Головна / Поради християнам / Євсевій Кесарійський про Орігена

Євсевій Кесарійський про Орігена

Оріген, хоч був звичайним вірним християнином, тлумачив СП перед багатолюдними зібраннями вірних у храмі. В кінці життя він пережив гоніння. Після тяжкого ув’язнення, яке зруйнувало його здоров’я, він помер в 254 р. За невтомність у трудах, він був названий діамантовим.

Ось що пише про нього Євсевій Кесарійський в «Церковній історії»:

«Коли Север почав переслідувати Церкву, борці за віру всюди звершували своє блискуче свідоцтво мучеництвом. Особливо багато було їх у Олександрії; з Єгипту і з усієї Фіваїди сюди, немов на величезну арену, відправляли борців Божих, що з великим терпінням і мужністю переносили різні тортури, помирали різною смертю – і покладені на них вінці від Господа. Серед них був і шанований батько Орігена Леонід, якого обезголовили; він залишив зовсім юного сина. З якою старанністю став з цього часу юнак займатися словом Божим, про це час коротенько розповісти, тим більше, що серед багатьох людей йшла про нього гучна слава. …

Життя Орігена видається мені особливим, так би мовити, з пелюшок. Йшов десятий рік царювання Севера. … В розпалі переслідування на дуже багатьох покладені були вінці, і таке бажання мучеництва охопило душу зовсім юного Орігена, що він радісно поспішав назустріч небезпекам, з готовністю біжучи до змагання. Він бував вже на грані смерті, і тільки небесний Божий Промисел, заради користі багатьох, голосом матері приборкував його завзяття. Спочатку вона благала його пошкодувати матір, що так його любить, але юнак, дізнавшись, що батька схопили і ув'язнили, всім єством своїм тягнувся до мучеництва. Бачачи це, вона сховала весь його одяг: довелося сидіти вдома. Нічого іншого не залишалося робити – а при своїй, не за віком, запальній вдачі він не міг сидіти спокійно, – як надіслати листа батькові і гаряче вмовляти його йти на мучеництво. Оце його власні слова: "Тримайся, не передумай заради нас!" Нехай це буде першим письмовим свідченням живого розуму юного Орігена та його щирої віри.

Що стосується вивчення Святого Письма, то тут початок у Орігена був покладений прекрасний; з дитинства він старанно, більше ніж прийнято, ним займався, а батько не вважав ці заняття простим додатком до звичайного шкільного навчання. Перш, ніж хлопчик брався за елліністичні науки, він вводив його в святу науку, змушуючи щодня щось заучувати і розповідати. Хлопчик займався цим охоче, з великим запалом, але йому мало було простого, легкого читання; вже з того часу шукав він більшого й робив глибші висновки. Батькові завдавав він немало клопоту своїм запитанням: у чому мета богонатхненної книги? Для видимості він лаяв сина, радячи йому не мудрувати не за віком і задовольнятися прямим змістом Писання, але в душі радів, гаряче дякуючи Богу, Подателю всього доброго, за те, що Він удостоїв його стати батьком такого сина. Розповідають, що він часто підходив до сплячого хлопчика, відкривав йому груди і благоговійно цілував, як освячені перебуванням Духа Божого; щастя своє він мав у сині. Такими є ці та подібні спогади про дитинство Орігена.

Після мученицької смерті батька він на сімнадцятому році життя залишився сиротою з матір'ю і шістьма маленькими братами. Батьківське майно було відібрано в царську казну; йому і всій родині не було на що жити, але Господь удостоїв його опіки. Він знайшов притулок і спокій у дуже багатої і дуже відомої жінки, що опікала одного прославленого єретика з тодішніх олександрійських, за походженням він був антіохійцем. Вона прийняла його до себе як прийомного сина і всіляко його опікала. Орігену мимоволі довелося жити разом з ним, і тут вперше з усією ясністю виявилася його православність; хоча Павло (так звався цей чоловік) збирав навколо себе безліч людей, не тільки єретиків, а й наших – його вважали сильним в слові, – проте Орігена не можливо було умовити стати разом на молитву; з дитинства зберігав він церковне правило, і, за його власними словами, його нудило від єретичних навчань.

… В Олександрії не залишилось нікого, хто міг би виконувати обов’язки вчителя оглашенних – загроза переслідування розігнала всіх, – тим часом до нього почали приходити декотрі з язичників, щоб послухати Слово Боже. Першим з них він називає Плутарха – прекрасним було його життя, і він прикрасився вінцем мучеництва; другим був Геракл, брат Плутарха, чиє життя – приклад того, як жити в мудрості і стриманості; він був удостоєний після Димитрія єпископства в Олександрії. Орігену було вісімнадцять років, коли він очолив училище для оглашенних. Він досягав успіху тут під час гоніння за Акіли, правителя Олександрії, і придбав славне ім'я у всіх вірних за своє ставлення до всіх мучеників, знайомих і незнайомих, і за готовність послужити їм. Він не тільки бував у них у в'язниці і залишався з ними до останнього вироку; він супроводжував ведених на смерть, з великою сміливістю йдучи назустріч небезпеці. Коли він, рішуче підійшовши до мучеників, прощався з ними, цілуючи їх, то знавісніла язичницька чернь, що навколо стояла, часто готова була ось-ось накинутися на нього, і тільки Десниця Господня чудесним чином незмінно рятувала його від смерті. Милість Божа знову і знову – не перерахувати скільки разів – охороняла його від всякого злочинного заміру, що загрожував йому за ревність до вчення Христового і сміливість. У невірних піднялася проти нього справжня війна: вони збиралися натовпами і оточували воїнами будинок, де він жив. В нього було дуже багато тих, кого він настановляв в святій вірі. Гоніння на нього з кожним днем розгоралося. У всьому місті йому нікуди було подітися: він ходив з будинку в будинок, і звідусіль його гнали, тому що під його впливом багато людей наверталося до Божественного вчення, бо його поведінка переконливо свідчила про висоту його філософії, єдино справжньої (у нього, як кажуть, "слово заодно зі справою, справа заодно зі словом"). З допомогою сили Божої це особливо приваблювало до того, чим він ревно займався.

Багато років жив він таким життям філософів, відкидаючи все, що живить юнацькі пристрасті; протягом цілого дня ніс він тяжкий труд своєї аскези; більшу частину ночі присвячував заняттям Священним Писанням, наполегливо вів життя найсуворішого філософа, то вправляючи себе в пості, то строго відмірюючи час сну; спав, по завзяттю своєму, не на матраці, а на голій землі. Найважливішим він  вважав дотримання євангельських слів Христа: не мати ані двох хітонів, ні взуття і не перейматися турботами про майбутнє. В ревності, що не відповідала віку, він наполегливо переносив і холод, і наготу. Його крайня безкорисливість викликала здивування оточуючих. Він засмучував дуже багатьох: бачачи, як заради них несе він тяжкий труд навчання Писання, його просили ділити з ними їхні кошти, але він наполягав у своїй суворості життя. Кажуть, що протягом багатьох років він зовсім не взувався і ступав по землі босоніж, багато років відмовлявся від вина і від всякої їжі, крім необхідною; зрештою йому стала загрожувати важка легенева хвороба.

Природно, багато хто з учнів, бачачи це філософське життя, рушили до подібного. З невіруючих язичників його вчення приваблювало людей не останніх за своєю освітою і філософським знанням. Щиро прийняли вони в глибині душі віру в Божественне вчення, і деякі прославилися в часі тодішнього гоніння, померши мучениками.»

Пропонуємо підписатись на розсилку духовних матеріалів від о. Антонія, ЧНІ.

Читайте також

Що відбувається з нами, коли читаємо Біблію

Щоразу, коли ми читаємо чи чуємо Боже Слово, вступає в дію невидимий світ духовних сил. …

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *