Головна / Варто прочитати / Найважливіше у житті

Найважливіше у житті

„ Бо ввесь Закон в однім слові міститься: Люби свого ближнього, як самого себе!” (Гал. 5,14)

„І коли я роздам усі маєтки свої, і коли я віддам своє тіло на спалення, та любови не маю, то пожитку не матиму жадного!” (1 Кор. 13)

Найважливіше в житті – це любов.

Оскільки Бог є любов, найважливіший урок, який Він призначив кожному з нас тут на землі, – це навчитися любити. Саме в любові ми найбільше схожі на Нього, тому любов лежить в основі кожної даної нам заповіді: „Бо ввесь Закон в однім слові міститься: Люби свого ближнього, як самого себе!”(Гал. 5,14).

Навчитися самовідданій і безкорисливій любові нелегко, то­му що вона повністю опирається нашим природним егоїстичним схильностям. Недивно, що для цього нам дано ціле життя. Звичайно, Бог хоче, щоб ми любили всіх людей, але Йому особливо важливо, щоб ми навчилися любити інших членів Його сім’ї. Це друга мета нашого життя.

„Шануйте всіх, братство любіть, Бога бійтеся, царя поважайте”, – говорить нам апостол Петро у своєму 1 посланні 2,17а. Також про це говорить св.Павло: „Тож тому, поки маємо час, усім робімо добро, а найбільш одновірним!” (Гал. 6,10).

Чому Бог закликає нас особливо любити і шанувати інших віруючих? Чому саме вони стоять на першому місці? Бо Бог хоче, щоб Його сім’я була відома перш за все своєю любов’ю. Ісус учив, що головним свідоцтвом для світу будуть не моральні цінності чи доктринальні переконання, а саме наша любов один до одного. Він сказав: „По тому пізнають усі, що ви учні Мої, як будете мати любов між собою.”(Ін. 13,35).

На Небесах ми нескінченно радітимемо один одному, але спочатку нам доведеться багато і наполегливо попрацювати тут, на землі, щоб підготуватися до цілої вічності любові. Бог навчає нас любові, наділяючи нас „родинними обов’язками”, першим з яких є заклик відноситися один до одного з любов’ю.

Бог хоче, щоб ми перебували в постійному, регулярному спілкуванні з іншими віруючими і тим самим розвивали в собі вміння і навики любові. Неможливо навчитися любити, залишаючись на самоті. Для цього необхідно бути поряд з людьми, які раз у раз дратують і зачіпають нас своїми слабкостями і гріхами. Через та­ке спілкування ми засвоюємо три важливі істини.

Найкращий спосіб розпорядитися життям – це любити.

Любов має бути нашим першим пріоритетом, головною ціллю, найбільшим прагненням. Це не просто значна частина життя, але і найважливіша її частина. У Біблії сказано: „Дбайте про любов, і про духовне пильнуйте, а найбільше щоб пророкувати.” (1 Кор.14,1а).

Мало сказати: „Одне з моїх життєвих прагнень – це навчитися любити”, ніби ця мета всього лише входить до першої десятки наших пріоритетів. Відносини повинні займати перше місце, стояти вище за все інше. Чому?

Без любові життя стає просто нікчемним. Якраз про це і говорив апостол Павло: „І коли я роздам усі маєтки свої, і коли я віддам своє тіло на спалення, та любови не маю, то пожитку не матиму жадного!” (1 Кор. 13,3).

Часто ми поводимося так, немов відносини – це лише справи, які потрібно втиснути в повністю забитий розклад. Ми говоримо про необхідність знайти час для власних дітей, приділити час комусь іншому. Складається враження, що відносини – це лише одне з поставлених перед нами завдань. Однак, Бог говорить, що вони становлять саму суть нашого життя.

Три з Десяти Заповідей стосуються наших стосунків з Богом, а решта сім – наших стосунків з іншими людьми. Але всі десять пов’язані з міжособовими відносинами! Пізніше Ісус підсумував те, що Бог вважає найважливішим, у двох заповідях: любити Бога і любити людей. Після поклоніння Богові найголовнішою метою нашого життя є любов до інших людей. Він сказав: „Люби Господа Бога свого всім серцем своїм, і всією душею своєю, і всією своєю думкою. Це найбільша й найперша заповідь. А друга однакова з нею: Люби свого ближнього, як самого себе. На двох оцих заповідях увесь Закон і Пророки стоять.” (Мт. 22,37-40). За прагненням навчитися любити Бога (тобто поклонятися Йому) нерозривно слідує друга мета нашого житя – навчитися любити людей.

Найважливіше в житті – це не досягнення чи придбання майна, а відносини. Так чому ж ми дозволяємо їм відійти на задній план або навіть наполегливо витісняємо їх на задвірки? Коли наш розклад починає тріщати по швах, перш за все ми починаємо економити на спілкуванні, приберігаючи для інших справ час, сили й увагу, які насправді необхідні для люблячих, турботливих відносин. Ось і виходить, що найголовніше підміняється найтерміновішим.

Зайнятість – найбільший ворог будь-яких стосунків. Ми захоплені роботою, амбіціями, повсякденними завданнями, прагненням заробити досить грошей на життя, ніби лише в цьому і полягає сенс життя. Але ж це не так! Сенс життя полягає в тому, щоб навчитися любити – любити Бога і людей. Життя мінус любов дорівнює нулю.

Любов ніколи не припиниться. Бог закликає нас зробити любов своїм найважливішим пріоритетом ще й тому, що вона залишиться з нами у вічності: „А ось три речі, які будуть завжди. Це віра, надія і любов. Але з них найбільша любов” (1 Кор.13,13).

Любов не буває безслідною і безплідною. Власне наше відношення до людей, а не великі звершення або накопичені багатства, залишить на землі найзначніший і найпомітніший слід. Як сказала мати Тереза, „найголовніше – не те, чим ти займаєшся, а те, скіль­ки любові ти в це вкладаєш”. Любов – це секрет довговічної спадщини.

Коли люди стоять на порозі вічності, коли земне життя добігає кінця, помираючі оточують себе не речами, а людьми, яких вони люблять, рідними й друзями. В останні хвилини всі раптом усвідомлюють, що суть життя полягає у спілкуванні і стосунках. Мудра людина здогадується про це раніше. Не треба чекати смертної години. Варто повірити і зрозуміти, що в житті немає нічого важливішого.

Нас оцінюватимуть саме за тим, наскільки ми люби­ли. Ще одна причина приділяти любові найбільшого значення полягає в тому, що саме на цій підставі нас оцінюватимуть у вічнос­ті. Окрім всього іншого, Бог оцінює міру нашої духовної зрі­лості, дивлячись на якість наших відносин. Він не почне запитувати про нашу кар’єру, банківський рахунок або захоплення. Замість цього Він погляне на те, як ми відносилися до інших людей, осо­бливо до тих, що мають потребу (Мт. 25,34-46). Ісус сказав, що ми любимо Його, коли любимо членів Його сім’ї і задовільняємо їх практичні, ре­альні потреби: „Поправді кажу вам: що тільки вчинили ви одному з найменших братів Моїх цих, те Мені ви вчинили.” (Мт. 25,40). Переходячи у вічність, ми залишаємо на землі все своє майно. Єдине, що ми забираємо з собою, це свій характер. Св. Павло у посланні до галатів запевняє, що важлива лише віра, яка виявляється в любові (Гал. 5,6).

Враховуючи це, гадаю, варто кожного ранку, вставши з ліжка, молитися, наприклад, так: „Боже, я не знаю, чи вдасться мені сьогодні зробити щось ще, але, насамперед, мені дуже хотілося б приділити час для того, щоб любити Тебе і любити людей, адже в цьому полягає все життя. Я не хочу даремно втратити нинішній день”. Навіщо Богові давати нам завтрашній день, якщо ми даремно розтрачуємо сьогоднішній?

Найкраще вираження любові – це час.

Важливість того чи іншого заняття можна виміряти тим, скільки часу ми готові на нього витратити. Чим більше часу ми присвячуємо комусь або чомусь, тим більшу значущість і цінніс­ть ця людина або ця справа має в наших очах. Якщо ми хочемо визначити пріоритети своїх знайомих, можемо поглянути, як вони распо­ряджаються своїм часом.

Час – найдорогоцінніший дар, бо його нам відпущено строго певну кількість. Гроші завжди можна заробити, але здобути собі більше часу просто неможливо. Віддаючи комусь свій час, ми віддаємо йому частину свого життя, яку вже не повернути. Наш час – це наше життя. Саме тому він і є найбезціннішим даром, який ми можемо подарувати один одному.

Недостатньо лише говорити, що відносини дуже важливі. Треба довести спроможність своїх слів, приділяючи відносинам свій час.

У самих словах толку мало.

„Діточки, любімо не словом, ані язиком, але ділом та правдою!” (1 Ів. 3,18). Для справжнього спілкування з людьми потрібен реальний час, і кращий спосіб написання слова „любов” – це час.

Суть любові полягає не в тому, що ми думаємо про іншу людину, що ми для неї робимо і як про неї піклуємося, а в тому, на­скільки ми віддаємо їй самих себе. Найбільший дар, який ми мо­жемо запропонувати людям, – це ми самі. Деколи це важко зрозуміти, особливо чоловікам. Багато хто з них говорить: „Я абсолютно не розумію свою дружину і дітей. Я і так забезпечую їх всім необхідни­м. Чого їм ще потрібно?” Їм потрібні ви! Ваші очі, ваші вуха, ваш час, ваша безроздільна увага і реальна присутність. Ніщо інше не зможе цього замінити!

Найбажаніший дарунок від людини, яку ми любимо, – це не діаманти, троянди чи шоколадні цукерки. Це безроздільна увага. Любов так цілеспрямовано зосереджується на своєму об’єкті, що забуває про себе. Приділяючи комусь свою увагу, ми тим самим гово­римо: „Я так ціную тебе, що готовий віддати тобі найдорогоцінніше, що у мене є: свій час”. Віддаючи комусь свій час, ми неодмінно чимось жертвуємо, адже жертовність і є невід’ємною суттю любові. Ісус показав нам це на Своєму прикладі: „… і поводьтеся в любові, як і Христос полюбив вас, і видав за нас Самого Себе, як дар і жертву Богові на приємні пахощі.” (Еф. 5,2).

Можна жертвувати без любові, але любові без жертви не буває. „Так бо Бог полюбив світ, що дав Сина Свого Однородженого…” (Ів. 3,16). Любити – означає поступатися, жертвувати своїми перевагами, зручністю, цілями, спокоєм, грошима або часом ради когось іншого.

Любити краще зараз.

Не надто важливу справу інколи дійсно краще відкласти на майбутнє. Але оскільки важливішого за любов нічого немає, їй завжди потрібно підкорятися в першу чергу. У Біблії неодноразово про це наголошується. Там сказано: „Тож тому, поки маємо час, усім робімо добро, а найбільш одновірним!” (Гал. 6,10). „…використовуючи час, дні бо лукаві”! (Еф. 5,16). „Не стримуй добра потребуючому, коли в силі твоєї руки це вчинити” (Прип. 3,27).

Чому краще любити зараз, не відкладаючи це на по­тім? Бо ми не знаємо, чи довго у нас буде ця можливість. Обставини змінюються. Люди вмирають. Діти ста­ють дорослими. Немає жодної гарантії на завтрашній день. Отже, якщо ми хочемо виразити комусь свою любов, краще зробити це негайно.

Знаючи, що одного дня ми всі з’явимося перед Богом, спробуймо відповісти собі на такі запитання:

Як я поясню Богові ті випадки. коли якісь проекти або речі були для мене важливіші за людей?

З ким мені слід проводити більше часу?

Які справи мені потрібно викинути для цього зі свого розкладу?

Чим мені доведеться пожертвувати?

Найкращий спосіб розпорядитися своїм життям – це при­святити його любові. Найкраще вираження любові – це час. Найкращий час, щоб виразити свою любов, – це зараз.

Milites Christi Imperatoris

Читайте також

Допоможи безпритульному — запитай його

Багато хто боїться бездомних, оминають їх і не відгукуються на їхні прохання. Певно, люди не …

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *