Головна / Історії, притчі / ПРИТЧА ПРО СІРНИКИ

ПРИТЧА ПРО СІРНИКИ

Була собі колись громадка нових сірників. Усі вони мали гарні жовті комірці, червоні шапочки й довгі костюми зі світлого дерева. Схожі один на одного, як дві краплі води, вони лежали в пачці. При цьому ски­далися на веселих солдатиків, які дуже гордилися со­бою й твердо вірили у свої ідеали.

 

– Світ такий холодний, – казали сірники, – ми дуже потрібні людям. Наша місія надзвичайно важлива: вміємо запалювати, освітлювати, зігрівати. То на що ж ми чекаємо?

– До роботи! – перекрикували один одного. – По­чинаймо негайно.

– Я розпочну з того, що розпалю вогнище, – закри­чав один.

– А я займуся якимось домашнім вогнищем у мо­лодій сім’ї!

– А мені досить того, що запалю погаслий ліхтар в одної дівчинки, – сказав третій і, не зволікаючи, по­дався до дівчинки, яка перестрибувала через калюжу на вулиці, тримаючи в руці згаслий ліхтар. Дівчинка, вдячно усміхнувшись, взяла сірника й одразу ж запа­лила його. Не врахувала, однак, що того вечора дув сильний вітер, який тієї ж миті згасив сірника.

– Ой! – зітхнула дівчинка.

Инший сірник пішов у бік групи молодих людей, які намагалися розпалити вогнище, щоб спекти на ньому ковбаски й трохи зігрітися. Один з юнаків ухо­пив сірника, радісно вигукуючи:

-Ура!

Потім запалив його й устромив під стос дров. Од­нак дерево було вологим і не хотіло горіти. Сірник цілком згорів і обпік хлопцеві пальці. Ще инший сірник подався до однієї молодої сім’ї. Подружжя саме виходило з дому, щоби провести ве­чір разом з друзями. Жінка, побачивши сірник, вигук­нула:

– Поглянь, сірник! Коли вони необхідні, їх ніколи не­ма, а тепер, коли вони тобі без потреби, з’являються…

Та все ж узяла його й поклала у пачку, кажучи чо­ловікові:

Якщо потребуватимеш сірника, то він тут. Але сірник випав з пачки, покотився й провалився в якусь щілину в шафі, де залишився назавжди.

Решта сірників були зайняті тим, що спостерігали за зусиллями своїх братів. Вони осудливо висловили­ся на адресу першого сірника за те, що злегковажив вітром, другого скритикували за те, що не проявив за­цікавлення деревом, яке підпалював, і був необереж­ним щодо пальців юнака, не кажучи вже про комен­тарі стосовно легковажної байдужости цього сірника.

– Ми теж хотіли б розпалювати вогонь, поширю­вати світло й тепло, але не можемо, бо або ніхто нас не потребує, або завжди щось заважає нам це робити. І що нам чинити в такій ситуації?

І, не чекаючи більше ні хвилини, деякі сірники ви­рушили в бік вогнища, а инші – до дівчинки. Але дро­ва все ще були вологими, а вітер дув ще сильніше, ніж раніше. Сірники згасали один за одним.

Нарешті їх залишилося тільки дванадцять. Були сумні й зневірені, оскільки їхня місія провалилася. Та тптом в одного з них з’явилася чудова ідея, якою він відразу ж поділився з товаришами. Ті ретельно обмір­кували пропозицію й врешті прийняли рішення.

Об’єднавшись в одну згуртовану команду, вируши­ли до вогнища.

Так вони і вчинили. Один з юнаків зрозумів їхній задум і запалив їх усіх разом: вони запалали жовто-червоним полум’ям, таким яскравим і сильним, що тієї ж миті запалала одна гілка, а від неї зайнялися й инші дрова. Уже за мить вогнище горіло, поширю­ючи навколо тепло й світло. Молодь одразу ж ожила та почала співати й танцювати навколо багаття.

Один з юнаків зауважив дівчину, яка наближалася з погаслим ліхтарем у руці. Негайно запросив її, ра­дісно кажучи:

-Ти не хочеш зігрітися?Ходи сюди!У нас є вогонь!

Бруно Ферреро”У світлі зірок”

Читайте також

Ветеран АТО: “Коли я повернувся з прощі до Люрду, мені наснився чернець і хвороба минула”

В спецпроекті “Гордість нації”  програми “Захристія” гостили Олександра Швецова – командира відділення 30-ї окремої Новоград-Волинської Рівненської …

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *