Головна / Варте уваги / Ми- глиняні посудини

Ми- глиняні посудини

Друге Послання до Коринтян апостола Павла відрізняється від усіх інших його послань. Воно не схоже на богословське повчання, у ньому майже немає закликів до морального життя. Швидше, це дуже при­ватне послання, в якому Павло більше говорить про своє власне життя, намагаючись захиститися від безпідставних звинувачень «апостолів неправдивих, робітників лукавих» (2Кор 11,13).

Спосіб самозахисту, обраний Павлом, теж незвичайний. Апостол не перелічує свої чесноти і досягнення, а говорить про свої немочі та страждання. Він порівнює себе з крих­кою глиняною посудиною (див. 2 Кор 4,7), в котрій містить­ся великий скарб – присутність Ісуса Христа, «Який є об­разом Божим» (див. 2 Кор 4,4).

«Апостоли неправдиві»

Написати таке особистісне, емоційне послання змусила Павла ситуація, що склалася натойчасу Коринті. Апостол прожив у цьому місті вісімнадцять місяців (між 49-51 рр.), проповідуючи Євангеліє, розбудовуючи церкву та навчаючи. Але після Павла до Коринту при­були інші, які також назвали себе апостолами; вони навчали Єван­гелію, але їхня наука відрізнялася від благовісту Павла. Ці нові про­повідники хвалилися своїм містичним досвідом і для зміцнення влас­ної репутації використовували рекомендаційні листи. Саме до цих двох речей ніколи не вдавався святий Павло, щоб не залишати в собі місця для гордині (див. 2 Кор 3,1-3; 11,1-7; 12,1-4).

Більше того, ці лжеапостоли намагалися заплямувати репугацію Павла. Вони говорили: «Листи його важкі та повні сили, але вигля­дом тіла він недолугий, і мова його — жалюгідна» (2 Кор 10,10).

Такі спроби дискредитувати працю Павла і підірвати його репу­тацію глибоко ранили апостола. Він відчув, шо йому необхідно за­хиститися самому, щоб захистити Євангеліє і Церкву. Павло знав: якщо не дати відсіч цим лжеапостолам, то багато хто піде за ними, і церква в Коринті згодом розпадеться.

Делікатна ситуація

Павло опинився в делікатній ситуації. З одного боку, він розумів, що йому необхідно захищатися заради церкви, а з іншого, не хотів хвалитися і привертати до себе великої уваги.І він чудово справився з цим завданням! Павло сказав коринтянам, що він недосконалий слуга, слабка глиняна посудина, але в цій посудині зберігається ве­ликий скарб – Ісус Христос.

Можливо, його проповіді не були такими відшліфованими, як у лжеапостолів, але послання Павла перевершують і винагороджують усі його особисті недоліки.

Звичайно, Павло знав про свої дари і вміння, але він усвідомлю­вав, що вони були дані йому для розбудови Церкви, а не для покра­щення своєї особистої репутації. І тому, якщо коринтяни й піддали­ся переконанням фальшивих апостолів проігнорувати вчення Пав­ла, то його послання змусили їх знову шукати істину. Ця істина сто­сується і кожного віруючого: якими б недосконалими не були Божі посланці, скарб, що вони носять у собі, – чудовий і досконалий.

Перетворений Божою славою

Чудесна зустріч Павла з Христом по дорозі в Дамаск назавжди перетворила його життя. Як у яскравому світлі, очам Павла відкри­лися велич і слава Ісуса Христа. Павло також більш виразно побачив власні недоліки та слабкості. Майбутній апостол народів збагнув, що, переслідуючи тільки що народжену Церкву, він насправді пересліду­вав Ісуса Христа. Навернувшись, Павло усвідомив, що Ісус Христос є Богом, а він сам – лише грішна людина!

Проте Павло був не єдиним, хто відчув присутність Бога так дра­матично. Мойсей тремтів від страху і ховав своє обличчя, зустрівши Бога в палаючій тернині (див. Вих 3,6). Пророк Ісая, побачивши Бога, впав на коліна і вигукнув: «Горе мені! Пропав я!» (Іс 6,5). Пророк Єзекиїл упав ниць перед Господом (див. Єз 1,28). Апостоли Петро, Яків та Йоан, ставши свідками Переображення Ісуса Христа і по­чувши голос Бога, впали від страху на землю (див. Мт 17,6).

Христос запрошує кожного з нас пережити щось подібне, входя­чи в Його присутність. Він хоче розбудити наші серця, щоб ми поба­чили Його славу і велич. Він хоче виявити особисто кожному Свою любов і милосердя. Глибоко переживши Божу присутність, ми усві­домлюємо, що дійсно носимо в собі чудовий скарб, і тоді захочемо довірити Христу себе і своє крихке життя.

Христос перебуває у вас

Як Павло, ми покликані розповідати людям про Ісуса Христа і спонукати їх запросити Господа у своє серце. Ми також покликані служити бідним, немічним, хворим і повставати проти аморальності в нашому світі. Але ми маємо робити це з любов’ю, повагою і лагід­ністю (див. 1 Пт 3,15-16).

Не виключено, що час від часу ми можемо піддаватися образли­вим звинуваченням. Люди можуть не приймати нашу позицію щодо гріховності абортів чи використання ембріональних стовбурних клітин. Деякі парафіяни можуть пліткувати про нас за нашою спи­ною. Навіть наші власні діти можуть намагатися похитнути нашу віру, нагадуючи нам про наші недоліки і помилки.

Диявол прибільшує негатив навколо нас, спокушаючи до відступу, коли ми зіштовхуємося з протистоянням і нерозумінням. Він нашіптує нам на вухо: «Навіщо служити Богові, якщо тобі така нагорода? У тебе в житті і так досить проблем і труднощів». Можливо, диявол спробує переконати вас відповідати кривдникам грубо і різко. Але мусимо пам’я­тати, як і Павло, що хоча ми лише крихкі глиняні посудини, в нас збе­рігається нетлінний скарб — Господь Ісус Христос.

Ісус Христос просить, аби всупереч усьому ми залишалися вірни­ми Йому, продовжуючи просуватися вперед і творити Його Церкву. Він закликає нас до терпіння і мужності, навчає зберігати в собі мир і радість, не піддаватися спокусі полишити все, коли нас неправиль­но розуміють чи атакують.

Як це зробити? Зосереджуючись на тому скарбі, що є в нас: «Хри­стос у вас, надія слави» (порівн. Кол 1,27); повторюючи слідом за святим Павлом: «Ось чому ми не втрачаємо відваги: хоч наша зов­нішня людина занепадає, однак наша внутрішня обновлюється день-у-день» (2 Кор4,16).

Бути посудиною

Сила апостола Павла виходила як з його першого досвіду зустрічі з Богом, так і з його молитовного життя, яке постійно поглиблюва­лося, з повного віддання себе Господу. Павло завжди пам’ятав про своє навернення, а також дозволяв Святому Духу все більше й більше поглиблювати цей досвід у всіх сферах життя.

Брати і сестри, це і наша дорога. Ісус Христос хоче стати нашим єдиним скарбом. Він хоче наповнювати нас — прості глиняні посу­дини — ряснотою Свого життя і любові, щоб ми переконалися, що Той, Хто перебуває в нас, сильніший за того, хто у світі (порівн. 1 Йн 4,4)

«Слово між нами» №2(114) 2011р

Читайте також

Про сповідь – о. Йосиф Будай

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *