Зі свого особистого життя і свого колосального досвіду ми розуміємо, що коли робимо якийсь гріх, навіть незнаний нікому. Або ж зло, про яке навіть ніхто не може додуматися, все одно знає наше сумління і завжди нас мучить. Причина в тому є проста, що людина не є покликана до життя в грісі. Чи декларувала вона ззовні свою віру, чи не декларувала, жила церковним життям чи ні, але, будучи створена на образ Божий, вона не може жити в гріху, що є віддаленням від Творця.
З іншого боку – коли ми робимо щось добре, приємне, миле, послужливе, то від цього відчуваємо радість, щастя. Тому Господь сьогодні каже до кожного з нас: «Чим наповнений наш дім?» Хто живе у нас всередині? Чим ми переймаємося, про що клопочемося в нашому серці? Які думки носимо, які пережиття? Можемо зауважити, що часом цих думок про вічність, про Бога, про Царство Небесне є не багато. Досить часто ми є перейняті різними земними клопотами, турботами, пережиттями, а не раз всякими нечесностями, несправедливостями. І це останнє ніколи нас не ощасливить. Це не ощасливить те наше внутрішнє місце – серце, де є дім Господній. Коли ж лише Господь перебуває в нашому серці, у своєму домі, то лише Він сповнює нас радістю і щастям.
+Венедикт
