Головна / Для дітей / КАЗКИ ПРО СПРАВЖНЄ РІЗДВО

КАЗКИ ПРО СПРАВЖНЄ РІЗДВО

ЯКІВ МАЛЮЄ РІЗДВЯНУ КАРТИНУ

Яків малює малюнки – подарунки на Різдво. Тітка Геллі хоче шопку з Дитятком Ісусом, осликом і волом. Дядько Фріц пастушків, які прямують до Вифлеєму.

Бабуся дуже хотіла Ангела, що обіймає щирим поглядом і каже: "Не бійтеся".

Яків малює кружечок біля рота Ангела, в якому пише: "Не бійтесь". Потім він звертається до Катерини:

-Тепер я маю для кожного гарний подарунок!
 -Тільки для Новонародженого ще ні! – відказує Катерина. – Для Ісуса! Адже на Різдво в Нього день народження. Отже, Йому обов'язково треба щось подарувати!

-Як ти думаєш, яку йому було б приємно отримати картину? – питається Яків.
 -Кольорова і дуже гарна Йому сподобалася б! – каже Катерина.

Яків бере чистий лист паперу. Він малює Христове дерево з багатьма свічками, іграшками та цукерками, загорнутими в папірці з торочками.

– Я допоможу тобі, – каже Катерина.

Вона малює цяточки і зірки на іграшках, а навколо кожної свічки жовте сяйво.
 – Ось так, – каже вона. – Тепер віднеси Йому подарунок! Віднеси Йому до церкви!

Яків йде до церкви, але двері зачинено. Яків стоїть на вулиці і міркує, що йому робити. Картина з Христовим деревом тріпоче на вітрі, і Яків мусить тримати її обома руками.

Якась старенька жінка зупиняється біля нього. – Який радісний барвистий малюнок! – зауважує вона. – Це, напевно, Різдвяний подарунок?
 – Так, – відказує Яків і подає малюнок старенькій. – Я дарую його Вам!
 – О, ні. Це неможливо! – вигукує старенька. – Яка приємна несподіванка… Дякую!..

Яків біжить додому. Катерина вже чекає на нього.
 – Ну? – питає Катерина.
 – Деревце Ісусові дуже сподобалось, – каже Яків.
 – Ти впевнений? – перепитує Катерина.
 – Так, – стверджує Яків. – Він велів мені це передати!

(З повісті Лене Майєр-Скуманц Яків і Катерина. – Львів: Свічадо, 1995.)
 

У КСАВЕРЛЯ НЕПРИЄМНОСТІ

– О мій Господи, чи Ти є тут? – запитує Ксаверль увечері, лежачи в ліжку. І тамує подих, щоб почути відповідь.
 – Я біля тебе, – мовить Господь.

– У мене неприємності, – скаржиться Ксаверль. – Адже Ти любиш всіх людей, правда?
 – Так, Я люблю усіх – каже Господь.

– І навіть Лізі з п'ятнадцятого будинку? – перепитує Ксаверль.
 – І Лізі з п'ятнадцятого будинку також.

– Взагалі-то я теж ставився до неї добре – бормоче Ксаверль. – Але сьогодні мені увірвався терпець. Я просто киплю від злості, коли думаю про неї. Вона зіпсувала нам репетицію до Різдвяного свята. І тільки через те, що свою роль ангела вона вже вивчила, а дехто ще не знали своїх слів. "І ти хочеш бути пастушком? – сказала вона до мене. – Ну і пастушок, який не знає слів. Пастух-заїка, і не більше. Грай, краще, овечку, яка тільки і знає, що "бе-е-е". Або ще краще – роль дерева, йому взагалі не треба говорити". "Але ж і Ангел з тебе, хіба що на пострах іншим". – Відповів я, сповнений злоби, що так і сипле недобрими словами. Опісля ми були страшенно злі один на одного. Ось чому я не можу сьогодні її терпіти, не можу і все! І не хочу!

– І не бажаєш навіть захотіти? – питає Господь.
 – Навіть і цього не бажаю, – ледь бурмоче Ксаверль. Потім замислюється.

– У мене є прохання до Тебе, Господи. Чи можеш Ти сьогодні вдвічі більше любити Лізі, бо я зараз не здатний на це? Добре? Будь ласка.
 – Добре – погоджується Господь.

– Тепер мені знову легко і радісно на душі, – шепоче Ксаверль і засинає так швидко, що не встигає навіть сказати: "Надобраніч, Господи".

 

ПЕРЕДРІЗДВЯНА РОЗМОВА

На уроці малювання діти малюють листівки-запрошення на шкільну Різдвяну виставу. Ксаверль малює Ангела-благовісника, який з'являється Марії. Його міцні крила відслонюють віконну завісу, у руці він тримає квіти.

– Гарно, чи не так? – звертається Ксаверль до Господа. Він промовляє не вголос, лише про себе. Жоден учень у класі не помічає, що Ксаверль спілкується із Господом. – Марія вже знає, що народить Дитя і назве Його Ісус. Тепер вона чекатиме Його приходу, буде шити пелюшки і радіти, а пізніше я домалюю ще пастушків, які прийшли до ясел з поклоном, і звізду, що сходить над дахом, а ще трьох царів, що ідуть за її світлом. Наближення і прихід. Передріздвяний час – час очікування приходу – ми це вчили. Чи подобається Тобі малюнок, де Ангел з'являється Марії?

Ксаверль замовкає, завмирає в мовчанні, щоб почути відповідь Господа.
 – Так, – відповідає Господь, – а найбільше – квіти.

– А Ти: чи приходиш Ти до всіх людей? – питає Ксаверль.
 – Так – лунає відповідь.
 – Один раз чи частіше?
 – Завжди, – відповідає Господь. Я приходжу до людей кожної миті.

– Тільки не кожен це одразу помічає, – каже Ксаверль.
 – Не кожен хоче це розуміти.
 – Що Ти робиш тоді? – питає Ксаверль.
 – Я чекаю, – відповідає Господь.

– Передріздвяний час – це й час чекання, вчили ми також, пригадує Ксаверль. Але я б ніколи не подумав, що це Ти чекаєш.
 І він задумується:

– Самому чекати важко. Я міг би Тобі допомогти – чекати. Якщо Ти нічого не маєш проти, звичайно.
 – Але тоді ти мусиш запастися терпінням, – каже йому Господь.
 – Все ж таки я хочу спробувати – відповідає Ксаверль. – І якщо Тобі хтось скаже: "Та це ж Ти, Господи!" – тоді ми радітимемо разом. Згода?
 – Так, згода, – лунає у відповідь.

(З повісті: Лене Маєр-Скуманц ":Якщо воля Твоя, мій Господи". Львів:Свічадо, 2001)

 

КАЗКА ПРО СПРАВЖНЄ РІЗДВО

Ти хочеш, щоб я розповіла тобі якусь зимову казку? Про чари? Що ж, слухай…
 У зовсім не страшному й не темному лісі жила собі баба-яга…
 Ні, не так, «баба-яга» якось не чемно звучить. Тож почнімо спочатку.
 Давай-но ось так: «У зовсім не страшному й не темному лісі жила собі Пані Відьма…»

У зовсім не страшному й не темному лісі жила собі Пані Відьма. Звичайна Пані Відьма, з тих стареньких чаклунок, що без них не обходиться жодна порядна казка – вони літають з чорним котом на мітлі, варять усілякі зілля і вміють по-справжньому чаклувати. Злі чаклунки зазвичай чинять усілякі капості мужнім лицарям чи вродливим королівнам, а добрі – допомагають ті капості здолати.
 Наша Пані Відьма теж мешкала у лісовій хатині, правда без курячих ніжок. Вона була не худа й не товста, і навіть не лиха й не потворна. І капостей вона нікому не робила, тож ніхто не лякав нею дітей.
 І то не дивно – люди в селі поблизу лісу давно-давно про неї забули. Так, так… навіть у казках люди ой-як часто бувають неуважними й забудькуватими, особливо щодо старих і немічних, що найбільше потребують уваги та піклування. Соромно, еге ж?
 Навесні, влітку та восени Пані Відьмі жилося непогано: вона збирала трави, коріння, горіхи, ягоди й інше зілля, варила варення, сушила гриби. Чаклунку поважало все населення лісу, тож навіть молоді мавки, лісовики й русалки запрошували її на всі свої вечірки, часто й самі приходили в гості. З шаною ставилися до Пані Відьми й звірята, не рідко забігали до неї, хто з радістю, хто з клопотом, хто просто потеревенити. Взимку весь чарівний нарід засинав і Пані Відьма лишалася сама. Все замітало снігом, тож навіть пухнасті приятелі навідували її рідко, так, подивитися, чи все гаразд… Люди на селі про лісову чарівницю, я вже казала, напевно, забули, бо вже багато років ніхто з них не завертав до її лісової хатини.
 Отже довгими зимовими вечорами Пані Відьма плела гачком і на шпицях килимки, шарфи, светри, шкарпетки та рукавички, читала й іноді підчакловувала, мабуть, щоб не втратити форму. (Телевізора в неї теж не було.)
 Але книгозбірня в неї була не багата: лише зачитана збірка поезій, яку забули в лісі якісь закохані декілька років тому, загублені школярами підручники з хімії та географії, і кілька товстих романів, що були куплені дуже давно в сільській крамниці. Ту кількість шаликів і светрів, що сплела Пані Відьма могла вмістити тільки справді чарівна скриня, а килимки вкрити всі лісові стежки. Її Чорний Кіт помер від старості, а нового вона так і не знайшла, тож посада відьминого кота лишалася вільною – не легко відшукати зовсім чорного, без єдиної барвистої плями кота. Можна, звичайно начаклувати, але ж друзів не вичакловують, а шукають і чекають. Отже, більшість довгих зимових вечорів нещасна бабуся страждала від нудьги та самотності.

 Одного чудового зимового ранку, такого сонячного і тріскуче морозного, що усе довкола аж іскрилося від радості, Пані Відьма пішла назбирати собі в’язанку хмизу. Простіше було б начаклувати трохи дровенят, але ж ми знаємо, ранкові прогулянки дуже корисні. Отож вона збирала сухі гілки та шишки, коли побачила зайця, що ніс цілий оберемок зелених і духмяних ялинкових гілочок.
 – Доброго ранку, Пані Відьмо! – привітався він.
 – Доброго здоров’я, пане Зайчику! Як ся маєте? Як поживає ваша дружина? О, куди це ви так поспішаєте з ялинковими гілочками?
 – Поспішаю прикрасити до свята хатинку. Адже сьогодні Свят-вечір, а завтра Різдво.
 – Різдво… Що за Різдво?
 – Ви мене дивуєте, добродійко. Різдво – це свято з ялинкою та подарунками.
 “Гм, – подумала Пані Відьма, коли куцохвостий побіг далі, – мабуть дається взнаки моє самотнє життя. Я зовсім забула, що таке Різдво”.
 – Доброго ранку, пані Вивірко! – привіталась чаклунка до білочки, що також кудись поспішала, несучи торбинку горіхів.
 – Доброго ранку, Пані Відьмо! Ви також готуєтесь до свята?
 – До Різдва? О люба, нагадайте мені, що ж це за торжество?
 – Різдво – це кутя, пиріжки й узвар. Так чудово пригощати свою родину та друзів усілякими ласощами!
 І руденька поспішно пострибала додому пекти пиріжки.
 В’язка хмизу була достатня і Пані Відьма вже поверталася до хати, коли зустріла лисичку.
 – Доброго ранку, пані Лиско!
 – Рада вітати вас, Пані Відьмо. Вже готові до Різдва?
 – Та ось ніяк не згадаю, що це за свято.
 – О, Різдво – це завжди так весело, багато гостей і колядники ходять співати різдвяні віншування!..
 Лисичка попростувала своєю дорогою, а задумана бабуся увійшла до хатини. “Раз є свято, то слід його зустріти як годиться…” – подумала вона.
 – Ну, пані Мітло, трохи попрацюйте, – і мітла почала змітати сміття. – А ви, пане Віхтю, допоможіть наводити лад пані Мітлі, – і віхоть став старанно витирати бруд і пил. – Тож що там у нас перше? Ялинка?
 І Пані Відьма начаклувала собі пухнасту ялинку, у горщику і з прикрасами. (Їй не хотілося ламати гілочок зі справжньої ялинки. Та й цю навесні вона потім висадила біля хатинки). Далі вона начаклувала кулінарну книгу й узялася пекти пиріжки. Потім зварила кутю й узвар, застелила стіл вишитою скатертиною і сіла біля печі у крісло-гойдалку чекати на гостей.
 Вже зсутеніло, небо затягнуло хмарами й почав падати густий лапатий сніг. А гостей усе не було…
 Пані Відьма зітхнула: ”Хто ж прийде до мене такої пори у гості? Всі мої приятелі зараз сидять удома зі своїми родинами…або сплять до весни. Ні, таки не буде в мене справжнього Різдва. Нікому дарувати дарунки, ні від кого чекати на подарунок. Та й колядувати по такій негоді хто прийде до моєї лісової хатини?” Пані Відьма ще раз зітхнула, підійшла до дверей, щоб визирнути на двір і підтвердити свої сумні думки. Але на порозі на неї чекав ніби гість, і ніби дарунок, одним словом, маленьке пухнасте і дуже змерзле Чорне Кошеня.
 – Отакої, а ти тут звідкіля? – сплеснула у долоні Пані Відьма, підібрала кошеня й зачинила двері.
 Несподіваний гість у відповідь лише жалібно нявкнув. А господиня завернула його в шерстяну хустку, поклала на припічку й швиденько начаклувала мисочку теплого молока. “Тепер у мене є друг, якого слід пригостити”, – радо подумала вона. Кошеня напилося молока, вдячно нявкнуло та й заснуло. Пані Відьма помітила, що воно не зовсім чорне – одне вушко і лапка були, ніби в сметані. “Не має значення…”
 – Що ж, Різдво таки свято, – промовила чаклунка, коли це в двері постукали. – Невже знову гість? А може віншувальники? – радо вигукнула вона.
 Вона відчинила двері й знову сплеснула у долоні – на прозі стояв маленький, сяючий і дуже змерзлий ангел, тобто Янголя.
 – А ти тут звідки? – Пані Відьма затягнулала гостя до господи, зачинила двері й загорнула його ковдру. – Сідай біля печі й грійся, зараз начаклую тобі гарячого молока й меду.
 Пані Відіма терпляче дочекалася доки Янголя допило молоко.
 – Розказуй, як ти опинився у лісі такої хурделиці?
 – Так я ж ангел, Різдвяний Ангел, – відповів срібнокрилий. – В мене робота така: нагадувати людям про смисл Різдва. Я побачив з неба, як у вас світиться й подумав, що тут хтось живе. Але я ніколи не був у цьому лісі, тож трохи заблукав.
 – Виходить ти йшов у гості саме до мене? – здивувалася чаклунка.
 – Атож.
 – Все одно, міг хоча б светра вдягнути, теж мені дитячий садок, і хто за вами там дивиться – серед ночі взимку в одній льолі літати… – пробуркотіла Пані Відьма. – А от про смисл Різдва – це вже цікаво. Тобто, що важливіше: подарунки, ялинка, гості, колядки чи пиріжки?
 – Ой ні, ні, ні! – замахало руками Янголя. – Усі так плутають! Різдво може бути без ялинки і без колядок, без пиріжків і без куті, навіть без гостей і дарунків. Це всього лиш атрибути свята, усілякі розваги та веселощі, які роблять святкування приємним. Але сенс Різдва не в них.
 – А в чому ж?
 – Бог послав на землю Свого Єдиного Сина, щоб Той урятував людей від гріхів. Саме про прихід у світ Спасителя має нагадувати Різдво, – врочисто промовило Янголя.
 – Як цікаво, розкажи мені про це ще… І пригощайся! Ти з чим любиш пиріжки: з вишнями, грибами, сиром, яблуками чи маком? – Пані Відьма присунула до гостя миску пиріжків.
 Отож вони їли пиріжки (з вишнями, грибами, сиром, яблуками та маком) і говорили про Марію і Йосипа, про Вифлеєм і вертеп, і ясла, і пастухів, і янгольський хор, і мудрих волхвів, і величну зорю…
 Коли завірюха скінчилася, небо вияснилось і в ньому замиготіли зорі.
 – Ну ось, я маю йти далі, нагадувати людям про сенс Різдва, – промовило Янголя й устало з лави. – Дякую за гостину.
 – Зачекай, а подарунки? – і Пані Відьма витягла зі скрині білий у зірочки светрик і голубий шарфик. – Це тобі, сама плела, носи на здоров’я і більше не мерзни.
 Янголя одягнуло светр і шарф, вдячно вклонилося і полетіло, махаючи рукою на прощання. А Пані Відьма ще довго стояла на ґанку, дивлячись йому услід.
 – Лишайтеся з Богом! Щасливого Різдва!
 – Ходи з Богом! Залітай у гості, – промовила Пані Відьма. – Ось і було в мене справжнє Різдво.
 Коли Вона повернулася до хати, на столі для неї також лежав подарунок. То була Біблія (і не проста, правда й не чарівна, а з малюнками), підписана:

“Пані Відьмі на згадку про чудове святкування.
 Не забувайте про сенс Різдва.
 Янголя”.

А наступного ранку до хатини постукала зграйка колядників:
 – Христос народився!
 – Славіте Його!
 – Дозвольте вам заколядувати!
 Вони впурхнули до господи й проспівали “Нова радість стала” й “У Віфліємі”, і “Радуйся земле”, а Пані Відьма насипала їм повну торбину яблук, цукерок і пиріжків.

Ти скажеш мені: “Ет, казочки це все! Так не буває!” Звісно, я розповіла тобі найсправжнісіньку казку. Зимову та про чари, як ти і просив. У якому, окрім казкового, лісі ще зустрінеш бабу-ягу, звіряток, котрі розмовляють, і янгола, що забув удома светра? Але зовсім поряд нас живе ще багато людей, які не знають у чому смисл Різдва, й вагаються, що головніше: ялинка чи кутя. І кожен з нас може стати добрим янголом, який звістить їм про народження Сина Божого. А це вже не казка, але найпрекрасніша у світі правда…

Download PDF

Послання Богородиці, 25 серпня 2001., Меджуґор’є.


“Дорогі діти! Сьогодні всіх вас закликаю вибрати святість. Нехай, дітоньки, завжди у ваших думках і за будь-якої ситуації святість буде на першому місці – у праці та в розмові. Так ви її практикуватимете, мало-помалу, крок за кроком увійдуть у вашу сім’ю молитва й рішення вибрати святість. Будьте чесні самі з собою і не прив’язуйтеся до матеріальних речей, а до Бога. І не забувайте, дітоньки, що ваше життя проминаюче, як квітка. Дякую вам, що відповіли на Мій заклик”.
www.medjugorje.com.ua

Читайте також

Мультфільм «Пісня ангела»

Маленький хлопчик хоче дізнатися, яким було перше Різдво. Ляльковий ангел на верхівці його різдвяної ялинки …

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *