може з’явити­ся слово любови, потім спілкування на, можливо, складну тему, але яка є прийнятною у любові».

Щоб розмовляти один з одним, потрібен час. Треба вміти «знаходити час», щоб побалакати про те і про інше, знайти час, щоб справді бути вільним для свого чоловіка чи дружини. Глибоке спілкування часто відбувається несподівано, слово за словом, бо ми знайшли час, щоб пізнати один одного через справжнє слухання.

Пробачати. Про шлюб можна сказати те саме, що Жан Ва-ньє каже про спільнотне життя загалом: «Якщо хтось входить у спільноту, не знаючи, що входить в неї для того, щоб на­вчитися пробачати і бути пробаченим сімдесят раз по сім, то швидко розчарується». Більшість розлучень стається, ймо­вірно, тому, що більшість подружжів не розуміють, що шлюб є місцем, де ми маємо найбільше пробачати і бути пробаче­ними. Багато людей, навпаки, думають, що «любов – це коли ніколи не доводиться казати, що вам шкода»¹⁴; коли з’явля­ються нарікання (а вони з’являються рано чи пізно саме тому, що ми любимо один одного, а любов робить вразливим), чо­ловік і дружина починають вдавати, що не бачать їх, і врешті думають, що більше не люблять один одного.

Пробачення не є поразкою любови, а цілком протилеж­ним. Це знак справжньої любови. Дивлячись на пару осіб по­хилого віку, які прогулюються рука в руці, один священик захоплювався: «Любов, яка так триває, – це сотні і сотні вза­ємних пробачень!».

Молитися. Одна подружня пара, віком близько п’ятдесяти років, якось отримала таку пораду: «Щодня, без винятку, про­мовляйте один раз «Отче наш» і один раз «Богородице Діво» разом, тримаючись за руки, щоб подарувати свій день Бого­ві, а також ніч, задля гарного відпочинку». Сприйнявши дещо скептично таке просте прохання, чоловік все ж погодився мо­литися так зі своєю дружиною. Через кілька років він казав: «Наше подружжя перетворилося! Це значною мірою завдяки цим коротким, але вірним моментам разом перед Богом і для Бога. Саме цьому віддаванню себе у руки Бога ми завдячуємо тією простотою, яку тепер маємо у подружньому житті».

Багатьом подружнім парам не вдається молитися разом. Щоб молитися разом і щоб подружня молитва тривала, не, треба шукати дуже складних речей. Що може бути простіше-‘ го, ніж промовляти «Отче наш» і «Богородице Діво»? Майже нічого, але це змінює все. Бо це «майже нічого» є як ті п’ять хлібів і дві риби з Євангелія. Господь примножує його до безконечности.

Христина Понсар ’’Віра в родин’’ Львів  Вид.’’Свічадо’’2011

Тут можна придбати цю книгу Свічадо