Інші

«Після того призначив Господь і інших Сімдесят, і послав їх по двох перед Себе до кожного міста та місця, куди Сам мав іти». (Лк. 10,1-9)

Це, здавалося б, прості, інформативні слова насправді є словами нормативними — принципом для впорядкування думок і дій кожної людини, яка відкликається на Божий заклик для участі у євангелізаційній місії. У якості першої, дисциплінуючої істини особа повинна відкрити факт того, що Господь кличе «й інших» до того ж самого діла.

Ця істина/принцип — повторюю — важлива для кожного. І найбільше — насмілюся сказати — для апостолів. Сьогодні для тих, хто займає їх служіння і місце у Церкві: для єпископів і священиків.

Це вони повинні першим відкрити, що не тільки їх кличе Господь. Але також «й інших». І тим самим відкриває («іншим») одну й ту ж саму сферу діяльності. «Жнива великі, а робітників мало» — в Євангелії від св. Матея Ісус промовляє ці слова в момент перед першим посланням Дванадцяти учнів (див. Мт 9, 37); в Євангелії від Луки воно лунає на порозі місії Сімдесяти двох (Лк 10,2). Отже, «жнива» доручені не тільки апостолам; вони довірені «й іншим». Учням. Перші та другі повинні піти на жнива разом — у спільності. Це конститутивне рішення Ісуса: апостоли не мають «монополії» на «апостольство». Господь кличе до цієї діяльності «й інших».

Що лежить в основі участі цих «інших»? Звідки бере початок їх послання? Їх повноваження до діяльності?

Шукаючи відповіді, ми не можемо вказати ні на будь-що інше, ніж просто на їх «учнівство». Вони є учнями Ісуса, і це єдина та достатня підстава і причина їхнього послання. Вони — за словами папи Франциска — «учні-місіонери». Вони мають місію, яка вкарбована в їх ідентичність.

При цьому, безсумнівно, важливим тут є також і те, що Господь, а не апостоли, призначає (тобто: вибирає і робить здібними) цих сімдесят двох. Вони повинні діяти у єдності з Дванадцятьма, більше того: в одному тілі, головою якого є апостольське колегіум — але це не апостоли їх кличуть, і не вони призначають їм місію. «Й інші» від Святого Духа отримують «дари», «служіння» і «дії» (пор. 1 Кор. 12, 4-6); і місія апостолів —  їх розрізнити: з відкритістю, без вагань та без остраху підтвердити і зрадіти їм. Вірні («не апостоли») також мають право на таке розізнання. Право, яке не залежить від жодної примхи чи капризу апостолів — це їх обов’язок, що випливає з вільної і суверенної дії Господа.

Ось ти вийшов євангелізувати. Раптово бачиш біля себе — на тому ж полі, що дозріло до жнив — «й інших». Це не конкуренти. Це не пасторальна «проблема». Це учні, з якими ти «одним Духом охрещений в одне тіло». Як добре, що вони є. Без них ти не був би тілом, але тільки одним членом — мертвим, у випадку своєї ізольованості від Тіла.

І все ж таки, щодня нам здається, що найкраще, якщо все у Церкві зроблю «поодинці» сам: я знаю, як це зробити. І вмію це робити. Я не потребую інших: повинен буду їм все пояснювати, і все одно зроблять все по-своєму. А так як по-своєму, то значить і гірше… Вони ж неосвічені. І якісь непередбачувані..

Євангелізує зажди (уся) Церква — майже півстоліття тому написав бл. Павло VI.

Це для мене Добра чи погана Новина?

Арх. Гжегож Рись, Tygodnik Powszechny / Переклад: Poliglot

Читайте також

Перед людьми одні, а перед Богом інші?

Дорогі браття і сестри, згадуючи притчу ”про багатого і Лазаря” маємо чудову можливість задуматися над …

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *